Загальна кількість переглядів сторінки

субота, 22 лютого 2014 р.

Правий сектор, велика кров та відродження Юлії Тимошенко: як це було. Версія


Зараз, коли в Україні настав крихкий мир, скріплений поки що лише доброю волею політиків з різних партій та переляком представників колишньої влади, особливе значення має збереження спокою, переведення політичних процесів у площину їхньої правової легітимізації з подальшою зміною правил гри, в т.ч. перерозподілу владних повноважень між гілками влади.
http://topwar.ru/38841-chto-takoe-pravyy-sektor-fakty-i-domysly-o-radikalnoy-organizacii.html

В цей же час і з боку колишньої (сподіваюся) вже влади, і з боку революціонерів залишаються такі, хто не полишає радикальних висловлювань і спроб продовжити конфлікт вже на інших рівнях. З владою зрозуміло, а от щодо революціонерів…
Останні заяви «Правого сектору» щодо «продовження революції» в Україні когось можуть захоплювати, когось насторожувати, у когось можуть виникати питання щодо доцільності такої жорсткої позиції в нинішній момент.
Не претендуючи на кінцеву істину, спробую висловити своє бачення проблеми і продовжити тему, на яку говорив протягом всіх цих довгих місяців найбільшої в історії України з часів Руїни політичної кризи. Спробуємо розібратися з мотивами діяльності «Правого сектору» та тих політичних процесів, які проходили і, головне, проходять в Україні. Давайте пофантазуємо.

Ще півроку тому про організацію «Правий сектор» ніхто нічого не чув. Натомість було кілька маргінальних структур, що сповідували ідеологію від расизму і фашизму до радикального націоналізму і неонацизму. ВО «Тризуб», «Патріот України», Соціал-Національна Асамблея, «Білий молот» - чи багато хто з простих українців знав про ці організації? Єдиною такою, що була на слуху є УНА-УНСО, але знов-таки від неї на 2013 рік залишалася хіба що назва.
І раптом буквально за тиждень Майдану, між 21 та 30 листопадом 2013 року постає зовні потужна, гарно фінансована, добре споряджена організація, яка одразу починає радикальні дії.
Якщо до цього Євромайдан проголошував мирний характер протестів, то з 1 грудня 2013 року все змінюється. Саме ця дата, на мою думку, має вважатися початком української революції, хоча спершу процеси, що відбувалися в Україні, мали якраз протилежний вектор і зовсім не є заслугою ПС, що революція таки відбулася.
Щоб зрозуміти що до чого, треба врахувати фактор Москви та, як люблять висловлюватися українські патріоти, «п`ятої колони Кремля» в Україні. Отже.

Практично від початку президентства Віктора Януковича його стосунки з Москвою і зокрема В.В. Путіним не заладилися. Причин тому багато. Як на мене головна – це упевненість в тому, що, привівши до влади Януковича та його оточення, Кремль розраховував на дивіденди у вигляді привабливих економічних активів України (головна ціль – газотранспортна система) та включення України у зовнішньополітичну орбіту в статусі безвідмовного і безсловесного сателіта.
Проте ні Янукович, ні його оточення у вигляді представників великого українського капіталу, були зовсім не згодні комусь поступатися тим, на що самі мали види. В результаті, після нетривалого «медового місяця», який закінчився підписанням т.з. Харківських угод, у шлюбі Москви та Києва настало охолодження, котре переросло у відкриту ворожнечу.
Намагаючись маневрувати у стилі Леоніда Кучми (але зовсім не з такою успішністю), Президент України почав загравання одразу з кількома новими потенційними партнерами: Китаєм, ЄС, США. Загравання ці ставали дедалі наполегливішими з плином того, як керована ПРезидентом-ПРоФФесором та його ПРоФФесіональним урядом економіка почала стрімко ламатися. Перцю додали ще й небачені досі корупція та розкрадання, що їх з собою принесли «донецькі». Навіть миті-перемиті чиновники та бізнесмени покоління Кучми були вражені.
Все це призвело до логічного фіналу – перед українською владою стало питання або зрештою все ж передати себе на милість Путіна, або спробувати вирішити нагальні соціально-економічні питання за рахунок ЄС. Так народилася і відбулася ідея Асоціації з Євросоюзом.
Звісно, процеси набагато глибші й різнобарвніші, аніж ми їх малюємо, але головне маємо чітко усвідомити: з моменту, коли Янкович взяв курс на євроінтеграцію (щирими або ні були його устремліня не має значення), він став на стежку війни з Кремлем. Війни, яка мала зрештою перейти у гарячу фазу.
Путін не міг втратити Україну, бо вона була стрижнем і основою його багаторічної доктрини побудови новітнього СРСР у вигляді Митного союзу (в народі – Тайожний) на базі ідеології «Русского мира» з його кондово-ретроградним «истинным православием».
Тому, коли у Кремлі пересвідчилися: Янукович не блефує і таки готовий запустити процес Асоціації, яка б надовго (а, враховуючи неможливість існування нинішньої Росії без економічного та політичного контролю над Україною навіть у близькостроковій перспективі – назавжди) вирве Україну з-під впливу Москви, було запущено кампанію із фактичного захоплення влади в Україні. За планами Путіна, першим кроком мало стати зірвання за будь-яку ціну Асоціації, а другим – знищення впливу Януковича всередині країни і або примус його до переходу на становище фактичного губернатора Малоросії, або заміна на виборах 2015 року на іншу, повністю контрольовану з Москви фігуру.
Хто мав здійснювати цю операцію в Україні? Звісно, проросійських бізнесменів і політиків вистачало – від Львочкіна, Фірташа і Новінського до Симоненка, Тігіпка і Тимошенко. Проблема була в тому, що Янукович встиг вибудувати жорстку, зав`язану персонально на нього і на його найближче оточення, яке прийнято називати «Сім`єю», владу. Тому ті, хто мав бізнесові активи в Україні, не ризикнули б виступити проти нього прямо.
І тоді Путін робить ставу на свого кума Віктора Медведчука. У квітні 2012 року той створює свою організацію «Український вибір», яка навіть не приховує, що фінансується з Москви і лобіює політику Москви. Головними месіджами «Українського вибору» стали: припинення процесу євроінтеграції України та її переорієнтація на вступ до «Тайожного союзу».
Сірий кардинал української революції?
І все було б гарно: Медведчук мав практично необмежені ресурси, великий досвід політичної діяльності, зв`язки серед українського істеблішменту. Проте мав і великий недолік, котрий все це нівелював – тавро головного «кучміста» країни, що робило його вкрай непопулярною фігурою. Відтак, «Український вибір» міг діяти лише в якості напівпартизанської підривної структури.
Втім, Медведчукові вдалося головне – зупинити процес підписання Асоціації з ЄС. Зупинити ледь не в останній момент. Досі не відомо, хто саме переконав Януковича лише за тиждень до саміту у Вільнюсі у шкідливості Асоціації. Ясно, що головним аргументом стало доведення неможливості подальшого збагачення «Сім`ї» за рахунок відвертих фінансових махінацій. Навряд що це був Клюєв – він-то якраз був головним «євроінтегратором», якраз він і розробляв пакет документів та інші необхідні кроки до підписання Асоціації.
Схиляюся до кандидатури Льовочкіна. По-перше, він був головою Адміністрації Президента, тому саме Льовочкін контролював доступ до голови держави і ті документи, що лягали йому на стіл. По-друге, і головне – на відміну від Клюєва, бізнес якого орієнтований на Європу, Львочкін зав`язаний на комерційних схемах з Росією, перш за все – на ринку вуглеводнів.
Безумовно, аналітики і Кремля, і Банкової, і проросійських бізнесово-політичних груп в Україні прорахували те, що наслідком різкого «повороту оверштаг» Януковича у питанні Євроінтеграції, стане вибух невдоволення і навіть гніву серед українців. Вважали: громадян обурить не стільки відмова від курсу, скільки саме раптова відмова. То було схоже на «кидок». Навіть серед людей у Донецьку, котрі, в принципі, не дуже підтримували Євроінтеграцію, виникло негарне відчуття: ще місяць тому їх возили до Києва махати прапорами з євросимволікою на підтримку Асоціації, а тепер везуть махати прапорами Партії регіонів на підтримку відмови від неї.
В Обєднаній опозиції (ОО) також розуміли, що виникне масовий протестний рух і були готові його, як це було завше, використати у власних цілях, тим більше, що до виборів Президента залишалося не так вже й багато часу.
Відтак, увечері 21 листопада 2013 року на Майдані Незалежності виник протест. На перший погляд, він виглядав стихійно – його почали не політики, а «прості громадяни»: журналісти, громадські діячі, митці. Скоординувавшись через соціальні мережі та сотовим зв`язком на Майдан вийшли Мустафа Найєм, Соня Кошкіна, Віталій Портніков, та інші.
Проте тут-таки в середовищі аналітиків та журналістів почалися розмови про те, що за організацією Євромайдану стоїть ні хто інший, як… Льовочкін. Принаймні серед перших організаторв Євромайдану було чимало журналістів, на яких опосередковано здійснювала вплив АП. Це було дивно – йомвірний могильник Асоціації організовує акції на підтримку Асоціації. Однак, як далі побачимо, не все так просто.
Одночасно з Євромайданом, країною (перш за все західними регіонами) прокотился хвиля демонстрацій, пікетів, зібрань громдян та студентських страйків, вже дійсно стихійних.
Як і передбачалося розробниками операції, за Майдан одразу вхопилася опозиція, а декларування на його початку «антипартійності» додавало ситуації пікантності. Вже 24 листопада ОО організувала масштабну акцію, в якій взяли участь за різними оцінками від 50 до 150 тис. осіб. Влада не заперечувала, очевидно вважаючи, що трохи випустити пари не завадить. «Помітингують і розійдуться» - такий загальний вирок винесли провладні політики та ЗМІ. Напевне так вважала і опозиція, в усякому разі вона не була готовою до того, що сталося далі.
Прийнявши «вимоги», Євромайдан мав би розійтися. Але… не розійшовся. Тут свою роль зіграли досі маловідомі громадські діячі та інші авторитетні у суспільстві особи. І далеко не всі вони прямо чи опосередковано контролювалися Львочкіним – дуже багато серед них було щирих патріотів, яких обурювало становище, до якого довів країну нездара-президент.
Далі протести покотилися по наростаючій, чому сприяли студенські організації. Саме студенти стало основною силою акцій у Львові, Харкові, Києві в період до 29 листопада. В організованому (вже традиційно для таких випадків) наметовому містечку на Майдані Незалежності на той час перебувало не більш ніж 250-300 осіб.
Мирний Майдан завершився великим мітингом, який організувала ОО 29 листопада. Головна вимога – відставка Уряду Азарова та дострокових парламентських (ще поки парламентських) виборів.
Провівши мітинг, очільники ОО звично згорнули прапори і відбули. В принципі, можемо констатувати, що об`єктивно протести саме на Майдані з цього моменту пішли на спад. Більшості було зрозуміло, що Янукович до питання підписння Асоціації не повернеться, тому подальші протести своєї мети не досягнуть. Євромайдан відверто видихався…
І тут в ніч проти 30 листопада сталася подія, яка перевернула Україну. Близько 4 години ранку підрозділи «Беркуту» напали на мітингувальників (близько 300 осіб, переважно студенти київських вишів), які ще залишалися на Майдані Незалежності. Увесь світ облетіли кадри страшної жорстокості, з якою міліціонери били людей, вперше було застовано сльозогіннй газ, вибухові пакети, петарди та фаєри. Наступного дня Київ повстав.
Євромайдан відверто видихався. Але новий поштовх йому дало
звіряче побиття "Беркутом" протестувальників в ніч проти 30 листопада. Наступного дня протести спалахнули з новою силою.

