Цей дикий, дикий... Володимир Великий

На свято Хрещення Господнього трохи згадаймо й інше "хрещення", яке щойно з великим розмахом відсвяткувало все прогресивне православне сусільство. Згадаємо і подумаємо: а чи насправді все було так, як пишуть наші історики? Як пишуть літописи? Чи дійсно був Володимир Великий та величезна імперія Русь дикими і страшними?

Пропонуємо уривок з рукопису нової книги Павла Правого...

Головний посил історіографії щодо періоду правління Володимира в Києві до його «хрещення» простий і невигадливий: до влади дорвався войовничий язичник.

«Одразу після перевороту Володимир оголосив себе ревним язичником, що забезпечило йому підтримку язичницької частини киян, ймовірно, незадоволеної прохристианською політикою Ярополка» ( ttp :/ / hram-troicy.prihod.ru/articles/view/id/1169186 ).

Як усе просто: кияни «ймовірно» були незадоволені тим, що Ярополк був дуже запопадливий перед християнами: такий собі жалюгідний зрадник. Щоправда, тоді незрозуміло чому це він не спромігся охреститися (маючи до того ж дружину - колишню черницю). Певне, страждав на роздвоєння особистості, бідолаха.

А от Володимир чітко знав, що йому треба. Богів старих і стародавніх стверджувати. Щоб мати змогу і далі гвалтуваннями, убивствами та різними іншими справами негарними спокійно займатися.

«І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх. Був бо він [такий] жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть, сімсот жон і наложниць триста, і мудрий він був, а кінець кінцем погиб. Сей же був невіглас, а кінець кінцем знайшов [вічне] спасіння» (ПМЛ).

Перед нами постає якийсь монстр, вигодуваний на сметані й горіхах, котрий лише у Вишгороді мав 300 наложниць. Плюс 300 - у Білгороді, ну і під рукою, у Берестові - ще дві сотні. Найбільш вживані, напевно.

Стривайте, а чому, власне, Володимиру вдарило у голову оселяти наложниць так далеко від свого хтивого тіла? Вишгород розташовувався у 16 верстах (17 кілометрів) від Києва. Півтори години скаженої гонитви верхи, яку не кожен кінь витримає. Про те, де розташовувався Білгород, наші історики, скромно потупивши очі, мовчать. Вірніше, визнають, що не знають. І така їхня поведінка не дивина. Адже єдиний Білгород, про існування якого достеменно відомо на той час, знаходився на березі Ірпеня, кілометрів за тридцять від Києва. І все начебто гаразд, оскільки Володимир використовував його як свою літню резиденцію - де ж іще тримати гарем, як не там - але от біда: засновано його в 991 році, коли Володимир вже був щосили хрещений.

Головне - ні в Берестові, ні у Вишгороді, ні в стародавньому Білгороді під час розкопок не виявлено величезних палат в яких мали б міститися сотні наложниць з персоналом, що їх обслуговував. А вони ж мали бути. Кожній з трьохсот, нехай навіть не по терему - по окремій кімнаті - вже величезний комплекс приміщень виходить. Чи дівиці ті усі в одній залі, на нарах, немов у дешевому турецькому борделі тулилися?

Та ще ця віддаленість від княжих палат... Недаремно навіть і професора іноді відзначають, що розташування тих сіл з наложницями сильно підриває довіру до всієї легенди.

Тепер от що. З моменту приходу до влади і до «хрещення» Володимира пройшло трохи більше 7 років. Виходить, що Володимир здобував по 100 наложниць на рік, не рахуючи півдесятка дружин. Чи не забагато? Царю Соломону задля встановлення рекорду знадобилося ціле його довге непросте життя.

Ну і язичництво ... Тут Володимир постає у всій своїй дикій красі.

«І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, - а голова його [була] срібна, а вус - золотий, - і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували [їх цим] бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той» (ПМЛ).

