Колонія

Хто не чув від родичів, знайомих або просто попутників в купе потягу Київ-Сімферополь про те, як гарно живеться в Білорусі, який там порядок, як «Бацька» Лукашенко зберіг усі «надбання» СРСР та ще й примножив їх; як там все для людей, а не для олігархів, котрих, до речі, в Білорусі немає…

Щоправда, події останніх двох років дещо спинили потік хвали на адресу Олександра Григоровича, але не зовсім. Фінансовий крах 2011 року почав трохи призабуватися, українські ЗМІ, на жаль, практично не приділяють уваги процесам, які зараз проходять у наших сусідів і знову серед бабусь та погано вдягнутих пролетарів з покривленими працею руками знову залунала туга: ех, якби нам так…

Вашій увазі матеріал, який ми вважаємо за необхідне подати, звісно, з власними коментарями, які, як завжди буде виділено кусивом.

«Сегодня мы наблюдаем агонию последнего оплота социализма в Европе.

«Белорусское экономическое чудо», которое местные власти ставили в пример своим восточным и западным соседям последние 15 лет, имело под собой два главных базиса: исключительно тесные торговые связи с Россией и дешевые энергоресурсы, поставляемые едва ли не по внутрироссийским ценам, пишет РБК».

До цього додамо, що Білорусі дуже пощастило на відміну від України чи Росії. Панування комуністів на тепернах цієї держави було порівняно не довгим, адже більшу частину нинішньої Білорусі було приєднано до СРСР лише у 1939 році, тому її фактично обійшла велика індустріалізація, яка натикала, наприклад,  по Східній Украні цілу прірву заводів та фабрик, котрі на момент розпаду СРСР безнадійно застаріли.

Зараз на українському бюджеті двопудовою гирею висить Донбас з його депресивними містами, розбитими заводами і майже 10-мільйонним населенням. В Білорусі такого немає і це значно послаблює тиск на економіку та фінанси.

По друге, завдяки першому секретарю КПБ Машерову, в радянські часи у республіці було створено кілька потужних виробництв із замкненим на Білорусі циклом, в той час, як українські й російські підприємства було пов`язано сотнями тонких ниточок із суміжниками в інших частинах СРСР.

Проте питання в цому абзаці поставлено вірно: економіку Білорусі дійсно тримали на плаву низькі ціни на енергоносії. З одного боку вони були рятівними, з іншого зіграли злий жарт, адже коли в Україні та країнах Балтії у 90-і – на початку 2000-х років масово гинули підприємства, які через застарілу технологію і обладнання не могли витримати зростання цін на газ та електрику, в Білорусі їх дбайливо зберігали, час від часу підфарбовуючи.

Звичайно, в СРСР гарним головою колгоспу вважався той, у кого нічого не пропадало, навіть жатки зразка 30-х років, але подібна політика в масштабах країни веде лише до розпилення коштів та робочої сили.

Однако с началом финансового кризиса 2008 года Москва возжелала перевести отношения с Минском в рыночное русло, особенно в вопросе энергоресурсов, и «чудо» дало трещину. В Минске осознали, что тягаться с Москвой не получится, «молочные» и «мясные» войны доказали свою бесперспективность, и местным чиновникам пришлось искать пути выхода из грядущего тупика. И эти меры больно ударили по всем белорусам, которые, как ни печально, привыкли к потрясениям.

А ми спитаємо себе: що ж це за союзна держава (Росії та Білорусі), в якій одна частина цієї держави (і її підприємства) отримує енергоносії за «внутрішніми» цінами, а інші – за «ринковими»? Як у таких умовах «Белирансгазу» тягятися у прибутковості з «Газпромом»? І це рівноправні братерські стосунки в межах спільної, повторимося, держави?В історії відомий лише один її тип. Це – колоніальна держава.

Когда финансы поют романсы

После начала масштабного кризиса весной 2011 года произошла 300-процентная девальвация национальной валюты, и основные продукты питания резко подорожали. В то же время зарплаты не показали трехкратного роста, и тем, кто раньше привык жить на 400-700 долл. в месяц, пришлось учиться сводить концы с концами, имея на руках не больше 200 долл. Инфляция в Беларуси в 2011 году составила 118,1%, в 2012 года, по оценкам властей, - «скромные» 40%.

