Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятниця, 30 травня 2014 р.

30 травня 1896 року. Люмпен та "халява"


Якщо б спитали: які ознаки приналежності до люмпену вважаю головними – серед них неодмінно буде бажання пожити за чужий рахунок, отримати те, що тобі не належить або те, чого ти не заробив. Бажання того, що в народі називається «халявою» притаманне певним категоріям людей в усьому світі. Але, напевне, не існує більше іншого народу, в якому воно не виявляється настільки яскраво, як люд російський…
http://ridus-news.livejournal.com/297714.html

У день 30 (18 за ст. стилем) травня 1896 року у Москві сталася моторошна трагедія, про яку досі пишуть в газетах і говорять по телебаченню; про цю трагедію розповідається навіть у шкільних підручниках історії, щоправда, зовсім з іншими акцентами, ніж вони мають бути.
Історія така.
В Успенському соборі Московського Кремля 26 (14) травня 1896 року було короновано чергового (і як виявилося пізніше – останнього) Всеросійського імператора Миколу ІІ Романова. На честь цієї історичної події було заплановано цілу низку урочистих заходів, які б підкреслили потужність і велич Російської імперії.
Серед тих заходів чільне місце посіла запланована роздача народу «царських подарунків». Цими подарунками мали стати продуктові набори, які складалися з півфунта (230 грамів) ковбаси, сайки (невеликий хлібець з білого борошна), а також кількох цукерок, пряників та емальованої кружки з золотистим вензелем імператора. Крім того народ заманила можливість (знов-таки безкоштовно) подивитися на вистави (зараз би сказали – шоу) – сцени з «Конька-Горбунка», «Руслана та Людмили» і головне – виступ дресованих тварин цирку Дурова.
Треба сказати, що це дійство, напевне, стало останнім в Росії, коли видовища та «подарунки» народу кинули з панського плеча після отрмання влади, а не до того. Зараз безкоштовні продуктові набори (причому, здебільшого такого самого складу) громадяни отримують перед тим, як піти на виборчі дільниці аби віддати свої дорогоцінні голоси за того або іншого кандидата, партію…
Чутки про «дармові» подарунки розповсюдилися не лише серед москвичів, але і в навколишніх селах. Отож на ранок 30 травня на Ходинському полі зібралався величесний, у кілька сотень тисяч, натовп. Деякі дослідники говорять і про півтора мільйони.
Треба одразу сказати, що організатори дуже невдало вибрали місце поведення «заходу». Ходинське поле в ті часи слугувало полігоном для військ Московського гарнізону. Воно все було вкрито ямами, урвищами, колодязами та пагорбами, вже це складало величезну небезпеку для життя і здоров`я людей, котрих набилося тільки, що вони не могли навіть дихати, не те що самостійно рухатися.
Бажання отримати безкоштовні «царські подарнуки» було настільки велике, що люди займали місце на полі ще звечора:
«Погода стояла тогда превосходная, - писал впоследствии П. Шостаковский, - и предусмотрительный московский люд... решил провести ночь на Ходынском поле, на свежем воздухе, чтобы на месте быть к самому началу гулянья... Ночь, как на беду, была безлунная, и Ходынское поле погрузилось в полную темноту. Люди все прибывали и, не видя перед собой дороги, спотыкались, падали в овраги... Все более плотной становилась необозримая толпа. Народ все прибывал и прибывал. Не менее полумиллиона людей скопилось к утру между городской границей и стеной из 100 буфетов. Горсточка полицейских и казаков, отправленных на Ходынское поле «для поддержания порядка», почувствовала, что положение становится угрожающим и что ей не справиться с этой стихией... Утро выдалось тихим, ни ветерка. Притока свежего воздуха над спрессованной толпой не было. Дышать становилось все труднее. Пот заливал синевато-бледные лица, и они казались заплаканными...» (http://www.univer.omsk.su/omsk/socstuds/nicholas2/4.html).
Отут би організаторам почати думати головою. Отут би розібратися в ситуації і прийняти адекватні заходи – адже вже тоді було очевидно, що трагедії уникнути ніяк не вдасться. Але оголосити людям про те, що захід переноситься, попросити розійтися – нікому навіть на думку не спало. Для влади люди, очевидно, були звчайною «біомасою», про яку ніхто не піклувався.
Кореспондент газети «Русские Ведомости» Гіляровський, який був присутній на Ходинці так змальовував страшну картину:
«Над народною массой стоял густым туманом пар, мешавший различать на близком расстоянии лица. Находившиеся даже в первых рядах обливались потом и имели измученный вид». Давка была настолько сильная, что уже после трех часов ночи многие стали терять сознание и умирать от удушья. Ближайшие к проходам пострадавшие и трупы вытаскивались солдатами на внутреннюю площадь, отведенную для гуляния, а мертвецы, находившиеся в глубине толпы, продолжали «стоять» на своих местах, к ужасу соседей, тщетно стремившихся отодвинуться от них, но, тем не менее, не пытавшихся покинуть торжество. Повсюду раздавались крики и стоны, но люди не желали расходиться. 1800 полицейских, естественно, не могли повлиять на ситуацию, им оставалось только наблюдать за происходящим. Провезенные по городу в открытых повозках первые трупы сорока шести жертв (на них не было следов крови и насилия, так как все скончались от удушья) впечатления на народ не произвели: все хотели побывать на празднике, получить царский гостинец, мало задумываясь о своей судьбе» (http://historicaldis.ru/blog/43325750523/Tragediya-na-Hodyinskom-pole).
От питаня до соціальних психологів: невже люди, які підходили й підходили до натовпу, не бачили, що відбувається? Неможливо уявити, щоб вони не бачили, яка небезпека їм загрожує. Та навіть з такої точки зору якщо подивитися: ну невже вартий отой кульок з шматком ковбаси таких фізичних зусиль, витрат часу, нервів, ризику?
Звичайний московський робітник Василь Краснов таким чином змалював свої мотиви:
«Ждать утра, чтобы идти к десяти часам, когда назначалась раздача гостинцев и кружек «на пам'ять», мне казалось просто глупым. Столько народу, что ничего не останется, когда я приду завтра. А до другой коронации еще доживу ли я?.. Остаться же без «памяти» от такого торжества мне, коренному москвичу, казалось зазорным: что я за обсевок в поле? Кружки, говорят, очень красивые и «вечные»... Тогда еще эмалированная посуда была в диковинку...» (http://www.univer.omsk.su/omsk/socstuds/nicholas2/4.html).
Говорячи, сучасним сленгом, Василь Краснов керувався старим люмпенським мотивом: «Що ж я – лох?»
http://staroverov.blogspot.com/2012/05/blog-post_07.html
Без слів...
Треба уточнити, що переважну більшість людей на Ходинське поле заманилт все ж не «благородне» бажання отримати подарунок «на пам`ять», а звичайне бажання даровизни. Чутки про «царські подарунки» були настільки неймовірні, що пройти повз них не наважився ніхто. Нікому і на думку не спало, що ніхто не здатен задовольнити всі бажання, які люди вклали у передчуття небувалої щедрості «царя-батюшки». Хтось був цілком упевнений, що роздаватимуть пакунки із справжніми червонцями, хтось розповідав про золоті зливки; селяни з віддалених сіл їхали до Москви, твердо знаючи, що від царя роздаватимуть корів та коней…
http://ol700.blogspot.com/2014/02/blog-post_3.html
Та сама "царська" кружка, за яку люди віддали життя

