Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятниця, 30 березня 2012 р.

Зроблено в Україні. Про карту Марса, місячну поверхню та Барабашовський ринок.

          Мало хто, не лише на Сході України, але й по всій державі, не знав би що таке "Барабашовка", "Барабашовський ринок" - найбільший ліворуч від Дніпра складок речей, від шкарпеток до диванів і від польських телефонів до турецького мила.. Щороку через це торжище проходить кілька мільйонів харків`ян та гостей першої столиці України новітнього часу.
          Але чи відоме їм походження цієї назви? Чи відомо на честь якої людини названо станцію метро, близькість до котрої і дало спочатку неофційну, а потім і юридичну назву об`єкта, який у нас в Україні називають "базар"?

субота, 24 березня 2012 р.

Державний герб України. Сакральний символ давніх аріїв.

Серед істориків, і українських, і російських досі ходить оповідання, як в пору початку 90-х тодішній Президент Росії Борис Єльцин запросив на аудієнцію академіка Ліхачова і прямо його спитав, указуючи на зображення Тризубу чи то «правда, що він їхній»? Академік здогадався, що мова йде про прийняття Тризуба державним гербом України, а також зрозумів, що в частині державної еліти Російської Федерації існувала ідея «забрати» той герб собі.

вівторок, 20 березня 2012 р.

Сагайдачний. Мазепа. Збіг, який насправді є долею...

          Цікавий збіг: 20 березня 1622  року - дата смерті видатного кошового отамана Війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного, але саме 20 березня 1633 року народився інший видатний історичний діяч України - гетьман Іван Мазепа. А, може, це ніякий не збіг? Принаймні, Мазепу досі проклинають в храмах Московського патріархату, а Сагайдачного... Сагайдачного, не маючи можливості облити брудом (все ж-таки - рятівник Європи!) просто "затерли".
          Але українці, незважаючи ні на що, ці дві особистості пам`ятають. І це багато про що говорить...

середа, 7 березня 2012 р.

Тарас Шевченко. Кілька слів на тему...

              Один із знайомих, якому давно вже "стукнуло" за 40, якось сказав з безмежним подивом: "Знаєш, старий, а я і не знав, що Шевченко був таким прикольним дядьком! Те, як його подавали нам у школі - наче святого з німбом над головою, у мене надовго відбило бажання читати його твори і взагалі щось чути про нього".
        Тоді й подумалося: чи не спеціально це робилося (і робиться!) - лакуванням, поліруванням, обціловуванням із соплями й сльозами добитися того, аби українці підсвідомо відчували відразу до свого Кобзаря.