Із сумом повідомляю...

Історія нічому не вичить, вона лише карає за незнання уроків – писав видатний російський історик Василь Осипович Ключевський. Його думку можна розвинути через українську народну мудрість: «Дурні вчаться на своїх помилках, а розумні на чужих».

Те, що сталося днями під українським містом Волноваха може послугувати яскравим прикладом панування дурнів в Україні. І Янукович із своєю «командою», повірте, в цій компанії не самі. Із сумом повідомляю: багаторічними зусиллями наших можновладців з різних політичних таборів Збройні Сили України знищено. Їх не існує. Ілюзію сили ще підтримують окремі боєзданті підрозділи за спецпризначенці у Слов`янську, але то лише ілюзія.

Кадри відео, які розміщено в Інтернеті з приводу розстрілу терористами блокпосту українських мотострільців у Волновахському районі шокують. Це ще той час, коли українські солдати живі-здорові і на чолі із своїми командирами, як казали у нас в армії, «тягнуть службу» на дорозі між селами Ольгінка та Благодатне: http://www.unian.net/politics/920839-opublikovano-video-esche-jivyih-parney-kotoryih-rasstrelyali-pod-volnovahoy.html

Людині, яка хоч трохи розуміється на військовій справі, від побаченого хочеться загорлати мов сер Баскервіль, що побачив собаку свого імені.

Повна анархія, «пофігізм», некомпетентність офіцерів та сержантів, злочинне ігнорування вимог статутів на військових настановлень просто шокує. Такого не було навіть у «непереможній і легендарній» армії нині покійного СРСР.

Перше питання навіть не до командира того нещасного підрозділу, мир його душі. Перше питання до викладачів наших військових училищ: чому ви там навчаєте українських офіцерів? Невже не розповідали численні випадки з військової історії, коли цілі армії, що недбало ставилися до елементарних норм безпеки, було вщент розтрощено?  Питання і до наших генералів: а ви навіщо призначаєте на посади офіцерів, які за своїм рівнем професійності не перевершують єфрейтора з харчового складу?

Дивимося відео і плачемо.

Перші і головне – розташування підрозділу та його охорона. Рішення загнати автомашини та бойову техніку до ріденької лісосмуги було безумовно правильним, якщо користуватися мотивом зручно влаштуватися «у тіноьочку». Щоб сонце не так палило геніальні голови військових. Але з точки зору військової це – самогубство.

Шановні панове офіцери! Ховатися в лісі – правильно, але у тому випадку, якщо він достатньо великий та густий. Посадочка з двох рядків дерев вас не сховає, але гарантовано залишть без змоги спостерігати за підходами до розташування вашого підрозділу. Ви просто не побачите вчасно хто там їде дорогою; хто підкрадається вдзовш лісосмуги, хто підповзає темним нічним полем. Більше того,  на запису бачимо (5-а секунда запису), що наші військові розташувалися «там, де зручно», де дерева найрідші, залишившя з обох боків поряд із собою густі хащі. Мабуть, щоб потенційним нападникам підповзати було легше. 

Ховатися таким чином можна, але за умови, що ви виставили сторожове охоронення – застави та вартових (це різні речі, панове офіцери) на ближче ніж за 100 метрів від розташування вашого війська. При цьому вартові мають розташовуватися так, аби контролювати один одного: чи не спить, часом, редиска, чи не палить на посту, демаскуючи товаришів по зброї. А сторожові застави бажано замаскувати, аби їх не бачили потенційні нападники аж до того моменту, коли з кущів долине грізне «Стій, стріляю!»
Ховатися в лісі можна, якщо до всього, що перераховане вище, додається ще й блок-пост на самій дорозі.

Картина Василя Верещагіна "Пікет на Балканах" (1878 рік). Наші

офіцери не вчилися нести службу навіть за картинками?

Було це зроблено? Ні. Один з коментаторів на Фейсбуці порівняв поведінку українських військових з пікніком скаутів. Категорично не згоден. Не слід ображати скаутів. Вони б такої дурні не вичнили. Вони б не скотили зі шляху під укіс бойову техніку, загнавши її в кущі таким чином, аби з гармат та кулеметів неможливо було стріляти навіть на мізерну відстань у 200-300 метрів. Гарна позиція має панувати над місцевістю, а не навпаки - це кожен новобранець знає, але очевидно - не полковники.

Ідемо далі. Скажіть нам, панове генерали, як таке могло статися, що в зоні фактичних бойових дій, коли містами й селами швендяють терористи, коли вони привселюдно оголосили «війну Україні», до розташування підрозділу, який ввірено під вашу команду, спокійно проходять невідомі особи у спортивних штанях, ведуть там цікаві розмови, безперешкодно знімають на відео все, що відбувається у так званому «тимчасовому таборі»?

Скажіть, яким чином можна було дозволити під`їзджати цивільним автівкам впритул до підрозділу? «Прівєт, пацани!» - чуємо ми від «оператора» і все – можна гуляти з камерою скільки завгодно.

