Багато хто з українців, і не лише мешканців Донбасу чи Криму, щиро дивуються і не вірять у те, що Степана Бандеру протягом майже всієї війни було ув`язнено у німецькому концтаборі. Частина з тих, хто щось про це чула, повторюють вигадки радянської пропаганди про "курорт" для "нациських посіпак". А вже коли мова заходить про долю братів ровідника ОУН(р) - тут взагалі бувають кумедні випадки - неодноразово доводилося чути, що у Бандери і братів ніяких не було, а то все вигадки бандеро-американсько-геббельсівської пропаганди.
Пропонумо коротку історію про період ув`язнення Степана Бандери в німецьких тюрмах, звісно,я к завжди з певними власними додатками, які виділено курсивом.
23 червня 1941 р. від імені ОУН за підписами Степана Бандери і Володимира Стахіва було вислано на 14 сторінках Меморандум до Адольфа Гітлера, в якому всіляко підкреслювалося, що основним завданням організації є відновлення незалежної Української Держави:
"Якщо навіть німецькі війська при вмарші в Україну будуть спершу привітані, очевидно, як визволителі, то це наставлення може швидко змінитися коли Німеччина прийде до України без відповідних обіцянок щодо свойого наміру відновити Українську Державу […] українці сповнені рішимости створити умови, які ґарантуватимуть національний розвиток у самостійній державі. Кожна влада, яка переслідує свої власні інтереси в побудові нового порядку на східньоевропейському просторі, мусить взяти до уваги цю резолюцію".
Фанатично віддані своій справі, очільники ОУН(р) не зупинилися навіть перед прямим обманом духовного пастиря. Коли Бандера та його прибічники звернулися до митрополита Андрія Шептицького за підтримкою та благсловінням проголошення Акту відновлення Української держави, той зажадав дізнатися чи узгоджено це питаня з німцями.
Тут не у якійсь співпраці Шептицького з нацистами йдеться - владика прекрасно розумів, що будь-яка "самодіяльність" потягне за собою масові репресії з боку німців не лише оунівського підпілля, але й широких верств української інтелігенції та священиків.
Бандера та Стецько запвнили владику Шептицького, що Акт з Берліном узгоджено через що українська Церква мала потім великі проблеми, бо Шептицький дав благословення...
В нацистських планах "Нової Європи" про таку державу як Україна не могло бути й мови. 3 липня 1941 р. відбулися двосторонні бесіди Бандери, Володимира Горбового, Василя Мудрого, Степана Шухевича, Віктора Андрієвського із заступником державного секретаря Генерал-губернаторства Ернестом Кундтом, доктором Фюлем, суддею фон Бюлов і полк. Альфредом Бізанцем у Кракові з приводу Акту 30 червня.
Пропонумо коротку історію про період ув`язнення Степана Бандери в німецьких тюрмах, звісно,я к завжди з певними власними додатками, які виділено курсивом.
23 червня 1941 р. від імені ОУН за підписами Степана Бандери і Володимира Стахіва було вислано на 14 сторінках Меморандум до Адольфа Гітлера, в якому всіляко підкреслювалося, що основним завданням організації є відновлення незалежної Української Держави:
"Якщо навіть німецькі війська при вмарші в Україну будуть спершу привітані, очевидно, як визволителі, то це наставлення може швидко змінитися коли Німеччина прийде до України без відповідних обіцянок щодо свойого наміру відновити Українську Державу […] українці сповнені рішимости створити умови, які ґарантуватимуть національний розвиток у самостійній державі. Кожна влада, яка переслідує свої власні інтереси в побудові нового порядку на східньоевропейському просторі, мусить взяти до уваги цю резолюцію".
Фанатично віддані своій справі, очільники ОУН(р) не зупинилися навіть перед прямим обманом духовного пастиря. Коли Бандера та його прибічники звернулися до митрополита Андрія Шептицького за підтримкою та благсловінням проголошення Акту відновлення Української держави, той зажадав дізнатися чи узгоджено це питаня з німцями.
Тут не у якійсь співпраці Шептицького з нацистами йдеться - владика прекрасно розумів, що будь-яка "самодіяльність" потягне за собою масові репресії з боку німців не лише оунівського підпілля, але й широких верств української інтелігенції та священиків.
Бандера та Стецько запвнили владику Шептицького, що Акт з Берліном узгоджено через що українська Церква мала потім великі проблеми, бо Шептицький дав благословення...
