Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 5 листопада 2013 р.

Україна Радянська. Яскраві спогади і тьмяні цифри.


Попереду знову 7 листопада. Знову біля пам`ятників Лєніну вожді українських комуністів зберуть бабусь та дідусів аби вчергове розповісти про "світле вчора" та жахливе сьогодення. Знову лунатимуть слова про "геноцид українців", про "клятих бандер", про те, як рідна партія піклувалася про народ.
 І лунатимуть з надривом ритричні питання: що дала Незалежність пересічному українцю. З позицій ковбасно-горілчаного «патріотизму». І хитатимуть сивими головами бабусі із зморщеними, спотвореними важкою працею руками: авжеж,  «тоді» жилося краще; в радянські часи жили ледь не в комунізмі; що як сир в маслі качалися і «порядок був»…
Апологетам ностальгічного «світлого минулого» присвячується ця стаття.

 З чого почати? Напевне, з того, з чого починають всі ненависники Незалежності і апологети Великої Жовтневої соціалістичної революції - з демографічної ситуації.
Якісь комсомольці в одному з міст Західної України провели, як у нас кажуть, «акцію» з нагоди 20-річчя Незалежності - прикріпили до стіни старого, ще сталінських часів будинку, меморіальну табличку «на пам`ять про геноцид українців в 1991-2011 рр.».
Здавалося б – все правильно: з 52 мільйонів українців на початку 90-х років залишилося менше 46 мільйонів. Вимирання очевидне. Геноцид.
Праві комуністи? Ні, не праві! Принаймні, їм би слід би знати, що вимирання українців почалося не з початку 90-х, а з кінця 60-х.
Так-так, не дивуйтеся! Статистика – наука вперта і цікава, якщо нею не крутять, мов циган сонцем. Мабуть тому в СРСР левова частка статистичних відомостей становила державну таємницю.
Так от. В 1970 році населення України, згідно з офіційними відомостями, складало 47 млн. 127 тис. 500 осіб. А в 1993 році – на піку кількості статистика давала цифру в 52 млн. 244 тис. 100 осіб. На перший погляд, комуністичні пропагандисти мають рацію – за останні перед розпадом СРСР чверть сторіччя населення України зросло більш ніж на 10%. Але. Тут починається оте саме «але».
Справа в тому, що не завжди приріст кількості населення певної території означає благополуччя. Наприклад, населення США з XVII по XX сторіччя збільшилося в двісті разів. Але чи добре це для корінного населення, індіанців? Чи помоглося оте збільшення апачам, ірокезам та черокі? 
Як встановити факт вимирання населення? Правильно, двома цифрами, які стосуються народжуваності і смертності.
В незалежній Україні з цими показниками – погано. Коефіцієнт народжуваності (на тисячу осіб):
1990 – 12,7;
1995 – 9,6;
2000 – 7,8;
2005 – 9,0;
2009 – 11,1;
2010 - 10,8;
2011 - 11,0;
2012 - 11,4.
Коефіцієнт смертності:
1990 – 12,1;
1995 – 12,1;
2000 – 15,4;
2005 – 16,6
2009 – 15,3;
2010 - 15,2;
2011 - 14,5;
2012 - 14,5.
Як сказав би лідер партії українських комуністів «мрак, кошмар і ужас», - зменшення народжуваності на тлі збільшення смертності дає картину геноциду. Хоча і тут не без отого «але». Звернемо увагу, що в період 2005-2009 років помітна тенденція до збільшення народжуваності і навпаки, зменшення смерності. Найприкріше для комуністів, що припадають ці цифри на час, коли при владі перебували такі ненависні пану Симоненку «помаранчеві». Тим більше, що в 2011 році все вернулося на круги своя – народжуваність знову знизилася, а смертність – навпаки.
Але ті цифри ми привели зовсім не для ілюстрації нинішнього стану справ. Ми маємо підтвердити власне сміливе твердження про те, що «геноцид» продовжується з кінця 60-х. Адже стаття – про те, як добре було в Україні Радянській! Тому – наступні відомості:
Коефіцієнт народжуваності в УССР (на тисячу осіб):
1960 – 20,5;
1965 – 15,3;
1970 – 15,2;
1975 – 15,1;
1980 – 14,8;
1985 – 15,0.
Як бачимо, і в «благополучній" УССР спостерігалася тенденція до зменшення кількості народжень. Дещо «випадає» 1985 рік, але на загальному тлі це великого значення не має, адже навіть для цієї «благополучної» п`ятирічки виявилося недосяжним вирівнятися з показниками 1975-го, не говорячи про більш ранні періоди.
Може, ситуацію виправила вкрай низька смертність? Дивимося. Статистика невблаганна.
Коефіцієнт смертності в УССР (на тисячу осіб):
1960 – 6,9;
1965 – 7,6;
1970 – 8,9;
1975 – 10,0;
1980 – 11,4
1985 – 12,1.
На жаль. Наші обережні припущення щодо того, буцімто коріння неприємної демографічної ситуації треба шукати ще в часи УРСР підтверджуються. Нинішня динаміка – лише продовження кривої, початок якої – в далеких 60-х роках.
