Загальна кількість переглядів сторінки

неділя, 1 вересня 2013 р.

Дивна війна


Цей день є одним з найтрагічніших в історії людства. Про цей день написано безліч статей, книжок, нарисів, знято тисячі документальних та художніх фільмів. Здається важко щось нове додати до сумної дати 1 вересня – дня початку Другої світової війни.


Тому спробуємо поглянути на начебто всім відомі речі. Відомі, передусім громадянам з колишнього СРСР. Бо подання історії в цій країні було досить специфічне, і дуже часто пропагандистські штампи замінювали реальний розгляд історичних подій і процесів.
В СРСР про початок Другої світової війни завжди говорили скоромовкою і коротко. Війну ту називали не інакше як імперіалістичною, а СРСР виставляли поборником миру і справедливості.
Таке ставлення до дати 1 вересня з боку радянської пропаганди зрозуміле: треба було якомога меншу уваги приділяти отим дивним обставинам, за яких війна почалася за два тижні після підписання Угоди про ненапад між СРСР і Рейхом; за яких СРСР майже дзеркально з Німеччиною почав захоплення (чи то «визволення») земель і цілих країн; за яких Сталін постачав Гітлеру стратегічні матеріали і сировину, без якої той не міг вести війну на Заході та ще багато чого…
Ситуація знайома: досі наступники комуністів продовжують користуватися тим самим нехитрим прийомом – аби відволікти увагу від своїх гріхів і злочинів, треба звинуватити в чомусь такому іншого.
Давайте подивимося, як це працювало у випадку з Другою світовою війною між 1 серпня 1939 року та травнем 1940-го, періодом, який радянським школярам подавався не інакше, як під вигаданою одним маловідомими журналістом терміном «Дивна війна».
Термін цей дуже сподобався комуністичним агітаторам, адже можна було спокійно розповідати про те, що та війна і не війна була, а так – курорт. Що англійці з французами злочинно не воювали з Гітлером, сподіваючись, що він розвернеться на 180 градусів і рушить на СРСР. Що, не встигши оголосити війну, «імперіалісти» почали перемовини про її припинення та інші добре відомі казки.
А ми давайте поглянемо на ту «Дивну війну». Поглянемо і порівняємо з діями СРСР в той час. З діями комуністів, які всюди виставляли себе найпослідовнішими борцями з нацизмом.

Відомо, що Франція і Англія оголосили війну гітлерівській Німеччині 3 вересня 1939 року. Вже наступного дня між Францією та польським урядом було підписано окрему угоду, оскільки такого документу раніше не існувало.
«У той же день, 4 вересня 1939 року, представники Великої Британії, начальник імперського генерального штабу генерал Едмунд Вільям Айронсайд і головний маршал авіації Сіріл Ньюелл прибули до Франції для переговорів із французьким генеральним штабом» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Дивна_війна).
Радянська пропаганда зробила все, аби ми іронічно посміхалися з цього: ах, які хитрі ті імперіалісти – роблять вигляд, що готуються до війни, показують бурхливу діяльність штабів, а Гітлера не б`ють. Все вишукують причини, аби не воювати. Так і написано в численних радянських книжках та підручниках:
«Несмотря на многочисленные прошедшие встречи объединённого комитета штабов, которые начались с конца марта, к началу сентября ещё не было скоординированного плана действий по предоставлению помощи полякам» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Странная_война).
Ах, які негідники! Не скоординувалися ще до війни. Ну точно, не хотіли воювати за якусь Польщу – лише вигляд робили.
Та ми будемо уважні. Не правда це. І ті, хто писав звинувачення в бік союзників, знали це.
Справа в тому, що, які б ви плани війни до її початку не складали, завжди з`ясується, що потрібні певні уточнення в тих планах, додаткова координація, а може навіть і більш глибокий їх перегляд. Нагадаємо, що один геніальний радянський полководець, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу РККА з лютого по червень 1941 року на розробляв такі плани, якими взагалі користуватися не можна було з настанням війни.
Тепер поглянемо, що робив СРСР в той час, коли хитрі імперіалісти засідали за мапами Європи, затягуючи початок бойових дій з Гітлером.