На Віче, що зібралося біля Михайліського собору, зібралася небачена до цього кількість людей. Говорять про загальне число у майже мільйон громадян. Акцію протесту очолили лідери Обєднаної опозиції. Справедливий гнів людей, висока напруга емоцій якось приховала кілька фактів, що про них стало відомо пізніше. Так, з`ясувалося, що вибухові пакети та фаєри застосовували не лише силовики, але й протестувальники Євромайдану. Це дало підстави деяким аналітикам говорити про те, що принаймні частині тих, хто перебував на Майдані, було відомо про підготовку до нічної провокації і до неї готувалися заздалегідь. Цікаво, що особами, що кидали вибухові знаряддя, були виключно молодики, при тому в масках і з сумками за плечима, чимось наповненими.  У них було припасено ще й яєць та каміння, якими вони кидали у правоохоронців.
http://newsradio.com.ua/2013_12_13/MVS-viznalo-shho-pravoohoronc-porushili-zakon-pri-rozgon-vromajdanu-30-listopada/
Жорстока зачистка Майдану 30 листопада 2013 року. Але
звернемо увагу на молодиків праворуч - саме вони жбурляли в "Беркут" яйця та петарди. Значить, знали, що буде напад і заздалегідь підготувалися?
Другим фактом, який ліг у версію заздалегідь підготованої провокації є те, що один з лідерів опозиції – Арсеній Яценюк лише за півгодини до штрурму Майдану вівіз звідти звукопідсилюючу та освітлювальну апаратуру, як стверджували журналісти та деякі активісти – аби в запалі міліція все це не потрощила. Напевне, не слід звинувачувати пана Яцнюка у причетності до самої провокації, але те, що про неї було відомо опозиційним політикам, котрі мають гарні зв`язки в правоохоронних структурах та адміністрації Києва – безсумнівно. Схиляюся до думки, що на той момент опозиції була вигідна певна доля насильства з боку влади – це знижувало рейтинг Януковича і навпаки – підсилювало політичні позиції майбутніх кандидатів у Президенти.
Проте першого грудня все стало набагато сер`йознішим. Колони демонстантів рушили від Михайлвіського до Майдану, який було оточено рідким ланцюжком солдат Внутрішніх військ і практично безперешкодно його зайняли. Почалося спорудження сцени. В цей час…
Слово українській Вікіпедії:
«Близько 13-00 організована група з 50-60 молодих провокаторів спортивної статури, у масках, та помаранчевих і білих касках, з битками та палицями почали трощити вікна та двері першого поверху КМДА (вул. Хрещатик, 36), зламала двері. В цей час міліція (пізніше у внутрішньому дворі було нараховано не менше 50 осіб міліціонерів) та охорона будівлі не чинила законний спротив даним правопорушенням. До цієї групи входили 15 активістів організації «Правий сектор» (об'єднання націоналістичних організацій і груп) на чолі з Тетяною Чорновол, яка закликала захопити будівлю та заблокувати її із середини. Через короткий час (3-4 хвилини) всі провокатори залишили будівлю КМДА та знову організованою групою намагалися приєднатися до колони мирних мітингувальників, але були останніми затиснуті біля будинку по вул. Хрещатик, 34. Після чого провокатори вирвалися з оточення і почали тікати в напрямку КМДА, деяких громадяни намагалися затримати, але у бійках більшості молодиків-правопорушників вдалося втекти. Через деякий час залишена напризволяще з відкритими дверима будівля КМДА поступово була зайнята мирними мітингувальниками. Депутати від «Свободи» заявили: «Ми просто сюди прийшли повернути нашу комунальну власність собі й забезпечити штаб революції» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Євромайдан).
 То був перший випадок, коли відкрито проявилася доти нікому не відома організація під назвою «Правий сектор». Звернемо увагу на те, що тоді цих молодиків сприймали не інакше як провокаторів і що протестувальники навіть намагалися їх затримати, аби передати правоохоронцям. Зауважимо також, що ці молодики в масках мали на рукавах жовті пов`язки з емблемою, відомою як «Вовчий гак» - неалфавітний рунічний знак, композиційно розташований горизонтально. Ідеологи ПС стверджують, що це – стилістичне зображення, отримане накладанням перших літер гасла Ідея Нації. Проте відомо, що в нациській Німеччині це була емблема дивізії СС «Дас Райх» і навряд чи це є випадковістю, зважаючи на популярність доктрини «білої раси» серед учасників організації. До того ж зовсім не зрозуміло, чому українські націоналісти воліли «накладати» римські, а не українські літери. Отож залишаюся на своїй позиції: це – неонациська символіка.
Далі ці ж молодики, але ще в більшій кількості з`являються серед тих, хто рине на штурм лав «Беркуту» та Внутрішніх військ перед Адміністрацією Президента на вул. Банкова. Цікаво, що одним з тих, кого помітили серед координаторів провокації був Дмитро Корчинський, якого вже довгий час звинувачують у зв`язках із спецслужбами Росії та велика кількість очолюваної ним організції «Братство». Решту провокаторів складали т.з. «тітушки» і це має наводити на думку про те, що «Правий сектор», «Братство», та деяка частина членів ВО «Свободи» на той момент виконували замовлення однієї з полтичних груп у владі. Слово народному депутат від партії УДАР генерал-лейтенанту міліції Миколі Паламарчуку:
«Я побачив, що це провокація. Вони кидали каміння до тих пір, поки не надійшли люди з Майдану. Тоді ті, хто почав кидати каміння, почали тікати. Деякі з них, я сам бачив, забігли в адміністрацію президента. Як вони туди могли самі забігти? Чи їх просто спеціально туди пропускали!?» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Євромайдан).
Фактично з цього моменту мирні акції протесту переходять у «гарячу стадію», а на Майдані з`являється «Правий сектор».
Тепер про замовників. На цей момент не відомо, хто ж віддав наказ на розгін Майдану в ніч проти 30 листопада. Всі керівники міліції відмовилися від своєї причетності, в т.ч. і міністр Віталій Захарченко. Проте зрозуміло, що без його наказу або принаймні втаємниченості цього відбутися не могло б. Схиляються до того, що наказ вийшов з надр РНБО (тобто від Андрія Клюєва), а безпосереднє керівництво здійснював його заступник Сівкович.
Однак ми маємо звернути увагу на один момент, а саме – на дивну реакцію щодо подій 30-го грудня «людей» Льовочкіна. Сам він терміново подає у відставку, хоча начебто жодним чином до силового сценарію не причетний. Тут- таки з фракції Партії регіонів у Верховні раді виходить Інна Богословська. Це – креатура близької до Льовочкіна людини – Сергія Тігіпка. Потім - більше – ціла група депутатів, яку відносять до бізнесово-політичного угрупування Фірташ-Льовочкін-Хорошковський-Бойко оголошує про свою незгоду з діями влади, звинувачує у організації масових заворушень Януковича та Клюєва і фактично починає створювати всередині ПР окрему депутатську групу. Що це – маневр, аби відволікти увагу від дійсних замовників провокацій?
Відповідь, напевне, тут. Згадаємо, як поводяться найвпливовіші в країні телеканали. Фактично всі вони стають на бік протестувальників і починають інформаційну кампанію проти Клюєва і – опосередковано – Януковича. Нечуваний в Україні випадок!
Більше того, саме підконтрольний групі Фірташа-Льовочкіна «Інтер» та канал ТВІ, який належить, як стверджують, Валерію Хорошковському, працювали найенергійніше. Відомо, що шеф-редактором ТВІ є нардеп від БЮТ Микола Княжицький, а фактично керує каналом – Віталій Портніков, один з ініціаторів Майдану.
«Інтер» та ТВІ активно «вкидали» в інформаційний простір т.з. «фейкову» інформацію, котра об`єктивно розпалювала пристрасті. Про дівчину, яка начебто померла у лікарні від травм, отриманих вночі 30 листопада (потім виявилося що це неправда); про колони бронетехніки, що сунуть на Київ (неправда), про військових, що захопили якусь частину у Київській області і оголосили непокору Януковичу (неправда), та ін. Відомо, що Княжицького, Тігіпка та Сівковича пов`язують хоча й не прості, але давні стосунки ще з часів спільного членства в партії «Трудова Україна». Отож, як на мене, питання де шукати првокаторів «гарячої стадії» Майдану треба шукати десь близько цієї групи, яка, за співпадінням, має широкі бізнесові інтереси в Росії.
Але повернемося до «Правого сектору». Вже за тиждень ця організація стає фактичним господарем Майдану. Попри свою кількісну нечисленність. Попри досить неоднозначну репутацію та скандальну ідеологію. Саме «Правий сектор» очолює формування т.з. «сотень самооборони Майдану». Завдяки цій організації комендантом майдану стає Андрій Парубій – засновник однієї з базових частин ПС – громадської організації «Патріот України». Головне – нечисленні активісти «Правого сектору» стають улюбленими героями новинних сюжетів московських телеканалів. Російські телеглядачі та аудиторія Сходу й Півдня України, традиційно орієнтована на російський інформпростір з жахом і обуренням спостерігають за молодиками, які хизуються нациською символікою, на шитах котрих намальвано свастя; час від часу фіксуються специфічні жести, якими вони вітаються (т.з. «зігуваня»). В аудиторії наполегливо створюється переконання, що на Майдані зібралися самі лише «фашисти».
Ці кадри є улуюбленими у російських ЗМІ. Бійці "Правого сектору"
в усій красі, демонструють неонациську символіку.