Давайте звернемо увагу на те, як той невідомий оператор веде з`йомку. Він фактично зафіксував усю розвідувальну інформацію, яка була потрібна ждля організації нападу. При чому супроводжував з`йомку невинними коментарями: «О, зенітка!» Якби поряд з цим «добродієм» опинився хтось з офіцерів, він, може б, здивувався яким чином невідомий цивільний зміг визначити тип озброєння, схованого під чохлом; здивувався і, може, нарешті насторожився. Але…

Українські військові мали аж три бойові машини – БМП-2. Це грізна штука, якщо вміти її використовувати. Абсолютно очевидно, що БМП мали загнати (якщо ви вже розташувалися «в тіньочку») у посадку кормою, виставивши башту з гарматою та кулеметом контролювати підходи до позиції. Другу БМП обов`язково таким самим чном слід розташувати по той бік лісосмуги.

http://tankyvbou.blogspot.com/2013/02/1995.html

Бойові позиції 324 мотострілецького полку ЗС РФ біля дороги на Грозний, 1995 рік. БМП української мотопіхоти мали б

розташовуватися точно так, як БМП в центрі знімка.

Натомість маємо те, що маємо.

http://tankyvbou.blogspot.com/2013/02/1995.html

Можна було б і зарити БМП у землю за принципом

"піт економить кров", як показано на світлині блокосту

у Грозному. Два десятки українськийх солдат замість пити чай,

могли б це зробити за годину. Лопати, як ми бачимо

на відео, були...

А ще краще, як це і пишеться у бойових настановленнях, виставити машини по обидві боки дороги під кутом приблизно у 45 градусів назустріч напрямку руху, одну в один бік, іншу – в інший у шаховому порядку таким чином, аби вони перекривали рух транспорту шляхом. Бачили як будується блокпост? І гармати розвернути так, аби тримали дорогу під прицілом. І часових поставити так, аби вони були прикріті бронею з найбільш загрозливих напрямків.

А ось це правильне розташування бронетехніки на

тимчасовому блокпості. Не вистачає ще однієї одиниці, яку має

бути розвернено в протилежний бік.

Вже самі лише ці заходи стовідсотково відлякнули б терористів: нема дурних готувати напад, коли машина, якою ти їдеш, вже за 800 метрів знаходиться під прицілом 30-мм гармати. І можна навіть не тримати в БМП оператора-навідника постійно: терористи ж не знають чи є там хто всередині – вони бачать те, що бачать – готову до бою БМП. Яка, до речі, має прекрасну оптику, що дозволяє влучити людині в голову з відстані у півкілометра.

Що бачимо натомість? БМП розташовано поза дорогою, внизу, в чагарях, які перекривають огляд місцевості. Бортом до дороги, тобто до найнебезпечнішого напрямку. Розташовано таким чином, що вони в разі нападу, блокують одна одну, або є заблокованими іншою технікою. Інтервал між машинами (зверніть увагу, як чітко це зафіксував розвідник на відео наприкінці 2 хвилини запису) не дотримано, а дерева заважають розвернути другу БМП праворуч, якщо передню буде підбито, що і сталося в реальності. Плюс гармати на БМП зачохлено, отож терористи напевне знали, що до бою «бойові» машини не готові.

  Що іще корисного для терористів накоїли командири української частини? Зверніть увагу на горбик кольору хакі, який відео зафіксувало біля автобусу на 2,19-2,22 хвилині запису. Схоже, що то не черепаха Тортіла відпочивала. Схоже, що то в купку складено бронежилети, які мусили б бути нядугнуті на потужні рамена хоча б частини доблесних мотострільців.

А ще терористи побачили, що солдати не озброєні. Оті залізні штуки, з якими вони так неоковирно і безтурботно поводяться – то не зброя. То звичайні цурпалки. Зброя в бойових умовах має бути готовою до бою у будь-який момент. А у них АК-74 без магазинів. Щоб дістати магазин з сумки, вставити в автомат, зняти автомат із запобіжника, дослати набій – потрібен час. Якого у випадку раптового нападу солдати не матимуть.

Але і це ще не все. На запису (2,31 хв.) терористи чітко побачили, що солдати ще й не мають набоїв. Зверніть увагу на сумку для магазинів, що висить на ремені бійця, який з кружечкою чайку стоїть на тлі поля. Всі магазини начебто на місці. Але. Вага спорядженого магазину – 850 грамів. Помножуємо на чотири. Той, хто служив в армії і мав справу з повною викладкою підтвердить: сумка, що важить 3,5 кг обов`язково відвисає на ремені, а не так, як у солдата з 3,37 хвилин запису. Та і на інших кадрах спостерігаємо те саме. Так красиво, як у цих хлопців, висять лише сумки з порожніми магазинами.

Питання до генералів: чия світла голова придумала заборонити видати боєприпаси особовому складу батальйону, який спрямований в зону бойових дій?

Цього б добродії, які знімали цікаве кіно, не побчили і висновків відповідних не зробили, якби їх близько не підпустили до багаття. А тут – ледь не запрошують: заходьте, сідайте, друзі, випийте чайку з нами.