1 вересня літаки Люфтваффе бомбардували польські міста Велюнь, Хойніц, Староград, та інші. Лише у Велюні загинуло більш ніж 1200 людей, переважно цивільних. Місто згоріло вщент. Наступного дня під бомбами в м. Люблін загинуло 200 осіб. Усі ті бомбардування, а також бомбометання по польським військовим аеродромам не були б можливими без допомоги радіостанції в Мінську, яка за попередньою домовленістю з Гітлером, наводила німецькі літаки на цілі.
3 вересня Ріббентроп відправляє у Москву телеграму
«…в которой предлагалось обсудить с Молотовым вопрос о вступлении войск СССР на польскую территорию для оккупации той её части, которая вошла бы в советскую сферу интересов, обозначенную согласно результатам обсуждения, зафиксированных в секретном протоколе от 23 августа 1939 года» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
Про цю телеграму в СРСР ніколи не розповідали ані школярам, ані навіть студентам історичних факультетів. Та що там студенти! Про неї не було відомо навіть професійним історикам, які вивчали Другу світову! Чому? Тому що вона свідчила про наявність попередньої угоди між Берліном і Москвою щодо спільної агресії проти Польщі. Таким чином падала вся пропагандистська концепція про «польський похід» РККА як визвольний по відношенню до тамтешніх українців та білорусів.
Так ж «чесні» комуністи просто класично «кинули» Гітлера. Перед усім світом він вже вважався агресором. Шляху назад у нього не було. А Червона Армія у повній готовності стояла на кордоні, але далі не робила жодного кроку. Чому? Чекала, доки Німеччина розгромить Польщу, аби виставити себе визволителями тих територій, які два тижні тому поділили з Гітлером. Отож, 5 вересня Молотов надсилає Рібернтропу таку телеграму:
«Мы согласны с вами, что в подходящее время нам будет совершенно необходимо начать конкретные действия. Мы считаем, однако, что это время ещё не наступило» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
Саме тоді Франція завершила свої мобілізаційні заходи і почала розгортання військ. Це потребувало часу. Але вже 7 вересня французькі частини рушили в передпілля «Лінії Зігфрида», обходячи місто Саарбрюккенен.
В цей же час
«10 сентября на встрече с Молотовым Шуленбурга информируют о том, что для подготовки действий советской стороны ей потребуется две-три недели. Шуленбург же подчеркивает необходимость как можно скорейшей активизации действий РККА. Также Молотов отмечает, что вмешательство советской стороны возможно как реакция на дальнейшее продвижение германских войск, для защиты от «немецкой угрозы» украинцев и белорусов, — но пока это невозможно в связи с последними сообщениями немецкого информационного агентства DNB, цитирующими генерал-полковника Браухича в том, «что дальнейшие военные действия на восточных границах Германии больше не требуются». Такие заявления, отметил Молотов, создают впечатления о скором заключении польско-немецкого перемирия — а в этом случае СССР не начнет «новую войну» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
Фактично керівництво СРСР в особах Сталіна, Молотова, Ворошилова майже відкрито заохочувало і розпалювало війну. Москва буквально шантажувала Гітлера: продовжуй воювати, а то залишишся сам-на-сам із Заходом. Ну і звернемо увагу звідки взялася казка про «захист від німецької загрози» населення тієї частини Польщі, яка відходила СРСР.
Ані Гітлер, ані Чемберлен не знали, що 7 вересня Сталін заявив Георгію Дімітрову:
«Война идёт между двумя группами капиталистических стран — (бедные и богатые в отношении колоний, сырья, и т. д.) за передел мира, за господство над миром! Но мы не прочь, чтобы они подрались хорошенько и ослабили друг друга. […] Коммунисты капиталистических стран должны выступать решительно против своих правительств, против войны. […] Уничтожение этого государства [Польши] в нынешних условиях означало бы одним буржуазным фашистским государством меньше! Что плохого было бы, если в результате разгрома Польши мы распространили социалистич(ескую) систему на новые территории и население (там же).
Одночасно радянські газети таврували Францію та Англію не лише за бездіяльність на фронті, але і за те, що саме вони є справжніми розпалювачами війни, а не гітлерівська Німеччина.