В течение следующего года, несмотря на потуги Минэкономики, цены в стране продолжали расти. В мае в магазинах ценники прибавили от 10 до 35%. На треть подорожали говядина и свинина, молоко и кисломолочные продукты росли в цене в два этапа - на 5% в мае и 5% в июне. Водка подорожала вдвое - с 9,4 тыс. до почти 20 тыс. белорусских рублей. Последний пример особенно важен: впервые в новейшей истории Беларуси спиртные напитки стали стоить дороже хлеба.

 Отметим, что повышение цен резко сказалось на богатстве ассортимента в местных магазинах. Уже весной 2011 года практически все белорусские частники переориентировались на экспорт, и сейчас встретить белорусские продукты в Москве проще, чем в самом Минске. Показательный пример: если два года назад на витринах белорусских магазинов лежали 10-15 видов сыров, пакеты молока от пяти заводов, 5-6 видов хлеба, 3-4 вида говядины, то теперь в Минске вам придется выбирать из двух предложений, и то не лучшего качества.

Вслед за частниками на экспортные рельсы перешли и госпредприятия: в России при поддержке белорусского правительства открылись десятки магазинов с вывеской «Купляйце беларускае». Одновременно с этим десятки тысяч белорусов возродили давно забытый промысел челноков и теперь покоряют рынки России, Украины и Польши.

Отже, виходить, для радощів апологетів «Бацьки», які протягом нинішнього року раптом побачили в українських супермаркетах білоруське морозиво і білоруську горілку, білоруський сир і білоруське молоко насправді мало причин – просто впала купівельна спроможність населення Білорусі і «зайва» частина товарів опинилася за кордоном.

Втім, допоможеться це мало – без широкої реклами, без належного промоушена захопити частку ринків Росії та Україні білоруським товарам буде важко, зважаючи на далеко не зразкову їхню якість і естетичність зовнішнього вигляду. Відтак, від подальшого скорочення виробництва білоруській економіці нікуди не подітися, а це вже є дуже загрозиливо.

До того ж білоруські с/г товари деже вразливі для контрреклами: той, хто знає, що іще кілька років тому указом Президента Білорусі в цій країні було відмінено радіацію, що дозволило вести сільське господарство у Чорнобильські зоні і з тих молока та зерна виробляти товари, ніколи не купуватиме харчі з Білорусі.

Параллельно с этим в белорусских магазинах наметился дефицит дешевых продуктов питания. Так, после введения максимального ценового порога для молока низкой жирности местные предприятия свернули его производство, переключившись на продукцию более дорогого сегмента. Это стало причиной регулярных потасовок в магазинах за «социальную молочку» между пенсионерами, которые привыкли покупать 1,5-процентное молоко и кефир. Видеозаписи «побоищ между стариками» регулярно появлялись в Сети.

Тут потрібне пояснення. Справа в тому, що експорт потребує більш якісної продукції – звідти й переорієнтація га «более дорогой сегмент». В Білорусі існує закон, за яким «соціальні» сорти молока, хліба, та ін. мають продаватися за фіксованими (встановленими Урядом) цінами, що робить їхнє виробництво й продаж нерентабельними. Якщо раніше цей перекос виробникам вдавалося мінімізувати за рахунок доходів від більш вартісної продукції, то в умовах скорочення виробництва цей «Тришкін кафтан» себе вже не виправдовує. Звідси й дефіцит дешевих продуктів.

Додамо, що від часу виходу цієї статті пройшло вже майже 2 місяці, тому й ціни дещо підкоригувалися. Так, мінімальна ціна на горілку в магазинах зараз становить 38 тис. білоруськитх рублів (33,52 грн. за курсом), а мінімальна ціна на 1 кг. Білого пшеничного хліба – 4961 білрруських рублів (4,38 грн.). Щоправда, якщо у вас немає грошей на їстівний хліб, можна придбати спеціально розроблений для білоруських пенсіонерів соціальний хліб їз суміші житнього та пшеничного борошна за 2, 27 грн./кг. Кажуть, на смак і зовнішній вигляд нічим від глини не відрізняється. Цукор фасований сьогодні обходиться білорусам у 7,40 грн./кг (відомості про ціни звідси: http://charter97.org/ru/news/2013/7/11/72010/).  