Опозиція потрапляє у своєрідний політичний цугцванг. Вона співдіє з Майданом, вона намагається використати Майдан, але вона Майнан не контролює. Відмовитися від Майдану опозиця не може, бо це загрожує неодмінним виникненням іміджу «зрадників революції» і падінням популярності, що вигідно Януковичу зогляду на майбутні вибори. Але й загроза такого Майдану теж чимала, адже важко буде відмитися у прийдешній передвиборчій кампанії від звинувачень у підтримці неонацистів.
Тут ми маємо обмовитися. З усього сказаного зовсім не витікає, що Євромайдан – це зборисько прихильників Гітлера і Гіммлера. Абсолютна більшість людей, які стояли там – це справжні патріоти України, які не мають нічого спільного з екстремізмом. Навіть і більша частина рядових членів ПС не є такою страшною: радикальною - так, але - не страшною гітлерівською фалангою. Але пропаганда ЗМІ, перш за все, проросійських, фактично робила з усіх них «страшилку». Схід та Південь України, який до цього моменту все більше розчаровувався в Януковичі та Партії регіонів знову почав консолідуватися навколо них за принципом вибору «меншого зла».
Окреме питання – по фінансуванню діяльності «Правого сектора». Ясно, що в нього влили чималі кошти. Ясно ще це – не кошти опозиції. Ясно що у твердження, ніби цю організацію фінансують прості громадяни своїми добровільними пожертвами, може вірити лише невиправний романтик. Тоді хто? Медведчук? Фірташ? Льовчкін? Клюєв? Янукович? Хай читачі самі вибирають свою версію – доки немає документальних підтверджень версії залишаються самими версіями.
Цікаво от ще що. Під час формування сотень самооборони керівниками Майдану складаються їхні списки із зазначенням справжніх анкетних даних, домашніх адрес, телефонів учасників. Дуже дивно, зважаючи на досвід навіть ОУН-УПА використання псевдо. Навіщо це робилося? Дехто стверджує, що таким чином влада збирала базу даних на осіб, які потенційно небезпечні як учасники широкомасштабних акцій протесту у 20015-му, коли стане відомо про фальсифікацію виборів. Чи вірити у це? Не знаю…

