Організатори та виконавці Голодомору: кілька слів на тему

Питання винуватців Голодомору, якщо чесно, завжди викликає якесь роздратування: адже начебто давно вже науковці на нього відповіли і довели, що головним чином злочин лягає на більшовицько-комуністичну ідеологію та ВКП(б), яка була її носієм та виразником. Потім ідуть персональні прізвища – конкретні особи, які особисто доклали руку до одного з найбільших злочинів в історії людства.

Втім, досі знаходяться такі, хто намагається повернути вектор відповідальності з нелюдської Держави з нелюдською ідеологією на відповідальність окремих конкретних націй перед нацією українською. І такі матеріали напередодні жалобної дати знову вже з`являються у соціальних мережах та окремих ЗМІ.

Отож, мусимо дати аналіз однієї з найпоширеніших, але в той же час і найодіозніших публікацій, на яку посилаються в різних дискусіях.

Вони організували геноцид українців: керівний склад НКВС УСРР середини 30-х років.

Так називається ця високонаукова стаття, яку народили на світ хлопці з однієї дуже патріотичної української організації. І невеличку анотацію дають, аби у читача не залишалося сумнівів у сер`йозності намірів авторів висвітлити проблему національного складу тих, хто убивав українців:

«Організація «Патріот України» поіменно називає організаторів та виконавців найбільшого злочину в історії людства — Голодомору 1932-1933 років - зі вказівкою на національну та партійну приналежність злочинців».

Далі йде список з прізвищами та посадами, котрий закінчуються відомостями про статистику частки різних національностей серед мешканців УСРР 30-х років, аби було видно: українців знищували прийшлі нації. Нації окупанти. Сами ж українці є лише жертвами, бо серед них практично немає винних в організації Голодомору.

І навіть не так: винною є лише одна конкретна нація, а представники решти окупантів, навіть і самі росіяни – то лише підспівувачі, а може навіть – сліпі жертви, інструменти в руках отієї єдиної, справді винної…

Ми з цим не сперечатимемося. Хай Читач сам вирішує, які висновки йому робити після перегляду того списку - повний текст статті тут: http://ar25.org/article/vony-organizuvaly-genocyd-ukrayinciv-kerivnyy-sklad-nkvs-usrr-seredyny-1930-yh-rokiv.html

Ми звернемо увагу на інший бік справи: на історичну достовірність того, що написали хвацькі молодики з «Патріоту України» і на рівень їхньої освіти.

Вже сама назва статті кидає будь-яку людину, котра закінчила школу хоча б на «трійки», у важкий тривалий ступор.

Навіть першокласникам відомо, що Голодомор – це трагічна подія, яка розгорнулася восени 1932 – навесні 1933 років. Відтак, навіть першокласнику абсолютно зрозуміло, що НКВС УСРР жодним чином не причетний до організації Голодомору. Причина дуже поважна: в той час НКВС просто не існувало. Тоді «творчо працювала» інша структура, яка називалась ГПУ при СНК СССР (тут і надалі назви союзних відомств подаються російською, українських – українською).

Різниця не лише у назві. Різниця в керівному складі, структурі, формах та методах роботи і навіть підпорядкуванні. З 1922 по 1923 рік  головна каральна машина більшовиків називалась Государственное Политическое Управление при Совете народных комиссаров СССР (ГПУ при СНК СССР), а з 1923 до 1934 року – Объединенное Государственное политическое управление (ОГПУ при СНК СССР).

Відповідну назву мали й українські чекісти – ОДПУ при РНК УСРР. І лише 10 червня 1934 року ЦИК СССР приймає постанову «Об образовании общесоюзного народного комиссариата внутренних дел СССР».

Аби позбавити товаришів з «Патріоту України» необхідності доводити, що помилка, якої вони припустилися – «дрібниця»; що назви різні – суть одна, додамо, що це зовсім не так. ОДПУ, увійшовши до складу НКВС, стало лише його часткою – Головним управлінням державної безпеки (ГУДБ), те, що набагато пізніше перетвориться на МДБ-КДБ.

Тому й затесалося у назву статті дивне як для публікації про голодомор словосполучення: «середина 30-х років» - бо джерела, з яких бралися відомості про «головних організаторів» стосуються більш пізніх часів і, відповідно, кадрів НКВС.

Але яке право мають автори робити відповідальним за трагедію 1932-1933 років організацію, яку створено на півтора роу пізніше? Яке право мають звинувачувати в організації Голодомору людей, які часто жодного стосунку до України у 1933 році не мали?