Белорусские власти похоронили местный бизнес. Сейчас нужно быть отчаянным человеком, чтобы открыть в стране собственный магазин. По данным Минэкономики, рентабельность белорусских магазинов составляет всего 3%, в непродовольственной сфере - 7%. Таким образом, затраты на открытие магазина окупятся в лучшем случае лет через 15. Зачастую владельцам магазинов после оплаты коммуналки и аренды попросту нечем выплачивать зарплату продавцам.

Если же вы открываете фирму, которая специализируется на производстве, будьте готовы к тому, что ваш бизнес отберут, если речь будет идти о прибыли с шестью нулями, говорят белорусские предприниматели. В лучшем случае нагрянувшие с инспекцией чиновники попросят вас по-хорошему проспонсировать строительство очередной детской площадки, дворца спорта или проведение хоккейного матча с участием белорусских спортсменов.

А ви гадаєте, пофарбовані лави у парках та дитячі майданчики з держбюджету профінансовано? Хтось скаже: молодець, Лукашенко, змушує буржуїв ділитися. Та зауцважте: далеко не всі «буржуї» можуть звести кінці з кінцями і без цього «соціального навантаження» - з жалюгідними 3% рентабельності.

Белорусская промышленность? Нет, не слышал

Отдельной темой является белорусская промышленность, которую ставят в пример критики современной российской власти. Согласно позиции защитников Лукашенко, белорусские заводы не закрылись не благодаря поддержке властей, а по причине собственной конкурентоспособности.

Это миф, который не имеет под собой никаких оснований. С началом кризиса 2008 года властям пришлось в разы увеличить финансирование всех крупных предприятий, которые последние 15 лет существуют исключительно за счет дотаций, поступающих с «нефтяных сливок». Чтобы сдержать отток рабочих с предприятий, на заводах прекратили увольнять их собственному желанию, угрожая увольнениями по статье.

Здається, все почалося з осені 201 року, коли під час візиту на одну з деревообробних фабрик Лукашенко дізнався, що низькі зарплати і жахливі умови праці спричиняють велику плиність кадрів і дефіцит робочих рук. Президент відреагував у своєму стилі:

«Подготовьте декрет. До окончания модернизации и реконструкции запрещается увольнение работников. Работник не может уволиться с этого предприятия без разрешения руководителя», - сказал Александр Лукашенко.

Отпустит - пусть уходит, не отпустит - должен работать. За нарушение - на принудительные работы. Рабочий, специалист и руководитель. МВД довести. А то мы достукаемся до того, что завтра начнут ходить по Борисову и Минску с вилами и друг друга колоть, вместо того чтобы запустить в производство и получать по тысячи долларов  в 2015 году» (http://ukranews.com/ru/news/world/2012/11/30/84803).

Зрозуміло, що виправдання насильства над гроадянами у 2012 році тим, що вони у 2015 отримуватимуть ДО тисячі доларів (100, 200 і навіть 50 доларів це також – ДО) це є лише виправдання. Оту новину сітові ЗМІ розтиражували під гучними заголовнками «Лукашенко увів кріпосне право». І хто скаже, що це не так.

Втім, білоруси мовчать. Їм, напевне, дуже подобається бути кріпаками…

Однако даже эта мера не помогла: сейчас на всех заводах, и даже самых крупных и брендовых, как, например, Минский моторный завод или Минский тракторный завод, работают пенсионеры, женщины и выпускники вузов, направленные по распределению. Квалификация рабочих находится на исключительно низком уровне, потому что на предприятиях готовы набирать кого угодно: от филологов до выпускников сельхозакадемий. За полтора года белорусские заводы не смогли закрепиться на прежних рынках сбыта, и большинство предприятий по-прежнему работает «в склад». Однако белорусские власти не теряют надежды выгодно сбыть инвесторам крупнейшие государственные предприятия. Яркий пример - компания «Беларуськалий», которую Лукашенко отказался продавать меньше чем за 30 млрд. долларов.

