Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 22 жовтня 2013 р.

Єврейський синдром пана Ходоса, або як не треба боротися з "жидо-нацизмом"


Одним із головних знамен боротьби «патріотів» з голеними головами в Україні та Росії є вікопомний Єдуард Ходос. Автор кількох книжок, в тому числі трилогії «Єврейський синдром», він яскраво й аргументовано викриває нелюдську агресивну сутність «жидівського нацизму» і його передового загону – Хабаду. Аргументи пана Ходоса тим більш значущі для «патріотів», що він за національністю єврей і, головне, походить саме із середовища Хабаду, який начебто давно покинув.


 Ми не аналізуватимемо творіння пана Ходоса з точки зору причетності до антисемітизму, або розпалювання міжнаціональної та релігійної ненависті; ми навіть не пірнатимемо у глибини міжконфесійних стосунків та ідеологій різних релігійних груп – на те є багато спеціалістів. Проте, оскільки людина взялася писати книжки, в яких висловлює такі звинувачення не лише на адресу певної етнічної спіьности, але й окремих українських політиків, культурних діячів та науковців, не зайвим буде подивитися, а жо ж саме пише цей автор? Наскільки можна йому вірити в т.ч. і в плані історичної достовірності? Якими методами доводить він свою правоту?
І отут виявляються справжні дива…

Ми взяли книжку Едуарда Ходоса «Еврейский синдром-3. Забавные протоколы сионских мудрецов», К.: 2002.
Що бачимо? Бачимо цілковиту безграмотність автора в питаннях історії. Часто Едуард Ходос виявляє незнання елементарних речей, часто припускається відвертих фактологічних помилок, а часто пересмикує, вигадуючи версії та концепції, які не влазять в жодну логіку, якщо її ґрунтувати на історії націй як такій.
На п`ятій сторінці свого тексту, одразу після вступу, пан Ходос викладає власну оригіналу теорію в розділі «Три Хазарии – три составных части иудо-нацизма».
- Первая Хазария – Великий Хазарский Каганат (VII-X вв.);
- Вторая Хазария – Совдепия (1917 г. – конец 20-х гг. ХХ в.);
- Третья Хазария – СНГ (1991 г. - ?).
Ви вже смієтеся, Читачу? А, може, аплодуєте глибокій думці світоча історичної науки?
Будь-якому студенту істфаку, навіть далеко не відміннику, видно де пан Ходос помиляється, вірніше, пересмикує карту у сподіванні на невігластво тих, хто це читатиме.

По-перше. У всіх трох випадках не співпадають території, на яких маємо бачити оті «каганати», що їх винайшов наш борець з иудо-нацизмом. Хозарський каганат (перший і єдиний, що реально існував в історії, а не у розпаленій уяві Ходоса) включав у себе степи від Аралу і річки Урал на Сході до лівого берега Дніпра на Заході; від Північного Кавказу на Півдні до річки Оки на Півночі) – ані сучасну Правобережну Україну, ані більшість Європейської частини Росії, ані простори Сибіру каганату не належали. Не належали Хозарському каганату землі Вірменії, Грузії та Азербайджану – з VII сторіччя в Дербенті сиділи араби, а Вірменія мала свою сильну державу. Не належали каганату землі сучасної Білорусі та країн Середньої Азії.
Питання: яке має право говорити пан Ходос про ідентичність територій «першого» та «другого» кагантатів? А він не просто говорить – наполягає! Читаємо (виділення курсивом наше, П.П.):
«Итак, я утверждаю, что в разное время на одной и той же территории были построены три Хазарии».
Гаразд, про перші дві «Хозарії» ми ще можемо сказати, що то були держави (хоча юридично СРСР мав статус федерації формально незалежних країн), але обзивати «Третьою Хозарією» СНГ? Хіба це держава?
До СНГ входить Узбекістан. Якій стосунок має ця країна до Хозарського каганату Х сторіччя? А ще Ходос мав би знати, що Україна офіційно не є членом СНГ, бо не ратифіковувала статут цієї організації.
