Загальна кількість переглядів сторінки

четвер, 25 липня 2013 р.

Чому не варто святкувати цю дату


З помпезністю й розмахом Україна святкує знаменну тату 1025-річчя хрещення Русі. Запрошено численних вітчизняних та іноземних гостей, ангажовано кращих акторів, співаків, музикантів, журналістів і вже відлито величезний дзвін для давнього Херсонесу – міста, в якому прийняв віру православну хреститель Русі, рівноапостольний Володимир. Словом фанфар, пісень і промов вистачатиме – у нас це вміють.
І за усім цим дійством скільки знайдеться людей, які зададуться питанням: а що, власне, ми святкуємо?

На нашу думку, будь-яке святкування хрещення Русі (Русі, Русі-України, Київської Русі – хто як бажає) є нашою національною ганьбою. Так, ганьбою! Ми самі, своїми вустами визнаємо, що народ наш, наші предки були настільки дикими, настільки «не цивілізованими», що сподобилися прийняти хрещення останніми у Європі.
Численні закордонні друзі та недруги можуть радіти тому, що ми самі визнаємо власну дикість і відсталість. У сусідній Польші християнство принято в 966 році – лише на 22 роки раніше Русі, дрібниця – а все ж приємно. При цьому ніхто з польських друзів ніколи не розповідає і не пише пасквілів на власний народ, буцімто король Мешко заганяв віслян, мазовшан та інші племена, що стали основою польської нації на хрещення насильно – копняками у воду Вісли, - навпаки, всіляко підкреслюється, що на момент офіційного прийняття християнства як державної релігії, ця віра вже пустила глибоке коріння в польському народі й більшість поляків була вже християнами. Болгарські товариші взагалі можуть споглядати на нас із сумішшю зверхності та поблажливості: а як інакше, вони ж бо стали  християнами аж в 865 році. Чехи та словаки вважають своїм крещенням період від 863 до 874 рр. Що вже казати про молдаван та румунїхніх пращурів валахів (волохи) за легендою хрестив ще апостол Павло у І сторіччі.
Офіційною датою хрещення салічних франків, наприклад, вважається 496 рік, а оскільки з імперії франків постала і Німеччина, то ця дата автоматично переходить и на неї. Данію хрещено в 960-му, Англію – св. Августином – у 597 році.
Отже, виходить що особливо пишатися нам якраз і нічим. Помпезне свято, що гримить на берегах Дніпра, підтверджує  теорії деяких «особливо талановитих» істориків (и не лише вітчизняних), згідно яких Русь була задвірками європейської та світової цивілізації, а руси та слов`яни  – одягненими у звірині шкури, кровожерливими дикунами, що лили на вівтарі своїх страшних богів кров невинно убитих людей.
Правда, були ще країни Скандинавії, куди, згідно відомостей, що їх маємо, християнство прийшло ще пізніше. Та це якраз зрозуміло і навіть – корисно, бо звідки ж і явитися у Русь диким вікінгам-язичникам, як не із снігової імли Швеції або Норвегії. Варяги ж бо…