Правда, иностранные инвесторы больше не готовы связываться с Минском, особенно в свете истории 2002 года с фирмой «Балтика». Тогда российская компания реконструировала завод «Крынiца», и стороны договорились, что по окончании работ фирма из России получит долю больше 50% в предприятии. Однако белорусские власти по сути «кинули» питерцев, отказавшись передавать контрольный пакет. В итоге российская компания понесла убытки на 10 млн долларов. Видимо, тогда белорусский правитель впервые апробировал совет «инвестирующего оттолкни», потому что подобные истории происходили и позднее, вплоть до 2011 года.

Негативні процеси у помисловості наклалися на абсолютне не розуміння керівником держави елементарних постулатів економіки. В результаті зараз картина воістину апокаліптична:

«Складские запасы - тема номер один нынешней белорусской действительности. С начала года экспорт в Россию провалился как никогда прежде. На 18 % сдулись поставки тракторов, почти на 50 % - поставки грузовых автомобилей. В 2012 году РФ вступила в ВТО, импортные пошлины обнулились и продукция мирового машиностроения стала для страны более доступной. Покупать белорусские машины, которые теперь уступали не только качеством, но и ценой, стало бессмысленно.

<…>

Поскольку в мире никогда не было большого ажиотажа вокруг товаров Made in Belarus, обвал экспорта в Россию больно ударил по белорусским предприятиям. Склады фабрик и заводов забиты под завязку. Заморожена продукция на сумму около $ 4 млрд. Это почти третья часть годового дохода госбюджета.

«Мы столкнулись с классическим кризисом перепроизводства, - подхватывает тему Заико. - Это признак капиталистической экономики, а ею пытаются управлять по социалистически. Ребята, вы производили продукцию, которая неконкурентная, дорогая, высокие издержки. Одни дураки производили товары, теперь другие дураки думают, куда их девать» (http://korrespondent.net/business/economics/1580563-korrespondent-konec-belorusskoj-skazki-posle-lichnostnyh-svobod-v-belarusi-isparilis-i-socialnye).

Кажучи про «дурнів», експерт насправді має на увазі одного. Бо в Білорусі немає інших керівників, крім Лукашенко.

Як відомо, гарний керівник є координатором і стимулятором роботи підлеглих. А поганий керівник все вирішує сам. Приблизно як Джиммі Картер, котрий пхав носа в найменшу дрібницю, аж до складання списку тих, кого треба було вітати з Різдвом. Лукашенко як був головою радгоспу, так ним і залишився. Він:

«… неустанно тиражирует распоряжения, указывая, как управлять экономикой малых и больших предприятий. В новостях идут длинные сюжеты, где директора крупных и мелких предприятий получают рекомендации по улучшению процессов производства и торговли. “Лукашенко сам определяет, что по какой стоимости должно продаваться, - приводит пример Болточко. - Неделю назад он определил стоимость квадратного метра, сказал, что он должен быть привязан к средней зарплате. В сельском хозяйстве он рассказывает, как надо выращивать картошку, какие нужно открыть молочные фермы, это все происходит в ручном управлении, здесь нет рынка” (там само).

Такий стиль керівництва вкрай неефективний. Не випадково, вгативши лише у сільське господарство за 10 років 49 мілліардів(!) доларів, Білорусь так і не зробила його конкурентноздатним навіть у порівнянні з українським.

Та Лукашенко інакше не уміє. Він за своїм рівнем так і залишився у радгоспі «Гараздец» (цікава назва, правда? Дуже вже тягне поримувати, але все ж поважатимемо хоча б не Лукашенка особисто – то Президента Білорусі). Олександр Григорович навіть не зрозумів, що побудував у себе в країні не соціалізм, а – державно-монополістичний капіталізм у найгіршому, найпотворнішому його вигляді. Він сер`йозно вірить у те, що коли дороги виметено і дерева уздовш них побілено, а Президент катається на лижах та грає у хокей, то все в країні гаразд. 

История повторилась в августе 2013 года, когда белорусские силовики задержали в минском аэропорту генерального директора «Уралкалия» Владислава Баумгертнера. Бизнесмена арестовали и предъявили ему обвинения в злоупотреблении властью и служебными полномочиями. Белорусские следователи полагают, что топ-менеджмент Белорусской калийной компании нанес «Беларуськалию» и БКК ущерб в размере 100 млн долларов. Затем Минск заочно предъявил обвинения одному из самых влиятельных людей в России - сенатору и совладельцу «Уралкалия» Сулейману Керимову.