Тепере переходимо до останніх подій. Очевидно, що Януковичу було вигідним продовження ситуації «ні миру ні війни». Майдан стояв, але поступово танув. Це невідворотьно: хвороби, домашні справи, психологічна втома розчарування… Акції, які час від часу застосовувалися для мобілізації Майдану на кшталт періодичних сутичок з «тітушками», побиття активістів та оголошеня загрози штурму з боку «Беркуту» мали все менший ефект по мірі того, як з`ясовувалося що більшість з них або маломасштабні, або навіть придумані.
Майдан стояв, економічна ситуація в країні (не з провини протестувальників – просто закінчувався хиткий запас міцності через непрофесійність влади) погіршувалася. Могло статися так, що втома переможе і від велелюдного Євромайдану залишиться кілька сотень найбільш стійких протестувальників. Це було вигідно діючій владі (маю на увазі «Сім`ю»), але не вигідно опозиції та проросійським силам в т.ч. у владних структурах – з різних причин.
 І тоді «яструби» в Партії регіонів (напевне, не без впливу Медведчука або інших емісарів з Москви) провокують прийняття 16 січня т.з. «диктаторських законів». То була звичайна провокація – більшість з тих «законів» були смішними і такими, що їх не можна виконати суто технічно. Але вони приймалися не для виконання. Вони приймалися для того, аби ситуація в країні вибухнула.
«Нам сегодня показали, что будет в 2015 году. И если мы сейчас просто уйдем на каникулы (до начала следующей парламентской сессии - Ред.), то ничем хорошим для нас это не закончится», - рассказал ВВС Украина один из депутатов фракции «Батькивщина» на выходе из сессионного зала парламента <>
«Теперь слово должна сказать улица», - заявил сегодня Олег Тягнибок» (http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ukraine_in_russian/2014/01/140116_ru_s_parliament_thursday.shtml).
Політологи також побачили в законах бажання впровадити у країні репресії. Володимир Фесенко:
«То, что произошло в течение последних часов в Верховной Раде, означает, что либо готовится переход к белорусскому сценарию, либо это начало конца парламента в его нынешнем виде. Те, кто думают, что таким образом борются с кризисом, только углубляют его и переводят в другие формы» (тм само).
Досі не відомо, якими мотивами користувався пан Янукович, підписуючи ту дурню. Як з`ясувалося, він фактично підписав не закони, а –  вирок собі самому.
Моя версія така. Хтось переконав гаранта у тому, що Майдан вже не являє такої загрози, як раніше, що він «видихнувся», що завдяки репресіям з боку правоохронців та «тітушок» значну частину активістів залякано, тож залишається лише «дотиснути» протести і драконівські закони швидко залякають решту. Європа, звісно, відреагує негативно, але якщо українці «проковтнуть» пігулку, то це практично гарантована перемога у 2015 році.
Про те, що за цими законами стояли найодіозніші фігури, пов`язані з Медведчуком та Путіним, свідчить особистість його співавторів – Вадима Колісніченка та Володимира Олійника. Обидва тісно пов`язані з креатурою Кремля – Олександром Єфремовим.
Втім, маю велику підозру, що «диктаторські закони» насправді було розроблено в надрах Адміністрації Президента – надто дрібні фігури його офіційних авторів. До того ж проекти законів не проходили обговорення у профільному парламентському комітеті, інакше не стали б великим сюрпризом для опозиції, котра здійснила б певні кроки для перешкоджання їх прийняттю. 
Як з`ясувалося, ці закони насправді підірвали ситуацію. Країна знову повстала. Звісно, в передових лавах був той самий «Правий сектор». Цікаво, що наступного ж дня президент видав указ про звільнення Сергія Льовочкіна з посади голви АП. Невже зрозумів, що його «підставили»?
Але справу було зроблено – новий виток протистояння і ще більш хисткі позиції президента. На Грушевського спалахнули сутички, в яких було застосовано, вперше масово, "коктейлі Молотова" та резинові кулі. Активістами "Правого сектору" та його союзниками зі "Спільної справи" Данилюка починають захоплюватися адміністративні будівлі, що обурює навіть керівників ВО "Свобода". 
Менше з тим, Януковичу довелося таки йти на старі позиції, готувати відміну всього пакету законів.
Раптом події 22 січня винесли протистояння у криваву площину.
Напруга у Києві і так досягла апогея. А тут вранці 22 січня з`явилися перші загиблі. Не маю ані найменших сумнівів в тому, що за цими убивствами стояла не опозиція (як це намагалася довести влада) але і не силовики (як це намагалася довести опозиція), а – третя сила. І сила та – Путін та його агентура.
Звернемо увагу, що постіли пролунали саме в той день і навіть в ту годину, коли делегація України брала участь у відкритті Економічного саміту у Давосі. З того, що до команди, яка вилетіла у Швейцарію окрім Азарова входив також і пан Арбузов, маємо припустити, що українська влада сподівалася знайти хоч якесь кредитування за кордоном, адже ситуація із фінансовою системою держави була катастрофічна, Путін частку з анонсованих 15 мільярдів надавати не поспішав, відверто вимагаючи від Януковича якихось рішучих кроків, ймовірно стосовно Майдану.
І тут – трупи. Миттєво навколо представників України в Давосі утворився порожній простір і про гроші довелося забути. Привіт від Володимира Володимировича Віктору Федоровичу?
Вже тоді, аналізуючи події, характер, тип вогнепальних поранень та обставини їх завдання, я припустив, що стріляли у протестувальників свої ж. Вірніше, агентура ФСБ, що знаходилася поміж ними. Не виключено, що ті агенти належали до ПС, але це не є суттєвим. Головне, план Путіна-Медведчука почав виконуватися.
В чому він полягав? Треба було будь що спровокувати кров. Треба було тією кров`ю мазнути Януковича так, аби той отримав глуху непробивну ізоляцію на Заході; треба було його загнати у куток, з якого лише один шлях – в обійми «заклятого друга» Володимира Путіна.
З цього моменту Янукович, котрий і так слабко контролював «яструбів» з числа путінсько-медведчуківської «колони», втрачає контроль над подіями майже остаточно. Він переходить до рук тих, хто розкручував маховик силового протистояння. З цього моменту «Правий сектор», як сила, що танцювала з Медведчуком спільне танго, стає головним гравцем.
Навіть відчайдушні спроби опозиції опанувати ситуацію, домовитися з Януковичем щодо виходу з кризи успіху не мали. Не допомогла навіть відставка уряду Азарова і наполеглива рекомендація Миколі Яновичу покинути країну, аби не дратувати народ. Янукович міг би врятувати становище, прибравши одіозного міністра Захарченка та проросійського голову СБУ Олександра Якименка, котрий навіть навіть не приховував власних симпатій, носячи на піджаку значок з гербом Росії. Але президент не наважися. Злякався. «Здавши» силовиків, він тим самим би залишився без їхньої підтримки, адже наступники Захарченка та Якименка могли відмовлятися виконувати або саботувати накази президента, боячись, що у критичний момент він їх також «зрадить».
Логіка подій диктувала, що слідом за жертвами серед протестувальників мали з`явитися убиті й з протилежного боку. Сталося так, як я й прогнозував. Знову невідомі, знову постріли, і країна дізнається про убитих київських міліціонерів. Радикальна частина протесту зловтішається і навіть радіє. Абсолютно даремно.
Прикметно, що убиті міліціонери до «Беркуту», якщо б то дісно була акція помсти з боку радикальної опозиції, не належали. Ця обставина також цілком у руслі гіпотези щодо діяльності російської агентури: смерть співробітників «Беркуту» могла негативно вплинути на психологічний стан решти, деморалізувати. А «Беркут» був ще потрібен, бо почался ретельна підготовка до отанньої, як видавалося змовникам, фази операції.