Тим часом почався Саарський наступ французької армії. Потужну «Лінію Зігфрида» штурмували 11 дивізій, які вгризлися у німецький фронт на 32 кілометри і захопили 12 населених пунктів. Передислокувавши сили, німці почали контратакувати. Вже 10 вересня французьким частинам довелося відбивати сильний контрнаступ Вермахту під Апахом.
Загалом втрати французької армії під час цього наступу становили близько 2 тисяч солдат і офіцерів, кілька десятків одиниць бронетехніки та літаків.
Дуже цікавим виглядає інформація про Саарську операцію на російських сайтах. Її просто… немає. Люди, що цікавляться історією Другої світової війни волають:
«Камрады, я натолкнулся на Вике о вторжении галлов на Саарскую область Германии 7 сентября 1939г., где встретив сопротивление от немцев и нарвавшись на минные поля, потеряв около тысяч солдат и разбитой техники, 17 сентября 1939г. галлы отступили в свои исходные позиции. Больше внятных свидетельств по этим событиям в других сайтах не нашёл. Може кто, что знает?» (http://reibert.info/threads/Саарское-наступление-французов-в-сентябре-1939г-и-Зиц-Криг.368037/).
А у відповідь – тиша. Не лише у Вікіпедії – на інших військових та історичних сайтах не можна знайти подробиць того наступу. Якщо і розповідається про Саарську операцію, то приблизно так:
«Однако это робкое наступление было приостановлено после того, как французы захватили Варндтский лес — три квадратные мили сильно заминированной германской территории.
Нападение не привело к передислокации немецких войск из Польши. Запланированное полномасштабное наступление на Германию должно была осуществляться 40 дивизиями, в том числе одной бронетанковой дивизией, тремя механизированными дивизиями, 78 артиллерийскими полками и 40 танковыми батальонами. 12 сентября англо-французской верховный военный совет собрался в первый раз в Аббевилле во Франции. Было решено, что все наступательные действия должны были быть прекращены немедленно» (http://chest-i-razym.livejournal.com/95272.html?thread=486440).
Ці рядки кочують з публікації в публікацію, із сайту на сайт. Це ті самі відомості з російської Вікіпедії. Два десятки рядків про першу велику битву на Західному фронті. Невже хтось гадає, що це випадковість? Навіть російські любителі історії
«… какой кошмар - и это про первое вторжение на территорию 3-го Райха во 2-й Мировой. На вики совсем крыша уехала. Или это русская вики? тогда неудивительно. Полно нормальной информации и по французски, и по немецки (http://reibert.info/threads/Саарское-наступление-французов-в-сентябре-1939г-и-Зиц-Криг.368037/).
Дійсно, дивно якось… Але хай навіть і так. Хай навіть бої між французами та німцями не мали широкомасштабного характеру і швидко закінчилися, але вони були! І понад дві тисячі загиблих, поранених і полонених з французького боку – були. І під тисячу – з німецького. А що в цей час робить Червона Армія? В цей час доблесна РККА готує вторгнення у Польщу. Червона Армія готується нанести удар у спину полякам, які героїчно б`ються з переважаючими частинами Вермахту. Військові ради Білоруського та Київського особливих військових округів 14 вересня отримали директиву генерального штабу. Цікава вже назва цього документу: «Про початок наступу проти Польщі». Ані слова про захист бідних українців і білорусів. В цьому таємному документі все інакше:
«Приказываю:
 1. К исходу 16 сентября 1939 г. скрытно сосредоточить и быть готовым к решительному наступлению с целью молниеносным ударом разгромить противостоящие войска противника:
 а) Полоцкая группа — командующий Витебской армейской группой комкор тов. Кузнецов, в составе 50-й и 5-й стр. дивизий, 27-й стр. дивизии, 24-й кав.дивизии, 25-й и 22-й танк. бригад 205-го и 207-го корп. артполков сосредоточить в двух группах:
 1) в районе Ореховно, Ветрино и
 2) в районе Березино, Лепель.
Задача — отбрасывая противостоящие войска противника от латвийской границы действовать в общем направлении на ст. Свенцяны и к исходу 17 сентября выйти на фронт Шарковщизна, Дуниловичи, Куренец; к исходу 18 сентября овладеть районом Свенцяны, Михалишки. Впредь до выдвижения резервов армии обеспечивать свой правый фланг. В дальнейшем иметь в виду овладение Вильно.