А ми категорично проти офіціозу! Ми не святкуємо цю ганьбу! Ми щиро вважаємо, що і Володимир, і його батько Святослав, і Ольга, і Ігор, і легендарні Олег з Рюриком не були ані варягами, ані язичниками. І переважна більшість слов`янських племен, над котрими володарювали ці правителі – не були. Не чаїлися серед правічного лісу, вошиві й брудні, не молилися якимсь колодам дерев`яним, камінню та болоту, як брехав на них Прокопій Кесарійський; не ховалися від цивілізованого світу, негідники, не бажаючи «долучатися», і лише в ті часи, коли у Європі вже наставав період Пізнього Середньовіччя, наша відстала Русь, нарешті, ледве-ледве дозріла до раннього феодалізму і, як наслідок, прийняття християнства.
І не крутіть пальцем у скроні, шановний Читачу, дайте висловитися – потім оцінюйте. Потерпіть трохи.
 Ось питання, яке має валити в ступор фахівців-істориків, антропологів і соціологів: всім давно відомо, що соціально-економічний прогрес народів йде тим повільніше, чим більш вони ізольовані від решти світу. Приклад - Полінезія, Австралія, Мікронезія, аборигени які аж до появи там європейців залишалися на рівні первіснообщинного ладу; кожен школяр додасть сюди і більшу частину Африки, Сибір...
Але чому Русь, Київська Русь, котра сусідила з найбільш потужними і розвиненими імперіями того часу - Візантією і Хозарським каганатом; Русь, на західних кордонах якої громадилася хай не така розвинена в культурному та економічному плані, але вельми простора християнська Священна Римська імперія (німецької нації); Русь, столиця якої стояла на перетині найважливіших торгових шляхів (або, кажучи сучасною мовою - транспортних коридорів) - Транс'європейського (Краків-Завіхвост-Галич-Овруч-Київ-Булгар) і Балто-Дніпровського ("З Варяг у Греки"), така Русь з якоїсь примхи історії залишалася первісною язичницькою країною? Гаразд, Скандинавія, вона справді перебувала на краю Європи, але Київ?
Один з найбільших авторитетів в історії Середньовічної Русі, академік Б.О. Рибаков писав:
«... русские купцы дружинники становятся посредниками между Западом и Востоком. Центром этой торговли был Киев, город, стоявший как бы на берегу широкого степного океана, начинавшегося у Днестра и Днепра, а кончавшегося в далеких степях Монголии» (Б. Рибаков. История культуры древней Руси).
Ось цей Київ – відсталий?
Хтось скаже: унікальний випадок. І з ним доведеться погодитися. Але тільки лише в тому сенсі, що перед нами - унікальний випадок фальсифікації нашої з вами, шановний Читач, історії. Фальсифікації такої глобальної, безпардонної, нахабної й цинічної, що усвідомивши її масштаби, просто втрачаєш дар мови. Фальсифікації, що базується на багатошарової брехні, розведеної солідною порцією напівправди і (для аромату) присмаченою дрібкою істини... І всі ці академіки, всі ці професори в купі з легіонами кандидатів наук, доцентів та аспірантів, всі вони кістьми ляжуть, захищаючи цю сумнівної якості страву. Тому що таким є замовлення, що надійшло з високих кабінетів.
Переслідуючи свої, часом вузькополітичні цілі, владна еліта замовляла історикам легенди, легенди і ще раз легенди. І навіть радикальна зміна цих самих еліт біля керма державної машини не призвела до краху колоса системної брехні навколо нашої історії. Тому що - політика... Доктори і кандидати, професори і доценти, аспіранти і відряджені до наукових кіл журналісти брехню цю розвивають і роздувають. Тому, що так треба. Тому що влада їм гроші за це платить, і гроші чималі. Тому що - сумнівне виправдання «брехня на благо»...
Тож і виходить, що наших предків офіційно записано (тримайтеся за стільця, шановні) у… рабовласники! Так і написано в монографіях і підручниках: Київська Русь Х сторіччя була рабовласницькою державою. Вони б написали інакше (і писали, коли було відповідне політичне замовлення), але наразі не можуть.
Будь-якому школяру відомо, що феодальне суспільство – це суспільство перш за все – з християнством в якості державної релігії. А оскільки Русь до славетного 988 року хрещено не було, то, відповідно, соціально-економічні стосунки в ній були ще на рівні родоплемінного ладу, а відтак вона перебувала в стадії рабовласницької економічної формації.
«Уже в дискуссиях об общественно-политическом строе Киевской Руси, которые велись в советской исторической науке в 1930-х годах, ученые обращали внимание на значительную роль рабского труда в хозяйстве Древней Руси. А П. П. Смирнов и А. В. Шестаков говорили о рабовладельческой природе Древнерусского государства.
В последние десятилетия большое значение рабского    труда    в Древней Руси    отмечали А. А. Зимин, A. П. Пьянков,  И. Я. Фроянов, С. А. Покровский.
B. И. Горемыкина считает даже, что рабовладельческий  уклад  был главным экономическим укладом в Древней Руси и характеризует древнерусское общество   как  рабовладельческое» (http://bibliotekar.ru/rusNovgStrazh/5.htm).
Оце дають!
Відповідно до теорії язичницької дрімучої Русі, нам малюють і рівень її культурно-економічного розвитку. Що там, згідно з візантійськими літописами та нашою «Повістю минулих літ» експортувала Русь до Константинополя? Мед, віск, хутра, челядь (рабів). Зауважимо мимохідь єхидно: Русь рабів продавала, а високорозвинена Візантія купувала. Для власних потреб. І ось знайшлася б хоча б одна Горємикіна, яка б наважилася написати про візантійське суспільство як про рабовласницьке…
Дивлячись на статті експорту Русі одразу розумієш: дикуни. Навіть мед, що його возили (і не лише до Цесарограду) отримували не у культурному бджолярському господарстві, а – завдяки бортництву, тобто, продавали мед диких бджіл. Варвари ті руси, що з них взяти.
Отож, з усього того, що на основі грецьких джерел та писаної (часто грецькими ж монахами) на їх базі «Повісті минулих літ» виводять наші академіки ясно: давня наша Русь – і не держава взагалі, а так – непевна якась система, на верхівці якої сиділи варяги, котрі лише про те й думали, як би ще більш пограбувати околишніх слов’ян. Так і проситься на язика вислів одного вельми культурного і розумного президента великої (не плутати з величною) держави про сучасну Україну, мовляв - якесь політичне непорозуміння...  
І лише коли Володимир Великий сподобив дикунів святого хрещення, кажуть нашим дітям, в Русі, з`явилася справжня культура:
«С христианством в Киевскую Русь пришла письменность, книжное искусство (изготовление пергамента и бумаги, переписывание и оформление книг) церковное хоровое пение, развилась архитектура, каменное строительство, художественные ремесла мозаики и изготовление стекла, фрески, иконопись и пр.» (История Украины. Учебное пособие для 7 класса общеобразовательных учебных заведений).
Ах, яка відстала Русь! Паперу, бачте, до приходу християнських попів, убогі слов'яни не знали! Та й навіщо їм папір, якщо вони писати не вміли? Якщо лише в ІХ сторіччі Кирило та Мефодій (за завданням греків, звичайно) винайшли для дикунів абетку. А то так і черкали б на бересті своїми «чертами» та «ризами», які й письмом назвати соромно. Тьфу!
Слідом за батюшками та мужами від історії затягують свою пісню і мужі політичні. Ось заява одного такого. Цілий Президент яскраво окреслив роль «хрещення»:
«Именно с христианством связана цивилизованная роль Киева в Европе. Ведь Древняя Русь не только вошла в семью христианских народов на правах равноправного члена, но и начала играть роль весомого игрока на международной арене молодой Европы. Украина последовательно продолжает эту миссию» (http://nbnews.com.ua/news/75405/).
Людям, які писали цю промову, слід було б знати, що роль «вагомого гравця» на міжнародній арені Русь відігравала задовго до так званого хрещення. В 965 році Каган русів, Великий князь Київський Святослав розтрощив не будь що а – Хозарський каганат – одну другу за потужністю імперію тогочасного світу. На початку Х сторіччя Русь, виступивши разом з Болгарією проти Візантія нанесла імперії нищівного удару, відібравши практично всі Балкани і зробивши болгарського царя Сімеона І імператором. Русь підкорювала Дербент і Херсонес, Русь розтрощила Волзьку Болгарію і Болгарію Дунайську… Плюс Київ - як один з найбільших світових центрів торгівлі. Хто ж посмів казати, що Русь до «хрещення» була другосортною державою?
До речі, щодо другосортних в культурному, економічному і військово-політичному сенсі країн…