Вранці 18 лютого після тривалої перерви депутати Верховної Ради зібралися в сесійній залі. На порядку денному мали бути ключові питання: формування нового складу Уряду, обговорювалася можливість голосування до повернення Конституції зразка 2004 року.
Проте засідання не відбулося. Бо на Грушевського несподівано з`явилася колона демонстрантів. В перших її лавах йшли бійці «Правого сектору». Зараз вже погоджуються, що той марш до Верховної Ради був зайвим, а, можливо і провокацією. Схиляюся до другої думки.
Справа тут от в чому. Спецоперація із зачистки протесту такого масштабу, котра відбулася в цей день, має бути ретельно підготована і спланована по часу та на місцевості. «Беркут» і частини Внутрішніх військ вже були готові до появи колони з Майдану. Фактично цей марш став приводом для переходу «Беркуту» у наступ. Ніхто не заперечує того факту, що першими почали жбурляти каміння та пляшки з «коктейлем Молотова» саме молодики в масках.
Результат тієї провокації відомий: в ніч з 18 на 19 лютого половину Майдану було захоплено силовиками, жертви з обох боків нараховувалися уже до двох десятків. Відеокартинку того, що відбувалося, бачив увесь світ.
Майдан встояв. З великими труднощами. Проте вважаю, що йому дозволили встояти.  Навіщо?
Кукловодам, які планували ці події, потрібна була більш масштабна катастрофа, аніж трагедія Євромайдану; потрібні були криваві зіткнення в регіонах, переважно – західних, адже телевізори мали показати «звіряче обличчя фашистів-бандерівців». Тому війська у певний момент зупинилися (за всієї поваги до захисників Майдану – вони справжні герої без натяжок) і, як розраховували кукловоди, залунали заклики майданівців на адресу киян та решти України про допомогу.
Кияни відгукнулися слабко. Але на це й розраховували. Головне – спровокувати регіони. У Львові, Тернополі, Луцьку, Івано-Франківську та інших містах обурені люди виходять на акції протесту до місцевих обласних адміністрацій, будівель СБУ та МВС. А далі справа техніки. Звичайні протестувальники навряд чи наважилися на штурм цих об`єктів. Але розпалити натовп допомогли… правильно, ті самі бійці «Правого сектору». І ось ми вже маємо картинку із захопленням адмінбудівель; дивимося, як з приміщення прокуратури люди у масках викидають на вулиці томи кримінальних справ (до речі, на насильників, убивць, корупціонерів, проти яких «Правий сектор» начебто й виступає), захоплюються будівлі міліції, начебто зі зброєю (в чому дуже сумніваюся – жоден начальник МВС не здать зброю – інакше сяде за ґрати, швидше за все там були порожні або майже порожні зброярні), палають адміністрації.
Луцьк. Бійці "Правого сектору" йдуть захоплювати військову частину.
Звернемо увагу на чоловіків в голові колони, котрі на відміну від бійців не у камуфляжі, але й не ховають обличь. Вони постійно з кимось на зв`язку телефонами. 
Ті міста, де заплановано насильство, але в яких план досі з різних причин не спрацював – «стимулюються». Показовим є приклад Хмельницька. Півдесятка разів продивився сюжет з пораненням автоматною чергою, що пролунала з будівлі УСБУ у Хмельниціькій області жінки і переконався – все підстроєно. Протестувальники стоять напроти головного входу. Ніхто не наважується почати вибивати двері. І тут зсереднини будівлі з`являються двое молодиків у цивільному і починають трощити скло дверей битами. Повторюю – зсереднини. І тут-таки, автоматник, що знаходився поруч з ними, дає чергу. Одну. В жінку. Саме – в жінку, а не в першого-ліпшого чоловіка з палицею. Бо убивство беззбройної жінки, яка ще й стала на колина перед своїми убивцями, найбільш обурює й лютить.
Як можна пояснити оті дивні події? Лише тим, що хтось у будинку СБУ, не дочекавшись, що люди почнуть вибивати двері, дав команду вибити їз зсередини. Аби виправдати застосуваня зброї. Як результат – увечері будівля палала, співробітників СБУ розігнали, начальника взято у полон. Сподіватимемося, він прояснить всі дивні обставини, що ми їх бачили.
Ну і нарешті світанок 20 лютого. Чорний день в історії України. Вже добу триває нестійке перемир`я, що його вдалося неймовірними зусиллями з боку опозиційних депутатів та представників силових структур, досягти. Час від часу лунають вибухи поодиноких гранат та «коктейлів Молотова». Але в цілому все спокійно. Втомлений, лягаю спати. Прокинувшись вже вдень, вмикаю Інтернет і очам своїм не вірю: протестувальники, яких добу тому силовики тримали в залізних лещатах на клаптику Майдану, ведуть бій з «Беркутом» на Грушевського. Як вони туди потрапили? Що сталося? – питаю себе, з жахом дивлячись на десятки тіл загиблих, що їх витягають з-під вогню; на натовпи «тітушок» в компанії міліціонерів; на снайперів та автоматників…
Сталося те, що вранці «Беркут» ні  сіло ні впало почав відступ. Натовп під переможні волання хлопців з «Правого сектору» кинувся переслідувати «ворога, що біжить» і…
І на Грушевського почалася бійня. Раптом з`ясувалося, що ніхто вже нікуди не тікає; що у беркутівців замість кийків в руках опинилися «Калашнікови», а з готелю Україна (нагадаємо – резиденція «тітушок» та міліції) снайпери ведуть приільний вогонь не лише по демонстрантах, але і по міліціонерах.
Увесь день страшна стрілянина. Десятки загиблих з обох боків, але переважна більшість – все-таки майданівців. Паніка. Прокльони. Виття сирен «Швидких». Увесь світ в шоці. Голова СБУ оголошує про те, що почалася конттрерористична операція. Всім ясно, що Майдан доживає останні якщо не хвинили – години.
http://nbnews.com.ua/ua/tema/113648/
Патріоти України, що загинули у бою 20 лютого 2014 року.
Серед сотні загиблих напевне є і прості члени "Правого сектору", які
щиро билися за свій народ і державу. У спецслужбах про таких
кажуть: використані "втемну"...