В нацистських планах "Нової Європи" про таку державу як Україна не могло бути й мови. 3 липня 1941 р. відбулися двосторонні бесіди Бандери, Володимира Горбового, Василя Мудрого, Степана Шухевича, Віктора Андрієвського із заступником державного секретаря Генерал-губернаторства Ернестом Кундтом, доктором Фюлем, суддею фон Бюлов і полк. Альфредом Бізанцем у Кракові з приводу Акту 30 червня.
На погрози Кундта застосуванням репресій, якщо ОУН не припинить своєї діяльності, вождь ОУН заявив: "Ми вступили у бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. [...] ОУН – єдина організація, що вела боротьбу, і вона має право, на підставі тої боротьби, творити уряд".
Тут Бандера покривив душею: ОУН не була ЄДИНОЮ організацією, що вела боротьбу за незалежність. Інша річ, що, як будь-яка тоталітарна сила, бандерівська ОУН не визнавала крім себе нікого іншого і постійно воювала з тими, хто не бажав "інтегруватися" під керівництво ОУН(р). Це вже скоро принесе свої, дуже негативні наслідки...
Щоб схилити Бандеру до співпраці та відкликати Акт 30 червня, 5 липня 1941 р. ґестапо арештувало його біля Белза і через Люблін відіслали до Кракова.
Наступного дня його викликав на розмову шеф уряду Генеральної Губернії Бюглер та вимагав відмовитися від проголошеного Акту.
Після негативних відповідей Бандеру помістили під домашній арешт й разом з жінкою Ярославою і дочкою Наталкою відправлено 9 липня в Берлін, де помістили в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост.
Тут Бандера покривив душею: ОУН не була ЄДИНОЮ організацією, що вела боротьбу за незалежність. Інша річ, що, як будь-яка тоталітарна сила, бандерівська ОУН не визнавала крім себе нікого іншого і постійно воювала з тими, хто не бажав "інтегруватися" під керівництво ОУН(р). Це вже скоро принесе свої, дуже негативні наслідки...
Щоб схилити Бандеру до співпраці та відкликати Акт 30 червня, 5 липня 1941 р. ґестапо арештувало його біля Белза і через Люблін відіслали до Кракова.
Наступного дня його викликав на розмову шеф уряду Генеральної Губернії Бюглер та вимагав відмовитися від проголошеного Акту.
Після негативних відповідей Бандеру помістили під домашній арешт й разом з жінкою Ярославою і дочкою Наталкою відправлено 9 липня в Берлін, де помістили в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост.
План концентраційного табору Заксенгаузен
Бараки
У столиці ІІІ Райху з Бандерою постійно працювали полковник абверу Ервін Штольце, СС-штурмбанфюрер Вайнман та професор Маркерт з ОКВ.
20 липня лідера націоналістів перевели під домашній арешт у Берліні на вул. Дальманштрасе.
Бандері і Стецькові запропонували створити підконтрольну Крайову раду, а згодом і Дорадчу раду при Райхскомісаріаті.
В цей час відбулися численні розмови Бандери і Стецька з військовиками та партійними чиновниками багатьох відомств. Також вони писали різноманітні послання, пояснення, комунікати, декларації і меморандуми на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших діячів нацистської Німеччини.
20 липня лідера націоналістів перевели під домашній арешт у Берліні на вул. Дальманштрасе.
Бандері і Стецькові запропонували створити підконтрольну Крайову раду, а згодом і Дорадчу раду при Райхскомісаріаті.
В цей час відбулися численні розмови Бандери і Стецька з військовиками та партійними чиновниками багатьох відомств. Також вони писали різноманітні послання, пояснення, комунікати, декларації і меморандуми на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших діячів нацистської Німеччини.
За дорученням керівництва ОУН літом 1941 р. в Берліні було сформовано спеціальну групу для збирання коштів й продуктів для Бандери, Стецька, Стахіва, Осипа Тюшки, Івана Габрусевича, Юліана Химинця, Романа Ільницького та інших в’язнів.
На ці потреби від Проводу ОУН було передано зв’язковими в Берлін 30 тис. марок, а також продукти - через Романа Шухевича від старшин Дружин українських націоналістів (батальйонів "Роланд" і "Нахтігаль").
Ця ж група допомагала Ярославі Бандері і її дочці, які у свою чергу постійно з іншими дружинами (Марією Габрусевич, Марією Врецьоною і Марією Химинець) носили передачі в’язням та передавали грипси.