Вішаючи на вуха українців якісні борошняні вироби грецько-російсько-радянсько-українського спільного виробництва, товариші академіки якось сором’язливо мовчать стосовно того, до якої ж європейської родини увійшла Русь в якості «рівноправного» партнера. Що з себе являли ті «родичі».
Німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький, перебуваючи у 1018 році в Києві, був шокований величчю та багатством міста. Він відзначив 8 торжищ (ринків), понад 400 церков і «народу без числа».
Дослідники оцінюють кількість населення столиці Русі в Х сторіччі від 30 до 50 тисяч. Ясно, що не після 988 року з’явилися тут ці люди; не благодатне «хрещення» спричинило появу величезних торжищ, і сумнівно, аби лише за 30 років постало півтисячі храмів – ясно, що і до «хрещення» вони тут стояли.
Чому ж був шокований геносе Тітмар? Все дуже просто: в ті часи у порівнянні з Києвом тодішні Париж і Лондон були справжніми селами. Колись нам довелося слухати блискучу лекцію одного з найвизначніших світових істориків-медієвістів, світлої пам’яті Володимира Бейліса, котрий яскраво оповідав про лицарів, що (в буквальному сенсі) потопали разом зі своїми кіньми на вулицях Парижу в нечистотах. Рідний Тітмару Магдебург, одне з найбагатших і найбільших міст Європи зрівнялося за чисельністю населення з середньовічним Києвом лише у XVI сторіччі. На місці Москви, як відомо, в Х сторіччі ще булькало первісне болото, а на місці Берліну та Кельну «культурні» німці пасли в дібровах своїх свиней.
Та й ті міста, що франки та англійці мали…
«Хотя в Тёмные века уже существовало множество «городов», они являлись всего лишь укреплёнными поселениями или торговыми центрами, окружёнными правительственными или религиозными сооружениями» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Каролингская_империя).
Це про «розвинену» Францію.
До речі, ніхто з оповідачів про «входження Русі до родини цивілізованих народів» не скаже, чому історики, говорячи про Європу VI-Х ст. вживають термін «Темні сторіччя»?
А ось знаменитий лист, що його написала «королева Франції» Ганна своєму батькові – Кагану русів і Великому князю київському Ярославу з Парижу:
У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі» (http://re«feratcentral.org.ua/history_ukraine_load.php?id=35).
А це ж вже була середина ХІ сторіччя! Доводиться лише уявляти, як би змалювала роська жінка те, що побачила б у Парижі сторіччя десятого…
Ганна була шокована. Жінка, яка могла вільно читати кількома мовами, писала кирилицею, глаголицею, а згодом вивчила і латину, не могла зрозуміти, чому «культурні» французи на чолі з її старезним чоловіком Генріхом І не вміють ні читати, ні писати навіть рідною мовою! Це звідси до Києва прийшла писемність?
А ось Англія. Хтось колись бачив, щоб Святослав Ігоревич, або княгиня Ольга чи навіть той самий Володимир під час трапези витирали руки об собак? Замість салфеток? В Англії так і було. І не лише в Англії. В середньовічній Європі навіть виводили особливу породу собак (наприклад, сеттерів) з довгими вухами та шерстю. Це звідси в Русь прийшла культура?
Хтось колись чув про масові епідемії в містах Русі? А для європейських міст то було звичне явище. Причину виникнення епідемій історики вбачають у низькій культурі гігієни та примітивному розвитку медицини. Треба казати, яких країн це стосується?
Натомість
«Дослідження демографічних показників виявило відносно високий для міст Давньої Русі та один з найвищих у Європі показник середнього віку смерті (близько 43,5 р.). Це пояснюється впливом повноцінного харчування, розвиненим імунітетом до хвороб та певними соціальними факторами» (http://disser.com.ua/content/132239.html).
Спитаймо себе, що означе в цьому конкретному випадку вислів «певні соціальні фактори» і замислимося: так хто ж був дикунами насправді?
Той самий Тітмар визнає, що Київ разом з Кордобою та Константинополем були трьома найбагатшими і найвеличнішими містами тодішнього «цивілізованого світу». Тож хто до кого долучався в результаті «хрещення»?