Автори статті своїм оригінальним підходом до методів написання історії насмішили людей, які хоч трохи знаються на проблемі.

Першим у списку головних злочинців стоїть знаменитий чекіст – Балицький Всеволод Аполонович. І посаду його зазначено: Нарком внутнішніх справ УСРР.

Беремо довідник, читаємо: Балицький В.А. обіймав посаду голови ОГПУ УСРР з вересня 1923 по червень 1931 року. В 1931-1934 роках Всеволод Балицький працював у Москві, заступником голови ОДПУ при СНК СРСР. І лише в 1934 році повертається в Україну вже як Нарком внутрішніх справ УСРР. (http://hrono.ru/biograf/bio_b/balicky_va.php).

А в 1932-1933 роках Наркома ВС в Україні не існувало взагалі. Головою ОДПУ УСРР була інша людина – Реденс Станіслав Францович. Його чомусь серед головних організаторів Голодомору «Патріот України» назвати забув. Чи не тому, що Реденс – поляк, на відміну від Балицького, котрий, як відомо, був євреем?

До цього додамо, що Балицький В.А. теж несе відповідальність за організацію штучного голоду в Україні, оскільки був куратором ОДПУ в УСРР, а з лютого 1933 року – його головою, але тут мова про інше, правда ж?

Другим у списку винуватців Голодомору, що нам його склали достойники з ПУ – товариш Кацнельсон Зиновій Борисович. І посаду зазначено: заступник Наркома внутрішніх справ УСРР.

Знову промах. Не був товариш Кацнельсон в 1932-1933 роках заступником наркома. Його взагалі тоді не було в Україні. В цей час Кацнельсон З.Б. обіймав посаду заступника начальника ОДПУ Московської області. І лише в березні 1933 року його посилають на роботу до України. Але не заступником Наркома внутрішніх справ, а – головою ОДПУ Харківської області, де він, не покладаючи намозолених об руків`я нагану кривавих рук, трудився до січня 1934 року, поки не отримує посади заступника начальника ОДПУ УСРР (http://rusrazvedka.narod.ru/base/htm/kacn.html). А на посаду, яку зазначили йому у списках, Кацнельсон заступив лише у липні 1934 року.

Рубінштейн Наум Львович – його подано як особливоуповноваженого НКВС УСРР. Дійсно, він таку посаду обіймав, але з 1 червня 1934 по 21 травня 1937 років (http://zarodinu.org.ua/page/83). А під час Голодомору він був заступником начальника відділу кадрів ОГПУ УСРР, на посаді, яку важко уявити центром організації та впровадження політики репресій.

Посилатися на списки очільників НКВС УСРР від 1934 року як на організаторів Голодомору – кричуше невігластво. Це приблизно те саме, як винуватцями аварії на Чорнобильській АЕС робити не Брюханова, за директорства якого сталася трагедія, а, скажімо М.П. Уманця, котрий став директором в 1987 році.

Через одну єдину брутальну методологічну помилку починаються й ширяться помилки в усьому масиві фактів та доводів.

Ось серед головних чекістів-винуватців організації Голодомору «Патріот України» подає Карлсона Карла Мартиновича. І це абсолютно правильно. Але тут він значиться як начальник УНКВС у Харківський області. Справа навіть не в тому, що на цій посаді він опиняється лише у 1934 році, але перш за все, що під час Голодомору ця людина якраз була одним з головних катів, бо в 1932-1933 роках відомий в історії латиш був заступником голови ОДПУ УСРР і персонально відповідав за «розкуркулення» (http://www.memo.ru/history/nkvd/kto/biogr/gb216.htm). Погодьтеся, його діяльність під час Голодомору мала набагато більші масштаби, ніж начальника обласного ДПУ.

До головних організаторів геноциду українців потрапив Джавахов Михайло Григорович. І це справедливо, якщо спиратися на відомості «середини 30-х років», бо хто як не Начальник УНКВС Молдавської АСРР відповідає за те, що коїли у 1932-1933 році чекісти на території Молдови, що тоді була чатиною України. Але…

Але справа в тому, що на цій посаді Джавахов перебував лише з 27.05.1935 до 21.12.36 року. А до цього він служив у Окремому корпусі прикордонних військ ОДПУ. Конкретно, в 1931-1934 роках був начальником 26-го Одеського прикордонного загону (http://www.memo.ru/history/NKVD/kto/biogr/gb142.htm). Який стосунок Джавахов мав до організації та виконання політики Голодомору – питання риторичне.