Унікальний випадок, коли очільники політичної сили знаходяться у тюрмі, а їхні підлеглі у складі збройних формувань воюють на боці поневолювачів. Цей факт стане потім у нагоді пропагандистам СРСР, які розповідали (і досі розповідають), що ув`язнення Бандери та інших керівників ОУН було "не справжнім", що це "обманний маневр", що вони утримувалися ледь не в санаторно-курортних умовах. Звичайно, це не так.
На ці потреби від Проводу ОУН було передано зв’язковими в Берлін 30 тис. марок, а також продукти - через Романа Шухевича від старшин Дружин українських націоналістів (батальйонів "Роланд" і "Нахтігаль").
Ця ж група допомагала Ярославі Бандері і її дочці, які у свою чергу постійно з іншими дружинами (Марією Габрусевич, Марією Врецьоною і Марією Химинець) носили передачі в’язням та передавали грипси.
Унікальний випадок, коли очільники політичної сили знаходяться у тюрмі, а їхні підлеглі у складі збройних формувань воюють на боці поневолювачів. Цей факт стане потім у нагоді пропагандистам СРСР, які розповідали (і досі розповідають), що ув`язнення Бандери та інших керівників ОУН було "не справжнім", що це "обманний маневр", що вони утримувалися ледь не в санаторно-курортних умовах. Звичайно, це не так.
14 серпня 1941 р. Бандера, після вимог професора Ганса Коха, написав відкритий лист райхсміністрові Альфреду Розенбергу з неприйнятністю відкликання Українського Державного Правління і призупинення діяльності ОУН.
11-12 вересня Маркерт, Кох, професор Бергард фон Менде проводили бесіди зі Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком, Володимиром Стахівим і Ріко Ярим, щоб ОУН "віддала долю України в руки Німеччини, конкретно її Фюрера з терпеливим очікуванням на остаточну перемогу", інакше всіх очікують арешти і концтабори.
Після успіхів вермахту у вересні 1941 р. на Східному фронті (оточення і взяття Києва), в Берліні почали діяти рішучіше по відношенню до українських націоналістів.
15 вересня 1941-го Бандера був відправлений у центральну тюрму гестапо в камеру № 29 на Прінцрегентштрасе. Одночасно провели масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні і Європі. В ув’язненні опинилися півтори тисячі оунівців.
11-12 вересня Маркерт, Кох, професор Бергард фон Менде проводили бесіди зі Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком, Володимиром Стахівим і Ріко Ярим, щоб ОУН "віддала долю України в руки Німеччини, конкретно її Фюрера з терпеливим очікуванням на остаточну перемогу", інакше всіх очікують арешти і концтабори.
Після успіхів вермахту у вересні 1941 р. на Східному фронті (оточення і взяття Києва), в Берліні почали діяти рішучіше по відношенню до українських націоналістів.
15 вересня 1941-го Бандера був відправлений у центральну тюрму гестапо в камеру № 29 на Прінцрегентштрасе. Одночасно провели масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні і Європі. В ув’язненні опинилися півтори тисячі оунівців.
Братів Бандери Василя та Олександра було закатовано у кінці липня 1942 р. у концтаборі Аушвіц. У Херсоні [є версія, що в Миколаєві] ґестапо розстріляло третього брата Богдана. Та у львівській в’язниці - вбили брата дружини.
Цей факт комуністичні агітатори намагаються не згадувати, а даремно. Олександр Андрійович Бандера був ув`язненим (№ 51020) табору смерті Освенцим, загинув від рук польських капо, є версія про те, що йому лікарем-есесівцем було зроблено смертельну ін`єкцію у серце; Василь Андрійвич Бандера так само загинув в Освенцимі (Аушвіц), ймовірно, був до смерті побитий поляками-капо.
Одночасно НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
На початку січня 1942 р. Бандеру розмістили у камері-одиночці № 73 концтабору Заксенгаузен. У ньому був спеціальний блок № 9 (Камерний дім, а українські в’язні його називали "Бункер").
Головний наглядач за блоком Курт Еккаріус підпорядковувався начальникові табору штандартенфюрерові СС Антону Кайндлю. Серед в’язнів блоку були комуністичні лідери з усієї Європи, радянські генерали, німецькі єпископи, українські, польські і румунські націоналісти, французькі міністри, англійські офіцери розвідки і пілоти літаків, сини Сталіна, Нансена та маршала Італії Бадольйо, представники аристократичних родин Європи.