По культурі пройшлися. Може пощастить довести дикість наших предків в економічній сфері? Виявляється, на відміну від того, що розповідають академіки широкому загалу, насправді справи в Русі були далеко не такими жалюгідними. Ще арабський географ ібн Ходадберг відзначав, що купці «ар-рус» продавали на ринках Багдаду і Дамаску(!) окрім хутра
«… мечи из самых отдаленных [окраин страны] славян... » (по: Е.Г. Галкина. Тайні Руського каганата).
Роські клинки на ринках батьківщини дамаських мечів – що може бути крутіше? А ібн Русте, знаменитий автор середини Х сторіччя згадує
«… прекрасные, прочные и драгоценные кольчуги» (там же), що їх мав «цар слов’ян».
А ось «високі технології» того часу. Нам розповідають, що скляний посуд, віконне скло і скляну смальту для мозаїк в дику Русь завозили з «культурної» Європи і Візантії. А ось що пишуть наші історики для ужитку у вузькопрофесійному середовищі:
«Стеклоделие в России развилось в IX - Х вв., т. е. намного раньше, чем в Америке (XVII в.) и ранее, чем во многих других странах Западной Европы (Англии, Швеции, Венеции, Богемии, Лотарингии, Нормандии и др.).
   В Х-ХI веках в Киеве уже существовали мастерские для производства стеклянных браслетов, бус, колец и тонких бокалов.
   <>
   Такие же мастерские были в Новгороде, Рязани, Чернигове и многих других городах. Стеклянные украшения были относительно дешевы, их носили женщины и дети, надев по несколько разноцветных - гладких и витых - браслетов на одну руку»» (http://world.lib.ru/c/chernjak_l_m/steklo.shtml).
А ось про знамениті мозаїки Софії Київської, честь створення яких приписують, звичайно ж, грецьким майстрам:
«Каждый цвет имеет много оттенков: синий - 21, зеленый - 34, красно-розовый - 19, золотой - 25 и др. Это свидетельствует о высоком развитии в Древней Руси стекловаренного дела и техники изготовления смальты. Всего палитра мозаик Софийского собора насчитывает 177 оттенков цветов» (http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/mozaiki_sofiyskogo_sobora.shtml).
Що там розповідають про принесення візантійцями в Русь мозаїчного мистецтва і технології виготовлення смальти?
У дев'ятому столітті виробництво скла в Русі вже розвинулося. У цей час жителі, наприклад, Лондона, дивилися на скляні прикраси як на диво дивне, чудо заморське, а мати скляний посуд на столі міг собі дозволити лише король. А у нас розкопки слов'янських курганів VII століття дають масу скляного намиста. Це крім мозаїк.
Та що там - Лондон і Париж! Освічені культурні батюшки із самого «серця цивілізації» - Константинополя, потрапивши у Великий Новгород і Ладогу, були вражені і перелякані, виявивши в землі безліч «скляних очиць» (намистин) і кидалися творити молитви під вигнання бісів, оскільки вважали, що це - «нечиста справа». Місцеві навіть знущалися, підколювали неписьменних ченців, - розповідали, що намистини випадають дощем з неба...
Для порівняння нагадаємо, що в пізнішій Росії (тоді вона ще називалася Московією) будівництво першого заводу з виробництва скла було розпочато в 1635 році.
Що іще? Ювелірні прикраси? Будь ласка. Археологічні розкопки дають багатющий масив знахідок, які свідчать про високий рівень майстерності давньоруських ювелірів. Чого тільки не виготовляли стародавні майстри: скроневі кільця (усерязи) дивовижної витонченості; колти (прикраси на головні убори); намиста, браслети, фібули (застібки для плащів), персні, підвіски, кільця ... Самих лише намистин налічується більше сотні різновидів! Хто-небудь бачив ювелірні прикраси з могильників Роменської археологічної культури? Погугліть, зазирніть хоча б до Вікіпедії, переконайтеся у шаленій відсталості наших пращурів.
Нам про все те, друзі, академіки не розкажуть. Нам розкажуть про бортництво. І про випас свиней разом з примітивним підсічно-вогневим землеробством. Про те, як дикі слов'яни, помолившись болоту, поспішали на берег річки, зустрічати візантійський купецький караван, завантажений ножами та намистом для обміну на місцевих невільників.