б) Минская группа — командующий группой — командир 3-го кав. корпуса комдив тов. Черевиченко, в составе 2-й и 100-й стр. дивизий, 7-й и 36-й кав. дивизий, 6-й танк бригады, 73-го и 152-го корп артполков в районе Изяславль, Городок.
Задача — мощным ударом прорвать фронт противника и наступать в направлении на Ошмяны, Лида и к исходу 17 сентября выйти на фронт Молодечно, Воложин, к исходу 18 сентября овладеть районом Ошмяны, Ивье. В дальнейшем иметь в виду оказать содействие Полоцкой группе в овладении г. Вильно, а остальными силами наступать на г. Гродно» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
Ну і, як кажуть, тощо.
Військові отримали директиву 14 вересня. Але зрозуміло, що розробка нападу на Польщу одним днем не обмежується. Так само, як і створення угруповання військ для проведення операції потребує не 3 днів і навіть не тижня. Отож, розвідки Франції, Британії та Польщі ще до початку радянського наступу малі про нього інформацію. А відкликання посла СРСР у Польщі Миколи Шаронова разом з військовим аташе Павлом Рибалко до Москви «для отримання вказівок» 11 вересня підтвердило: СРСР збирається вступити у війну з Польщею.  
Наступ французьких частин на Лінію Зіфріда завершився 12 вересня не тому що французи були боягузами чи взагалі не хотіли воювати. Радянські «інженери людських душ» якось забувають сказати, що Саарську стратегічну операцію було задумано з метою відволікання німецьких військ з польського фронту. Але саме 11-12 вересня стало зрозуміло, що французи нічим вже полякам не зарадять, бо централізований опір Війська Польського була фактично знищено. В період з 9 до 11 вересня в районі Кутно і Радому було оточено великі угрупування польських військ (Радомський котел німці ліквідували 14 вересня), а на 12 вересня 3-я та 4-а німецькі армії охопили Варшаву з Півночі й Сходу. Уряд Польщі рушив у евакуацію.
Задля чого було проводити відволікаючу операцію за Західному фронті, якщо
«…9—11 сентября польское руководство вело переговоры с Францией о предоставлении убежища для правительства. Золотой запас Польши 13-16 сентября был переправлен в Румынию» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
З цього моменту кампанію було програно. До того ж дії СРСР змушували Захід вважати, що Сталін готується перейти кордон з Польщею саме для боротьби з Вермахтом і уряд СРСР будь що намагався цю ілюзію підтримувати.
На 17 вересня було заплановано великий наступ французьких військ на Лінію Зігфрида. Проте, допомагати було вже нікому: саме в цей день польський Уряд перейшов на територію Румунії, де був інтернований, а у Східну Польщу вдерлися армії СРСР.
Тож, навряд чи можна погоджуватися з докорами радянських та російських «істориків» в бік французьких військ, які
«… получили приказ отступить в свои казармы вдоль линии Мажино. Этот момент считается началом «Странной войны» (http://chest-i-razym.livejournal.com/95272.html?thread=486440).

Термін «Дивна війна» придумали американські та французькі журналісти. Їм – можна, адже вони не є фахівцями у військовій справі. Але цей вираз дуже сподобався радянським історикам. Аякже – самі буржуїни визнають злочинне зволікання своїх керівників. Замість того, аби навалитися на Гітлера, вони…
А дійсно, що вони? Чого чекали? Чому не воювали?
Агітпропів ці пояснення придумали швидко: англійські та французькі імперіалісти чекали, що Гітлер, як останній кретин, розвернеться на 180 градусів і, підставивши спину відмобілізованим франко-англійським військам з тисячами танків, літаків та гармат, рушить через пів-Європи нападати на СРСР.
Насправді це – злісний наклеп. Бажання за брехнею сховати союзницькі стосунки Сталіна та Гітлера. Он, мовляв, все через підступність Заходу.
Обливаючи брудом французів та англійців, агітатори від історії наголошують на начебто цілковитій перевазі країн Заходу над Вермахтом у танках, літаках, артилерії, живій силі.
«У вересні 1939 року з початком Польської кампанії французи та англійці на Західному фронті мали 110 дивізій проти 33 німецьких» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Дивна_війна).