До СНГ входить Молдова, територія якої ніколи не перебувала ні в Хозарському каганаті Х сторіччя, ні в придуманому високовченим борцем з еврейським нацизмом «Другому каганаті».
Отож робимо для себе висновок і напишемо його тією мовою, якою геносе Ходос створював свій опус: Ваша теория, мэтр, есть ни что иное, как бред сивой кобылы.

По-друге.
Чому терміном існування «Другої Хозарії» Ходос вибирає такий дивний період – зрозуміло: тут він «розкручує» тему, яка вже намуляла язика цілому натовпу затятих, але не освічених і просто дурних антисемітів, мовляв, у 1917 році під прапором більшовиків до влади прорвалися жиди і лише в кінці 20-х років геніальний Сталін знищив-таки всіх тих троцьких-бронштейнів, рикових, томських, бухаріних, тощо.
Аби підкріпити свої побудови, на сторінках 14-17 пан Едуард розмістив малюнки 26 «жидів» як підтвердження факту захоплення ними влади в країні. Обличчя на тих малюнках всі до одного навіть не семітські, а – якісь монголо-татарські.
Гадаєте, автор викопав їх в якійсь науковій монографії? Знайшов у енциклопедії або іншому, гідному розумної освіченої людини джерелі? Ні, панове. Не криючись і не стидаючись великовчений пан Хоос розповідає про те «джерело»:
«Вот как выглядел этот безбожный «иконостас» глазами неизвестного (виділення курсивом наше, П.П.) художника, выпустившего в 1922 году в Филадельфии «Альбум з 30 фотографіями большевицьких комісарів» под названием «Кати України».
 В історичній науці, звісно, використовуються відомості анонімних авторів (напр. т.з. «Хозарський анонім є одним  найважливіши джерел вивчення історії не лише Хозарії Х сторіччя, але й сусідніх країн, включаючи Русь), але той, хто це робить, зобов`язаний надати посилання та своє джерело, зазначити, де він це взяв, аби можна було перевірити чи то не сам автор намалював оті пики. Тут же нічого подібного немає.
Більше того, написавши про 30 «катів», Ходос з тієї компанії до своєї книжки вибрав лише 26. Чому? Бо треба було показати суцільну «жидву», а решта заважала?
Нема чого сказати – показав… Знаєте до якоого державного органу належали ті 26 комісарів, що їх запостив Ходос? Тримайтеся за стілець – до десяти різних! Плюс пара-трійа «незалежних» особистостей. Плюс відверто вигадані, которі і в природі ніколи не існували.
Таким чином, як це робить Ходос, можна зараз довести, що Україна знаходиться під п`ятою греків – достатно вибрати по одному чиновнику грецького походження з різних установ і організацій – від Кабміну до Маріупольської міської ради, дипломатичного корпусу та МВС. Можна ще парочку полковників армійських додати.
Серед 26 «жидівських нацистів» Ходос виділяє таку собі Еммочку Гольдман. Знаєте, шановний Читачу, яку державну посаду вона обіймала? Ходос пише: бабушка! А ось ще один «гнобитель», чий портрет останнім зображено в книзі: Радек-Собельзон. Посада – один з большевицьких мудреців. Отой анонімний «мудрець», що намалював татаро-монгольські пики, навіть не знав, що Карл Радек в 1922 році був членом ЦК РКП(б) і одночасно входив до Виконкому Комінтерну, втім, так само, як напевне не знав цього і Ходос, бо пан Едуард взагалі ніяк інакше не коментує отой «іконостас», крім так, як йому потрібно:
«Наступила нова эпоха – эпоха атеизма. Пришло время новых «святых», на которых заставляли молить «неразумных хазар».
Очевидно, що будь-який сумлінний автор, аби показати засилля «жидо-нацистів» у більшовицькому уряді, мав би привести повні списки членів радянських державних органів та представництв, які згадуються в тій портретній галереї. Наприклад, згадавши Совнарком не обмежуватися самим Ульяновим-Лєніним та ще трома комісарами, а – перерахувати всіх; назвати усіх членів делегації більшовиків на перемовинахьу Брест-Литовському, а не двох. І якщо мова зайшла про членів Установчих зборів 1917-поч.1918 року, то слід було не зупинятися не на одному євреї, вибравши його з решти делегатів, а перерахувати всіх.