Проте якщо Русь була передовою європейською державою, маємо повернутися до головного запитання: як могло статися, що вона прийняла хрещення на півтисячоліття пізніше за диких французів та англійців? Чому ефіопи хрещені набагато раніше?
Загадка розкривається просто: в джерелах немає жодної згадки ні про особисте хрещення Володимира Великого, ні про хрещення Русі у 988 році.
Відомі історики Літаврін, Кузьмін, Брайчевський та інші відзначали цей феномен.
«В иностранных источниках отсутствуют сведения о крещении Руси около 988 г. В 1888 г., в связи с 900-летием «Владимирова крещения», Ф. Фортинский проделал специальное исследование, отыскивая об этом хотя бы малейшие следы и намеки в европейских хрониках и документах. Результат был ошеломляющий: ни в одном тексте не нашлось никаких сведений по поводу христианизации Руси в конце Х в. Ни польские, чешские, венгерские, немецкие источники — не говоря уж об итальянских, французских или английских — не упоминают этого события. Единственное исключение — Титмар Мерзебургский, хотя и он знает только личное крещение великого князя в связи с его вступлением в брак, ничего не говоря об обращении страны или народа (М.Ю. Брайчевский «Утверждение христианства на Руси» - http://www.rusizn.ru/hrist005.html).
Навіть знаменитий історик Церкви Є.Є. Голубінський піддавав критиці міф про «Володимирове хрещення».
Дуже дивуються відсутність перш за все і головним чином у візантійських джерела відомостей про хрещення величезної державі від Константинополя і сучасні церковні історики:
«Поразительно, но греческие авторы вообще не упоминают даже о таком эпохальном событии, как крещение Руси при св. Владимире» (Петрушко В. И. История Русской Церкви с древнейших времен до установления патриаршества: учебное пособие).
Але ж це немислимо! Такого просто бути не може! Не може, але – є…

