Загальна кількість переглядів сторінки

понеділок, 27 січня 2014 р.

У гонитві за сиром


Кажуть, пацюки так само як таргани – найживучіші істоти у світі. Ані радіація, ані отрути, ані низькі температури або наваки – нестерпна спека не можуть припинити існування їхньої популяції. Пацюки від несприятливих умов лише стають злішими, хитрішими, сильнішими, витривалішими, розумнішими. Вони пристосовуються.
А ще пацюки мають дуже гарну інтуіцію. Недаремно моряки розповідають історії про те, як ці тварини тікають з корабля ще за килька тижднів до того, як той піде на дно…
       Володимира Михайловича Литвина ми знаємо давно і досить добре. Розумний хитрий політик, чоловік, що подобається жінкам, розважлива, усіхнена людина – такий його портрет. Той, хто знайомий з паном Литвином ближче додасть: а ще безпринципна, хитра, вивертка особа. Пан Литвин ніколи не був в опозиції. Він завжди там, де влада. Він завжди був готовий ту владу обслуговувати – звісно, за певний кусень сиру, або хоча б недогарок сальної свічки.
Словом, країні (вірніше, тому або іншому політичному клану, який приходив до влади в країні) завжди був потрібен Литвин.
Останніми роками за Володимира Михайловича вже почали потроху забувати. Його партія програла вибори до Верховної Ради (його самого те не торкнулося, бо Литвин заздалегідь домовився з регіоналами про те, аби вони поступилися кількома мажоритарними округами, по яких пан Володимир зайшов до парламенту сам та завів кількох потрібних людей), отож довелося жити без власної фракції – серед розмитого і розмаїтого болота, що його називають «позафракційні».
Втім, і тут Володмир Михайлович залишився вірним собі – в умовах тотального панування в Україні Партії Регіонів та особисто В.Ф. Януковича, слухняно діяв і голосував так, як вимагалося. Навіть за одіозні «Закони про диктатуру» Литвин разом з близькими йому людьми проголосував без питань.
І от сталося. Оголошено, що у парламенті створюється нове депутатське об`єднання. Більшість у ньому – це колишні «позафракційні», або члени фракції Партії регіонів-мажоритарники. Останнім очевидно теж стає не дуже комільфо та затишно у званні «провладних».
Мета дуже благородна: як оголосили ініціатори цієї оборутки у своєму зверненні
«Реальной является угроза раскола Украины. Она фактически в осадном положении. Жизнь в ней останавливается. Гражданский конфликт перерастает в гражданскую войну. В противостоянии возобладало право силы. Цена этому — человеческие жизни. Пропасть между институтами власти и народом становится непреодолимой…» ((http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/politics/16670572/?frommail=1).
Написано красиво. Пафосно. Патріотично. Наче не ці люди своїми словами та вчинками довели країну до такого стану. Одумалися? Перкувалися?
Напевне, скринька відкривається простіше. Звернемо увагу, що ця ініціатива народилася вже після того, як з боку Януковича було запропоновано Опозиції комплекс політичних рішень, які мають вивести Україну з тієї ями, в якій вона опининилася. Зараз не аналізуватимемо ті пропозиції на предмет їх щирості – йдеться про інше: очевидно Литвин відчув, або дізнався що вітер змінюється. Ясно, що на тому рівні, де він перебуває, Литвин мав отримати інформацію про щось таке, що спонукало його вийти з тіні Януковича та Партії Регіонів.
Ні для кого не секрет, що «позафракційні» до сьогодні були в більшості своїй тіньовим резервом партії влади, басейном, до якого зливалися «тушки» та «незалежні» мажоритарники-самовисуванці, котрим з якоїсь причини не вигідно було перебування у фракції ПР або КПУ. Всім це було відомо.
І от тепер створюється фактично та сама фракція «позафракційних», але – під іншим соусом. Для чого? Відповідь знаходимо у тому-таки зверненні:
«Главное сейчас — предоставить убедительные, правдивые ответы обществу на все поставленные им вопросы. Ключевые из них: отставка Кабинета Министров Украины, отмена законов, проведенных через Верховную Раду Украины 16 января 2014 года, кроме Закона о Государственном бюджете Украины на 2014 год, принятие политического решения о возвращении к парламентско-президентской форме правления, принятие Закона о реальной амнистии всех участников событий, связанных с массовыми акциями протеста» (там само).
