Загальна кількість переглядів сторінки

понеділок, 3 лютого 2014 р.

Чотири капелани


В день 3 лютого 1943 року сталася подія, котра в історії Другої світової війни посіла видатне місце як свідоцтво військової звитяги, людської гідності, мужності та героїчної самопожертви. При чому, це стосується обох ворожих сторін.
В радянській історії, яка насправді була більшою частиною пропагандою, аніж дійсно історією, ця подія не висвітлювалася. І навряд чи багатьом українцям про неї відомо взагалі. Тож сьогодні знайомимо читачів з подвигом чотирьох капеланів.
1 лютого 1943 року сумарина U-223 Крінгсмарін Третього Рейху під командуванням капітан-лейтенанта Карла-Юргена Вахтера з учбової 8-ї флотилії було передано у діючу 6-у флотилію «Гундіус» для виконання бойових завдань проти союзницьких флотів. Човен включено до «вочої стаї» «Nordsturm», яка оперувала у Північній Атлантиці. Практично того ж дня він вийшов у похід і разом з іншими зайняв позицію на одній з морських комунікацій союзників біля берегів Гренландії.
Осільки радянська пропаганда «підводником № 1» Другої світової війни зробила капітана Олександра Марінеско, буде цікаво порівняти бойову діяльність та особисті якості цього «героя» з реальною історією U-223, яка за всіма показниками була пересічним човном німецького підводного флоту. Статтю з аналізом «подвигів» Олександра Марінеско читачі знайдуть тут: http://polis-luga.blogspot.com/2012/07/blog-post.html

Отож, вже 3 лютого у перископі Карла-Юргена Вахтера з`явився невеликий конвой, що складався з трьох транспортних суден, під охороною двох сторожових кораблів ВМС США. Конвой йшов з Нью-йорка до Гренландії і до порту призначення залишалося не так вже й багато – близько 150 морських миль.
Атака несла підводному човну смертельний ризик – два сторожовики, котрі якраз і спеціалізуються на полюванні за субмаринами були цілком здатні в разі виявлення ворога втопити його глибинними бомбами. У схожій ситуації, вже в 1944 році, за командвання іншого капітана U-223 буде знищено в Середземному морі.
Незважаючи на великий ризик, капітан-лейтенант Вахтер дає команду на торпедну атаку. За несприятливих погодних умов, атака суден, які зберігали світломаскування була справою надскладною, тому довелося використати поширену у підводників тактику – стрільбу «віялом», у сподіванні влучання хоча б в одне із суден конвою.
Капітан Вахтер здійснює пуск одразу з усіх 5 торпедних апаратів – чотрьох носових та одного кормового. Проте з усіх торпед ціль знайшли лише дві. Обидві влучили у велике американське пасажирське судно «Dorchester» водотонажем 5648т, на борту якого знаходилося 130 членів екіпажу та 751 військовослужбовець армії США.
Капітанові корабля було відомо про присутність в цьому районі німецьких підводних човнів, отож перед виходом у море він віддав розпорядження всім, хто знаходився на борту, спати повністю одягненими і в жодному разі не знімати рятувальних жилетів. Однак, як завжди й трапляється, багато хто поставився до наказу з прохолодою, тому значна кількість солдат та офіцерів його просто не виконала.
Після влучань торпед, судно накрінилося, почало руйнуватися і тонути. Повністю згасло світло. У неминучій в такій ситуації паніці солдати не встигли ані одягтися, ані знайти віхід. На трапах почалася тіснява.
І тут безприкладний героїзм виявили чотири військові капелани, що знаходилися серед пасажирів: священик методиської церкви Джордж Фокс, рабин Олександр Гуд, католицький священик Джон Вашингтон та баптист Кларк Полінг.
Саме вони взялися керувати рятувальною операцією. Пробившись крізь натовпи розгублених людей на палубу, вони відкрили склад і почали роздавати рятувальні жилети, умовляючи слабкодухих стрибати геть з корабля, який швидко занурювався у крижану воду.
http://www.luganews.com/obshhestvo/17034.html
Джордж Л. Фокс – військовий капелан-методист

Слово Девіду Меєрсу (книга «Соціальна психологія»):
«Уже находясь в ледяной, смешанной с машинным маслом воде, рядовой Уильям Беднар, слыша призывы капелланов к мужеству, нашел в себе силы выплыть из-под тонущего корабля и добраться до спасательного плота. Остававшийся на борту Грэди Кларк с ужасом смотрел, как капелланы отдали последний спасательный жилет, а затем отдали и свои собственные жилеты» (по: http://baznica.info/article/chetyre-kapellana).
Знавці поправлять, але схоже, що в історії не існує інших прикладів, коли б відразу чотири священники добровільно пожертвували б своїм життям заради порятунку ближнього.
http://www.luganews.com/obshhestvo/17034.html
Александр Д.Гуд – військовий капелан-рабин

Апологети «Русского мира», різного штибу апостоли «истинного православия», що полюбляють розповідати про «бездуховний Захід» та різних негарних католицьких падре й «жидівських рабинів» мають прочитати це. І мають уявити картину, що постала очам моряків:
«… четыре капеллана, взявшись за руки, молились на латыни, на древнееврейском и на английском. К ним прижимались оставшиеся люди, a Dorchester тем временем медленно погружался в воду. «Ничего более возвышенного я не видел и не надеялся увидеть в этой жизни», — сказал потом Джон Ладд, один из 230 спасшихся моряков» (там само).
Море – не автобан. Для того, аби розвернути корабель, треба багато часу, отож порятунок з інших суден прийшов запізно. Коли маневр було виконано, «Дорчестер» вже майже повністю пішов під воду і підходити до нього впритул було небезпечно. Довелося чекати розв`язки, яка настала за 30 хвилин після влучання у судно першої торпеди. За цей час багато солдат замерзли у крижаній воді.
http://www.luganews.com/obshhestvo/17034.html
Джон П. Вашингтон – військовий каплан-католик