Так має вчинити сумнілінний чесний автор. Проте Ходосу честі не треба, йому треба підвести базис під свої вигадки, тому він іде на кричуще порушення елементарних норм дослідження предметів і явищ, сподіваючись, що навколо нього самі ідіоти, які нічого не побачать і не зрозуміють.
Отож, аби бути справедливими, ми маємо похибку автора виправити і надати читачам більш-менш повну інформацію. Заразом просвітити і пана Ходоса, котрий, здається, є абсолютним невігласом у темі, на яку взявся писати.
Склад радянської делегації на мирних перемовинах в Брест-Литовську:
1. Адольф Абрамович Иооффе, голова делегації - він в «іконостаті присутній;
2. Лев Борисович Камєнєв (справжнє прізвище Розенфельд) - також;
Григоорій Якович (Гірш Янкелевич) Сокольніков (справжнє прізвище Брилліа́нт;
3. Анастасія Олексіївна Біценко;
4. Сергій Дми́трович Мстисла́вський (справжнє прізвище Масловський).
Що бачимо? Біценко і Масловський – есери, за національністю українка та росіянин відповідно.
Але ж решта троє, тобто – більшість – жиди! – вигукне хтось. – Головне, керівник делегації – жид, на котрому проби ніде ставити!
Ні, панове, це не так. Едуард Ходос просто «забув» уточнити, що Адольф Абрамович Іоффе за національністю – тюрок, а за віросповіданням… караїм. Хто такі караїми? Людині, яка береться писати на тему юдаїзму і тим більше – «жидівського нацизму», слід було б знати, що караїми – релігійна течія, яка не визнає талмуд, тобто – апріорі є ворожою і ортодоксальному юдаїзму, і його радикальному прояву – Хабаду. Тулити тюрка-караїма в компанію до євреїв-юдеїв те саме, що до католицького ордену єзуїтів записати святителя православного Іова!
Але це – лише політична частина делегації – члени ВЦИК. А до неї входили ще й військові. Про них пан Хоос, звичайно, ані словом. І не даремно:
- Воладиимир Евстафович Скалон, генерал-майор, з дворян, батько – естляндський поміщик, мати – сестра знаменитого німецького математика Ейлера (голова військової частини делегації);
- Юрій Никифорович Даниилов – генерал, російський дворянин;
- Васииль Михайлович Альтфаатер, контр-адмірал, колишній член Державної ради Російської імперії, нащадок шведських і німецьких дворян;
- Олександр Іванович Андогський, генерал, російський дворянин.
Перераховувати всіх нема сенсу – там жодного, кого можна було б запідозрити у приналежності до «жідівських нацистів». А ще були рядові члени делегації:
«…матрос Ф. В. Олич, солдат Н. К. Беляков, калужский крестьянин Р. И. Сташков, рабочий П. А. Обухов, прапорщик флота К. Я. Зедин» (Иванов, И. С. Очерки истории Министерства иностранных дел России).
Знання – сила, чи так, товариство? Коли знати, що з двох десятків членів радянської деленації в Бресті лише 2-3 людини можна зарахувати до «жидомасонів» - яскравість картини, що нам намалював Ходос про «Другу Хозарію» дещо тьмяніє.
А ми продовжимо.
В портретній галереї Ходоса названо чотирьох членів Совнаркома на чолі з Лєніним. Всі, звичайно, жиди. Чому б авторові не перерахувати всіх наркомів? Що він замовчує? А от що (склад першого більшовицького уряду Росії):
Ульянов-Лєнін - писався росіянином, в його жилах приблизно в однаковій пропорції текла німецька, шведська, єврейська, російська, удмурдська та калмицька кров, шо не заважає скінхедам на чолі з Ходосом його зараховують чомусь саме у євреї. Давайте навіть з ними погодимося. Нехай буде.
Але далі бачимо таке:
«- Нарком по внутренним делам — Алексей Рыков, русский.
- Нарком земледелия — Владимир Милютин, русский.