Виникає питання: якщо все так, то чому УРСР демонструвала абсолютне зростання кількості населення, а нинішня Україна – навпаки?
Причин тому безліч. Найочевидніша – і сліпому видно, що в УРСР народжуваність все ж перевищувала смертність. Не набагато, з негативними тенденціями, які в перспективі все ж-таки привели б до сьогоднішньої статистики, безвідносно до розвалу СРСР і усунення комуністів від влади, але все ж перевищувала. Щоправда, лише до кінця 70-х років. Спеціалісти відзначають, що
"З 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціально-демографічне явище — депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 чол. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині і з початку 90-х років у державі загалом" (http://ukrhistory.com.ua/zno_z_istorii/dovidnyk_dlya_pidgotovky_do_zno_z_istorii_ukrainy/154.html).
По-друге, на динаміку кількості населення не так впливають ці показники, як статистика міграції. В 60-х - середині 80-х років в країну більше в`їзджали (особливо в промислові східні регіони), аніж з неї їхало людей. В нинішні часи – все навпаки.
По-третє, і про це чомусь не говорять, на демографічну статистику сучасної України негативно впливають наслідки… Другої світової війни. Так-так, тієї самої Великої Вітчизняної, яку ми виграли настільки бездарно, що вона відгукується нам в прийдешніх поколіннях. Ми навіть не про «демографічну яму», - тут все зрозуміло. Ми про те, що зараз, в сучасній незалежній Україні найбільша смертність спостерігається серед покоління післявоєнних років народження: 1946-1955.
Чому? У воєнний час на фронт було відправлено чоловіків удвічі більше, аніж дозволяв мобілізаційний ресурс. В результаті в тилу нікому було працювати. Рубати вугілля, плавити метал, тягати на плечах залізничні рейки та пахати поле, впрягшись у плуг замість коней (бо коні й трактори всі на фронті) змушені були жінки. Жінки дітородного віку! До такого варварства не опустилася навіть гітлерівська Німеччина. Німці воліли програти війну, але зберегти генофонд нації. Вони мобілізаційний ресурс (10% від кількості населення) не перевищували, бо знали чим це закінчується для нації. Вони не верещали цинічно "Бабы еще нарожают", як це робив "геныальний" Жуков - знали - не нарожают.
Ось вам питання: яку дитину має народити жінка, яка протягом кількох років надривалася в шахті, або рубала ліс? І де здоров`я тієї дитини? А яких дітей народять вже вони, в 70-х?
Ну і плюс – голод 1946-1947 років, який організувала рідна партія на плодючих землях України радянської.
Плюс Чорнобиль, який стався не в наслідок землетрусу, не в наслідок теракту чи ворожого бомбардування – а в мирний час, коли над УРСР линули пісні про те, як добре живеться під мудрим керівництвом КПСР-КПУ.
 От і мруть зараз «діти війни» купами. І діти тих дітей. А нащадки Сталіна, Хрущова та Щербицького, замість того, аби покаятися у злочинах комуністичного режиму, все про який "геноцид" бубнять.
З народжуваністю справи такі. Аби підтримувати кількість населення на стабільному рівні, треба аби в родині було в середньому троє дітей. Проста арифметика. Раніше так і було. Але висока народжуваність – це характерна ознака патріархальних країн, які ми звикли приписувати до «нерозвинених» - Африка, Азія… Чим більш технологічним, економічно й соціально розвиненим є суспільство, тим менша народжуваність.
І Україна тут не виключення. Наприклад, у Франції, де фертильність (кількість дітей на одну жінку) є однією з найвищих – 2,13 цей показник досягається лише завдяки високій народжуваності в іммігрантів – вихідців з Африки та Азії. За прогнозами в найближче десятиліття в половині регіонів Франції смертність перевищить народжуваність. Але результати демографічних процесів ми бачимо вже сьогодні, коли в деяких містах Франції переважна більшість жителів – не європейського походження. Така само проблема в Бельгії, Німеччині, Данії. У Швеції кожну четверту дитину народжено від батьків, які не є ані корінними мешканцями, ані навіть європейцями.
А от в Австрії ще з 70-х років практично припинилося зростання чисельності населення. Коефіцієнт народжуваності тут – 8,65, а смертності – 9, 98. Дивно, чому ніхто не кричить про геноцид? Може тому, що стабілізації ситуації сприяють мігранти з Туреччини, Сербії, Чорногорії? Наразі кількість іммігрантів тут складає 11%, що співставно із США!
Але повернемося до благословенної УРСР. З демографічною ситуацією все більш-менш ясно, або навпаки, це вже кому як. Перейдемо до другої за популярності підвалини ностальгії за «світлим учора». Напевне, це – економіка.