Так ось, шановні: не було ніякого «Володимирового хрещення». Брехня це все грецьких попів. Віру святу християнську давно вже було впроваджено в Русі без них і всупереч їхнім інтригам. Щоправда то було не Східне християнство (православ`я) і не Західне (Римська Церква). То була т.з. аріанська єресь, або, як її ще тоді  називали в Єропі, Готська єресь, або Руська віра. Зазирніть на дозвіллі у Софію і ви побачите класичний аріанський храм, в якому не знайдете жодного православного хреста, проте який переповнено сваргами (свастями).
Про аріанську віру, як віру правлячої роської еліти і навіть державну писав свого часу академік Кузьмін Аполон Григорович (див. книги «Падение Перуна», «Крещение Руси в трудах русских и советских историков», «Начало Руси. Тайны рождения русского народа» та ін).
Але й інші племена та народи Русі мали релігійні системи близькі до аріанства, наприклад, верховне божество слов’ян Сварог має відверто індо-арійське коріння, і так само як аріанство, близький до зороастризму – першої монотеїстичної релігії (з якої, між іншим, походить і класичне християнство). Зауважте, навіть в «Повісті минулих літ» не згадуються язичницькі боги, окрім місць які… правильно, переписано з грецьких джерел (тексти торгівельних угод, а також історію про те, як Володимир оставив «куміри на теремному пагорбі»).
А ось як було насправді:
«Во время жатвы они берут ковш с просяными зернами, поднимают к небу и говорят: «Господи, ты, который (до сих пор) снабжал нас пищей, снабди и теперь ею в изобилии» (Галкина Е.С. Тайны Русского каганата).
Це – свідчення знаменитого арабського автора ібн Русте. І цей уривок є нічим іншим, як варіантом молитви «Отче наш». Хоч ріжте.
Та і як може бути інакше, коли пращури наші були вірними послідовниками Отця Небесного Вишнього? А ще ж практично не дослідженою є віра в Небесного Отця – Тенгрі (і недаремно її не досліджують, повірте) яка також була популярною в Степу і не лише…
Через все оте в Русі ніколи не було релігійних конфліктів і Русі з тодішнього давньогерманського (і аланського) середовища, прийшовши до Києва, вписалися у місцеві релігійні системи і вписали їх у свою.
А оті казочки про дерев`яних ідолів слов’янських вже пізніше вписали до літописів та власних опусів грецькі монахи. То вже було за часів Володимира Мономаха, який повністю «поклав» руську Церкву під візантійців.
Відомо, що княгиня Ольга (не вірте наклепникам) їздила до Константинополя хрещеною. Бо при ній був духівник – священик (єпископ) Григорій. Є відомості про те, що був хрещений Святослав:
«…После смерти Ольги правил ее сын Святослав, ШЕДШИЙ ПО СТОПАМ МАТЕРИ В БЛАГОЧЕСТИИ И ХРИСТИАНСКОЙ ВЕРЕ» (А. Бушков. Россия, которой не было).
Про це писав єпископ Рагузький Мауро Орбіні. Писав, використовуючи якісь документи, котрі до нашого часу чомусь не дійшли. Цілком випадково, зрозуміло.
Але ж вони були, ті документи. Задайтеся питанням, шановний Читачу, чому збереглася «Повість минулих літ», що тоді писалася в крихітному нікому не відомому Печерському монастирі (тісно пов`язаному з Афоном, між іншим) грецькими монахами, або під наглядом грецьких монахів, але не збереглися літописи, які писалися в церкві Успіння Пресвятої Богородиці (на це, між іншим, вона отримувала десяту частину князівських прибутків); чому не збереглися літописи, писані при Софії? Чи, мо, хтось сумнівається, що при кафедральному соборі, головному храмі країни історичні хроніки писалися?
Проте й «Повість…», що її сфальсифікували грецькі монахи, які взяли силу в часи Мономаха, в тому вигляді, в якому вона була, не влаштовувала. Тому Володимир Мономах наказав її «переписати». Що звідти викинули? Що вписали? Одна з відповідей: міф про хрещення Русі Володимиром Великим. Константинополю конче було потрібно знищити всяку згадку про аріанський Київ і прив`язати його до себе. Грекам конче було знищити відомості про прадавню віру слов’ян у Бога-Отця (Сварога). І знищили…