Вся эта история, сопровождавшаяся пренебрежением всеми уголовно-процессуальными нормами, свидетельствует только об одном: от произвола белорусских властей не застрахованы даже самые состоятельные зарубежные инвесторы. А потому возникает вопрос, насколько уместно вкладывать средства в белорусскую экономику, не имея «крыши» в лице властей. Хотя и эта «крыша» порой может «поехать».

Тут треба зауважити, що апетити Лукащенка щодо ціни на «Беларуськалий» окрім іншого пов`язана ще й з тим, що це ледве не останній актив, який ще належить державі і який можна продати, аби витатити гроші на підтримку дихаючої на ладан економіки, занепалої соціальної інфраструктури, тощо. Решту вже давно продано росіянам. Так, в 2011 та 2012 роках в обмін на короткострокові кредити (які ще належить віддавати, а віддавати нічим) Лукашенко змушений був здати долю Білорусі в ГТС і тепер стратегічний «Белтрансгаз» цілком належить Москві.

Боливар не выдержит двоих

Когда отношения Беларуси и России в очередной раз зашли в тупик в середине 2010 года, белорусскому правителю пришлось экстренно искать новых партнеров по бизнесу. Благо, адептов социализма в мире по-прежнему много.

Поддержать белорусскую экономику энергоресурсами согласилась Венесуэла: в октябре 2010 года Уго Чавес пообещал обеспечивать Беларусь нефтью следующие 200 лет, однако договор на поставки 10 млн тонн нефти заключили все же лишь на четыре года.

«Минск не будет испытывать недостатка в этом сырье», - заверил тогда венесуэльский лидер. Стоимость энергоресурсов оказалась выше, чем если бы Минск закупил нефть в России, однако это не смутило Лукашенко, который заявлял, что этот проект имеет не экономическую ценность. Уго Чавес был солидарен с белорусским правителем: «Мы - товарищи, мы строим альтернативу империализму - многополярный мир». Он добавил, что в отношениях Венесуэлы и Беларуси нет должников и кредиторов.

Методи будівництва альтернативи імперіалізму товариша Уго нам відомі. Венесуела посідає третє місце у світі за видобутком нафти, що дає їй ВВП у 12 тис. доларів на душу населення. Проте населення тих доларів не бачить: рівень бідності у Венесуелі – захмарний. Економіки як такої немає. Венесуела імпортує гуть усе – від автомобілів і бурового обладнання до медичних шприців і тапочок. Польша, не маючи запасів нафти, станом на той самий 2011 рік, мала ВВП на душу населення більш ніж 21 тис. доларів.

Всім відомий рівень медичного обслуговування в Україні? У Венесуелі дитяча смертність більш ніж удвічі більша ніж у нас. Про спосіб життя країни соціалізму, що переміг, один з авторів влучно написав:

«На текущий момент итогом правления является полное равноправие богатых с бедными: что те, что другие вынуждены ходить в туалет с фонариком, по причине того что из-за гениального правления Чавеса в стране введён режим строгой экономии электроэнергии» (http://zyalt.livejournal.com/700219.html).

Але це так – до слова про переваги соціалізму і про те, на кого рівняється товариш Лукашенко. Йдмо далі.

В мае 2010 года в Одессу прибыл первый танкер с венесуэльской нефтью. Оттуда по железной дороге в Мозырь поступили первые 57 цистерн с черным золотом. Затем танкеры из Латинской Америки стали прибывать в Эстонию, а уже оттуда - на новополоцкий нефтеперерабатывающий завод «Нафтан». Таким образом Беларусь получала до 160 тыс. тонн нефти в месяц.

Однако проект себя не оправдал: в июне 2012 года первый вице-премьер правительства Владимир Семашко заявил, что венесуэльская нефть больше не поставляется в страну ни танкерами, ни по своп-схемам. «Поставки нефти из Венесуэлы были братской помощью нашей стране в нужный момент», - заявил тогда чиновник.