Мабуть, лише лінивий не говорив про те, що Україна часів незалежності не досягла рівня ВВП, який був в УРСР в 1990 році. При цьому деякі політики не втомлюються нагадувати українцям, що рік 1990-й – це не найкращий час для економіки, що клята «Перебудова» клятого Горбачова на той час знищила багато чого з надбань комуністичних п`ятирічок.
Ми поділяємо ці думки. Навіть десь віримо. Але, як вже завелося в характері українця – перевіримо. І візьмемо найкращі в спогадах декого часи – пізнього Брежнєва.
Ото було життя! Всього вистачало! І ціни були копійчані! Такі ось сентенції досі можна почути від людей, старших за 50 років.
А ось як було насправді, тобто в дзеркалі цифр. Ми не дивитимемося на виплавку чавуну. І на видобуток вугілля теж. На кількість побудованих танків, крейсерів та винищувачів теж звертати увагу не будемо – автомати Калашникова або ЗРК «S-300» їсти не будеш. В шинелях та кирзових чоботах по вулицям все ж-таки дефілювали, але – не всі.
Тому, по-перше – харчі. І знов-таки – не червона ікра і коньяки тресту «Єреван», а те, що вкушали пересічні громадяни УРСР.
Зерно. В 1975 році його було вирощено аж… 688 кг. на душу населення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Сільське_господарство_УРСР_1950—75). Разом з фуражним, яке в загальній масі складає більше половини (в цю статистику включено не лише пшеницю, але й кукурудзу, ячмінь, овес, сорго, жито, тощо). В США на відгодівлю худоби витрачається 65% зерна. Радянська країна – не якісь там Сполучені Штати, що загнивають ось вже двісті років, тож вважатимемо, що фуражного зерна у нас вироблялася половина. Отож виходить 344 кг. На людину.
Беремо калькулятор і ділимо на 365 днів. Виходить «пайка» в 942 грами. На все, від тістечок до булочок; від муки в бакалійних відділах магазинів до «чорного» (житнього) хліба, від магазинних пельменів до магазинних же котлет; від макаронів до вівсянки в тій-таки бакалії; від дитячого харчування до білих паляниць.
Словом, не густо. А ще ж треба віддати частку нафтовикам та лісорубам, бо в тундрі пшениця якось не росте. І в республіки Кавказа. І в піски Середньої Азії. Та і в Ленінградській або Вологодській областях урожайність не те що на українських чорноземах. А ще ж є братська Уганда і братська Індія. В братській Ефіопії діти голодують…
Але і ці 942 грами – великий оптимізм, бо тут-таки говориться, що зазначена вище цифірь – це без врахування втрат зерна на транспортування, спочатку від лану до елеватора, потім – до млина, і т.д., які сягали 8-12 %. Ми знову будемо поблажливі до радянської системи і віднімемо по малому стандарту.
Провівши нескладні обчислення, отримуємо щоденну хлібну норму пересічного українця:
1) 688 – 55,04 (8%) = 632,96;
2) 632,96 : 2 = 316,48:
3) 316,48 : 365 = 867 гр.
Вісімсот шістдесят сім грамів! Враховуючи кукурудзу, сою і овес!
Заперечать: може, 1975 рік був якимось особливим! Дійсно, цей рік був неврожайним. Але на тлі 1971 чи 1972 року (826 та 678 кг відповідно), навіть «суперврожайного 1973-го (1001 кг) різниця не надто велика.
Скажуть: але ж хліб був! Так, був. Не завжди в асортименті і відповідної якості; і просто – не завжди. Але, правди нікуди діти – був. Та про це пізніше.
Давайте поки що про інше.
Гарно мати хліб. Але треба ще й до хліба. Як відомо, українець полюбляє вітамін «С» - м`ясце, сальце, яйце…