Отже Путін та Медведчук досягли своєї мети. Янукович у крові, Майдан планомірно знищується, тітушки громлять місто. І вже віддано наказ піднімати армію – солдати знадобляться, коли буде оголошено назвичайний стан.
Та сталося чудо. І це чудо – кияни. Ті, кого очільники «Правого сектора» зневажливо обзивали негарними словами, мовляв, сидять дома, їдять пельмені і спостерігають по телебаченню, як убивають наших хлопців. Кияни здійснили подвиг. Вони відсунули пельмені, одяглися і з лайками посунули на Майдан.
Дуже важко йти під кулі, перебуваючи на передовій. Але стократ важче добровільно йти на передову під кулі із затишної домівки, тим паче, з голими руками. На смерть. Кияни у той страшний момент врятували країну, що стояла у півкроку від диктатури. Кияни вчинили таке, на що аналітики Путіна та Януковича зовсім не чекали. Вони сплутали карти. «Недолугі хохли» не розбіглися після перших автоматних черг. Більше того, їх щоразу ставало більше!
І задум провалився. Операція із застосуванням вогнепальної зброї мала бути швидкоплинною. Що там потім говоритимуть іноземні посли – справа третя – СБУ та МВС змайструють потрібну картинку. І захоплений «на Майдані» арсенал зброї продемонструють. І тіла убитих та поранених беркутівців. Але сталося так, що операція застопорилася. Захлинулася у крові киян. І одразу все пішло врознос.
Гадаєте знаменитий виступ Президента США, котрий висунув Путіну тяжкі обвинувачення виник з нічого? Ні. Просто Обамі поклали на стіл відомості розвідки, які підтверджували участь Росії в організації кривавого побоїща.
Путіна «здала» дрібниця. Напередодні організації провокативної атаки «Правого сектора» на Грушевського, в одній з найбільш популярних газет – «Комсомольській Правді» Кремлем було замовлено відповідну статтю. Газета мала поспіти якраз вдень 20 лютого. Але для цього її мусили зверстати і запустити до друку раніше. Отож, коли йшли бої в районі Грушевського, вона вже вийшла із заголовками «Радикалы захватили здание Верховной Рады». З свідченнями «власних кореспондентів з будівлі, що горить».
«Украинские радикалы захватили Верховную Раду Украины, а сотрудников милици обстреливает снайпер…
… 20 февраля утром радикалы Украины отказались от «фальшивого» перемирия и объявили войну властям. Руководитель национал-радикального объединения «Правый сектор» Дмитрий Ярош заверил, что народное восстание будет продолжаться…
В скорости пришло первое тревожное сообщение. Неизвестный стрелок ранил более 20 сотрудников милиции. Предположительно,  огонь вели из окна консерватории…
А затем активисты захватили задние Верховной Рады Украины» (http://argumentua.com/novosti/kreml-potoropilsya-vypolnyaya-plan-putina-v-smi-poshel-reportazh-o-zakhvachenoi-radikalami-r).
У Москві ще не знали, що бійці «Правого сектору» до Ради так і не дійшли. Їх зупинили. Не власні командири – інші лідери майданівців, бо отримали попередження від співробітників парламенту, що апарат ВРУ, цінне обладнання та документи евакуйовано, а двері спеціально відчинено – відверта пастка.
Цікаво, що напередодні пан Добкін, кращий друг і товариш Медведчука верещав про необхідність проведення «контртерористичної операції» (навіть сленг використав кремлівський) коли про неї ще ніхто навіть не заїкався. Напевне, щось таке знав… 
Пізніше наклад газети, той, що не встигли розпродати – вилучили. Підправили навіть повідомлення на сайті «Комсомольської правди», але було пізно. Світ побачив істину.
Медведчук з Путіним подалися у відступ. Янукович – у підпілля. Кияни сформували загони самооборони і почали виловлювати по місту «тітушок». Солдат повернули у казарми. Велика кров жахнула навіть окремих депутатів від Партії регіонів. Почалося дезиртирство, котре на ранок прийняло масовий характер.

