Загальна кількість переглядів сторінки

понеділок, 28 травня 2012 р.

Комуністи, вперед! Повість про справжніх-2

"Не может быть у рабочих веры в вождей там, где вожди прогнили
в дипломатической игре, где слово не подкрепляется делом, где
вожди говорят одно, а делают другое". 
("Речь И.В. СЧталина в германской комиссии VI пленума ИККИ",
ПСС,  т.8 стр.114.)

Епізод другий.  Про вождя в гімнастерці, чоботах та його залізне ліжко с солдатською ковдрою (перший епізод дивіться в цьому блозі, з головної сторінки).
Сталін, виявляється, був бідний, мов церковна миша. Справжній комуніст. Великий аскет, який все життя поклав на боротьбу за щастя трудової людини. 
Цю думку чули неодноразововід старших людей. Активно підтримують її і деякі політики з числа комуністів.
Але ось питання: звідки відомо про те, що у Сталіна за душею не було нічого? Звідки відомо про оту гімнастерку та ще шинельку солдатську? Звідки до пересічної радянської людини дійшла інформація про те, що товариш Сталін все своє життя в Кремлі проспав на залізному ліжку, вкриваючись солдатською байковою ковдрою?

вівторок, 22 травня 2012 р.

Комуністи, вперед! Повість про справжніх.


Даже если в истории это умрет,
 Сквозь века,
                на века,
                               навсегда,
                                              до конца:
 – Коммунисты, вперед! Коммунисты, вперед!
(А.П.Межиров, 1945)

Нині часто зустрічаю людей, які, при обговоренні життя-буття пана Петра Симоненка та його товаришів по партії, про їхні маєтки й «Мерседеси», вілли, яхти, заводи, фірми, псарні й прислугу зітхають: не ті тепер комуністи – справжні комуністи були колись. Надто те можна чути від пенсіонерів, від тих, хто, проживши більшу частину життя в СРСР, крім горба від тяжкої праці нічого не заробив, але продовжує жаліти за «світлим минулим» і голосувати за КПУ, зітхаючи: ой, не ті вони, не ті…

вівторок, 15 травня 2012 р.

Б`ють і плакать не дають, або один з тисячі прикладів неоголошеної війни проти наших душ.

        Днями довелося натрапити на цікаву публікацію українського історика Сергія Грабовського ("Межа, якої не можна перетинати" в Щоденній українській газеті "День Dau") щодо критики чергової статті "про бандер", яку було опубліковано в російській пресі , текст якої приводими нижче повністю. В принципі, нічого надординарного - таких речей від Москви до "окраїн" зараз виходить безліч - не вслідкуєш.
       Але тут зачепило те, що автором публікації є відомий росіський дослідник Марк Солонін, який, в принципі викликає повагу своєю безкомпромісною й об`єктивною позицією щодо історії Росії, проте про Україну і її минуле пише так, начебто є штатним співробітником кремлівського Агітпропу.
        Дивно це і неприємно. Та чи Солоніна нам першим винити? Може, винних слід пошукати седе самих себе? У власних лінощах, власній байдужості? Спитаємо себе, чому на бій проти легіонів т.з. "істориків", котрі паплюжать наше минуле, виходять лічені одиниці, як, наприклад, пан Сергій Грабовський?

неділя, 6 травня 2012 р.

Павло Правий: книга "Святослав, каган руссов. Убит и оболган". Презентація в Луганську.

          В суботу, 5 травня в приміщенні Луганської областної організації "Просвіта" відбулася презентація книги Павла Правого "Святослав, каган руссов. Убит и оболган". Книги, яка, вийшовши "в світ" менш ніж місяць тому, вже стала скандальною.

вівторок, 1 травня 2012 р.

Війна і ми


«Війна справді живе в кожному з нас. Просто ми в цьому не хочемо зізнатися собі. Вся історія людства зіткана з воєн. І всі вони неодмінно на благо комусь. Тому невидимому, що перебирає мотузками, граючи у свій, тільки йому зрозумілий, ляльковий театр».
З анотації до книги
Сергія Пантюка
«Війна і ми».