Дивовижне діяння. Навіть з точки зору язичницької віри - абсолютно божевільне. Адже не в кумирах справа. Кумири є лише частиною релігійного комплексу. Очевидно, що кожен бог повинен був мати власне капище з двором, жертовником, якимось приміщенням, де жерці зберігають священні реліквії, зьбани та ножі для перерізання християнських горлянок та інше крисне начиння. Ставити в ряд дерев'яні ідоли - дурість і примха. Як цей дурний вчинок Володимира пояснити?

Гаразд би, залишався він після цього під поганством ще чверть століття. Але минуло 7 років і Великий князь Київський приймає хрещення (увага!), усвідомлюючи всю необхідність цього кроку. Тож чому б йому вже в 980-му цю необхідність не реалізувати? Навіщо паркани з кумирів городити?

Думали-думали вчені голови, і - придумали! Еврика! Так це так Володимир релігійну реформу й проводив! Політ думки наших істориків воістину грандіозний. Ось цікавий зразок наукової логіки:

«У період з 980 по 988 рр. Київський князь Володимир, усвідомлюючи здатність монотеїстичної релігії вирішити загальнодержавні проблеми, проводить релігійну реформу з метою більш швидкого переходу до монотеїзму» (Людмила Черкасова . Релігійна реформа князя Володимира (980 - 988 рр. . ): етнічний та політичний аспекти).

Красиво написано, правда? І головне, логічно. Читаємо далі, що робить Володимир для більш швидкого переходу до монотеїзму. Ні за що не здогадаєтеся. Тримайтеся за стілець:

«Зовні це проявилося у встановленні близько княжого двору шести племінних богів на чолі з верховним богом східнослов'янського пантеону - Перуном (там само).

Нормально? З метою швидшого переходу до монотеізму треба укріпити язичництво. Тепер зрозуміло, чому наші вчені мужі ні комунізму, ні навіть соціалізму в окремо взятій країні побудувати не змогли – з такими шляхами звивистими. Вони і капіталізму людського побудувати не можуть…

На думку високовчений пані Черкасової, це було зроблено для того, щоб змінити релігійні погляди давньоруського суспільства на ієрархію богів у слов'янському племінному пантеоні, ввести чітку систему субординації між ними.

Вибачте, на кого це розраховано? Дажбог - головне божество слов`ян, так нас вчать. Він - творець усього світу, він покровитель усього сущого. І ось, поруч з ним Володимир ставить Макошь - богиню ткацтва та ремесел. Неначе тупі слов'яни до цього не знали, хто з них головніший. Неначе тупі слов'яни не знали, що Стрибог ніяк не вище Дажьбога. Логіка підказує , що в разі, якби Володимир бажав уніфікувати релігійні системи різних племен, то він мусив вибрати головних їхніх богів і визначити хто є з них перший. Невже головним богом (вірніше, богинею) в`ятичів була Макошь? Невже головним богом кривичів вважався бог обману і гри на дуді Волос? Розповідаючи про «уніфікації», нашим академікам треба б спочатку визначитися хто такий Хорс (другий, судячи з літопису, після Перуна бог в пантеоні Володимира ), які функції він виконував і якому народу належав. Не завадило б те саме зробити і з Симарглом.

Нам кажуть: Володимир хотів таким чином об'єднати розрізнені племена Русі:

«... Суть цієї релігійної реформи лежала не в механічному перенесенні дерев'яних зображень племінних богів у Києві. Цю реформу слід розуміти не тільки у вузькому, релігійному аспекті, а значно ширше. Вона мала переслідувати насамперед політичну та ідеологічну цілі: сприяти інтеграції етнічних процесів та становленню Києва як загальнодержавного центру, виходу Київської Русі на міжнародну арену» (там само).

 Цю думку Людмила Черкасова запозичила у академіка Рибакова. Цю думку висловлюють інші вчені - від Фроянова до Толочко і Мавродіна. Та що там - так вважає переважна більшість істориків!