І от начебто все стало приходити у норму. Верховна Рада запрацювала і стала штампувати один закон за іншим. Повідомили про те, що Янукович погодився на дострокові президенські вибори. Було очевидно, що ця капітуляція його була результатом нічних перемовин і якогось компромісу.
Тихий голос Юлії Тимошенко з харківської лікарні майже ніхто не почув. Крім політичних аналітиків. Ті одразу стривожилися: щось затівається. Адже Тимошенко вимагала: жодних перемовин з Януковичем! Януковича мають арештувати і судити! Не відступати! Якщо треба – воюйте далі! Я – з вами!
На перший погляд, вимога справедлива. Віктор Федорович, як ніхто інший заслуговує на суворий справедливий суд. Десь навіть почали скандувати «Трибунал!» і поглядати в бік Межигір`я.
В унісон Тимошенко заговорили керівники «Правого сектору»: революція продовжується, жодних компромісів з владою. Януковича до суду! Віче на Майдані, під впливом емоцій та певних авторитетних осіб освистало Кличка, який намагався виступити й переконати у потрібності компромісів і поставило ультиматум: або відставка Януковича до ранку, або продовження збройної боротьби. Головним рупором став лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош:
«Ті домовленості, які були досягнуті, не відповідають нашим прагненням. Правий сектор не складе зброї, Правий сектор не зніме блокади жодної держаної установи, поки не буде виконана найголовніша вимога – відставка Януковича…
… Правий сектор закликає всі суб'єкти Майдану до продовження спільної боротьби проти режиму внутрішньої окупації нашої України. Ми готові взяти відповідальність за подальше розгортання української революції на себе» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/21/7015590/).
Теж для непосвячених звучитть справедливо. Але…
Але не все так просто. Фактично ця заява поставила опозицію у дуже слабку ситуацію, адже показала, що вона зараз залежна від однієї організації з дуже неоднозначною репутацією.
Знайомтеся. Це - не "тітушка", це - не беркутівець. Це - борець за світле демократичне майбутнє України, лідер "Правого сектору" Дмитро Ярош.
Опозиціонери мусили погодитися з вимогами «Правого сектору» щодо відставки Януковича, аби не поновилося збройне протистояння; може б навіть вдалося вмовити і Януковича подати у відставку, запропонувавши йому які завгодно гарантії безпеки, але була суттєва проблема. Відправити у відставку Президента треба було легітимним чином. А Закону про імпічмент Президента немає. А для його прийняття потрібна конституційна більшість. А вона могла відбутися лише за участі великої частини регіоналів та комуністів. Так опозиціонери знову стали заручниками партії влади.
Зрештою, конституційну більшість зібрати вдалося, але якою ціною?! В угоді, що її уклали опозиціонери з Януковичем як умову його згоди на припинення вогню, виведенню військ і оголошеню дострокових виборів, не значилося звільнення Тимошенко. І коли Верховна Рада з вчора включила це питання в порядок денний, Янукович звинуватив опозицію у зриві домовленостей і терміново вилетів у Харків. Організовувати новий ПіСУАР. Вже звідти прийшло звернення до народу, в якому Янукович звинуватив Верховну Раду у державному перевороті. Так зусиллями Тимошенко та непримиренного «Правого сектору» було зірвано мирну угоду з Президентом. Після цього депутатам залишалося лише одне: звільнити Тимошенко і зняти Януковича з посади, що й було зроблено.
Тих, хто цікавиться перпітіями подій у ВРУ, відсилаємо до відповідної статті, тут лише процитуємо її частину:
«Сразу после голосования, спешно покидая парламент, Богословская не скрывала гнева и раздраженности: «Ядерную бомбу взорвали! Это план Путина, кремлевский сценарий. Теперь у нас будут тысячи трупов, страна будет залита кровью» (http://news.liga.net/articles/politics/986426-poslednyaya_intriga_yanukovicha.htm).
Це вона вигукнула в якості коментаря до намагання Ради звільнити Тимошенко. Інна Германівна мала на увазі, що Янукович, котрого «кинули» з цим питанням (єдина його категорична вимога – не випускати Тимошенко, яку він дуже боїться), кінцево загнаний у куток, помчить колоти Україну. Так і сталося. На момент, коли писалася ця стаття вже колишній Президент сидів у Харкові, де щойно закінчився з`їзд новітнього ПіСУАРу.
Самі по собі рішення цього з`їзду нічого не варті, оскільки всі ресурси, в т.ч. силові опинилися в руках Верховної ради. Проте річ не в ньому. Янукович може спиратися на Харків, як на базу для останньої боротьби. Він може опротестовувати і рішення Ради як нелегітимне. І його підтримають не лише Росія, але й США та ЄС, котрі заявляли про бажання бачити Януковича на посаді до позачергових виборів.
До речі, зверну вашу увагу, що за звільнення Тимошенко не голосували регіонали, які контролюються Ахметовим. Через це пан Рінат напевне зазнає чимало прикростей у майбутньому. Зате за звільнення «крадійки» із задоволенням проголосували комуністи, котрі, як відомо, ані кроку не роблять без сигналу з Москви. А ще свої голоси «за» віддали депутати з оточення Тігіпка, Фірташа та Свіковича. Пригадумо швиденько де і у зв`язку з чим ми ці прізвища чули.
Втім, Кремль може все ж таки «здати» Віктора Федоровича. В обмін на призначення Прем`єр-міністром Юлії Володимирівни Тимошенко.
І отут стоп. Давайте подивимося розклади. Турчинова вже обрано в.о. спікера Верховної Ради. Якщо Тимошенко оберуть Прем`єркою, то вона, згідно до чинної Конституції, має виконувати і функції Президента. Таким чином повернення до редакції Конституції від 2004 року, що його здійснила ВРУ, перетворюється на фікцію, адже Юлія Володимирівна, перебуваючи на двох посадах, концентрує у своїх руках таку само владу, яка була у Януковича. Плюс контроль над Верховною радою через вірного зброєносця Турчиова.
Ну і плюс підтримка Майдану на чолі з Ярошем і «Правим сектором» - це зараз дорогого коштує.
http://gordonua.com/news/politics/V-Harkove-prohodit-sezd-deputatov-yugo-vostoka-10948.html
Постаріла, роздобріла у неволі Тимошенко летить до Києва. За час ув`язнення вона не втратила акторської майстерності - не забуває прийняти вигідну позу і відповідний вираз обличя. Ну і квіти. Обов`язково - білі.
Таким чином, ми можемо говорити по небезпеку того, що революція проти диктатури Януковича може закінчитися ще більш жорсткою диктатурою Тимошенко. А вже аргументи проти євроасоціації та на користь «відновлення стратегічнорго партнерства з Росією» вона завжди знайте. Ця жінка вміє умовляти й переконувати «електорат». Тільки владу Януковича, окрім «Беркуту» підпирали «тітушки», а владу Тимошенко підпиратиме «Правий сектор» в ореолі борців з «кривавим режимом». І вже якось і забудеться, що сама ця структура дуже посприяла тому, що кров пролилася….
А далі вибори. Напевне, смертельна хвороба, що мучила Тимошенко увесь термін ув`язнення чудесним чином відступила, щойно Рада проголосувала за звільнення "Лєді "Ю" і не завадить виконувати владні повноваження. Ті 15 мільярдів, що їх Путін пообіцяв, але не дав Януковичу, тепер потраплять у надійні чисті руки Тимошенко в якості передвиборчого ресурсу. Можна прибрати єдиного реального конкурента – Кличка через отой «антикличківський закон», а Яценюка – на з`їзді БЮТ. І залишаться у Юлії Володимирівни такі конкуренти як Тягнибок та Симоненко. Ну і плюс Ярош оголосив про намір балотуватися…
Схоже, панове, найцікавіше і найстрашніше на нас ще чекає.
І припиняти фінансування «Правого сектора» Віктору Медведчуку зарано. Він ще може знадобитися…
Цей знімок пройшов росіськими та багатьма українськими
інтернет-ресурсами 7 грудня 2013 року. За якимось співпадінням саме
в цей день до України з вимушеної еміграції повернувся пан Хорошковський

З великим песимістичним привітом,
письменник-фантаст,
ПАВЛО  ПРАВИЙ





22 коментарі :

  1. Письменнику-фантасту можна довільно вживати слова, а аналітику - ні, бо "Щоб зрозуміти що до чого, треба" вживати слова у повній відповідності їх змісту. Революція - швидка радикальна зміна суспільних відносин. Про яку революцію пишете ви, коли ще навіть не оголошено ніякої програми революційних перетворень.

    Шлейф дрібного палацевого інтриганства, запропонований вами читачам не є не головним, не визначальним в політиці, в рухові політичних сил і в кінцевому рахунку у розвитку країни, хоча і має певний інтерес для прояснення останніх. Саме тому, написане вами має право на життя, але потребує суттєвого доповнення, аби картина подій осені-зими 2013-2014 років не мала суттєвих прогалин.

    ВідповістиВидалити
  2. Володимир.
    Виглядає дуже правдоподібно.
    1.До сутичок на Грушевського я саме як провокаторів сприймав весь правий сектор, і багато їх членів не тільки мене заблокували, а навіть відкрито погрожували вбивством.
    2.Мої аналітичні статті та корисна інфорамація, подана до публікації в групі ПС на ФБ "Акція на майдані ПС" вже давно не пропускаються модераторами.
    3. Будь-які спроби спілкування через ФБ з Ярошем та іншими представниками ПС абсолютно ігноруються.
    4. Виглядає дивним поведінка "Лідера" правого сектору Яроша, за весьчас не стврившого ні дієвої коаліції з іншими учасниками майдану, ні справжній військовий штаб для керівництва оборонними і наступальними операціями. Це здається чистим аматорством. Що дуже дивно для професійного ватажка організації бойовиків- націоналістів.
    5.Мене відразу насторожили реверанси Яроша Данилюковій "Спільній справі". Данилюка давно всі знають, як провокатора - спеціалісту по зливу протестних акцій. Не було жодної, за яку він брався, щоб не закінчилаксь поразкою і розгоном. До речі, ця підтримка СС Ярошем сильно посилила мої підозри в його нещирості і провокаторстві.
    Тому дійсно все виглядає саме так, як подає автор статті. Що ніяк не зменшує героїзму молодих хлопців, що віддали свої життя за Украхну. Не їх вина, що повірили нещирим поводирям і були поведені ними на загибель.

    ВідповістиВидалити
  3. полный бред, психически больного... клиника...

    ВідповістиВидалити
  4. А може сам шановний автор причетний до якихось антиукраїнських структур? Схоже на те,що содомо-сатанинські *європуйські цінності*для нього ближчі ніж національне визволення України,за яке бореться Правий сектор і Дмитро Ярош.

    ВідповістиВидалити
  5. У автора каша в голові. Конспірологічна ху"ня. Preason Break - season 4)))

    ВідповістиВидалити
  6. Величезна кількість орфографічних помилок. "Заздалегіть" - це просто шедевр. Авторові раджу користуватися засобами автоматичної перевірки орфографії, оскільки ви доволі безграмотні.