Здавалося б – правда? Так, але не вся. Тут же визнається, що:
«Довжина північного кордону Франції становила 804,67 км, наступальні дії французи могли вести тільки на вузькій ділянці шириною 144,84 км від Рейну до Мозеля. В іншому випадку Франція порушувала б нейтралітет Бельгії і Люксембургу. Німці змогли зосередити найбоєздатніші дивізії на цій вузькій ділянці та прикрили підходи до лінії Зигфріда мінними полями. У такий спосіб наступальні дії французьких військ були значно ускладнені» (там же).
Це товариш Жуков вважав за норму, коли його піхота, яку підбадьорює у потилицю кулеметний вогонь загорждувальних загонів, наступає по мінним полям. Це комуністи цінували життя своїх вояків нижче вартості солдатської шинелі. А у проклятих буржуінських генералів все не так: вони не звикли кидати натовпи піхоти на ДОТи, ДЗОТи вриті у землю танки та замасковані артилерійські батареї.
До речі, про танки та артилерію.
Нам розповідають, що в тій «Дивній війні» французи мали потужні танкові, артилерійські та авіаційні з`єднання. Це так. Але треба порівняти не лише кількість французьких та німецьких танків, але і їхню якість. Те саме – з літаками. Проте комуністичні агітатори такий підхід використовують, коли треба пояснити страшні поразки РКА в перші місяці війни 1941 року. Тоді з’являються оповідання про «застарілі» танки, що горіли, «мов сірники», про «літаки-гробі», тощо. У французів, треба думати, танки та літаки були найновіші. Так і пишуть, втративши сором.
А ми не повіримо комуністам. А ми перевіримо.
«На момент объявления войны континентальная Франция располагала 34 дивизиями сухопутных войск, а также крупными военно-воздушными силами. ВВС Франции включали в себя около 3300 самолетов, 1275 из которых являлись новейшими боевыми машинами» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Странная_война).
Пізніше кількість дивізій зростала, але не дуже якісно. В цілому сили сторін оцінюються як 48 проти 42 дивізій на користь англо-французів. Скажемо м’яко – не надто жирно аби штурмувати Лінію Зігфрида.
Літаки. Російська Вікіпедія дає перелік типів та кількості «новейших боевых машин»:
- 700 винищувачів «Моран-Сольньє MS-406», «Девуатін D.510» та «Блош MB.152»;
- 175 бомбардировщиков «Блош MB.131»;
- 400 разведывательных самолетов «Потез 637».
Звернемо увагу на те, що третина від «новейших» складала літаки-розвідники, які погоди в небі не робили. Це – свідчення не правильного розуміння французьким генералітетом ролі й місця ВПС у сучасній війні. Генерали гадали, що авіація, як і в Першу світову має обслуговувати наземні сили, в першу чергу – спостерігати з неба над діями ворога. Ну то таке, нс більше цікавить в чому полягала «новітність» французьких літаків.
Ось ТТХ «Морана». Максимальна швидкість – 486 км/год; крейсерська – 320 км/год; практична стеля – 9850 метрів; озброєння – 20-мм гармата та два 7,65 мм. кулемети в крилах.
"Девуатін" мав практично ті самі характеристики, окрім «стелі» - 11 тис метрів та швидкості, яка склала відповідно 442 та 332 км/год.
З чим би порівняти? Та хоча б з радянським І-16, який комуністичні агітатори дружньо зааписали в "морально і технічно застарілий" і зневажливо прозивають "Ішачком". Отже, один з наймасовіших літаків І-16 (тип 10): максимальна швидкість - 448 та 398 км/год; практична стеля - 8 270 метрів; озброєння - 4 кулемети ШКАС калібру 7,62. Можна цілком записувати у "найновіші".
Дивимося у Вікіпедії, які типи літаків і в якій кількості воювали в Люфтвафе. Дивимося і… дивуємося. Якщо назви французьких літаків перераховано, то по німецьким дається лише їхня кількість:
«В то же время люфтваффе на Западном фронте располагали 1186 самолетами. Из них 568 истребителей, 343 бомбардировщика и 152 разведчика» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Странная_война).
