Чому ми такі бідні, якщо такі розумні? В чому причина наших негараздів на
шляху до великого добробуту? І чи так це погано – бути незаможними? Як можна
зарадити нашій біді і чи варто?
Хай не ображаються колеги, але думкі ці відвідали після учорашнього святкування
Покови Богородиці, яке (святкування) заполонило Фейсбук, Твіттер та інші
соціальні мережі вітаннями знайомих і не знайомих людей один до одного і до
громади взагалі.
Звичайно у вітаннях немає нічого поганого – навпаки, це свідчення того, що
українці є доволі привітними, відкритими і хай би там як не було, дружніми
людьми.
Але…
Європейців, котрі потрапляють в Україну, між багато чим іншим, дивує і
велика кількість наших свят. Святкувати українці люблять. Святкують з душею,
розмахом і щедрістю, яка є ще одним приводом для дивування прагматичних і, чого
гріха таїти, скупуватих європейців. Українець, святкуючи, забуває часом про все
і ладен останню копійчину викласти на шашлики, горілочку, забаву з дітьми на
атракціонах, на подарункі та віддаровування.
Давно вже кажуть європейці, що ми багато святкуємо. Ні, навіть не так – ми
занадто дагато відпочиваємо, аби гарно жити.
Ми дуже прагнемо до Європи і це не є погано. Але в більшості країн
Євросоюзу оплачувана відпустка складає від 2 до 3 тижнів. В США, до речі,
середня відпуска становить від 12 до 14 робочих днів.
В Україні відпустка, як правило, становить календарний місяць. Але при
цьому ми винайшли власне ноу-хау: сяткові дні, що припадають на період
відпустки не враховуються і додаються до її «тіла». Хто працював, особливо, в
державних органах, знають як прагнуть службовці розрахувати дату своєї
відпустки таким чином, аби захопити побільше святкових днів. Особливо щастить
тим, хто відпочиває у Травні: День міжнародної солідарності трудящих змикається
з Днем Перемоги, а якщо ще й Великдень в цьому році пізній…
Ми святкуємо (тобто, взагалі не працюємо) у 8 березня. Ну як можна – в
такий день! Ми Святкуємо 28 червня – День Конституції, хоча на саму Конституію
нам здебільшого начхати. І жоден навіть найзатятіший противник Незалежності
України ще не попросився вийти на роботу 24 серпня.
Трійцю ми теж святкуємо. Звісно ж, цей день не може бути робочим. Навіть
для мусульман і свідків Ієгови. Дехто з українців не зможе пригадати зі
скількох Євангелія складається Новий Заповіт і не промовить ані слова з «Отче
наш», але і для нього Трійця – святе свято.
І знов-таки: якщо одне з 10 свят випадає на неділю, то за прийнятим в українців
законом, вони святкують и прийдешній за нею понеділок. Враховуючи, що Великдень
завжди у неділю, то неробочих днів у нас вже мінімум 11. А може бути і 14…
Скажуть: дрібниця – якась там декада. Тим більше, що в Європі теж є
державні свята, а вже різдво там відзначають – із справжнім розмахом.
Різдво відзначають і у нас. Теж вдало. Але справа не в цьому. Справа в
тому, що і ці жалюгідні 10 днів – лише вехівка айсбергу. Економісти, керівники
державних установ і власники приватних компаній підтвердять: і в ті свята, які
офіційно не є вихідними, ефективність прці персоналу падає. Ну яка робота 23 лютого,
або у Покрова? Гріх це. Ніде у світі не святують три Нових рока – «католицький», «старий» і, власне, «наш»,
законний. Правда, тут ми маємо розділити лаври з братами-росіянами.
Ми і вдома не працюємо. Нема, непевне, жодної людини, яка б не чула від близьких
або знайомих: сьогодні свято велике (переважно мається на увазі – церковне),
працювати гріх, хай вже завтра…
Європа є переважно протестантською, в цьому її сила і слабкість. Однією з
найбільш сильних сторін реформаторської Церкви (вірніше, психології, яку вона
культивує) є не лише дозвіл, але й пропаганда заможності. В той час, коли в
католицьких та православних країнах продовжують згадувати про багатого,
верблюда та вушко голки, в країнах де переважає протестантська ідеолгія –
збагачуюються.