М`яса (окремих відомостей про сало немає) в УРСР станом на 1975 рік вироблялося 57 кілограмів на душу населення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Тваринництво). Ділимо на 365 і отримуємо 156 грамів на добу. І знову треба враховувати, що частину (і значну) Україна постачала в інші регіони Радянського союзу. Плюс братська Ефіопія… А величезна армія, яку треба було годувати? Скільки з`їдала вона з тих 165 грамів?
Ситуацію могла виправити птиця, адже це – набагато більш динамічна галузь, аніж тваринництво. Але навіть в 1990 році на душу населення в Україні вироблялося (пригадуєте знамениті «сінєнькіє» на полицях радянських гастрономів?) лише 13,7 кг м`яса птиці, тобто по 3,7 грама на день (sg-conomics.com.ua/Ptahivnitstvo_v_Ukrayini...).
А от молока вироблялося багато390 кг на кожного українця, тому цього продукту, навіть незважаючи на вивезення за межі України і ту-таки армію, напевне, вистачало. Хоча… Скільки молока з тих 1,06 кг на добу, що вироблялися на кожного українця, треба було використати, аби зробити 50 грамів сиру йому на сніданок? А на масло вершкове скільки піде? Чи не тому ці продукти можна було знайти в магазинах далеко не кожного регіону України? Люди старшого віку пригадають, яким задоволенням було «дістати» гарного твердого сиру…
Довідники свідчать: лише третина з незбираного молока споживалася в натуральному вигляді – решта перероблялася. Не лише масло та сири, але й сгущене молоко (армія?), молоко сухе (братська Ефіопія), лактоза для промислових потреб – все це – молоко.
Яйця в Україні вироблялися териконами. В прямому сенсі. Відомостей про 1975 рік знайти не пощастило, але маємо дві «проміжні» дати – 1970 та 1977 роки, в які вироблено відповідно 9 млрд. 202 млн. та 13 млрд. 141 млн. шт. (http://uk.wikipedia.org/wiki/Сільське_господарство_УРСР_1950—75). Знову побуваємо в оптимістах і вважатимемо, що 1975 року кури знесли стільки ж, скільки і двома роками пізніше.
Тринадцять мільярдів! З гаком! Чи не показник? Спитаємо в калькулятора. Якщо поділити всю ту купу на 46 мільйонів українців, то вийде 285, 67 яєць на кожного, або 0,78 на добу. Не відомо, чи експортувався цей продукт голодуючим дітям Ефіопії, але яєчний порошок для армії вироблявся точно. Та не будемо надто прискіпливими. І без цих «мінусувань» видно, що українець УРСР міг підсмажити собі яєчню на сніданок 1 раз на два дні. Куди тут до американців з їхньою традиційною яєчнею на беконі, якою вони, судячи з книжок та фільмів тільки й харчуються.
Риба, як кажуть – не м`ясо. Але українці споконвіку її полюбляли. Навіть в найбідніших родинах на столі завжди були коропи, карасі та лини. Рибу (разом з грибами) ще називали «м`ясом для бідних».
Скільки ж в Україні виловлювалося риби в перерахунку на добовий раціон пересічного громадянина? Знайти відомості за 1975 рік за браком часу теж не пощастило, проте є інформація, що в 1970 році (навряд чи за п`ятирічку цей показник було суттєво перевищено) риби, морського звіра, китів та морепродуктів виловлено 891,1 тис. тон. (http://uk.wikipedia.org/wiki/Рибне_господарство) На душу населення в день припадає 0,051 кг. Повторимо: п`ять грамів! Включно з морською капустою, тюленями та кашалотами!
Висновки невтішні. І загальний дефіцит тих (і пізніших) часів у світлі того, що ми розглянули цілком зрозумілий. Та і як могло бути інакше, якщо, цитуємо:
«Приріст виробництва в другій половині 70-х років — 1,5% на рік, на початку 80-х — 0,5%» (http://www.history.vn.ua/book/). Півпроцента приросту в часи пізнього Брежнєва! І ми маємо за цим мучитися з ностальгії?