Миронов-Король Сергій Наумович в 1933 році перебував більш ніж за 3 тисячі кілометрів від України – у Казахстані. І лише восени 1934 року його перевели на посаду Начальника Дніпропетровського обласного відділу ОДПУ (http://www.knowbysight.info/MMM/03697.asp). Слів немає, товариш Миронов накоїв чимало злочинів, але звинувачувати його в організації саме Голодомору – несусвітня дурня.

І таких «проколів» у списку, який нам запропоновано «Патріотом України» - досхочу. Звичайно, можна всіх співробітників ДПУ-НКВС записати в організатори та виконавці геноциду українців лише за їхню приналежність до цього відомства, мовляв, там всі злочинці. Але то вже буде демагогія, яка не має нічого спільного з історичною об`єктивністю. Тим більше, що до НКВС в ті часи належали пожежні, працівники паспортних столів, співробітники Облавтодорів, прикордонники, охоронці, інкасатори та інший подібний люд.

Ми вже не говоримо, що до списків потрапили особи, які за своїми посадами ні в 1932-1933 роках, ні пізніше не мали прямого стосунку до організації штучного голоду в Україні або деінде.

Наприклад, Александровський Михайло Костянтинович (Юкельзон Федір Лазаревич). Його посада з 1933 році – начальник Особливого відділу ДПУ України (з 1934 року – Особливий відділ УДБ НКВС УСРР), тобто, тут товариші з ПУ написали все правильно. Але при цьому треба було б знати, що особливі відділи – це військова контррозвідка, яка мала стосунок до репресій проти селянства приблизно такий, як Гагарін до конструювання ракетоносіїв для ядерних боєголовок.

З цієї ж причини об`єктивному історику доводиться із списка винуватців виключити заступника начальника Особливого відділу УДБ НКВС УСРР Ю. І. Бржезовського (до речі, автори публікації навіть не попіклувалися аби перекласти прізвища та ініціали фігурантів українською – свідчення халатності тих хто складав список); начальника Іноземного відділу УДБ НКВС УСРР А. В. Сапира (зовнішня розвідка). Та й начальник Відділу кадрів УДБ НКВС УСРР Письменний разом із своїм заступником навряд чи мають бути записні як «організатори та виконавці» Голодомору.

Підрахунок кількості евреїв та росіян серед фігурантів списку ми не аналізуватимемо – цілком зрозуміло навіщо ті відомості наведено. Зауважимо лише, що метод, який тут застосовано, аби серед злочинців опинилося якомога менше українців і якомога більше євреїв та росіян є дуже простий – ним користуються всі школяри-двієчники, підганяючи відповідь під рішення задачки.

Лише кілька прикладів.

Етнічний українець Леонюк Хома Акимович в 1932 році був заступником Голови ДПУ УСРР, з 1933 по 1935 рік – голова ДПУ (потім УНКВС) у Одеській області. Але замість нього вписано еврея Розанова, котрий заступив на посаду в Одесі лише наприкінці 1935 року.

Єврея Миронова, який став начальником Дніпропетровського НКВС в 1935-му ми записуємо у кати українського народу, а росіянина Рудь Петра Гавриловича, котрий керував цим управлінням у 1933-1934 році не згадуємо. Ліньки?

Еврей Балицький, який був Наркомом внутрішніх стправ до 1937 року у злочинці зарахований, а росіянин Успенський Олександр Іванович (з 1938) – ні.

В чому причина? Причина в тому, що через власну неграмотність автори списку поклалися лише на одне джерело, а саме – дослідження Вадима Золотарьова «Начальницький склад НКВС УСРР в середині 30-х рр.»

Але пан Золотарьов – справжній історик, тому розглядає проблему різнобічно і об`єктивно, він використовує у своїй праці більш ніж 100 джерел, але тим не менш акцентує увагу, що досліджені ним особи – це не увесь керівний склад НКВС, а (увага!) лише керівний склад Управління Державної безпеки НКВС УСРР.