Насправді, все набагато прозаїчніше: потужність «Нафтану» - переробка 6 млн. тон сирої нафти на рік. Обладнання розраховано на російську, «важку» нафту. Отож венесуельські 1.920 млн. тон  більш дорогої і більш вартісної в переробці нафти ніяк не могли врятувати «пацієнта, який скоріше мертвий». Це добре знали в Росії. Це знали і в Білорусі. Цікаво, кого ж тоді намагався обдурити Лукашенко, кидаючись у цю авантюру.

Тем не менее отношения двух стран на этом не прекратились. В июне 2012 года Лукашенко заявил, что одним из наиболее перспективных направлений работы является развитие в Венесуэле добычи природных ископаемых, в частности фосфоритов, а также производство азотных удобрений. «С учетом того что Беларусь производит много калийных удобрений, она готова создать в Венесуэле огромный центр по смешиванию удобрений с последующей их продажей на весь регион Латинской Америки», - заверил он, добавив, что Беларусь и дальше готова участвовать в строительстве в Венесуэле теплоэлектростанции, газопроводов, а также агрогородков. С кончиной Чавеса и эти проекты оказались под угрозой свертывания.

Насправді, вони й не розпочиналися – все зупинилося на рівні протоколів про наміри та попередніх перемовин.

Миф о социальном государстве

Одной из главных заслуг белорусских властей долгое время считалась качественная бесплатная медицина. Действительно, частных клиник в стране не так много, и по большей части они специализируются на стоматологических и гинекологических вопросах.

Местные власти решили занять и эту нишу: теперь правительство регулярно спускает больницам и поликлиникам планы по оказанию платных услуг, а за невыполнение врачей карают увольнениями. Дабы выполнить установку, в клиниках назначают пациентам избыточные процедуры. В итоге только в 2012 года объем платных услуг населению вырос втрое. Таким образом, уже через несколько лет «тутэйшым» придется привыкнуть к платной медицине и рассчитывать лишь на бесплатный первичный осмотр у врачей.

Белорусам приходится за свои деньги покупать не только лекарства, но и бинты и шприцы. Помимо этого, из аптек напрочь исчезли многие лекарства, и тяжелобольным, например раковым пациентам, приходится покупать таблетки и ставить уколы за границей.

В Беларуси, как и в России, широко распространена практика выписывания из больниц смертельно больных пациентов. Дабы не портить статистику, подобных граждан обычно отправляют «на лечение» домой.

Иностранцы, проживающие в Беларуси, в том числе русские, рассчитывать на полностью бесплатную медицину не должны. Им приходится платить за все, в том числе за заведение медицинских карточек.

Белорусские специалисты, например выпускники технических и медицинских вузов, в эпоху «нулевых» высоко котировались за рубежом. Но какой власти нужны умные граждане? Белорусское правительство всерьез озаботилось проблемой обучения в университетах. Студентам платных отделений в течение 2012 году дважды повысили стоимость обучения.

Одновременно с этим Министерство образования озвучило планы по урезанию числа бюджетных мест в вузах до 50%. И это только цветочки: не исключено, что в ближайшие два-три года в стране напрочь отменят бесплатное высшее образование. Однако даже в самом министерстве эта инициатива, предложенная реформаторами, близкими к Лукашенко, вызвала бурю критики, и ряд чиновников лоббирует отмену законопроекта.

Если же распоряжение будет принято, то России стоит ожидать наплыва белорусских абитуриентов, которые легко могут составить конкуренцию местным школьникам. Не исключено, что российские власти тоже прикроют эту лавочку для «понаехавших».

Белорусам пора смириться и с мыслью о том, что социального жилья в стране больше не будет. Если раньше большинство молодых семей получали от государства льготный кредит на 40 лет под 6-12% годовых в национальной валюте, то теперь эта программа повсеместно сворачивается. Без льгот местные частные банки готовы кредитовать молодые семьи под 50-100% годовых. Если учесть, что зарплата теперь редко дотягивает до 500 долл., то многим граждан приходится жить на съемных квартирах, а мечты о собственной квартире отложить в долгий ящик.

При этом цены на недвижимость в Беларуси копеечные: двухкомнатная квартира в Минске редко стоит больше 30 тыс. долларов. Покупка квартиры в любом областном центре обойдется в 10-20 тыс. долларов. Между тем собственный дом в белорусской деревне можно приобрести за 200-1500 долларов.