Чому так боялися того Києва? Бо володарі Русі наполегливо будували третій центр християнського світу! Разом з Константинополем і Римом мав постати Київ, як окремішній, і головний центр християнства. І Володимир, справжній Володимир, а не той, яким його нам подають, будував Київ не як Третій Рим, а як Новий Єрусалим, претендуючи на ідеологічне і юридичне правонаступництво саме від цього міста.
«Еще с языческих времен Киев был сакральным центром восточного славянства, а христианский Киев издавна величали «Иерусалимом земли русской». Историческая миссия «нового Иерусалима» закреплена за Киевом еще со старокиевских времен: «Словно второй Иерусалим на земле появился Киев, словно второй Моисей Владимир явился», - записал древнерусский книжник» (Никитенко Н.М. Собор святой Софии в Києве).
А це і для Царгороду і для Риму була смерть. Бо і Вселенський православний патріарх, і Папа Римський за великим рахунком є самозванцями. Або, м’якше кажучи, самопроголошеними.
І не поспішайте звинувачувати у богохульстві, краще дізнайтеся як Костянтин Великий обґрунтовував «Вселенскість» Константинопольського єпископа. Обрегочетеся. Або ось вже у пізніші часи як Константинополь відстоював ідею першості перед іншими парфіями:
«Константинопольский епископ да имеет преимущество чести по Римском епископе, потому что город оный есть новый Рим» (https://ru.wikipedia.org/wiki/Константинопольская_православная_церковь).
Правда, неслабка аргументація?
І Московський патріархат самопроголошений (з 1449 року) і лише у 1589 році офіційно визнаний «легітимним» Константинопольським. А ще Москва вважає себе Третім Римом, тобто, Новим Царгородом. Тому вона також зацікавлена в існуванні і підживленні міфу про прийняття християнства саме звідти.
А що ж Київ? А Київ має місію апостола Андрія Первозванного! Так звану «Скіфську місію». Пригадуєте, як апостол благословляв пагорби київські?
«Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».
Тепер увага. Благословляв Київ, пророкуючи, що тут буде благодать божа не простий апостол, але – перший Вселенський патріарх, котрого в Андрієві офіційно визнає Церква! Відповідно, Київ більше за всіх інших мав право на Вселенську патріархію!
І Рюриковичі її будували!
Гадаєте, Святослав воював з Хазарією через жадобу золота, або через те, що не любив іудеїв? Ні, він у тій війні забрав «під Київ» всі парафії колишньої Хозарської Церкви (була така); гадаєте Святослав воював з болгарами на Балканах через те, що візантійський патрикій Калокір профінансував на те півтони золота? Ні, він забирав під себе Церкву Кирило-Мефодіївського обряду. А хто має право забирати під себе кілька парафій? Лише апостольська Церква.
Гадаєте Володимир знічев’я штурмував твердині Херсонеса? Ні, митрополити Херсонесу споконвіку настановлялися не з Константинополя, не з Риму, а – з Єрусалиму. Таким чином, підкоривши Херсонес, вивізши звідти мощі святого Климента, забравши церковне начиння і християнських ієрархів на чолі з Анастасом, Володимир прозоро «натякав» и Царгороду, і Риму, що відтепер Київ – головний.
Так і було б, якби нащадки Володимира не проґавили бездарно всі здобутки батька й дідів. І написали греки, що в Корсунь Володимир ходив не за першістю у християнському світі (до речі, корсунська Церква мала виразні аріанські риси), а – хреститися. Щоб потім хрестити Русь. І викреслили всілякі згадування у віру Русі у Вишнього.