Всього в ув’язненні у "Бункері" перебувало 80-90 осіб. Переважна більшість із них отримувала допомогу від Червоного Хреста чи від власних родин.
Одночасно НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
На початку січня 1942 р. Бандеру розмістили у камері-одиночці № 73 концтабору Заксенгаузен. У ньому був спеціальний блок № 9 (Камерний дім, а українські в’язні його називали "Бункер").
Головний наглядач за блоком Курт Еккаріус підпорядковувався начальникові табору штандартенфюрерові СС Антону Кайндлю. Серед в’язнів блоку були комуністичні лідери з усієї Європи, радянські генерали, німецькі єпископи, українські, польські і румунські націоналісти, французькі міністри, англійські офіцери розвідки і пілоти літаків, сини Сталіна, Нансена та маршала Італії Бадольйо, представники аристократичних родин Європи.
Всього в ув’язненні у "Бункері" перебувало 80-90 осіб. Переважна більшість із них отримувала допомогу від Червоного Хреста чи від власних родин.
Василь Бандера. Закатований у концтаборі "Аушвіц".
Згідно даних німецького агента штазі Отто Зайделя, Степан Бандера був у дружніх стосунках із художником Оддом Нансеном. Цей норвезький велетень взяв його під свою опіку і допомагав усім, що мав, особливо - продуктами. Він малював портрети ув’язнених, зокрема і Бандери - з гострими й суворими рисами енергійного обличчя. У 1947 р. вийшли щоденники Нансена про цей концтабір.
Нансен - син знаменитого полярного дослідника, письменник, борець за права євреїв, є одним із засновників ЮНІСЕФ.
Зі спогадів Тараса Боровця – "Бульби":
"окреме царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в’язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй Европи".
Отаман зазначає, що завдяки Бандері і д-р Лапічакові діяла своєрідна пошта, яку називали "кібель-поштою": під час прогульок в’язні залишали записки в квітнику або закидали в камеру до зазначених осіб. Найбільшим враженням для в’язнів було постійне бомбардування військових заводів.
Нансен - син знаменитого полярного дослідника, письменник, борець за права євреїв, є одним із засновників ЮНІСЕФ.
Зі спогадів Тараса Боровця – "Бульби":
"окреме царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в’язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй Европи".
Отаман зазначає, що завдяки Бандері і д-р Лапічакові діяла своєрідна пошта, яку називали "кібель-поштою": під час прогульок в’язні залишали записки в квітнику або закидали в камеру до зазначених осіб. Найбільшим враженням для в’язнів було постійне бомбардування військових заводів.
За свідченнями чільного діяча ОУН-р, теренового провідника Німеччини (1941-1942) Василя Безхлібника – "Беркут" й в’язня Заксенгаузену, блок № 10, Степан Бандера в умовах суворого режиму концтабору проявляв чудеса конспірації та був неперевершеним організатором обміну інформації, газет і харчових пайків. З ним Бандера зустрічався у лікарні блоку № 9, де проходив процедури. Безхлібник інформував Провідника про становище членів ОУН в німецьких концтаборах, ситуацію в Україні та міжнародні події.
Інший в’язень, чільний діяч ОУН-м Євген Онацький, описує режим перебування в даному концтаборі у камері №70: ніяких розмов з іншими ув’язненими під час прогульок по подвір’ю, підйом ранком о 5.00, застеляння ліжка та прибирання камери, вихід до умивальника. Опісля сніданок, о 12.00 обід, вечеря о 18.00, які завжди приносили у камеру. Якість їжі була дуже поганою, кожен в’язень мав сам помити посуд.
Для в’язнів було три категорії харчування і оунівцям приділялася остання. День завершувався о 20.00 ляганням спати. Онацький із захопленням згадує символічні Різдвяні подарунки 1944 р.: від Ярослава Стецька та маленьку передачу солодкого печива від Степана Бандери.
За спогадами провідного члена ОУН-м Дмитра Андрієвського, Бандера, виявляв під час ув’язнення товариськість, допомагав продуктами, тим хто був у скруті. Дізнавшись про смерть Олега Ольжича він запропонував уночі після другого дзвінка вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.
Комуністичні агітатори завжди згадують про оте солодке печиво, про масло та інші продукти, що їх передавали Бандері та іншим ув`язненим. Висновок роблять очевидний: концтабір для них був "не справжній", практично - курорт (правда, не зрозуміло, чом би нацистам не відправити українськіх діячів на одну з таємних віл в Альпах, що належала відомству Шелленберга або Гіммлера).