Дослідження Вадима Золотарьова присвячене навіть не аналізу посад, а кількісному і якісному аналізові чекістів за принципом тримання ними спеціальних звнь. Тому у нього розбивка йде саме по званням, і зазначено спеціально для особливо обдарованих:

«… подається посада на час присвоєння звання»

Тому у тексті Золотарьова інформація і за 1934, і за 1937 роки зустрічається. Історики ж «Патріоту України», не розібравшись по суті, а лише зрадівши, що знайшли якісь списки з великою кількістю еврейських та російських прізвищ поспішили зробити з них «Керівний склад НКВС», без обмовок.

Але автори статті, що ми її тут розглядаємо, лише нависмикали з роботи В. Золотарьова фактів, фактиків та фраз, які їм були потрібні, притому нависмикали, вирвавши з контексту.

Вадим Золотарьов вивчає не лише національний склад керівництва НКВС, але й вік, місце народження, соціальне походження, соціальний стан, освіту, роботу до перебування в ДПУ-НКВС і навіть нагороди. Але наших горе-істориків привабили лише відомості про партійність та національність чекістів. Аякже, виглядає красиво:

«Євреї — 60 (66,67%)

Росіяни — 13 (14,44%)

Українці — 6 (6,67%)

Латиші — 3 (3,33%)

Поляки — 2 (2,22%)

Білоруси — 1 (1,11%)

Немає даних — 5 (5,56%)»

(До речі, шановні «колеги», коли подаєте відомості – обов`язково зазначайте їхнє джерело; посилання внизу на ті або інші праці не достатньо. Без цього увесь ваш текст виглядає не лише банальною компіляцією, але й плагіатом).

Але продовжимо. Подавши «убивчі» цифри щодо суцільного «жидобільшовицького кубла» в НКВС, автори статті заспокоїлися: мети досягнуто. Але ж Вадим Золотарьов, у котрого ці відомості взято, мав на увазі дещо інше (виділення курсивом наше, - П.П.):

«Малу питому вагу українців серед керівного складу НКВС УСРР, на нашу думку, можна пояснити прихованою антиукраїнською політикою тодішнього радянського керівництва. Хоча українців в НКВС УСРР служило чимало, займали вони, в основному, низові посади. Крім того, багато чекістів-українців з кар’єристських міркувань і через побоювання потрапити до числа буржуазних націоналістів, записувалися росіянами.

Приклад тут подавав сам нарком В.А. Балицький. Так в «Автобіографічній анкеті члена Всеукраїнського ЦВК Рад» у січні 1922 р. він власноручно вказав свою національність як росіянин, як і в «Послужному списку для осіб, які перебувають на службі в органах ДПУ», датованому 1927 р. Пізніше ж в усіх особистих документах він значився вже українцем, а після арешту в 1937 р. знову писався росіянином <…>

Навесні 1934 р. в партійних організаціях СПВ (30 осіб) та ТВ (65 осіб) ДПУ УСРР згідно з «Протоколами засідання комісії з чистки первинної організації ДПУ УСРР 25 травня 1934 р. - 19 березня 1935 р.», що зберігаються в Державному архіві Харківської області (фонд 99, опис 3, справа 354), не було жодного українця (у списках співробітників-комуністів ОВ та ЕКУ національність не вказувалася), хоча серед чекістів-транспортників зустрічаємо чимало людей з українськими прізвищами: К.Д. Андрійчук, А.І. Білик, Д.О. Болоненко, Г.І. Гаркуша, К.П. Головко, О.Ф. Задоя, К.С. Курпас, В.Я. Лисенко, П.І. Нетребко, Я.Г. Носко, Ф.М. Перепелиця, В.П. Пащенко, Ф.П. Сащенко, І.І. Ткаченко, Ю.А. Чорниш, П.П. Юрченко. Та і сам тодішній начальник ТВ ДПУ УСРР С.М. Цикліс, батько якого був євреєм, а мати українкою, записався на всяк випадок росіянином» (http://spilka.uaweb.org/library/nkvd_sklad.html).

Цікаво, правда? Українці записувалися росіянами через приховану антиукраїнську політику. Це – свята правда. Але через що разом з ними записувалися росіянами євреї?

Отож, панове «українські патріоти», не було жодної «жидобільшовицької змови», як і не було російської або єврейської окупації України. А була окупація інтернаціональної банди злочинців, які звалися більшовиками і які сиділи в Кремлі. Начхати їм було на національності, в тому числі й свої власні. Їх світове панування цікавило. Правда, так вийшло, що спиратися більшовки вирішили саме на російський етнос. Не тому що вважали росіян кращими за українців або казахів – просто треба було виділити одну націю, навколо якої мала будуватися нова світова імперія – інакше ніяк.