Як бачимо, ініціативна група виступає не лише за позиції, запропоновані Януковичем лідерам Опозиції, вона йде далі – фактично підтримує всі вимоги Опозиції. І це є промовистий факт.
То що, пацюки тікають з корабля?
Можливо.
Але не факт.
Вірніше, не так. З корабля вони-то тікають, але – недалеко.
Очевидно, пан Литвин дізнався про те, що дійсно настає велике переформатування влади, перетік владних важелів і повноважень. Фактична підтримка ініційованого ним (а хто сумнівається, що саме Литвин стоїть за ініціативою нового парламентського об`єднання?) угруповання вимог Опозиції є дуже красномовною, показовою і, напевне, оптимістичною для противників режиму, адже Литвин, повторимо, завжди був на боці переможців.
Литвин знову вибіг на світло. Ці його дії – підготовка до чергового етапу політичної кар`єри. Володимир Михайлович вчергове пропонує себе і своїх людей новій владі, яка ще тільки вимальовується на обрії, за невисокою гуртовою ціною.
Старе гасло, з яким Литвин ходив у наступ на голову політичного сиру, знову витягнуто із запилюжених арсеналів: «Україні потрібен Литвин!»
Адже це так звично і так вигідно для пана Володимира – бути посередником. Байдуже між ким: Кучмою і Пукачем; Ющенком і Кучмою; Януковичем і Тимошенко; Ющенко і Януковичем… Головне – бути потрібним. Звичка до ролі «золотої акції» в іграх політичних важковаговиків в дії. Такий собі український Труфальдіно за викликом…
Наразі відомо про шістнадцять «підписантів» нової ініціативи (приналежність до партії умована – або дійсний, або колишній член):
Литвин В.М. – позафракційний, мажоритарник, голова Народної партії (НП)України;
Атрошенко В. А. – фракція Партії Регіонів, мажоританик, НП
Благодир Ю – фракція ПР, мажоритарник, НП;
Ващук К. – фракція ПР, № 45 у виборчих списках Партії Регіонів, НП;
Єрємєєв І – фракція ПР, мажоритарник, НП;
Івахів С. – позафракційний, мажоритарник, НП;
Лабазюк С. – позафракційний, мажоритарник, НП;
Мартиняк С. – позафракційний, мажоритарник;
Мошенський В. – позафракційний, мажоритарник;
Пилипишин В. – позафракційний, мажоританик, НП;
Петьовка В. – позафракційний, мажоритарник, колишній член «Нашої України» та «Єдиного Центру»;
Поплавський М. – позафракційний, мажоритарник;
Рудьковський М. – член фракції Партії Регіонів, мажоритарник;
Сергієнко Л. – порзафракційний, обирався за списками «Батьківщини», виключений з фракції (т.з. «тушка»);
Тимошенко В. – позафракційний, мажоритарник;
Шаповалов Ю. – фракція Партії регіонів, мажоритарник.
Як бачимо, В.М. Литвин знову збирає навколо себе перевірених і близьких по минулому або за духом пацю… пробачте, політиків. І не дивуйтеся, якщо вже завтра побачите когось із них біля Яценюка або Кличка, або навіть – на трибуні Майдану.
Ще 16 січня Володимир Литвин, Ігор Єремеєв, Степан Івахів, Сергій Мартиняк, Сергій Лабазюк, Валерій Мошенський, Віктор Тимошенко, Віктор Пилипишин підняттям, як висловився пан Яценюк, «копит», голосували за прийняття «Законів про диктатуру», а вже сьогодні вони всі, як один, виступили з ініціативою їх скасування.
Напевне, зараз багато хто в оточенні Віктора Януковича та керівництва Партії регіонів із кривою усмішкою читає рядки хвалебної статті про Литвина, що її надрукував жірнал Верховної Ради України «Віче» № 10 (2006 р.). Там Володимир Михайлович видає одну цікаву сентенцію:
«Це така глибинна філософія. На запитання, чого він боїться, каже: у дитинстві боявся пацюків на фермі. А зараз – лише людей-пацюків, котрі прагнуть завдати удару зі спини та стихця» (http://www.viche.info/journal/212/).
 Не обуруюйтеся. Як кажуть – тут нічого особистого. Жодної зради, панове – лише бізнес.
Бо Україна знову потрібна Литвину…


З великим привітом, на сьогодні – крисолов,
ПАВЛО  ПРАВИЙ




Немає коментарів :

Дописати коментар