- Нарком труда — Александр Шляпников, русский.
- Наркомат по военным и морским делам — комитет, в составе:
- Владимира Овсеенко (Антонова), Павла Дыбенко и Николая Крыленко (два первых — украинцы, третий возможно, наполовину или четверть еврей <>
- Нарком по делам торговли и промышленности Виктор Ногин, русский.
- Нарком народного просвещения — Анатолий Луначарский, русский.
- Нарком финансов — Иван Скворцов (Степанов), русский.
- Нарком по иностранным делам — Лев Бронштейн (Троцкий), еврей.
- Нарком юстиции — Георгий Оппоков (Ломов), русский.
- Нарком по делам продовольствия — Иван Теодорович, поляк.
- Нарком почт и телеграфов — Николай Авилов (Глебов), русский.
- Нарком по делам национальностей — Иосиф Джугашвили (Сталин), грузин»
(http://www.e-reading.mobi/chapter.php/1017899/62/Nersesov_-_Prodazhnaya_istoriya._Palenye_mify_o_Rossii.html).
Звідки ж великий мисливець на жидів взяв оту «Другу Хозарію»? Звідки ота фраза, що у першому складі Совнаркому було 20 євреїв, що ходить сторінками інтернет-публікацій і навіть, як бачимо, книжок? Неупереджені джерела дають відповідь і на це:
«…Скорее всего, источником вдохновения послужила книжка писателя-эмигранта Андрея Дикого (Занкевича) «Евреи в СССР», где приведен вот такой состав Совнаркома.
«Совет Народных Комиссаров (Совнарком, СНК) 1918 г.: Ленин — председатель, Чичерин — иностранные дела, русский; Луначарский — просвещение, еврей; Джугашвили (Сталин) — народности, грузин; Протиан — земледелие, армянин; Ларин (Лурье) — экономический совет, еврей; Шлихтер — снабжение, еврей; Троцкий (Бронштейн) — армия и флот, еврей; Ландер — госконтроль, еврей; Кауфман — государственные имущества, еврей; В. Шмидт — труд, еврей; Лилина (Книгиссен) — народное здравие, еврейка; Шпицберг — культы, еврей; Зиновьев (Апфельбаум) — внутренние дела, еврей; Анвельт — гигиена, еврей; Исидор Гуковский — финансы, еврей; Володарский — печать, еврей; Урицкий — выборы, еврей; И. Стейнберг — юстиция, еврей; Фенгстейн — беженцы, еврей.
Итого из 20 наркомов — один русский, один грузин, один армянин и 17 евреев».
Даже беглый взгляд на список Занкевича неопровержимо доказывает, что автор в данном случае выступает как мошенник и фальсификатор. Приведенный им список не соответствует ни одному первому составу Совнаркома. В ряды евреев зачислены: эстонец Ян Анвельт, русский Анатолий Луначарский, немцы Карл Ландер и Василий Шмидт. Евреи Григорий Зиновьев (Апфельбаум) и Моисей Володарский (Гольдштейн) занимают должности, на которых их и близко не было. Сверх того, придуманы посты несуществующих наркомов по беженцам, выборам, гигиене и культам (которые переданы, естественно, евреям) и введены мифические наркомы-евреи Кауфман, Лилина (Книгиссен), Фенгстейн и Шпицберг. Наряду с этим Дикий врет и там, где может без этого обойтись: пост наркома юстиции с 10 декабри 1917-го по 18 марта 1918 года занимал левый эсер, еврей Исаак Штейнберг, а не Стейнберг. Тогда как его товарищ по партии армянин Прош Прошьян (а не Протиан) в то же время был наркомом почт и телеграфов, а не земледелия» (http://www.e-reading.mobi/chapter.php/1017899/62/Nersesov_-_Prodazhnaya_istoriya._Palenye_mify_o_Rossii.html).
В якості ілюстрації як сучасні російські та українські нацисти пересмикують карту, дурячи народ задля впровадження своїх сумнівних теорій, розповімо про Луначарського, котрого скінхеди дружньо записують у євреї.