А ми запитаємо цих істориків єхидно: ну і що, посприяв цей дивовижний вчинок «інтергації»?

981 року Володомиру довелося воювати з в`ятичами, котрі ніяк не бажали «інтегруватися». І у 982 році – ще раз. Не перейнялися, видать лагідною вдячністю мешканці далекого Залісся шляхетним поривами нового князя. 984 року Володимир ходив на радимичів. Похід на ятвягів у 983 році взагалі важко пояснити: вже хто-хто, але цей народ мав би у пояс кланятися Кагану русів, який зробив їхнього Перкунаса головним у київському пантеоні.

Так от, панове вчені історики: розраховувати на консолідацію абсолютно різних у культурному, економічному і соціальному плані народів шляхом встановлення загального пантеону богів - це жахлива дурість. Це з тієї ж області, якби забубенну голівоньку голови уряду Ізраїлю осяйнула ідея «консолідувати» Землю обітувану, поставивши на одній площі мечеть, православну церкву, католицький собор та синагогу, при цьому оголосивши храм Римської Церкви головним ...

Чи розуміють це вчені? Звичайно.  Той таки Фроянов і вказує на те, що:

«... В самій реформі полягали вади, котрі перешкоджали досягненню поставленої мети, зокрема верховенство Перуна над іншими богами. В результаті культ його довелося знову нав'язувати силою союзним племенам» ( І.Я. Фроянов. Початок Християнства на Русі).

Ось питання до пана професора: якщо Ви бачите цю ваду; якщо Ви розумієте всю дурість «реформи», що ъъ затыяв Володимир, невже Ви вважаєте, що князь був дурніший за Вас?

А тепер увага! Тривалий час фрагмент в літопису про «пантеон» історики взагалі вважали пізнішою вставкою православних батюшок. Деякі, втім, вважають так і зараз, незважаючи на те, що ученим вдалося «знайти» матеріальне підтвердження легенді. Як завжди, без підтасувань фактів не обыйшлося. Слідкуйте, Читачу, за вправними руками академіків.

1975 року

«У старовинній частині Києва, на Старокиївській «Горі», під час наукових розкопок виявлено фундамент своєрідного постаменту, що призначався, за справедливою думкою авторів розкопок, кумирам, що їх поставив Володимир 980 р. (Толочко П. П., Боровский Я. Е. Язичницьке капище в «городi» Володимира. - В кн.: Археологiя Києва. Дослiдження i матерiали. Київ, 1979, с. 3-10, рис. 1. У розкопках брав участь В. О. Харламов). Hа плані розкопок чітко позначено п'ять виступів різного розміру: один великий - в середині, два менших - з боків і два зовсім маленьких - близько бічних виступів» (Б.А. Рыбаков. Языческая реформа Владимира).

Здавалося б: який стосунок має ця знахідка до пантеону Володимира? Однак наші історики, анітрохи не знітившись, стверджують, що саме тут і стояли ті боввани. І датування артефакту вказують: не пізніше 990-х років. Ясна річ, не пізніше. Але що змушує вас, шановні, вважати, що це капище? І саме те капище?

Пояснюють так: кожен виступ - підніжжя для істукана. Великий - для гловного бога - Перуна, два трохи менших - для менш важливих богів. Ну і ще менші, відповідно, для божків. Круто. Та ось біда: в літопису перераховано шість кумирів, а виступів - п'ять!

Дарма, нчого страшного - вирішили маститі історики, головне почати, а там піде як-небудь. І, рішуче, мов непотрібну ганчірку, відкинувши совість, вражають увесь народ:

«... Єдиний комплекс фундаментів <...> містить постаменти для п'яти кумирів <...>

Отже, розкопки в місті Володимира документували наявність п'яти кумирів, що повністю відповідає іменам п'яти антропоморфних божеств, не рахуюючи Симаргла, зображення якого не могло бути назване кумиром» (там само).