Наконец, власти обещают согражданам трехкратный рост цен на коммунальные услуги. Первым эту проблему озвучил сам правитель страны, который вовремя заметил, что сегодня белорусы оплачивают едва ли 30% стоимости ЖКХ. Он указал, что, если граждане хотят жить «как в Европе», то и платить должны по европейским тарифам. Первыми на себе заботу властей почувствуют уехавшие из страны белорусы: глава государства заявил, что, даже бросив страну, они обязаны оплачивать стоимость коммуналки по полной.

«На вопрос Корреспондента, как изменилась ваша жизнь в период экономического кризиса, случайный прохожий, как выяснилось позже, известный минский архитектор Арсен Сардаров, ответил весьма двусмысленно: “Я как покупал хлеб, молоко, сметану, реже - мясо, так и покупаю их сейчас. На праздник могу купить вина или водки, меня это не угнетает”. Измерять качество жизни минимальным продуктовым набором свойственно для достаточно бедных экономик, к коим относится и Беларусь» (http://korrespondent.net/business/economics/1580563-korrespondent-konec-belorusskoj-skazki-posle-lichnostnyh-svobod-v-belarusi-isparilis-i-socialnye).

Тут справа не лише в психології громадян країни з бідною економікою. Тут дається взнаки і татальна несвобода у цій країні. Люди не те що на вулицях Мінська, але навіть за межами Білорусі дуже рідко наважуються критикувати «Ьацька» та його політику і підкреслено говорять про «гарне життя» та про те, що у них «все добре». В Білоррусі переконані, що всі телефонні розмови прослуховуються, а КГБ бере до уваги будь-яке необережне висловлювання. Напевно, це так і є…

А на прошлой неделе Лукашенко нанес еще один удар по вынужденным эмигрантам. Со следующего года на пенсию смогут претендовать только те белорусы, которые в течение 10 лет уплачивали взносы в Фонд социальной защиты населения. Первыми нововведение почувствуют на себе «поуехавшие». Кроме того, правитель надумал взимать с каждого белоруса, уезжающего за границу, по 100 долларов. Однако идея пока находится в стадии обсуждения.

А що, правильно: прагнеш поїхати з лукашенківського раю – плати. Стіну навколо країни із сторожовими псами поки не побудували – і то добре.

Догорела свечка до полочки

Итак, что белорусы имеют на данный момент? После финансового кризиса 2011 года около 600 тыс. человек закрыли свои фирмы - обанкротились. За два года из страны на заработки, только по официальной статистике, уехали свыше 800 тыс. человек, причем большинство из них - мужчины в возрасте от 20 до 45 лет. В Беларуси в два-четыре раза упал уровень жизни.

З трохи більш ніж 9 млн. населення 800 тис. – це багато, погодьтеся. І це – за два роки. І процес не зупиняється. А далі – ще гірше: Лукашенко віддав «Газпрому» під контроль і ті 50% «Белтрансгаза», які у нього залишалися; ціни на енергоносії високі і знижувати їх для «співгромадян» Москва не збирається. Грошей на пітримання status quo на більшості морально й технічно застарілих підприємтвах немає.

Білорусь чекає два шляхи: або повтроення того, що було в Україні та Росії на початку 90-х, але, через втрату часу – в значно більших масштабах, або кінцеве перетворення на колонію Росії.

І росіяни достатньо відверті:

«… чтобы выжить, Беларусь просит у Москвы кредит в $ 2 млрд. Суриков, посол России в Беларуси, заверяет: деньги не проблема. Проблема, на что именно они пойдут. “При ручном управлении, жестком административном регулировании и планировании модернизация сложно реализуема, какие деньги ни вбрасывай”, - выражает Суриков официальную позицию Кремля. Далее он объясняет, что заем можно получить только на развитие тех белорусских предприятий, в которых будет российская доля. Речь идет о таких компаниях, как МАЗ и КамАЗ, Гродно Азот (крупнейшее предприятие нефтехимического комплекса Беларуси, входящее в госконцерн Белнефтехим), и т. д.

В обмен на экономические преференции Москва затянула самые сладкие активы Беларуси под свою орбиту» (http://korrespondent.net/business/economics/1580563-korrespondent-konec-belorusskoj-skazki-posle-lichnostnyh-svobod-v-belarusi-isparilis-i-socialnye).