І нехай Читач не звертає уваги на інші два джерела, що на них посилаються автори цієї публікації: їх додано «для галочки» - жодного слова, жодної цифри, жодного факту з них під час написання «списку катів України» не використано.

Наприклад, автори згадують роботу Володимира Миколайовича Нікольського «Репресивна діяльність органів ГПУ під час голодомору в УСРР (1932-1933 рр.)». Але ця праця зовсім не про керівний склад НКВС, і навіть не про посади, прізвища та звання керівників ДПУ - вона зовсім про інше. Її метою є

«… висвітлення саме кількісних показників результатів діяльності органів ГПУ» (http://www.docme.ru/doc/52998/z-arhіvіv-vuchk–gpu–nkvd–kgb---nan-ukraїni.-іnstitut-іstor...)

Як пише сам дослідник

«Виходячи з мети статті, головну увагу ми зосередимо на матеріалах справи № 9 з фонду № 42 ДА СБУ. Вона складається з декількох досить красномовних документів. Один з них має назву «Відомості про заарештованих ГПУ УСРР по операції на селі по лінії СПО с початку операції по 1 січня 1933 року» (там само).

Тобто, джерело, на яке посилаються творці статті, розглядає зовсім інші питання ніж хто обіймав посаду заступника начальника відділу кадрів НКВС у 1935 році і якої національності був цей чекіст.

Як на нас, то це вже сходе на наукове шахрайство. Втім, яка там наука…

Насамкінець, маємо сказати кілька власних слів про діяльність ДПУ-НКВС зокрема і ВКП(б) взагалі.

Спроби приписати комуністам якусь конкретну національність є некоректними і неправильними. Самі вони постійно наголошували на власному інтернаціоналізмі.

Те, що серед революціонерів, в т.ч. більшовиків, виявився вискоий відсоток осіб єврейської національності пояснюється всім відомими соціальними чинниками: в Російській імперії євреї були однією з найбільш гноблених національностей, котрій було за великим рахунком закрито шлях до землеволодіня, пристойних промислових та банківських активів і навіть до елітарної частини купецтва. Тому вони й пішли в революцію. Переважна ж більшість українців (так само, до речі, як і росіян) спокійно собі поралася на власній землі. Плюс суб`єктивний чинник: так само, як у 20-ті роки поляк Дзержинський заполонив ВЧК поляками та латишами, так єврей Ягода в 30-ті спирався на євреїв, з котрими був особисто знайомий і котрим довіряв. Ті євреї тягли зща собою інших, яким довіряли, і так по колу. Говорити про якусь «жидівську змову» і шукати ознаки підтвердження коспіролоічних теорій у політиці Ягоди – те саме, що доводити: Лаврентій Бєрія, котрий насадив до НКВС грузинів та абхазів, прагнув до втсановлення грузинського пануваня над світом.

Та вже скоро ситуація зміниться. Відібравши у селян землю, а робітникам так і не давши обіцяні заводи, більшовики створили умови, за якими задовольнити амбіції люди могли лише на державній службі. Згадайте оту фразу Валерія Золотарьова про велику кількість українців на «низовій» роботі» в ОГПУ початку 30-х років. То була молодь, яка з задоволенням стріляла українським інтелігентам у потилицю, заганяла українських селян до тваринницьких вагонів і тисячами гнала до Сибіру, вигрібала останнє зерно…

Скоро, дуже скоро ця молодь змужніє і замість кацнельсонів і ротенбергів місця у кривавих катівнях посядуть скрипченки, строкачі та мелащенки. Їх вже і на початку 30-х було вдосталь. Просто більшовицька верхівка воліла використовувати їхні здібності в інших землях, проти інших народів.

Полтавчанин Горбач Григорій Федорович у 1933 році начальник Терського оперсектора ОГПУ, в 1934 – помічник повноважного представника ОГПУ по Північно-Кавказькому краю. Він один з головних організаторів Голодомору на Кубані.

Хома Леонюк після вдалої практики на Батьківщині поїхав будувати «світле майбутнє» до Куйбишева. Доріс до посади заступника начальника Управління дитячих колоній МВС СРСР.

Українець з Конотопу Мешик Павло Якович жодного дня не служив на території України. Після закінчення у 1933 році Вищої школи ОГПУ у Москві працював у центральному апараті цього відомства, зрештою дослужився до заступника «Смершу», генерал-лейтенанта ГБ, а вже після Другої світової війни був Радником при міністерстві Громадськї адміністрації Тимчасового уряду Польщі – передавав польським товаришам безцінний досвід, напрацьований ВЧК-ОГПУ-НКВД на власному народі.