Анатолій Васильович Луначарський народився у Полтаві, в родині значного високопосадовця, дійсного статського радника (відповідає армійському званню генерал-майора) Олександра Івановича Антонова. Але прізвище та по батькові отримав від відчима – Василя Федоровича Луначарського. Наших доморощених антисемітів на думку про іудейське походження Луначарського наштовхнуло саме дивне прізвище і вони, не довго думаючи (бо думати не звикли і не уміють) затаврували революціонера як «жида».
Насправді
«Первый советский нарком просвещения унаследовал фамилию от отца, который был внебрачным сыном дворянина Чарналуского и крепостной крестьянки. По традициям того времени «незаконным детям» присваивалась фамилия отца в измененном виде. Луначарский - результат перестановки слогов в фамилии Чарналуский» (http://www.luck.ru/fam/fam.php?ID=7119&w=%CB%F3%ED%E0%F7%E0%F0%F1%EA%E8%E9&s=%EB%2A).
Студент-недоучка ще може не знати таких елементарних речей, але, пан Ходос претендує на роль вождя у хрестовому поході проти «жидо-нацистів», не маючи скільки-небудь ґрунтовної освітньої бази! Добре хоч, цільова ауиторія невибаглива – сприймає все «на ура», головне побільше «жидів, які заважають нам жити» знайти.
Відповідно до Конституції РСФСР від 10 липня 1918 року, Совнарком складався з 18 комісаріатів, серед яких і близько не було Народного комісаріату справедливості, очільником котрого, згідно з отих малюнків у книжці Ходоса начебто був Штайнберк. Прізвище це серед кервіників РСФСР ніде не зустрічається.
Ми вже не кажемо, що в тому «іконостасі» Ходоса припущено просто кричущих помилок. Так, члена Петроградського виконкому Володарського обізвано Коганом, тоді як кожному школяру відомо, що насправді його звали Моісей Маркович Гольдштейн. І звідки у Іоффе два інших прізвища (псевдо) – Богданов-Зільберштейн, коли відомо, що в реальності він мав псевдо Віктор Кримський (прямий натяк на караїмське походження)? 
Серед «іконостасу», на який молиться пан Ходос, є зображення з підписом: «Мойше Урицкий. Предсїдатель Чрезвичайки (чека).
От де отаборилися жидо-нацисти! В «Чеці»! Якщо сам председатель – жид, то і решта – такі само.
Мусимо розчарувати пана Ходоса та його шанувальників: отой неграмотний автор «іконостасу» абсолютно не розумівся на реаліях більшовицької ієрархії, а перевірити його малювання-писанину автор «Єврейського синдрому» не схотів. Навщо, коли так красиво все вкладається у теорію «Трьох Хозарій»?!
Між тим, Мойша Урицький ніколи не був головою ВЧК, або, як анонімний отой тип пише – «чрезвычайки». Він був лише головою Петроградського ЧК. Було-було, але щоб дати відставку Дзержинському, а на його місце записати Урицького це вже щось…
Може, у виробника «іконостасу» щось заклинило в голові і він переплутав «чрезвичайку» з «учреділовкою»? Бо Урицький дійсно свого часу був головою Всеросійського комітету з питань скликання Установчих зборів, які більшовики зневажливо іменували «учреділовкою».
Доповідаємо пану Ходосу, що перше керівництво ВЧК виглядало так:
«Председатель — Феликс Дзержинский, поляк.
Члены Коллегии:
Василий Аверин — русский.
Дмитрий Евсеев — русский.
Николай Жиделев — русский.
Иван Ксенофонтов — русский.
Вячеслав Менжинский — поляк.
Яков Петерс — латыш.
Карл Петерсон — латыш.
Александр Смирнов — русский.
Валентин Трифонов — русский.
К. А. Яковлев — скорее всего, русский»
Скажуть: але – це перший склад ЧК. А потім? Потім хто туди проліз? Напевне, що жиди.
Ні, шановні – то так лише дрімучі «патріоти» з російських чорносотенців розповіають. В Україні також зустрічаються оригінали, которі вивчали історію по книжках Ходоса, Дугіна та інших «істориків».