Насправді все пояснюється дуже просто: українські в`язні "Целленбау", як і більшість інших, знаходилися під патронатом міжнародного Червоного Хреста. Якби Сталін свого часу не відмовився від співпраці з ним, то ставлення до багатьох радянських полонених і в`язнів було б дещо іншим, може і його власний (хоч і деже не любимий) син Яків, що сидів у сусідній з Бандерою камері, вижив би...
Інший в’язень, чільний діяч ОУН-м Євген Онацький, описує режим перебування в даному концтаборі у камері №70: ніяких розмов з іншими ув’язненими під час прогульок по подвір’ю, підйом ранком о 5.00, застеляння ліжка та прибирання камери, вихід до умивальника. Опісля сніданок, о 12.00 обід, вечеря о 18.00, які завжди приносили у камеру. Якість їжі була дуже поганою, кожен в’язень мав сам помити посуд.
Для в’язнів було три категорії харчування і оунівцям приділялася остання. День завершувався о 20.00 ляганням спати. Онацький із захопленням згадує символічні Різдвяні подарунки 1944 р.: від Ярослава Стецька та маленьку передачу солодкого печива від Степана Бандери.
За спогадами провідного члена ОУН-м Дмитра Андрієвського, Бандера, виявляв під час ув’язнення товариськість, допомагав продуктами, тим хто був у скруті. Дізнавшись про смерть Олега Ольжича він запропонував уночі після другого дзвінка вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.
Комуністичні агітатори завжди згадують про оте солодке печиво, про масло та інші продукти, що їх передавали Бандері та іншим ув`язненим. Висновок роблять очевидний: концтабір для них був "не справжній", практично - курорт (правда, не зрозуміло, чом би нацистам не відправити українськіх діячів на одну з таємних віл в Альпах, що належала відомству Шелленберга або Гіммлера).
Насправді все пояснюється дуже просто: українські в`язні "Целленбау", як і більшість інших, знаходилися під патронатом міжнародного Червоного Хреста. Якби Сталін свого часу не відмовився від співпраці з ним, то ставлення до багатьох радянських полонених і в`язнів було б дещо іншим, може і його власний (хоч і деже не любимий) син Яків, що сидів у сусідній з Бандерою камері, вижив би...
22 липня 1943 р., за допомогою Стахіва, відбулася зустріч Бандери з Головним комендантом АК С. Ровецьким – "Грот", який сидів в камері № 71. Темою їх розмов були подальші перспективи українсько-польських взаємин, політика західних союзників та прихід в Україну і Польщу більшовиків тощо.
Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у листі польським в’язням: "вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації".
Про перебування в концтаборі Заксенгаузен полковник Андрій Мельник писав:
"Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відділював барак від решти табору.
Вже попереднього дня завважив я в однім з відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, що більше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: "Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28" і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім "зондербараці". Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: "Ольжич" і побіч цього хрестик. [...]
Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: "Хто ви?" і у відповідь появляється на шибці напис "Степан Бандера".
– Ну, і здибались, – подумав я. – Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником.
Це був останній прохід без вартового на цім подвір’ї, отже і остання нагода того своєрідного зв’язку мойого зі Степаном Бандерою в німецькій тюрмі".
От де зустрілися давні суперники-вороги. І Бандера, і Бульба-Боровець, і Мельник, головний комендант Армії Крайової генерал Стефан Ровецький - усі в одній тюрмі. Вони до останнього залишаться ворогами і програють. Всі поодинці.
Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у листі польським в’язням: "вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації".
Про перебування в концтаборі Заксенгаузен полковник Андрій Мельник писав:
"Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відділював барак від решти табору.
Вже попереднього дня завважив я в однім з відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, що більше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: "Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28" і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім "зондербараці". Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: "Ольжич" і побіч цього хрестик. [...]
Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: "Хто ви?" і у відповідь появляється на шибці напис "Степан Бандера".
– Ну, і здибались, – подумав я. – Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником.
Це був останній прохід без вартового на цім подвір’ї, отже і остання нагода того своєрідного зв’язку мойого зі Степаном Бандерою в німецькій тюрмі".
От де зустрілися давні суперники-вороги. І Бандера, і Бульба-Боровець, і Мельник, головний комендант Армії Крайової генерал Стефан Ровецький - усі в одній тюрмі. Вони до останнього залишаться ворогами і програють. Всі поодинці.
