Міжнародний день трудящих зараз для пересічного українця здебільшого сприймається як один з весняних сонячних днів, вільних від роботи, коли можна вибратися на природу з друзями й дітьми, мосмажти шашлики, порибалити й випити горілки. Але так було не завжди.
В радянські часи святкування 1 травня проводилося з не меншим розмахом, ніж 7 листопада. Товариші комуністи щосили намагалися показати, наскільки вони поважають трударів, і це свято було своєрідним звітом влади щодо поліпшення життя робітничого класу, а для "класу" - черговою можливістю висловити любов до партії в дячність за ії піклування про себе..
Чи було підгрунтя для подібних настроїв? Щоб відповісти на таке питання, треба зазирнути туди, в "прокляте капіталістичне минуле", аби побачити і переосмислити те, наскільки людина праці стала жити краще в державі, де влада офіційно належала саме їй, як стверджували товариші з ЦК КПРС.
Отже зазирнули. Зазирнули в далекий вже 1914 рік. Що ж там побачимо?