Як результат Російська імперія отримала страшну трагедію, яка мала і величезні політичні наслідки. Близько півтори тисячі загиблих, тисячі скалічених – жахливий підсумок коронаційних святкувань на Ходинському полі.
Цікаво, що влада, яка так галасливо проголошувала свою любов і піклування щодо підданих, відреагувала на трагедію в кращих зразках поведінки московських царів.
Було наказано терміново приховати всі сліди нещастя і… продовжувати програму святкувань. Був і концерт, і святковий парад, і навчені коти Дурова стрибали через вогняні кільця… А увечері, начепивши парадний мундир Лейб-гвардії Уланського полку із стрічкою Ордену Почесного легіону, новоспечений імператор відбув на бал до французького посла маркіза Монтебелло. Бали, феєрверки, концерти продовжувалися і наступного дня, заглушаючи тисчоголосе виття розпачу москвичів над трупами своїх близьких, і після наступного дня, аж цілий тиждень. Граф Вітте був шокований:
«… ничто не бросалось в глаза... все было замаскировано и сглажено». Но что более всего потрясло не только его, но и многих гостей и жителей Москвы, так это то, что «празднества» не были отменены, а продолжались по программе: так, массою музыкантов был исполнен концерт под управлением известного дирижера Сафонова; вообще все имело место, как будто никакой катастрофы и не было». Праздник над трупами, по выражению Гиляровского, шел своим чередом...» (http://www.univer.omsk.su/omsk/socstuds/nicholas2/4.html).
 «Ходинка» дорого коштувала Миколі ІІ та його родині. Хоча він наступного дня і сподобився відвідати шпиталь з пораненими, хоча і наказав видати родині кожного загиблого тисячу рублів компенсації (величезни за тими часами гроші) – народ відвернувся від нього. Царя звинувачували у бездушності, черствості, цинізмі… Ті самі люди, які лише кількома годинами раніше боготворили «царя-батюшку» і душилися, прагнучи його «подарунків», тепер ненавиділи його лютою ненавистю.
http://retromoscow.livejournal.com/54746.html
В той час, як у Москві ховали сотні загиблих, Кремль
осяявся небаченою ілюмінацією. Влада святкує...