У нас недолюблюють багатих (хоча й заздрять їм), а в Європі і США – на них
рівняються. Лише у нас можна почути слово «спекулянт» в негативному сенсі. В
Європі і Сполучених Штатах це слово є терміном, прийнятним у фінансових і не
лише фінансових колах. Європейці спекулюють валютою і землею, нерухомістю і
зерном, акціями, золотом і м`ясом…
Лише у нас можна почути про підприємця зневажливе «купи-продай». В Європі
така діяльність не лише є нормальною, але й почесною, бо там чітко усвідомили:
торговець (хай він і працює по «спекулятивній» схемі) є важливою складовою
суспільно-економічних відносин.
Комусь здасться, що ми почали відволікатися. Насправді – ні. Все, про що ми
тут говоримо є складовою менталітету, який сторіччями виховувався в націях. Тут
ми надто різні з європейцями: нас завжди вчили, що бідність – не вада; що бідність
дорівнює чесності; що бути бідним – це навіть почесно і приємно. Ясно, що
батюшки виконували замовлення влади, яка не могла або і не хотіла забезпечити
добробут підданих. Бо якось так сталося, що в тій країні,я ку ми нещодавно
втратили (сподіваємося назавжди) і навіть в нинішній час не Держава для людини,
а – дуже навіть навпаки.
Наслідки такої метальності прозоро видно і на європейському просторі, бо
найбіднішими країнами там є саме ті, в яких домінує або православне, або
католицьке населення: Греція, Македонія, Португалія, Іспанія, Хорватія…
Там, звісно, святкуюь менше, ніж в Україні, але головна тенеденція є
очевидною. І треба це мати на увазі.
Що ж робити? Йти у протестанти? Можна, звичайно. Але при цьому треба бути
свідомими того, що і в протестантській психології є суттєві негативні моменти.
Найперший – це, зоовні позитивний фактор – абсолютна повага до
індивідуальності, до особи й особистості. І забезпечення права людини всією
потугою державного апарату насильства.
Проте на практиці це вилилося в те, що свободу особистості в країнах Європи
останнім часом зведено не лише в абсолют, але і в абсурд. Ліберальна ідеологія
– суть продукт протестантської ментальності, почала перетворювати деякі країни
на квазіправові держави, в котрих дуже вільно почуваються асоціальні і
кримінальні елементи (переважно з числа емігрантів), сумління і свідомість яких
не є обтяженою і обмеженою «європейськими цінностями».
Останнє повідомлення з Англії шоквало: протягом кількох років там діяли
численні кримінальні угрупування з числа вихідців з Африки та Азії, які
займалися ґвалтуваням жінок та дівчат і змушували їх до проституції просто на
очах у громадськості. Поліції бло про все відомо, лае вона не діяла через..
страх. Родичам, які зверталися у правоооронні оргнани, пояснювали просто і
відверто: ми не можемо нічого вдіяти через опасіння у звинуваченні в расизмі.
Це не поодинокий випадок. Окрім англіканської Англії подібним чином сумно
прославилася лютеранська Швеція…
То що ж – не йти у Європу – раз ми такі відмінні? Що, праві кремлівські
«філософи», які твердять про «гнилий бездуховний Захід» та особливу місію
православної Росії, в яку включають і нас?
Аж ніяк. Нема великої різниці між Євросоюзом, в якому забороняють показ
мультика про Чебурашку тому що Крокодил Гєна смокче люльку і «Русским миром», в
якому забороняється мультик про Чебурашку тому, що крокодил Гєна смкче люльку.
«Русский мир» ще страшніший, бо там взагалі не поважається ані особистість, ані
приватна власність, ані навіть закони, котрі самими ж будівничими «Русского
мира» и написано.
Напевне, Україні все ж треба шукати свій шлях. Особливий, як би банально це
не звучало. І в Євросоюз йти, але… не поспішати. Наприклад, асоційоване
членство для нас було б найоптимальнішим варіантом.
А ще нам треба по краплі вичавлювати у собі «совка» і вчитися працювати. Не
виправдовувати святами небажання працювати, не прикривати вірою звичайну лінь.
І напевне, усвідомити, що навіть якщо трудитися сумлінно у Покрову, Трійцю
чи навть у Великдень, якщо треба – то не покарання від Бога отримаєш, а –
винагороду. Бо ніде не сказано, що праця – то гріх. Не значиться вона серед
десяти смертних гріхів.
Сказано ж святими: «Кожен отримає винагороду по праці своїй. Бо ми співробітники
у Бога... (1 Кор. 3:8-9).
Зі святом вас!
ПАВЛО ПРАВИЙ
Немає коментарів :
Дописати коментар