Сучасний вигляд коридору у бараку "Целленбау", де утримували Бандеру
та інших чільних оунівців
Камера. В такій утримувався Степан Бандера
Після довгих консультації з серпня 1944 р., нацистське керівництво прийняло рішення про звільнення лідерів ОУН. Рішення про звільнення Бандери та Стецька було затверджено 25 вересня 1944 р. на нараді Розенберга і начальника головного управління безпеки Райху Е. Кальтенбрунера.
27 вересня 1944 р. Бандеру звільнять і вивезуть з концтабору в околиці Берліну. Будуть отримувати під домашнім арештом, пропонуватимуть співпрацю в Українському національному комітеті (УНК), який мав визнати провід генерала РОА Андрія Власова. Такі умови запропонував шеф головного бюро СС, генерал Г. Бергер 5 овтня 1944 р.
Бандера відмовився входити в УНК, натомість, запропонував замість себе адвоката Володимира Горбового.
Бергер зазначав: "Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців".
Також переговори такого характеру проводили професор фон Менде, СС-штурмбанфюрер, доктор Фріц Рудольф Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Людвіг Вольф.
Ота характристика, що її дав Бандері нациський генерал, почасти пояснює одну з багатьох суб`єктивних невдач ОУН у боротьбі за незалежність України. Політик має бути гнучким; політик мусить уміти йти на поступки ворогам друзям. Інакше це не політик, а - провідник, який дуже корисний у збройній боротьбі, але вкрай небезпечний в інших царинах, передусім у взаємодії з іншими суб`єктами політичних процесів.
Бандера відмовився входити в УНК, натомість, запропонував замість себе адвоката Володимира Горбового.
Бергер зазначав: "Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців".
Також переговори такого характеру проводили професор фон Менде, СС-штурмбанфюрер, доктор Фріц Рудольф Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Людвіг Вольф.
Ота характристика, що її дав Бандері нациський генерал, почасти пояснює одну з багатьох суб`єктивних невдач ОУН у боротьбі за незалежність України. Політик має бути гнучким; політик мусить уміти йти на поступки ворогам друзям. Інакше це не політик, а - провідник, який дуже корисний у збройній боротьбі, але вкрай небезпечний в інших царинах, передусім у взаємодії з іншими суб`єктами політичних процесів.
Наприкінці грудня 1944 р. гестапо відправляє Бандеру в Берлін, де утримує під домашнім наглядом. Також двічі на день він мав зголошуватися у їхньому місцевому відділку. На початку січня до нього прибули чільні діячі ОУН (Микола Лебедь, о. Іван Гриньох, Василь Охримович) з листами, інструкціями від Проводу.
Для родини Бандери було виготовлено фальшиві документи на прізвище Романишиних.
1 лютого 1945 р. Бандера з родиною за допомогою Лебедя, під час авіаційних бомбардувань в атмосфері загального хаосу, втекли з-під нагляду до Тіролю. Їх супроводжував Андрій Пеленичка – "Плевак". Згодом Бандера переїде до Відня і далі продовжить діяльність у керівництві ОУН.
Операція зі звільнення Бандери та його родини потребує навіть окремої книжки. І вона може бути не менш захоплюючою, ніж оповідання про знаменитого Отто Скорцені. Але та диверсія Служби Безпеки ОУН - тема іншої публікації...
ПАВЛО ПРАВИЙ на матеріалах:
Для родини Бандери було виготовлено фальшиві документи на прізвище Романишиних.
1 лютого 1945 р. Бандера з родиною за допомогою Лебедя, під час авіаційних бомбардувань в атмосфері загального хаосу, втекли з-під нагляду до Тіролю. Їх супроводжував Андрій Пеленичка – "Плевак". Згодом Бандера переїде до Відня і далі продовжить діяльність у керівництві ОУН.
Операція зі звільнення Бандери та його родини потребує навіть окремої книжки. І вона може бути не менш захоплюючою, ніж оповідання про знаменитого Отто Скорцені. Але та диверсія Служби Безпеки ОУН - тема іншої публікації...
ПАВЛО ПРАВИЙ на матеріалах:
Микола Посівнич
Кандидат історичних наук, президент фонду "Літопис УПА" (м. Львів).
Кандидат історичних наук, президент фонду "Літопис УПА" (м. Львів).
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/01/1/140665/
Немає коментарів :
Дописати коментар