Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 14 травня 2013 р.

Гості з Африки, український менталітет та долари



http://kolomyya.org/se/sites/pb/25394/

Час від часу в соціальних мережах виникають жваві суперечки щодо африканців, арабів та інших мігрантів, яких з кожним роком більшає на вулицях наших міст. Хтось доводить їхню користь, хтось - небезпеку, хтось попереджав про спалах "чорної злочинності" і акцентує увагу на тому, що досі ніхто жодного чорношкірого не бачив в лікарні, на будівництві або в шахтах, але все більше базарів та підворіть наповнюється сумнівними особами, що скуповують крадене, торгують контрафактом і наркотиками, або й просто грабують. З`явилася інформація про групові злочини вихідців з Африки. Було багато таких, хто заспокоював, і приводив статистику згідно з якою кількість злочинів, скоєних цією категорією людей, є мізерною.

    
В 2010 році Луганськ збурила історія про те, як група з 20 іракських студентів-першокурсників порізала ножами 5 юнаків-луганчан, які намагалися заступитися за дівчину, до якої липнули темпераментні південні хлопці. Конфлікт мав продовження у вигляді випадків побиття іноземних студентів місцевими молодиками, що, звичайно, аж ніяк не прикрашає наші традиційні гостиність і толерантність. Насильство є насильство - з якого боку воно б не виявлялося.
Наприкінці  жовтня 2011 року студент з Туркменістану в одному з луганських кафе на ґрунті сварки убив 23-річного луганчанина, це стало причиною масової «відплатної акції» (4 листопада), в результаті якої 5 іноземців потрапили до лікарні. Іноземні студенти ще довго боялися виходити з гуртожитків навіть до магазину. Міліція змушена була посилити охорону гуртожитків, оскільки тепер вже іноземці почали готувати «помсту». Ситуація вийшла на більш "спекотний" рівень.
Вже 7 листопада міліціонери затримали двох іноземних студентів, які «з хуліганських мотивів» у під’їзді одного з будинків нанесли ножові поранення чотирьом луганським молодикам. Цікавий вік цих «студентів» - 25 та 31 рік, тобто це – не радикальна гаряча молодь і цікаві методи – в переважній більшості студенти зі Сходу або Африки заледве виникає конфлікт, одразу хапаються за ножі.
Черговий кривавий випадок стався 6 листопада 2011 року, коли в результаті конфлікту два нігерійські студенти нанесли ножові поранення 4 луганчанам, серед яких була і дівчина.
     Восени  2012 року темношкірий студент з хуліганських мотивів розбитою пляшкою (т.з. "розочка") завдав тілесних ушкоджень двом місцевим молодикам.
Скоро стався ще один інцидент - 2 травня вже поточного року виникла жорстока бійка між іноземцями та місцевою молоддю, в якій брали участь близько півсотні осіб. При чому бійка та, принаймні з боку "місцевих", мала організований харктер.  
Правоохоронці констатують, що з плином часу напруга між іноземними студентами та луганською молоддю зростає і випадки застосування сили з використанням холодної зброї все частішають. До протистоянь давно вже підключилися різні навкоолополітичниі радикальні організації, які тепер вже й самі подекуди провокують насильство.
Поінформовані особи розповідають, що в переважній більшості конфлікти виникають через те, що, на смак «місцевих» іноземні гості дуже некоректно й брутально ставляться до дівчат. Часто така поведінка не має під собою хуліганського підґрунтя – арабські та африканські хлопці, опинившись в Україні, потрапляють в інше соціально-культурне середовище, але підходять до реалій з точки зору свого погляду на те, як мають поводитися жінки.
Дехто з громадських діячів та правозахисників стають на захист студентів з Далекого зарубіжжя, мовляв, українські жінки своєю розкутою поведінкою, яка є просто неприпустимою в мусульманських країнах, своїм одягом та аксесуарами провокують на брутальне залицяння «знойних чоловіків», котрі сприймають їх як «повій». І напевне, це правда. Але які висновки можна звідси зробити? Як мають поводитися луганчанки? Хтось порадить «не провокувати», тобто мати інший макіяж, інші спідниці та декольте. Але очевидно, що в такому випадку ми потрапляємо в дуже цікаву ситуацію, за якої українці на своїй власній землі мають «підлаштовуватися» під етично-моральні вимоги осіб, які приїхали сюди в гості!
Трапляються й зовсім кричущі випадки. Студенти й викладачі Східно-Українського національного університету ім. Даля були шоковані нападом студента міжнародного факультету на… двох викладачів вузу, що стався 19 грудня 2012 року. Хороброму молодику не сподобалася поведінка двох співробітників факультету менеджменту, в тому числі й заступника декана й іноземець за допомогою кулаків намагався пояснити, в чому ті не праві. Кого-кого, але докторів та кандидатів наук, що працюють з іноземними студентами аж ніяк не звинуватиш в расизмі або чомусь подібному. Цікаво, чи пригадає хтось випадок, аби в alma mater отак повівся студент-українець?
Хтось гадає, що це прикре виключення? Але ось в іншому кінці України, в славному місті Львові в 2012 році студент з Марокко до смерті побив викладача за те, що той… не прийняв у нього іспиту.
Луганськ не є виключенням: Дніпропетровськ і Одеса, Харків і Київ, Запоріжжя і Донецьк бачили немало випадків міжетнічних та між расових конфліктів, викликаних неадекватною поведінкою окремих гостей України.
Ніяк не хочу сказати, що в цих зіткненнях винні виключно іноземці, а українці є «білими й пухнастими». Звісно, не лише в чорношкірих справа. Багато в чому завинило й українське суспільство, в якому неефективно працює правоохоронна система, а відповідні служби займаються чим завгодно, але не моніторингом та профілактикою етнічної злочинності та пояснювальною роботою як серед іноземців, так і серед місцевого населення; в якому знаходяться політики, що прагнуть погріти руки на створенні й підтримці радикальних молодіжних та неонацистських рухів; в якому просто відсутня послідовна та дієва політика в царині міжетнічних відносин.
Але нікуди не подітися від того, що в основі конфліктів лежать культурні й ментальні відмінності, які подолати не так просто. Проблема є і лише сліпий її не бачить. Очевидно, що з цим треба щось робити і робити терміново, поки не буде пізно, поки, мовби не знати звідки в наших містах не з’явиться люмпенізована молодь з країн Африки та Азії, яка, не знаючи мови, не інтегрувавшись у спільноту, не маючи роботи, а часто – не бажаючи працювати, вимагатиме «хліба та видовищ». І запалають тоді автомобілі, як це періодично трапляється на вулицях європейських міст. Дуже б цього не хотілося…