      Нащадок катеринославського козачого роду Дерибас Терентій Дмитрович з 1929 року в якості повноважного представника ОДПУ на Далекому Сході керував масовими репресіями проти місцевого населення. Його посада – повний аналог посади вікопомного Балицького в Україні. У 1933 році він, в якості керівника будівництва Байкало-Амурської магістралі загнав у землю десятки тисяч українців, що йому вислали його колеги з благословенних полів Катеринославщини та Полтавщини.

І несть їм числа, таким дерібасам та мешикам…

Аби не виглядати критиканами, ми пропонуємо альтернативний список декого з організаторів та виконавців Голодомору, за відсутності в ті роки НКВС – з найвищого керівництва ОДПУ при СНК УСРР. До них додамо ще кілька прізвищ, без яких картина не є повною, бо за великим рахунком, ОДПУ був лише інструментом в руках політиків, а відтак саме на політиках лежить головна відповідальність. Спеціально для «патріотів України» робимо це із зазначенням національностей.

Реденс Станіслав Францевич, голова ОДПУ при СНК УСРР, поляк;

Карлсон Карл Мартинович, перший заступник голови ОДПУ при СНК УСРР, латиш;

Леонюк Хома Акимович, заступник Голови ОДПУ при СНК УСРР, українець;

Прокоф`єв Георгій Євгенович, заступник голови ОДПУ при СНК УСРР, росіянин;

Балицький Всеволод Аполонович, особливоуповноважений ОГПУ по УСРР, єврей;

Друскис Франц Семенович, начальник Транспортного відділу ДПУ УСРР, литовець;

Кривець Юхим Хомич, начальник СПВ ДПУ УСРР, росіянин;

Миронов Лев Григорович, начальник Економічного відділу ДПУ УСРР, єврей.

Ну і нарешті, не можна не згадати тут цих нелюдів: Чубар Влас Якович, голова Ради народних комісарів УСРР, який здійснював загальне керівництво політикою Голодомору в Україні, Постишев Павло Петрович та Каганович Лазар Моїсеєвич – секретарі ЦК ВКП(б). Українець росіянин та єврей – сталий кількасотрічний тріумвірат в нашій історії…

Отож бачимо, що насправді не все так однозначно: добирається справжній інтернаціонал злочинців, котрі, сидячи за величезним дубовим столом на Совнаркомівській, 11 у Харкові, дружньо обговорювали не питання хто якої крові, а як би максимально ефективно пустити кров українецям, росіянам, евреям, грекам, німцями та всім іншим, хто насмілиться до непокори або хоча б словесної незгоди з «політикою партії».

Проте всі ці люди були переважно виконавцями злочинних рішень, що приймалися на рівні Політбюро ВКП(б), отож перелік злочинців буде не повним, якщо не назвати головних винуватців трагедії українського народу. Їх давно вже визначив Суд:

«Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в геноциді в Україні в 1932-33 роках. За даними СБУ, суд констатував, що Йосип Сталін (Джугашвілі), В’ячеслав Молотов (Скрябін), Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар і Мендель Хатаєвич скоїли злочин геноциду, передбачений Кримінальним кодексом України» – зазначається в судовій постанові, котра набула чинності 21 січня 2010 року (http://www.credo-ua.org/2010/01/12555).

Грузин, два євреї, два росіянина, поляк і укранець, якщо це когось цікавить…

P.S. Найсмішніше в цій історії те, що ідеологічну референтуру в організації «Патріот України» очолював О.А. Однороженко. Саме він мав би відповідати за якість матеріалів, що публікувалися від імені організації, а отже і про всі кричуші похибки в методології історичних досліджень, нехай і на рівні публіцистики.

Пан Одроженко мав би знати як це робиться, бо він є… доктором історичних наук.

Такий «дохтор»?

P.P.S. Тим, хто цікавиться правдивим боком питання, а не лише проблемою, на кого переписати злочини комуністів в Україні, рекомендуємо більш-менш повний       список осіб, причетність яких до оранізації та виконання Голодомору в Україні на сьогодні доведено документально.

Серед них ви знайдете не лише вічно в усьому винних «жидів» та «москалів», але навіть товариша… Гітлера: http://val.ua/politics/ukraine/196355.html

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