Першим заступником Дзержинського з літа 1918 року був сумнозвісний кат Мартин (Ян) Лацис, латиш. Разом з В`ячеславом Алєксандровичем (правжні прізвище – Петро Дмітрієвський, росіянин) та Дзержинським входив до першої «трійки», яка виносила позасудові вироки.
Професіонали давно вже розібралися з вигадками про «жидівську катівню ЧК»:
«В то время кадры органов ЧК формировались из революционных матросов, красногвардейцев, большевиков с подпольным стажем, в большинстве своем великороссов, украинцев, белорусов с заметной прослойкой латышей. Вопрос о концентрации в ВЧК-ОГПУ лиц какой-либо одной некоренной национальности не стоял…» (Беспалов В.В. Национальный состав кадров ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ СССР в 1917-1938 г. По: http://mrk-kprf-spb.narod.ru/bespal.htm).
Отож і тут, на жаль, смілива гіпотеза пана Ходоса, що ії розраховано на вкрай низький освітній рівень пересічних громадян, котрі готові на віру сприймати вигадки голомозих «патріотів» про диктатуру «іудо-більшовиків», не підтверджується. Насправді в 1917 році до влади прийшла міжнародна інтернаціональна банда злочинців, для котрих національність не мала жодного значення, головне – влада. Недаремно ж Лейба Бронштейн (Троцький) якось заявив головному рабину Росії, котрий прийшов просити за заарештованих одновірців: «Я не еврей, я – большевик».

Але Єдуард Ходос не лише публікує в своїй книзі безграмотні вигадки якихось невідомих «іконописців». Він і сам абсолютний невіглас в історії. Читаємо на сторінці 7:
«… наряду с православной Византией и мусульманским Арабским Халифатом на этом месте процветала Третья мировая держава – иудейский Великий Хазарский Каганат! Поразительно, но коренное население – кочевые хазарские племена, - по всей видимости, понятия не имели, что с какого-то момента вдруг оказались в иудейском (?!) Великом (?!) Хазарском Каганате».
Так борець з «жидівським нацизмом» і пише – всі три слова з великої літери. Щоб ні в кого не виникало сумнівів – крута країна була. І дійсно – крута. Без жартів.
Та ми заперечимо: хозари не знали, що вони живуть у Великому Хозарському Каганаті з цілком поважної причини: такої держави ніколи не існувало. Вірніше, вона існує лише у запаленій свідомості Едуарда Ходоса. Хозарський каганат ніколи не називався «Великим». В жодному історичному джерелі це визначення щодо Хозарії не вживається. Прсто – Хозарський каганат – і все. Напевне, високовчений наш автор просто переплутав Хозарський каганат з Великим Тюркським каганатом, який існував на величезних просторах Азії та частини Європи до VI сторіччя.
Тут так само бачимо дивне:
«Нужно отметить, что «хазары» - это не самоназвание какого-то помнящего свои корни народа, а в переводе означает просто «кочевники». Естественно, что евреи, благодаря своей больше цивилизованности, энергии, предприимчивости… <…> фактически стали править Хазарией, то есть «Кочевией» <…> На острове непротив столицы, недалеко от нынешней Астрахани, был отстроен Белый Храм (в древнерусских летописях «Белая Вежа»).
Епітети пану Ходосу і його розумовому рівню ми не вигадуватимемо. Хай читачі самі знайдуть потрібні слова. А ми залишимо сухі коментарі.
1. «Хозари» - це і є самоназва окремого народу. Щодо виникнення цього етноніму єдиної точки зору серед вчених зараз не існує. Лише деякі з них виводять етимологію слова «хазар» від тюркського kaz (кочувати). Але справа в тому, що версія про тюркомовність хозар є дуже сумнівною, бо ми досі не маємо жодного історичного джерела, яке б чітко на це вказувало – до нас не надійшло жодного написаного слова, яке б лінгвісти могли чітко приписати саме хозарам.
Низка авторитетних вчених притримується інших версій. Так академік Новосельцев Анатолій Петрович вважав цей етнонім похідним від тюркського hezâr («тисяча»), а угорський лінгвіст і тюрколог академік Андраш Рона-Таш – бачив в цьому слові титул «кесарь».