    ВідповістиВидалити
  7. якби не було так званих провокаторів не було, то який би результат був у мітингу? Один з варіантів - його б так само ігнорували як це було протягом тривалого часу або інший варіант - беркут розігнав би всіх по домівках. Фактично правий сектор взяв на себе відповідальність і почав активні дії спротиву

    ВідповістиВидалити
  8. Не варто велику кількість абсолютно випадкових і незалежних подій поєднувати в один логічний ланцюг причинно-наслідкового зв'язку.

    ВідповістиВидалити
  9. автор припускається дуже багатьох фактичних помилок щодо часу, місця, обставин подій. Відповідно, і решті інформації віри немає. Хоча теорія звісно струнка, і багато фактів правдиві.

    ВідповістиВидалити
  10. Как мне кажется Правый сектор становится уж очень популярным и опасным если сейчас его начали активно марать в грязи. Я думаю что это заказная статья, так как нашла много подтасованых не точностей. Слежу за событиями активно с первых дней, собираю все новости, видео, фото, комментарии людей с места событий, спрашивала у участников. Всегда знала что это пригодится. Поэтому здесь есть не стыковки с ориентировкой на невнимательного пользователя, который в силу обстоятельств не мог каждый день фиксировать события. Резюме: ЗАКАЗНАЯ СТАТЬЯ ДЛЯ ДИСКРЕДИТАЦИИ ЯРОША, В СИЛУ НЕОЖИДАННОЙ ЕГО ПОПУЛЯРНОСТИ. Если сейчас помониторить все новости, то с момента начала популярности пс растет его обливание грязью в новостях, появления разных статей.

    ВідповістиВидалити
  11. Доля істини є.Мої друзі,прості хлопці,які стояли на барикадах,кажуть,що ПС там не бачили.Особливо Яроша.Бійці ПС ходять розряжені в дорогу амуніцію і більше позують.А звідки іх чимале фінансування?Ярошу потрібно якось це пояснити.

    ВідповістиВидалити
  12. Ошибки орфографии, господа - это издержки допускаемые даже в официальных документах. Статья - это логика видения автором событий. Что гораздо важнее.
    В единое целое эту статью связывает почти хронологически правильная последовательность событий. Анализ каждого шага событий опирается на известные все факты. Но в каждом практически микро-анализе присутствуют логические ссылки или посылы на события и действия, которые пока нет возможности проверить или определить вообще их наличие. Это как говорится - много правды и немножко неправды - и получим огромную неправду. Я бы не торопил события до более полного сбора статистики, вплоть до балистической экспертизы пулевых отверстий в малых архитектурных формах на Майдане. В общем в статье много оспариваемого. Не советую торопиться соглашаться.

    ВідповістиВидалити
  13. "вплоть до балистической экспертизы пулевых отверстий в малых архитектурных формах на Майдане"

    таки все же больших и малых архит. формах...

    ВідповістиВидалити
  14. Рука Москвы просматривается четко.Когда Янукович не оправдал Путина и проиграл выборы Ющенку,после того как Юля привезла дешевый газ 600дольчиков,стало ясно что Москва готовит подарок,нового президента.Это был первый ход к Майдану.Украину не будут рвать потресения и она будет свободной, тогда когда в России закончится газ.А это я думаю 30 лет,если не поменяют экономическую политику,Крым не будет отсоеденятся.И когда мы все будем любить Украину и не продавать за кусок колбасы.Слава Украине.Человек который находится за решоткой он деградирует,пускай идет на отдых.

    ВідповістиВидалити
  15. Логіка статті наступна - Янукович це людина Путіна. Він став президентом України і перестав бути людиною Путіна. Яроша чекає та ж доля. І будь кого)

    ВідповістиВидалити
  16. Вірю шо руку до цього приложила Тимошенко , іншого шляху вийти у неї не було....

    ВідповістиВидалити
  17. Хочеш соврать,раскажи пол-правды.Русофоб?
    У них Олимпиада...им не до нас,своих проблем по горло.Третья сила присутствует,и на ней вина гибели людей.Но мне кажеться их не найдут,всех собак повесят на Януковича! Кстати,он уже в России.Кому выгодно?Амбиции США,обида ЕС,или свобода Ю.Т.ну и оскал обиженных олигархов Фирташ Левочкин?Но воля на массовое убийство,моё личное мнение,либо Гос.деп мстит или Ю.Т.

    ВідповістиВидалити
  18. Замітка про "неонацистський"знак ідеї нації. Його насправді вважають руським (тут розписано http://snaua.info/ideya-natsiyi-simvolika-i-traditsiya/), а не німецьким. В німців подібний був значно пізніше і справді використовувався як нацистський (вольфсангель). Тому я би його не пов'язував через це іменно з нацизмом.

    ВідповістиВидалити
  19. тип написавший статью вызывает жалость. В то время как вся Украина законнектилась с ГЛАВНЫМ, с борьбой за свободу, со своим страхом, с преступниками, законнектилась со своим духом, этот тип копается в политическом говне, считая, что в том что происходит главный двигатель происходящего - это именно это гавно. Даже не смотря на то, что сам же признает, что ситуация вышла из под контроля всех "сценаристов".
    Может часть рычагов он и разгадал, только это не имеет никакого значения, это незначительное дерьмо. чем больше внимания свободный человек будет уделять этому дерьму, тем больше оно будет иметь силу. Человеку достаточно знать о дерьме одно - его надо убирать, чье бы оно ни было. Российское украинское или правого сектора. Не вестить, нюхать и обговаривать, а выкидывать нахер.

    так же я не верю людям, которые выгораживают мусоров и обвиняют героев, которые перешли от мирного овечьего мычания в позе раком к реальным действиям. нет, это не политизированный правый сектор, а свободные люди, которые себя уважают и массово присоеденились к защите своего достоинства и к свержению преступной власти и её реализаторов - мусорских проституток.

    ВідповістиВидалити
  20. Я не думаю, что автор из Луганска стоит за этой статьей? Не все политологи Украины могут делать такие выводы. Это однозначно провокация, которая нужна Кремлю. Если русский любит Россию, то он патриот, а ,если украинец , то бендеровец, националист, фашист. Даже на Майдане присутствовали провокаторы с символикой фашизма, что бы осквернить саму идею революции.

    ВідповістиВидалити
  21. Чи можна вийти за рамки хуторянського трикутника "Путін-Український політик-ЦРУ"? Коли у автора немає інформації, а є аналітичні здібності, то виходить подібна стаття. І не важливо, кому вона (стаття) служить. Важливо, що вона не служить Україні

    ВідповістиВидалити
  22. Статья для вдумчивых людей, которые могут сопоставлять факты и анализировать. Совершенно не верно делать вывод о том, что статья не служит Украине. Как раз - наоборот!!! Украину всё время раздирает на части разное отребье как снаружи, так и внутри страны. За столько лет существования независимой Украины её всё время предают, продают и грабят в угоду доморощенных бандюков или внешних имперских амбиций. Со времени написания статьи многое изменилось. Отчетливо вырисовалось внешнее зло - империя пУТЛЕРА, которое уже оттяпало часть Украины и не факт, что на этом остановится. А также прорисовуется внутреннее зло, которое так же льёт воду на мельницу всё того же пУтлера. Ясно любому, что Украина была, есть и, к сожалению, в ближайшее время будет полигоном для "разборок" между США и Россией. И сейчас пУтлеровская Россия существенно повела в счёте, запад, конечно, на это спокойно смотреть не будет. Одно плохо, что эти пи..ры планомерно убивают УКРАИНУ, которая для них - просто разменная монета.

    ВідповістиВидалити