Ви прочитали це, друзі? Ви це оцінили? Ви оцінили всю підступність і підлість типів, які взялися писати для нас нашу історію? Це пише цілий академік! Стовп радянської історичної науки! Якщо академік може таке собі дозволити, то що вже говорити за звичайних доцентів?

Спочатку Б.О. Рибаков на підставі аналізу селянських вишиванок робить вражаючою відкриття, що Симаргл зображувався в образі крилатого пса, а потім на підставі того, що це пес - відмовляє йому в місці на пантеоні. Аби кількість богів, що залишилися, збіглося з кількістю виступів. І плювати академік хотів і на Нестора, і на літопис. Одним кумиром більше, одним менше, головне - все сходиться.

Ну як тут не згадати Михайла Самуїловича Паніковського з його безсмертним : «Хто такий Козлевич? Не знаю ніякого Козлевича»?!

Так от, нині історики вельми небезуспішно оскаржують висновки П.П. Толочко, Я.Є. Боровського (котрі «знайшли» артефакт) та Б.А. Рибакова, котрий здуру долучився до них, що це - капище. Нищівній критиці цю версію піддав, зокрема, Л. С. Клейн у своїй книзі «Воскресіння Перуна».

Однак, незважаючи на неспроможність археологів, які не змогли переконливо довести що їх знахідки стосуються язичницьких капищ; незважаючи на відверті ознаки вставки у текст літопису повідомлення про капище Володимира; незважаючи на те, що навіть неозброєним оком видно: «список» кумирів складено сяк-так, без опори на історичні реалії, - міф живе.

Не згадується серед богів Велес? Дарма - зробимо його малим божком негідним стояти у головному пантеоні Русі. Ось тільки-но розповідали який це потужний і впливовий бог був; що ним клялися роси під час укладання міжнародних договорів, а тепер пишемо, що це - невеликий чортик. Не вірите ? Милуйтеся:

«У церковних повчаннях XI-ХII ст. згадки Волоса є поодинокими ( Б.А. Рибаков. Языческая реформа Владимира).

Ми з цим не сперечатимемося. Ми лише порадимо читачам викреслити згадку про Перуна з тих місць у літопису, які списані з грецьких пасквілів (цитати угод Русі та Візантії) і порахувати що залишиться. Гарантуємо - обрегочетесь і теж назвете його «дрібним божком». Про Дажбога, Макошь та інших менш згадуваних в історичних джерелах «богів» ми вже не говоримо.

Навіщо ж уся ця масштабна, притягнута за вуха фальсифікація? Та все для того самого: змалювати Володимира диким, жорстоким язичником в часи якого у Русі ввели людські жертвоприношення; в часи якого руйнувалися храми християнські і з отриманого матеріалу будувалися капища поганські; в часи якого християн різали на жертовних каменях, мов свиней (або овечок - що кому більше подобається); в часи якого не можна було навіть відкрито заявити про належність до християнського віросповідання. Пам'ятаєте варяга Тура, котрий «таємно тримався віри християнської»? Пам'ятаєте, як вимагали у нього сина на жертву, а коли він відмовився - убили обох? І, звичайно, батюшки не втратили нагоди додати у літопис:

«І не знає ніхто, де їх поклали, бо люди були тоді неграмотні і язичники» (ПМЛ).

Ну а після цього можна було вже складати історію про хрещення та про те, які дива цивілізації дикому Володимиру і його не менш дикому народу воно принесло. Папір, писемність, скло, мозаїки - всі згадали. Тільки що чорнила та рахівниці не дописали.

Насправді було все трохи не так. Русь, всупереч вигадкам Людмили Черкасової та іже з нею давно вже була потужною державою імперського типу з розвиненою економікою, соцально і гуманітарною сферою, державою, котра набагато випереджала загрузлу в середньовічному дикунстві Європу; держава багатоконфесійна але з дивовижною віротерпимістю в суспільстві.

І не треба було Володимиру нікого консолідувати - імперія існує не для забезпечення рівних прав земель і народів, а для експлуатації метрополією своїх колоній, в даному випадку - Києвом земель в'ятичів, кривичів, тиверців, чуді, муроми...