Багато в чому ескалації напруги сприяє старе, ще «совкове» ставлення до іноземних студентів та і взагалі до іноземців, як до таких, хто апріорі має переваги перед «місцевими». Хибне розуміння «інтернаціоналізму», гонитва керівництва вишів та місцевої влади за грошима, що їх «везуть» іноземці до України створюють атмосферу, скажімо так – «green card» для вихідців з Африки та Азії в порівнянні з громадянами України. Часто українська держава, звісно, в особі окремих представників правоохоронних органів та чиновників в конфліктній ситуації між українцями та іноземцями стає на бік останніх лише тому, що вони – іноземці.
З іншого боку, самі гості часто поводяться на нашій землі так, немов вони дома, а ми приїхали до них на екскурсію. Гадаєте, вони не розуміють, що платять нам гроші, а той, хто «танцює» дівчину, споконвіку має моральне право вимагати її «ночувати»? Гадаєте вони не розуміють, що консули їхніх країн завжди готові (наші б дипломати так працювали в їхніх країнах) стати на захист своїх громадян, праві вони чи ні (і абсолютно вірно роблять), а українські чиновники та правоохоронці часто воліють «не зв`язуватися» з представниками дипкорпусу? Відповідно, все те породжує у декого з відвідувачів нашої країни відчуття вседозволеності й певної зверхності. А ми боїмося зайвий раз поставити нахаб на місце, бо ті використовують поміж іншим безвідмовну зброю – звинувачення в расизмі.
Тепер зайдемо ось з якого боку. Приїздить конголезець в Луганськ. Це – Україна. Але молодик бачить: українською мовою тут ніхто не розмовляє. Він виявляє, що тут велика частина людей навіть українцями себе не вважає, що тут панує менталітет і свідомість «радянських людей», людей, які досі вважають себе частиною країни, яка більше не існує! Людей, які вибрали в національний парламент особу, котра якось на увесь світ заявила: «ми не українці, ми – радянські люди»! Більше того, в національному університеті його починають вчити мови, але не української, а – російської! Ще й розповідають йому про те, які ми вперті й послідовні інтернаціоналісти; в намаганні довести свою приязність дехто ладен зневажливо відгукуватися про культуру власного народу…
Скажіть, чи має отой гіпотетичний конголезець поважати нас з вами? А нашу державу? Нашу землю? Дрібниці, - скажете ви? Але з таких дрібниць і складається загальна картина.
Така поведінка «а-ля страус», намагання замовчати проблему, зробити вигляд, що її не існує, породжує неадекватну реакцію частини молоді: якщо міліція безсила, якщо керівництво вишів не зацікавлене у вирішенні проблем, якщо політики мовчать – маску на голову, биту в руки і гайда «мочити чорних». Так виникає благодатний ґрунт для діяльності «скінів». Часто той ґрунт ще й щедро здобрюється політиками…
Цілком слушно заперечать, що кількість протиправних або таких, що не є сумісними з місцевими традиціями дій іноземців не є дуже високою в порівнянні із загальною криміногенною картиною в державі. Це правда. Але…
За останніми відомостями, в Луганську навчається близько 4 тисяч іноземних студентів. Багато це чи мало? Це – майже 1% від числа населення міста. Це не рахуючи тих, хто студентами не є. А чи хто рахував скільки отих «студентів» зникли з вишів «по-англійськи» і тепер займаються чим завгодно, окрім навчання? І як заперечити аргументам «скінхедів», мовляв, якщо африканці та араби сміють поводитися так в нинішніх умовах, що буде, коли їх стане вдвічі, втричі більше? Проблема? Проблема.
І проблема ця, на наш погляд, полягає в бездумному ставленні української влади до міграційної політики. Гонитва за Його Величністю Доларом призводить до того, що ми приймаємо у себе осіб, про яких абсолютно нічого не знаємо. Ким він був у себе на Батьківщині? Як поводився там? Яка справжня мета його візиту до України?
Щойно увесь світ облетіли кадри хроникіи, на яких сирійський бойовик вирізав і з`їв серце убитого солдата урядових військ. Там, може, поїдання серця ворога є правом і правдою. Але то - там. Але чи хтось з нас бажає, аби ця людина, чи її діти приїхали сюди?