Тепер час повернутися до питання: яким чином, з огляду на такі мізерні показники с/г виробництва в Україні, яка, не забуваймо, давала чверть всієї продукції в масштабах СРСР, у рідної партії виходило не доводити справу до голодних бунтів?
Тут працювали три фактори.
Перше – це приватні господарства, які через колгоспні ринки та кооперацію постачали значну частку яєць, м`яса, молочних продуктів, фруктів та овочів.
Друге – імпорт сільськогосподарської продукції. Наприклад, перші закупівлі зерна в США (а купували ще й у Канаді та деінде) СРСР провів в 1963 році – 12 млн. тон. В 1963 році кожна третя буханка хліба в СРСР випікалася з імпортного збіжжя (http://newskey.ru/news/56637). В подальшому масштаби закупівель лише зростали.
Третє (і, мабуть, головне) – нарід СРСР (і УРСР також) було поділено на «сорти». Пам`ятаєте «чорний» піар виборчого штабу кандидата в Президенти України В.Ф.Януковича, коли Ющенка звинувачували в намірах поділити Україну на три сорти? Пригадуєте ті плакати? Насправді на три сорти українців поділили вже давно.
Ось невелика цитата (решту бажаючі можуть продивитися самі), яка характеризує стан справ в СРСР (мовою оригіналу):
«С начала 1931 года в стране было 4 перечня снабжения (особенный, первый, второй и третий). Достоинства в снабжении имели особенный и первый списки, куда вошли ведущие индустриальные компании Москвы, Ленинграда, Баку, Донбасса, Караганды, Восточной Сибири, Дальнего Востока, Урала. Обитатели этих промышленных центров обязаны были получать из фондов централизованного снабжения хлеб, муку, крупу, мясо, рыбу, масло, сахар, чай, яйца в первую очередь и по более высоким нормам. Потребители особенного и первого списков составляли лишь 40% в числе снабжаемых, но получали львиную долю государственного снабжения —  70—80% поступавших в торговлю фондов» (http://baxrefer.ru/07/dok.php?id=rk243).
 До чого тут 1931 рік, спитаєте ви? Справа в тому, що ті сталінські «категорії» так ніколи і не було скасовано – лише вдосконалено. Ось чому в УРСР Київ знаходився в одній категорії норм постачання, Донбас в іншій, скажімо, Жмеринка – в третій, а яка-небудь П`ятихатка…
Жителі Луганська досі згадують безліч автомашин з держномерами Ростовської області на вулицях свого міста в «благословенні 70-ті». З набитими ковбасами, згущеною, цукерками та рибою багажниками.
До всього цього слід додати, що і сама УРСР як «держава» була в Радянському союзі «в другому сорті». Багато хто з комуністів та російських шовіністів категорично заперечують імперську сутність СРСР, мовляв, яка ж це імперія, що в ній росіяни жили гірше за «колонізованих» українців. Не розуміють, або не хочуть розуміти, що не в матеріальних благах пересічних громадян виражаються колоніальні відносини, а в експлуатації певних територій і народів колонізаторами.
Ось приклад, який потребує пояснень скептиків:
Порівняння заготівельних цін в УРСР і РРСФР (в карбованцях):
Пшениця й жито      76 (УРСР)      130 (РРСФР)
Рогата худоба на м'ясо (відповідно)           810      та 910
Свині  950 та 1040
Молоко          155      та 166
Є що сказати і на тему оплати праці. В УРСР вона була в середньому нижча від РРФСР на 12% (http://uk.wikipedia.org/wiki/Сільське_господарство_УРСР_1950—75)
Що це, панове? Як це назвати, як не експлуатацією? Виходить просто по Оруелу: в СРСР всі республіки рівні, але є й «рівніші».
Та це вже – інша опера. Ми про те, як гарно жилося українцям в СРСР.