Багато, не знаючи, вважають і зараз, що своє прізвисько «Кривавий» Микола ІІ отимав після розстрілу мирної маніфестації 5 січня 1905 року. Це не так. «Кривавим» його обізвали якраз після «Ходинки».
Але ми повернемося до народу. Вірніше, до люмпену. Звичайно, влада винна. Звичайно, вона повелася дуже цинічно і після трагедії, коли Великому князю Сергію Олександровичу, котрий відповідав за святкування, цар оголосив подяку «за зразкову підготовку та проведеня урочистостей» (а народ дав «титул» «Князя Ходинського»); коли в день поховання жертв тісняви дядько імператора – Великий князь Володимир Олександрович влаштував стрілянину по голубах у царському тирі, що безпосередньо примикав до Ваганьківського кладовища і тріскотня пострілів змішувалася з голосіння удів, але…
Йдеться не про владу. Йдеться про російський народ. Народ, який до безумства любив «царя-батюшку»; народ, який ліз по головах за халявними царськими подарунками; народ, який на ранок 30 травня, зібрав трупи своїх співвітчизників і звалив у купи, аби не заважали пробиватися до яток, де роздавали «продуктові набори» – цей народ раптом образився. «Цар-батюшка» виявився поганим. Винен, що трохими паразки та івани подушилися. І вже за двадцять два роки той самий народ розстріляє останнього імператора без суду і слідства разом з малолітніми дітьми…
Половина нещасть в Росії – від люмпена. Люмпен небезпечний і непередбачуваний. Люмпен носить вас на руках доти, доки ви даєте йому халявну ковбасу та горілку. Але той самий люмпен і розіпне вас, якщо раптом виявиться, що ковбаси та горілки на всіх не вистачає.
Люмпен – це не прояв соціального та майнового стану, люмпен – це стан душі. Адже на Ходинському полі душилися за копієшними подарунками не лише пролетарі. Член родини фабриканта Морозова, якого безжально топтав натовп, обіцяв 18 тисяч рублів тому, хто виведе йоно на свіже повітря…
Люмпен не щез і по сьогодні. Більше того – він розповзся і розмножився. Люмпен сьогодні керує не лише Росією. В Україні його також достатньо. За 50 гривень і пакунок гречки люмпен голосує за відвертих бандитів; голосує, ненавидячи їх; голосує, добре знаючи, що то – бандити. Люмпен готовий загризти будь-кого, хто насмілиться припинити його нескінченний похід за бажаною халявою. За сто доларів люмпен готовий стріляти в будь-кого, на кого вкажуть і катувати будь-кого, від політиків до священиків і поетів.
http://ura.ru/content/tumen/11-03-2013/news/1052154563.html
Тюмень. 8 березня 2013 року. Тисячі людей душилися на
роздачі безкоштовних сосисок

http://cit.ua/article/21957/
А це вже місто-герой Севастополь, 19 грудня 2012 року.
Тіснява з бійкою за бештовним... салатом Олів`є. Журналісти
назвали цю ганьбу "Севастопольською Ходинкою"

http://news.bigmir.net/ukraine/612067-V-Mariypole-chyt-ne-podralis-za-besplatnie-zonti-ot-Partii-regionov
Маріуполь, 10 вересня 2012 року, сотні людей ледь не влаштували
масову бійку за безкоштовні парасольки від
Партії Регіонів

Люмпен «рулить». Люмпен непереможний і страшний своєю масою і абсолютною відсутністю мізків. Єдине, що його може зупинити зараз – це ми. Люди. Громадяни. Якщо кожен з нас відвернеться від простягнутої йому пещеною рукою безкоштовної склянки дешевої горілки; від ста гривень за порожній бюлетень або пропозиції помахати прапором за «погодинну оплату праці», люмпену не стане. Він зникне як клас.
Бо люмпен – то ми і є…

ПАВЛО  ПРАВИЙ





Немає коментарів :

Дописати коментар