Так, на початку свого правління Володимир зіткнувся з низкою проблем, серед яких сепаратизм був не найбільшою. Володимиру заважали численні буйні варяги, котрі заполонили Київ. Ці авантюісти щиро вважали, що, привівши до влади нового князя, могли коїти при ньому все, що завгодно, бо той багато чим їм зобов'язаний. Варяги навіть зажадали неможливого - особистої данини з Києва в обхід князівської скарбниці.

Але Володимир з усіма проблемами швидко впорався, виявивши неабиякі таланти політика. Спочатку за допомогою тих таки варягів утихомирив повстання у провінціях, посадивши туди вірних намісників з гарнізонами (роздробивши і ослабивши таким чином варязьку дружину), а потім позбувся присутності цих хлопців в самому Києві, відправивши найманцями до Константинополя, та ще й виторгував цим для себе неймовірно вигідний політичний шлюб з принцесою Ганною. Просто геніальна стратегія!

Навіть у боротьбі з Ярополком Володимир показав, що був не за чутками знайомий з творами великого Сунь Цзи. Ярополк ставив на імперію Оттона, зачарований її міццю, а Володимир за зовнішнім блиском не гнався, він узяв до уваги інші фактори. І виграв. Бо потужна, але далека географічно Священна Римська імперія була відокремлена від театру військово-політичної боротьби Володимира та Ярополка Чехією. Саме з Чехією уклав союз прозорливий Володимир, щоб ніякої реальної допомоги своєму союзникові Оттон надати не зміг. Запевняємо вас, Читачу, «дикий» Володимир грав у шахи незрівнянно краще європейських «стратегів» того часу.

Чванлива Європа, що вирувала усобицями та інтригами; пихата Візантія яка вважала нижччим за свою гідність звертати увагу на «диких» росів-єретиків і навіть далекий арабський світ раптом виявили, що величезна імперія, котра простягалася від Дону до Дунаю і від Криму до Балтики; імперія, яка начебто завалилася зі смертю Святослава не лише жива - вона вийшла на провідні ролі в осяжному світі. Силу Русі відчули на своїй шкурі і польський король Мешко I, і Волзька Булгарія, котра пишалася своїм багатством. Союзу з Руссю шукала сама Східна Римська імперія!

Цікавість грецьких ченців, які писали (або контролювали написання) літопису зрозуміла - виставити Русь і Володимира дуже дикими і страшними. Для того й вигадано оповіді про сотні наложниць і тисячі згвалтованих дівчат; про вклоніння моторошним язичницьким богам, що вимагали пролитої крові. Інтерес ченців зрозумілий. Але як зрозуміти і прийняти позицію сучасних істориків, котрі ні на йоту не відхиляються від генеральної лінії, що її їм задано? Нічого особистого - лише політика?

Так от, шановні! Не було ніякого язичницького пантеону. І не вклонявся Володимир Перуну (вірніше, Перкунасу), не лив на його вівтарі невинну кров. Не вводив він у Русі криваві язичницькі оргії. Перуна притягли до Києва наймані варяги, ті, що жили на Рюгенді. І вклонялися Перуну виключно варяги. А щойно Володимир позбавляється тимчасового засилля варягів, зникає і Перкунас.

Тому ми радимо не вірити нашим високочолим ученим, котрі, виявивши залишки стародавнього храму з фресковим живописом на місці передбачуваного ними капища пишуть, що храм цей був зруйнований за наказом Володимира аби вибудувати це саме капище. Не було цього. А стояв тут аріанський храм, скоріше за все, ще до будівництва церкви - родовий храм Рюриковичів. І зруйнував його не Володимр, його зруйнували post factum наші метри-історики щоб не заважав він розповідати народу про відсталість наших предків.

Уривок з рукопису книги ПАВЛА  ПРАВОГО

«Володимир. Хрещення брехнею»