В нинішній Україні життя абсолютно не мед. Але з нинішнього бардаку ностальгувати за тодішнім «порядком»… Чи не краще було б добряче придивитися до тих, хто нами зараз керує? Чи не в тому проблема, що у керма – ті самі комуністичні та комсомольські «вожді», з тією самою «совковою» психологією і з бездонними кишенями на додачу? 

Азаров Микола Янович – колишній член КПРС, делегат XXVIII з`їзду КПРС;
Тигипко Сергій Леонідович – з серпня 1989 року – Перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ;
Турчинов Олександр Валентинович – з 1987 по 1990 роки – секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ, завідувач відділу агітації та пропаганди цього ж обкому;
Ющенко Віктор Андрійович – вступив до КПРС в 1977 році і залишався членом партії аж до її розпуску в 1991 році;
Янукович Віктор Федорович – член КПРС з 1980 року, з 1981 року – депутат Карло-Марксівської селищної ради міста Єнакієве (звісно, це «не той» масштаб, але і особистість, прямо скажемо…);
Кучма Леонід Данилович – з 1976 року – секретар парткому КПРС заводу «Южмаш» (Дніпропетровськ), член ЦК КПУ, делегат XXVII та XXVIII з`їздів КПРС;
Тимошенко Юлія Володимирівна – член ВЛКСМ, активістка, свій перший бізнес – молодіжний центр «Термінал» започатковувала під егідою Дніпропетровського обкома ЛКСМУ разом з секретарем Дніпропетровського обкому ЛКСМУ Олександром Турчиновим за сприяння Першого секретаря Сергія Тигіпко;
Кравчук Леонід Макарович – член КПРС, в 1988-1990 рр. – завідувач ідеологічним відділом, член ЦК КПУ, в 1990-1991 рр. – член Політбюро ЦК КПУ, Другий секретар КПУ.
Литвин Володимир Михайлович – член КПРС, в 1989-1991 рр. – співробітник апарату ЦК КПУ, в 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)».
Фаріон Ірина Дмитрівна - член КПРС  з 1988 року, під час навчання в університеті - член партійного бюро факультету, єдина студентка на факультеті, яка була членом КПРС.
Яворівський Володимир Олександрович - Член КПРС з 1981 по 1990 роки. У 1989–1991 роках - депутат Верховного Ради СРСР.
І нехай не ображаються ті, кого ми не назвали – надто довгим – безкінечним виявився б список.
Що ж нам робити? Думати. І не голосувати за принципами «аби голос не пропав» за тих, хто вкладає в свою «розкрутку» вкрадені у нас же кошти. І за принципом «за менше зло» теж не голосувати, бо без різниці, в лайні ви по вуха чи лише по груди – тхне однаково.