2. Білого Храму, та ще на острові посеред Волги, неподалік від Астрахані ніколи не існувало. Пан Ходос, який пише про те, що Ітиль (Атиль) розташовувся на місці сучасної Астрахані – викладає версію лише окремих істориків, при тому версію – нічим не підкріплену. Більшість вчених вважають, що не міфічний «Білий Храм», а – саме Атиль розташовувася на великому острові (близько 30 км. у довжину), який утворено двома рукавами Волги (власне, другим рукавом є річка Ахтуба).
А Білою Вежею після захоплення міста в 968 році Святослав Ігоревич назвав Саркел. Стояв він не на Волзі, а – на Дону. То була потужна фортеця, збудована візантійськими інженерами на прохання уряду Хозарії. Вона мала стіни 3.5 метрів завтовшки і 10 метрів заввишки з жовтої цегли, звідки й назва Саркел, що в перокладі означає «Жовта фортеця».
Якщо Холдос таких простих речей не знає, то нема чому дивуватися, що він і про походження хозар як народу не має жодної уяви крім тієї, що в нього склалася після прочитання підручника історії за 8 клас.

Та найсмішніше - далі. Як це не виглядає неможливим, але існують приклади ще більшої безграмотності автора книги.
Едуард Ходос позиціонує себе як головний борець з Хабадом. Багато хто вірить йому саме через те, що він начебто сам був в цій секті і більше того,  голова її – Любечський раввін начебто благословив пана Едуарда двома доларами на посаду головного хабадівця в Україні, але наш мужній співітчизник відмовився працювати проти України на благо Хабаду і з того часу воює з ним не на життя а на смерть.
Повіримо. Але в такому випадку пан Ходос мусить знати про Хабад все. Аж до кольорів спідньої білизни хабадівських ребе.
Дивимося і… жахаємося.
На сторінці 22 в якості аргументації приводить велику цитату з іншої своєї книги:
«Хабад – иудео-нацистская секта, построенная по клановому принципу, во главе которой стоит «крестный отец» - Любавичский ребе <…>
Секта возникла в XVIII веке на стыке границ трех славянских государств – России, Украины и Белоруссии – в местечке Любавичи (в то время территория Украины, а ныне Смоленская область России) <…>
Секта возникла, как утверждают ее идеологи, в ответ на гонения со стороны Богдана Хмельницкого, сопровождавшиеся гибелью тысяч евреев. Православие – духовный фундамент Богдана Хмельницкого – рассматривается как злейший враг… <>
В начале 30-х годов Иосифом Сталиным, в свое время обучавшемся в Тифлисской духовной семинарии и, следовательно, хорошо разбиравшемся в вопросах религии, Хабад, во главе с шестым Любавичским ребе был изгнан за пределы СССР как фашиствующая секта».
Тут що не абзац, то – жах. Богдан Хмельницький помер в 1657 році. Єврейські погроми, які приписують виключно йому (насправді там і поляки, і татари, і найманці-ландскнехти відзначилися також, плюс стихійні селянські ватаги, які «під шумок» грабували всіх і вся) відносяться до 1648-1649 років. Секту Хабад було засновано  Шнеуром Зелманом в 1772 році, через сто двадцять чотири роки після отих «гонінь».
 Погроми відбувалися на українському Поділлі (найбільш постраждали міста Немирів і Полонне), а більшість членів Хабаду були євреї з Великого князівства Литовського (сучасні Білорусь та країни Балтії).
Вам не смішно, Читачу?
А звідки, власне, відомо, що той рух було створено у відповідь на звірства українців під провдом одного з найбільших їхніх національних героїв? Ах, ми маємо вірити пану Ходосу на слово, що так говорять ідеологи Хабаду? А хто чув виступ хоча б одного ідеолога? Де? Коли? Хтось читав шось подібне, написане отими невідомими «ідеологами», яких Ходос навіть не назиіває поіменно?