Тепер ось іще що. Оті невідомі молодики у спортивних штанях вільно походжають поміж солдатами, ведуть дуже, ну дуже цікаві розмови. І жоден офіцер не спитав себе: а що вони тут роблять? Навіщо знімають так ретельно? Взаглі, як вони опинилися поміж солдат? Тупість? Армійський «пофігізм»?

На запису 2,22-2,26 хв. «Здравствуйте, рєбята, улибнітєсь, вас снімаєт скритая камера». І регіт, мов у пьяного візника. А «рєбята», замість того, аби покласти всіх "гостей" на землю, зв`язати і викликати компетентні органи – регочуть разом з невідомими мужиками, мов ті дурні в церкві. Їм весело, бачте. Ото вже повеселили їх і вночі…

Тепер от що. Терористи ніколи б не наважилися напасти на підрозділ, котрий має таку потенціальну вогневу міць. Лише одна БМП-2 могла вшент рознести всіх нападників. Якби була готовою до бою. Напали на солдат лише переконавшись: вони фактично є натовпом беззахисних, а з перших секунд нападу і дуже переляканих юнців.

Додам ще таке. Батальйонну тактичну групу 51-ї мбр 13-го апрмійського корпусу ЗСУ, що її розтрощили півдесятка териристів під Волновахою, очолював не хто-небудь, а сам командир батальйону. Цілий підполковник, або принаймні майор. Якщо підполковник, командир батальйону настільки, гм… не ображатимемо загиблого… не професіонал, то що вже говорити про капітанів, лейтенантів та сержантів?

Згадаємо і про подібну трагедію під Краматорськом, коли в засідку потрапили українські десантники. Потім з`ясувалося, що терористи майже три доби чекали на появу військової колони, заздалегідь обладнали собі вогневі та запасні позиції, шляхи відходу, спостережні пункти. А доблесний десант не спромігся навіть організувати ні розвідку, ні дозорні групи, ні бойову охорону на марші.

Згадаймо знищення українсьтких гелікоптерів над Слов`янськом. Досвід війни росіян у Чечні довів: поява вертольотів над містом, або місцевістю, яку не розвідано, на малих висотах і малій швидкості - самогубство для пілотів. Проте наші командири на чужих помилках не бажають учитися. Їм треба наробити власних.

Погано вчитися на власних помилках. Бойові статути, як відомо, написано кров`ю тих, хто фатально помилився. Бойовий статут є настільною книгою командира. Бойовий статут має бути у нього, вибачаююся за блюзнірство, замість Біблії під подушкою. Бойовий статут вчить як треба діяти, але одночасно і те, як діяти не треба.

Але що робити з командирами, которі навіть на помилках, чужих і своїх вчитися не бажають? Котрі не читали, а потім ще й добряче забули вимоги статутів? Питання риторичне.
Тупість, вражаюче нехлюйство і безмежний «пофігізм» наших військових дуже подобається у Москві. Напевне, там вже зовсім не вважають нашу армію за сер`йозного противника. А ще все це – бальзам на душу Кисельова та очолюваного ним російського Агітпропу. Вже з`явилися дикі статті та повідомлення: мовляв, українських військових під Волновахою знищили свої ж «фашисти» чи то Коломойського, чи то «Правого сектору». В якості єдиного «неспростовного доказу» використовується теза про те, що лише абсолютний і якісний кретин може дозволити невідомим цивільним особам спокійно наблизитися до себе, знімати себе на відео, розповідати про склад та озброєння підрозділу. Звідси «кисельовці» роблять висновок: такий безперешкодний доступ могли мати лише «свої».

Як кажуть, no comments…

P.S. За катастрофічне становище у ЗСУ маємо подякувати й головним винуватяцям – нашим політикам. Справа навіть не в останньому Президенті та останньому міністрі оборони: за три роки настільки розвалити армію не вийде. Її розвалювали систематично, роками.

Отой підполковник, царство йому небесне, який через власні некомпетентність та недбалість поклав і себе, і своїх солдат у тій посадочці, закінчив військову училише за часів Кравчука, був командиром роти за Гловнокомандуючого Кучми та Міністра оборони Кузьмука; заступником командиру батальйону за часів, коли посаду Міністра оборони обіймав громадянин, котрий під гучні патріотичні гасла та сувору (і правильну) критику нинішніх військових, йде у Президенти України. А одна дуже патріотична дама з косою, яка тоді очолювала Уряд України, а тепер рветься до найвищої посади в державі – невже вона за це все неподобство не несе відповідальності? Один дуже патріотичний Президент, який 5 років носився з Голодомором, мов з писаною торбою, але як що він зробив як Головнокомандувач ЗСУ, аби в нашій армії вчили не пити у зоні бойових дій чайок з невідомими молодиками?

Дуже просто валити зараз усе на самого лише Януковоча та його банду. І заразом закликати: голосуйте за мене, люди, вже я - не підведу, вже я – зроблю!

Зробили, блін…

Із сумом та співчуттям рідним та знайомими заглиблих

ПАВЛО  ПРАВИЙ