В якості післямови і такого собі «бонуса» тим, хто спромігся дочитати цей опус до кінця, приводимо норми добового утримання німецького військовополоненого в СРСР станом на квітень 1943 року, аби Читач мав змогу порівняти з добовою «пайкою» пересічного українця УРСР, що про неї ми говорили вище (мовою оригіналу):

Норма № 1 (основная)
суточного довольствия военнопленных рядового и унтер-офицерского состава, содержащегося в лагерях и приемных пунктах НКВД
(на одного человека в день в граммах)


1.         Хлеб ржаной из муки 96% помола            600
2.         Мука пшеничная 2 сорта                            10
3.         Крупа разная                                                90
4.         Макароны-вермишель                                 10
5.         Мясо                                                              30
6.         Рыба                                                              100
7.         Сало или комбижир                                    15
8.         Растительное масло                                    15
9.         Томат-пюре                                                  10
10.       Сахар                                                             17
11.       Чай суррогатный                                         2
12        Соль                                                              30
13.       Лавровый лист                                            0.2
14.       Перец                                                            0.3
15.       Уксус                                                             2
16.       Картофель                                                     600
17.       Капуста свежая или квашенная                  170
            Морковь                                                        45
            Свекла                                                           40
            Лук репчатый                                               35
            Коренья, зелень, огурцы                              10
18.       Мыло хозяйственное для всех нужд (в месяц)     300


Для ослабленных военнопленных хлеба выдается 750 гр, сахар, жиры, картофель и  овощи с увеличением на 25%.
Военнопленные, занятые на тяжелых физических работах сахара. жиров, картофеля и овощей тоже получают на 25% больше. Хлеба они получают при выполнении нормы до 50% - 650гр., от 50 до 80% - 700гр., от 80 до 100% -750гр,, перевыполняющим норму 800гр. хлеба. Бригадиры, чьи бригады перевыполняют норму получают на 100гр. хлеба больше, т.е. 900гр.
 Пленные, перевыполняющие норму получают дополнительно 50гр. крупы, 25гр. мяса, 25 гр. рыбы и 10 гр. жиров» (http://army.armor.kiev.ua/hist/paeknem-plen-45.shtml).

Як бачите, захоплений в полон есесівець (це той, який не працював на «тяжелых работах») отримував досить пристойне харчуваня. М`яса та сала, щоправда, йому перепадало значно менш – 45 проти УРСР-івських 165 грамів на добу. Плюс «сінєнькіє», яких міг вистояти українець у черзі, до яких німчурі – зась. 
Виробів, на яке іде зерно полоненому в 1943 році давали теж менше, ніж українцю в 1975-му – всього 710 грамів проти «наших» 867.
Тут українець мав бути щасливий. Проте треба сказати і те, що полоненому не потрібно було ділитися ані з армією, ані з Ефіопією та Зімбабве. Сам з`їдав.
А от риби німець отримував майже в 20 разів більше. 
На те він і загарбник.

 vorontsova-nvu.livejournal.com
Так виглядали радянські гастрономи на сторінках "ПРАВДИ". 

weblinks.ru 
А ось так - НАСПРАВДІ. Чи не за "сінєнькімі" стоять ці люди? 


Україну поділив на сорти не Ющенко. 

http://www.city.kherson.ua/articles/golodomor-ustami-ochevidciv
Це зробили ці люди. На чолі з Героєм соціалістичної праці, Генієм всіх часів і народів, Батьом народів Сталіним Іосіфом Віссаріоновічем.


http://waralbum.ru/11399/
Полонені німці не лише отримували "пайку", яка мало чим відрізнялася від харчування українця зразка 1975 року, але мали можливість придбати дещо і за гроші (якщо вони були). Зверніть увагу на ассортимент і, як кажуть, знайдіть 10 відміннстей від радянського магазина.

     Відтак, з великим святом Великого Жовтня вас, співгромадяни,
     ПАВЛО  ПРАВИЙ

1 коментар :