А от ми скажемо, що рух Хабад виник в 1772 році у відповідь на Перший поділ Речі Посполитої, який стався в тому ж році. То була реакція хасидів на те, що кордони віднині розділили їніх одновірців поміж кількома держвами. Ей, пане Ходос, чи не так все було?
Твердження про те, що у XVIII сторіччі містечко Любавичі знаходилося на стику держав України, Білорусії та Росії ні в які ворота не лізе. Бо всі знають, що тоді перші дві звалися Малоросія, яка належала Росії та частково – Речі Посполитій та Велике Князівство Литовське (ВКЛ), яке до 1772 року входило до тієї ж Речі Посполитої.  Можна ще припустити, що автор екстраполює назви територій на сучасність, але в такому разі де він взяв Білорусію? Країни з такою назвою зараз не існує і не існувало ніколи.
Сталін вислав з СРСР очільників Хабаду? Так. З цього Ходос робить відповідні висновки. Але відомо, що в цей же час було вислано також голову Римської Церкви в СРСР єпископа д’Ербиньї, а також рукопокладених ним священиків. В країні не залишилося жодного католицького храму, окрім двох – в Москві та Ленінграді, які мали офіційний статус дипломатичних представництв Франції. Що, католики теж фашисти? А про долю «фашистської» Лютеранської Церкви нагадати? Про квакерів-фашистів і фвшистів-методистів. Ще були менноніти – їх також частково вислали, частково розстріляли. За логікою Ходоса – за фашизм.
Ні, пане Едуард! Сталін, репресуючи цілі конфесії та окремих їхніх очильників керувався зовсім не «антифашизмом». Інші думки були у нього щодо питання релігії в СРСР. А про Ваше милування товаришем Кобою і його причини ми поговоримо наступного разу білтш детально.

Та що там історія! Великовчений пан Ходос і географії не знає. Адже Любавичі ніколи не входили до території України. До XVIII сторіччя містечко знаходилося на території ВКЛ, а з приєднанням до Росії увійшло до Могильовської губернії Російської імперії.
І після всього цього ми ще маємо вірити геносе Ходосу в тому, що він є авторитетом у питанні Хабаду?

Тепер головне. Питання діяльності секти Хабад існує. І не лише в Україні. Відповідні державні структури мають не лише моніторити ситуацію, але і ефективно боротися з явищами, які шкодять інтересам України та українського народу, в т.ч. і релігійних екстремістів, до яких відноситься (поміж багатьма іншими, що діють в Україні) рух Хабад.
Між тим зрозуміло, що свої уявлення про цю секту, про її цілі і методі діяльності ми не маємо ґрунтувати на книжках Ходоса. Через дужу серйозну причину – він правди не каже.
Читачі вже, сподіваемося, розібралися що до чого. Але ж ми тут розглянули (і то не дуже детально) лише першу главу «шедевра» Ходоса. Далі – в тому ж дусі. Якщо не гірше.
Проте помилиться той, хто вирішить, що ця книга є лише продуктом творчості малоосвіченої хворої людини. На нашу думку це не так. Залишаючи розбиратися із станом здоров`я пана Едуарда профільних медиків, скажемо, що насправді, звичайно, Ходос цылковитим невігласом не є. Звісно, десь він може помилятися, або чогось не знати і оскільки, видно, писав свої книги, не надто ретельно вивчаючи окремі предмети та теми, ці помилки присутні.
Та ми глибоко перконані: мета пана Ходоса – в іншому. Роблячи вигляд, що він воює з Хабадом, цей «аворитет» насправді робить дещо зовсім протилежне.
Але про це – в наступній публікації, де ми розглянемо політичну мотивацію «творчості» геносе Едуарда. Запевняємо: справжні цілі захисника українців від «жидівського нацизму» лежать в абсолютно іншій площині.
Далі буде, а вам, шановний Читачу, порадимо думати, коли читаєте такі книги, і перевіряти відомості, які в них викладено. Іноді це допомогає.

Читайте в наступній публікації: Ходос, Сталін та жидомасони, або як нацист бореться з нацизмом.


               
З великим жидомасонським привітом,
ПАВЛО  ПРАВИЙ

Немає коментарів :

Дописати коментар