Тем не менее есть и адепты белорусского лидера. По мнению экономиста Михаила Хазина, Лукашенко - это образец ответственного политика, который реально отвечает за свою страну. Система планирования, сохранившаяся с советских времен, умение играть на противоречиях России и Евросоюза, сохранение промышленности - все это является основой современного белорусского государства.

Безусловно, эти доводы имеют право на жизнь, однако относятся не к современной Беларуси, а к стране образца 2007 года. В течение 3-5 лет, с 2004 по 2008 годы, западный российский сосед мог стать новой Швейцарией в центре Европы: тогда французы, китайцы, японцы, шейхи с Востока активно вкладывались в местную экономику, в стране строили свою «Силиконовую долину», развивался мелкий и средний бизнес, ориентированный на ближайших соседей, власти проводили социальную политику.

Однако неумение и нежелание властей меняться вслед за переменами, когда классический капитализм меняет форму и лицо, потворство узким клановым интересам, наплевательское отношение на социально активные слои населения обернулось тем, что Беларусь превратилась в новую Молдову, откуда в поисках заработка и свободной жизни бегут сотни тысяч человек, а оставшееся население представлено льготниками в лице пенсионеров, врачей и - куда без них - военнослужащих и милиционеров. Сегодня мы наблюдаем уникальную картину агонии последнего оплота социализма. Стоит отдать должное, Минск удерживался от реформ даже дольше, чем КНДР.

Твердження, що в Білорусі немає олігархів – брехня. Є. Статок Олесканда Мошенського складає близько 150 млн. доларів. Володимир Пєфтієв володії активами в один мільярд. Є ще Юрій Чиж, Олександр Шакутін, ВікторШевцов, Анатолій Тарнавський…

Але головним олігархом залишається Сам Олександр Лукашенко. Злі язики говорять, що він має долю, і не маленьку в усіх привабливих бізнесових проектах, а білоруські «олігархи» - лише прикриття. Напевне, останне твердження не зовсім вірне, але диму без вогню не буває. Напариклад, ждужина старшого сина диктатора – Віктора Лукашенка (котрий фактично очолює всі силові структури) є керівником представництва однієї з головних фірм Пєфтієва. Може тому всіх зазначених вище осіб називають «кишеньковими олігархами»?

Щодо найдовшого у світі соціалізму утримання від реформ, то Лукашенко треба не «отдавать должное», а – віддавати під суд. Так само, як дурного і закостенілого у своєму невігластві лікаря, який до останнього відтягував лікування ОРВІ і в результаті отримав у пацієнта невиліковну двосторонню пневмонію.

Но теперь белорусским властям придется либо полностью реформировать модель экономики, что, безусловно, больно ударит по всем слоям населения, либо смириться и ожидать скорого присоединения к западному соседу. Правда, не на веку Лукашенко.

Що мав на увазі автор під західним сусідою, сказати не можемо. Очевидно, мллася на увазі все-таки Росія – східний «партнер».  Але в цілому все правильно. Білорусі грозить повне і всебічне поглинання Москвою. Буде це за влади Олександра Лукашенка або його спадкоємця – котрогось із синів – шлях у «сябрів» визначено: колонія Москви. Не Росії, а саме - Москви, бо Москва й до більшості Росії ставиться, мов до колонії.

Лукашенкам навіть дозволять гратися у президентів, як англійці дозволяли гратися у «незалежних» правителів індійським махараджам. Дозволять тішитися усвідомленням власної величі і навіть одягати на паради маршальські мундири, як це робить зараз «Бацька».

 Але треба пам`ятати, що головною ознакою колоніального становища є зосередженість національних ресурсів у руках іншої країни. Це буде. Це вже є. І, може, пізно вже проводити реформи. Бо реформувати насправді нема чого.

Як у старому українському анекдоті: «Годі вже, батьку, торгувати – вже нічим здачі давати»…

За матеріалами публікації «РБК: Свеча Лукашенко догорела»: http://charter97.org/ru/news/2013/9/18/75915/

З великим слов`янським привітом,

ПАВЛО  ПРАВИЙ