Найбільша таємниця України в тому, що і на сьогодні нічого практично не змінилося! Київ як і раніше має повне право на автокефальну Церкву. Київ як і раніше має право не на митрополита, а на патріарха. На Вселенського патріарха. Тому що - апостол Андрій.
І що ж українці? Вони, розвісивши вуха, можуть слухати Константинополь. Або Рим. Або, якщо, звичайно, їм це більше подобається, Москву. І святкувати хрещення від греків. А можуть, поки не пізно, поки їх не випередили забирати автокефальну Церкву під себе. Нехай вже давно не аріанську, а – православну. І починати будувати Новий Єрусалим.
Ви хотіли національну ідею, українці? Ось вона! На блюдечку. З блакитною облямівкою! Красива і велична настільки, що мороз по шкірі!
Чи, може, натомість вип`ємо за 1025-річчя хрещення Русі від греків?

В публікації використано тексти з рукопису
Книги Павла Правого «Володимир. Хрещення брехнею».
Шануймося, бо ми того варті!
ПАВЛО  ПРАВИЙ

4 коментарі :

  1. Скільки поколінь "інакомислячих" потрібно було фізично і морально знищити, щоб відбувся перелом у світогляді народу . Не на пустому місці сформувався християнський світогляд на Русі . Як на мою думку переконати в чомусь його носіїв неможливо. Вони не налаштовані на пошук Істини. Для них у житті вже все "зрозуміле". Вони покірні виконавці, в основі способу життя яких закладено матеріальний інтерес, нажива. Тільки завдячуючи такому світогляду Україна і Росія продовжують деградувати і перетворилися у сировинні придатки інших націй.

    ВідповістиВидалити
  2. Празднование крещения Руси это ещё одна попытка сделать людей рабами лженауки РЕЛИГИИ.

    ВідповістиВидалити
  3. Будь проклятий, святителю Русі! Ти міг міняти правила усі, Ти був владика праведний і строгий, Та як ти міг під дику голосінь Зіпхнути у тяжку дніпрову синь Свого Святого… золотого Бога?
    Ти перший перекинчик, яничар, Як міг ти із чужих злочених чар Народу влити відступу отруту? Як міг навчити свій підвладний люд Чужої проскури узяти з блюд, Свої святині продавати в скруту?
    І як тобі стоїться на горбі В природи у язичницькім гербі, Де ідоли погрюкують в основи? … Відводить хрест, схиляється у низ, Із каменя не видавивши сліз, Із мертвих губ не викришивши слова. автор Михайло Шевченко, живий поет сучасності

    ВідповістиВидалити
  4. Напевне хтось погано читав допис. Т.з. "Хрещення Русі" Володимиром не було. Не треба було хрестити спільноту, значна частина яких (руси і Рюриковичі в т.ч.) були аріанами, інша - слов`янська більшість - носієм монотеїстичної релігійної системи з вірою у Вищнього (напевне, це був Сварог)плюс доволі значні групи християн, мусульман, тенгріан, іудеїв.

    ВідповістиВидалити