Шлюпки спускати було ніколи, отож стався ще один, може, не такий яскравий, але від того не менш гідний поваги, подвиг.
«Команды кораблей, обвязавшись линями, бросались в ледяную воду в надежде спасти как можно больше людей. На борт «Escanaba» было принято 132 человека, «Comanche» поднял из воды 97 человек, а также множество тел (http://freser.livejournal.com/6433.html).
Якщо хтось гадає, що це так просто – стрибнути за борт - нехай замислиться: температура води в морі Баффіна та у Девисовій протоці навіть влітку не перевищує 5-6 градусів за цельсієм, а взимку часто сягає нижче нуля. У воді температурою + 3 градуси смерть людини настає через 12-15 хвилин. Але задовго до цього потопаючий втрачає свідомість. Треба мати неабияку мужність, аби стрибнути у воду, знаючи напевне, що після цього як мінімум на все життя втратиш здоров`я. А дехто, піднявши врятованого, стрибав вдруге…
І це теж треба прочитати тим, хто полюбляє розповіді про «ніжних американців», котрі не можуть воювати без віскі, «Кока-Коли» та теплих кальсонів.
http://www.luganews.com/obshhestvo/17034.html
Кларк В. Пуллінг – військовий капелан-баптист

Героїчна загибель чотирьох американських військових священиків сколихнула Сполучені Штати. У грудні 1944 року всіх чотирьох капеланів було посмертно нагороджено «Хрестом за видатні заслуги» - другою за рангом військовою нагородою США. Їх було б нагороджено і найвищою відзнакою – «Медаллю пошани», але подання було відхилено, оскільки подвиг офіцерів не відповідав статуту нагороди (в СРСР цією «дрібницею» ніхто не переймався – якщо була вказівка партійних босів – йшли на будь-яке порушення статутів та навіть законів – наприклад, в історії з нагородження Марінеско Золотою Зіркою героя – про це читати за посиланням, що ми його подали). До того ж рідним загиблих було передано і медалі «Пурпуне серце», якою за законом нагороджують всіх військовослужбовців, що загинули або отримали поранення під час виконання бойового завдання.
У 1960 році Конгрес заснував Медаль чотирьох капеланів, першими нагородженими якою стали герої, що ми про них розповіли, а в 1988 році було засновано День чотирьох капеланів, що відзначається щороку 3 лютого. В деяких штатах на честь видатного подвигу на всіх будівлях приспускається Державний прапор США.
Чотири капелани в США досі є тим самим, чим були в СРСР 28 героїв-панфилівців. Відмінність лише в тому, що ці священики були реальними особистостями, і подвиг їхній – справжній, а «герої-панфилівці» вийшли з-під талановитого пера комуністичних агітаторів І. Ортенберга та В. Коротєєва.
Беспримерный альтруизм священников, представителей разных конфессий, вдохновил художника на создание этой картины, которая сейчас висит в часовне Четырех капелланов (город Вэлли Фордж, штат Пенсильвания): http://baznica.info/article/chetyre-kapellana 
      Тепер кілька слів про субмарину U-223 та її екіпаж. Ті, хто наважився прочитати статтю про «картонного героя» О. Марінеско, що на неї ми посилалися, мають оцінити різницю: радянський підводник реально потопив лише два судна, одне з яких було шпитальним (що підпадає під визначення військового злочину), а інше – беззахисним «Вільгельмом Густлоффом», який також був фактично плавучим шпиталем і якого не охороняли сторожовики. Решту бравий радянський капітан просто… приписав. Бойовий же шлях німецької субмарини був такий:
«Лодка совершила 6 боевых походов. Потопила 2 судна суммарным водоизмещением 12 556 брт, один военный корабль водоизмещением 1 935 тонн, одно судно водоизмещением 4 970 брт и один военный корабль (1 300 т)» (http://ru.wikipedia.org/wiki/U-223).
Марінеско знищив разом з «Густлоффом» чотири сотні моряків-новобранців, котрі під вмілим пером радянських агітпропівців перетворилися на «досвідчені екіпажі» для 123 підводних човнів, а капітан-лейтенант Вахтер – лише з кораблем, про який ми написали пустив на дно 700 здорових і дійсно досвідчених, готових до бою вояків.
Капітана Вахтера, повторимося, вважали не надто вдалим підводником – на травень 1943 року він потопив «лише» два судна противника, а Марінеско за всю війну реально потопив два і він – герой?
Втім, не про це стаття. Той, хто зацікавився подальшою долею U-223, а також бажає мати уявлення щодо масштабів кривавої морської війни, що її вели моряки адмірала Деніца та союзні флоти – може це зробити, наприклад, тут: http://topwar.ru/print:page,1,13221-kosa-na-kamen-ili-makintayr-protiv-vahtera.html.
Мета нашої невеличкої розповіді інша. Нагадати тим, хто народися та виховувався в СРСР, що монополії на героїв у Другій світовій війні немає ні у кого. Тим більше, що радянські герої часто бували «картонними».
Вітраж із зображенням чотирьох безсмертних капеланів в будинку Міністерства оборони США (Пентагон)

Вітраж у каплиці Армійського військового коледжу

P.S. В місті Філадельфія знаходиться каплиця «чотрьох капеланів». Ми вже й не знаємо, чи дозволила б Російська Православна Церква під командуванням патріарха Кирили будівництво храму або часовні для славлення героїв-священників не православного обряду…

ПАВЛО  ПРАВИЙ

Немає коментарів :

Дописати коментар