А от в англійські, німецькі або канадійські університети студентів-іноземців не беруть лише за фактом їхньої готовності платити. Посольства цих та інших європейських країн дуже прискіпливо видають візи навіть українським студентам. Там десть разів перевіряють людину, перш ніж дозволити в’їзд для навчання. Часто відмовляють, при тому – без жодних пояснень. І ніхто не звинувачує їх у расовій дискримінації. Бо національно-культурний простір і просто громадський спокій в країні треба захищати. Незважаючи на вимоги ідеології глобалізму, що її у власних меркантильних інтересах проводять транснаціональні монополії.
Питання складне й неоднозначне. Але якщо його не ставити, якщо не намагатися шукати вирішення, то одного разу покинешся в країні, де ти вже не будеш господарем.
І тихцем озиратимешся по боках перед тим як вийти до магазина…

P.S.
Остання надзвичайна подія в Луганську. Вранці 17 квітня чорношкірий чоловік намагався пограбувати відділення банку, яке розташовано в приміщенні одного з вишів. Коли жінка-вахтер спробувала його затримати, грабіжник хлюпнув їй в обличчя кислотою і зник з місця пригоди. Правоохоронці досі шукають зловмисника, котрий, не виключено, є одним із студентів. Досі всі спроби залишаються марними. Африканська спільнота Луганська мовчить. Мовчать і представники громадських організацій, створених вихідцями з Африки аби сприяти «гармонійному співіснуванню» чорношкірих студентів з українцями. Ніхто нічого не чув, не бачив і не знає. Може це й так. Але чомусь на гадку приходить інше: вони просто не бажають «здавати» свого. Звичайно, це є порушенням Закону і трактується як приховування злочинця, але що для «афро-українців» є український закон? І що для них Україна, яку ми самі не поважаємо?
В їхньому середовищі панують інші настрої.

З великим інтернаціональним привітом,
ПАВЛО  ПРАВИЙ 
   


Немає коментарів :

Дописати коментар