А знаєте чому? Та тому, щоб прискіпливий читач не перевірив і не дізнався, що у порівнянні з німецькими літаками їхні «найновітніші» французькі суперники були… барахлом.
Автори статті у Вікіпедії «випадково» забули, що основним винищувачем Люфтваффе на той час був Ме-109. Ось його основні ТТХ:
Максимальна швидкість – 640 км/год; практична стеля – 12 тис метрів; озброєння – 2 великокаліберних 13-мм кулемети.
Зрозуміло, чому фальсифікатори цей літак не згадують. Щоб можна було з великим задоволенням написати отаке:
«Таким образом, воздушное превосходство только одной Франции над Германией было очевидным» (там же).
А ми скажемо: таким чином писали історію для радянських людей. Дуже правдиву. Дуже корисну. Для комуністів…

На цьому закінчимо наше оповідання про початок «Дивної війни». Ми в ній нічого «дивного не бачимо: дві, приблизно рівні за якістю армії зіткнулися одна з одною, сидячи в надпотужних Лінії Зігфрида та Лінії Мажино, розуміючи, що подолати їх в жодної із сторін сил не було. Вже в 1940 році Німеччина таки розтрощить Францію, але для цього їй знадобиться порушити нейтралітет Бельгії та Голландії (т.з. опреція «Блау»).
Але і до цього бойові дії на суходолі велися, хоча і мляво. На морі і у повітрі натомість – дуже інтенсивно і з великими втратами для обох сторін. Франція та Англія хоч і «дивно», але – воювали. В 1939 році, лише за чотири місяці лише Англія втратили 147 морських суден. 14 жовтня від атаки субмарини загинув лінкор «Ройял Оук».
Натомість комуністи пили з гітлерівцями шампанське та ділили Європу. Невже вони мають право щось комусь дорікати? 17 вересня 1939 року, саме в той день, коли комуністи, вірні союзницькому обов`язку перед Рейхом, кинули дивізії у Польщу, англійський флот зазнав перших втрат від війни з Гітлером. В результаті атаки німецької субмарини U-29 затонув авіаносець "Корейджес" разом із 518 членами екіпажу. То був перший військовий корабель, що загинув у Другій світовій війні. Перша велика морська битва відбулася 13 грудня 1939 року біла Ла Плати. В ньому німецький важкий крейсер «Граф Шпеє» зіткнувся з важким та двома легкими крейсерами Британії. В результаті лише з британського боку загинуло 75 моряків, всі судна отримали важкі пошкодження і надовго вибули з бойових дій. В цей же час нацисти складали вітальну телеграму Сталіну з нагоди дня його народження. А 25 грудня  радянська газета «Правда» оприлюднила телеграму-відповідь Сталіна імперському міністру іноземних справ Ріббентропу:
«Благодарю Вас, господин министр, за поздравление. Дружба народов Германии и Советского Союза, скрепленная кровью, имеет все основания быть длительной и прочной (http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/08/28/135252/).
Це правда – дружбу двох монстрів скріпила кров поляків. Кров солдат Вермахту та РККА, які пліч-о-пліч штурмували Брестську фортецю. Чимало крові червоноармійців було пролито під Гродно та іншими польськими містами під час «визвольного походу». Була також кров мирних громадян, які потрапили під заряджені російською вибухівкою бомби німецьких літаків, заправлених російським бензином.
А щоб ні в кого не викликало сумнів те, що Червона Армія вела бойові дії з Польщею на рівні з Вермахтом, це особливо підкреслив Молотов у своїй промові на сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 року. Виступ цей зала зустріла бурхливими оплесками...
Втім, коли було оголошену ту промову і та телеграма з’явилася на світ, СРСР і Третій Рейх були вже не лише таємними, але й офіційними союзниками. Бо ще 28 вересня 1939 року, одразу після закінчення війни з Польщею та розділу її території, між СРСР та Німеччиною було підписано Угоду про дружбу і кордони.
В цій угоді сторони між іншим також домовлялися про те, що Гітлер не проти захоплення комуністами країн Балтії.
Розпочиналася велика війна. Не «дивна». Справжня. В яку СРСР і Третій рейх вступали як союзники.

З великими вітаннями і найкращими побажаннями до товариства,
ПАВЛО  ПРАВИЙ

Немає коментарів :

Дописати коментар