Хотілося б сьогодні написати про щось інше. Про те, як відсвяткували т.з. "католицьке" Різдво - там є про що писати, і писати - цікаво. Про культурологічні події в Україні. Про наймаштабніші з часів сумнозвісного ГКЧП громадянські акції в Москві та інших російських містах. Про асторономію, врешті-решт.
Але пройти повз цю тему і цю дату - не можна. Бо вони є вирішальними не лише в долях українців та інших народів, що колись мешкали в найбільшій країні світу, але і для цілого світу також. Більше того - ця подія і ця дата є унікальною в історії людства.
Саме в цей день 37 років тому в Радянському союзі було фактично скасовано кріпацтво.
Селянина в Росіській імперії не любили і не поважали ніколи. Протягом століть він був рабом, з яким можна було зробити що завгодно, рабом або панським, або царським - кількість кріпаків, що належала приватним особам і т.з. "державних" була приблизно однаковою.
Реформа 1861 року скасувала кріпосне право, але заразом відібрала у селянина і більшу частину землі, на якій він працював ізпокон віку - капіталізм, що народжувався, вимагав робочих рук в містах.
Здійснивши восени 1917 року державний переворот, більшовики змінили суть державної політики по відношенню до засобів виробництва, в тому числі - і до землі. Але ставлення до селян залишилося майже таким самим. Більше того - оскільки комуністи були людьми більш прогресивними, аніж різні там графи та князі, тож і політика по відношенню до селянства у виконанні Леніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва відзначалася значним прогресом.
Землю було оголошено де-юре народною власністю, що де-факто означало власність державну. Тут більшовики пішли по шляху східних сатрапій Середньовіччя. Наприклад, в Персії так само не існувало приватної власності на землю - вона вся вважалася власністю Держави, від імені якої землею розпоряджався сюзерен - шах, которий видавав її у користування чиновникам, військовим, придворним в обмін на їхню службу.
Замість панських маєтків більшовики організували колгоспи. Функціональні обов`язки поміщика в колгоспі виконував голова, якого формально обирали колгоспники, але насправді присилав "центр". Так само, як за часів феодального устрою, селяни несли повинності - панщину, яка сягала 7 днів на тиждень (нечуване в Російській імперії!) та оброк - частину продукції, яку давало його присадибне господарство селянин мав здавати Державі (люди старшого покоління ще пам`ятають що за "привласнення" свинячої шкіри, наприклад, з власноруч вирощеного і забитого на Різдво кабана, селянин міг отримати 3 роки каторги в ГУЛАГу).
І нарешті інститут, який, власне кажучи, є головним у феодальному суспільстві - кріпацтво. В 1932 році в країні робітників та селян було введено паспортну систему. Оскільки СРСР - це вам не якась там гнила буржуазна демократія, то і паспорт, на відміну від Сполучених Штатів чи Франції, тут був особливий - з графою про прописку.
За великим рахунком, інститут прописки робив абсолютно всіх (формально - включаючи навіть самого Сталіна, sic!) кріпаками в тій чи іншій мірі. Але гродяни або працівники радгоспів хоча б мали право вільно переїздити з місця на місце і обирати де жити. Колгоспників цього права позбавили (мовою оригиналу):
"Главной особенностью паспортной системы 1932 года было то, что паспорта вводились только для жителей городов, рабочих поселков, совхозов и новостроек. Колхозники были лишены паспортов, и это обстоятельство сразу ставило их в положение прикрепленных к месту жительства, к своему колхозу. Уехать в город и жить там без паспорта они не могли: согласно п.11 постановления о паспортах такие "беспаспортные" подвергаются штрафу до 100 рублей и "удалению распоряжением органов милиции". Повторное нарушение влекло за собою уголовную ответственность. Введенная 1 июля 1934 года в УК РСФСР 1926 года статья 192а предусматривала за это лишение свободы на срок до двух лет" (http://otvet.mail.ru/question/13514844/).
Цікаво співставити з датою введення паспортної системи в СРСР і закріпачення селян з трагічними подіями в історії українського і деяких інших народів - голодомором. Патрулі легко виявляли на дорогах та вокзалах селян, що втікли від голодної смерті, або подалися шукати півпуда зерна, щоб врятувати власних дітей: немає паспорту - значить селянин. Біглий...
Апологети комуністичної ідеології та влади Лєніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва скільки завгодно можуть займатися пошуками виправданя та словоблуддям, однак ми стоїмо на своєму - те, що "побудували" більшовики на 1/6 частині земної кулі інакше як крпіацтвом не назвеш:
" Кріпацтво - система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо)" (http://uk.wikipedia.org/wiki/Кріпосне_право).
Звернемо увагу читачів на нюанс, який зазвичай випадає з поля зору пересічної людини: в класичному кріпацтві селянин передусім прикріплений до землі, а не до власника; в класичному феодалізмі поміщик не мав права продавати (передавати) землю без селян, а селян - без землі. Це вже значно пізніше породистими мужиками почнуть торгувати, мов породистими псами...
Більше того - комуністи вели найжахливішу, найганебнішу систему, до якої додумалися лише в Росії на пізньому етапі кріпосництва. Мова іде про т.з. "місячину" (порівняйте з реаліями "щасливого колгоспного життя", мовою оригіналу):
"Месячина — содержание, получаемое натурой от помещиков за шестидневную барщину безземельными крепостными крестьянами, в том числе дворовыми. В месячину входили как продукты питания, так и одежда. Могла быть очень ограниченной, например включая только еду достаточную только для того, чтоб человек не умер. Фактически представляла собой форму зависимости равноценную рабству" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Месячина).
Так само, як в гонитві за прибутками від продажу хліба за кордон, поміщики Російської імперії викачували із села якомого більше, так само і більшовики в гонитві за прибутками від продажу хліба за кордон викачували із села якомога більше. Різниця лише в тім, що пани все ж не давали селянам померти з голоду, як то було в "країні мрій".
Навіщо ж більшовикам такий "прогрес"? Навіщо робити рабами більшу (на 1932 рік) частину власного народу?
Відповідь дуже проста: інакше система товарно-економічних відносин в Радянському Союзі існувати просто не могла. Інакше селяни просто розбіглися б з того "колгоспного раю", в якому давали по 600-800 грамів пшениці "на трудодень".
В місті - хоч і комуналка, або барак - але з певними "зручностями" і з нормальною, а не земляною підлогою; в місті хоч і прописка - але якась можливість переходити з підприємства на підприємство, якщо тебе щось не влаштовує; в місті - хоч і низька, але стабільна заробітна платня, часто - продуктові пайки; в місті - хоч і жахливі умови праці на більшості зводів, але - хоча б один день на тиждень вихідний, хоч невелика, але - відпустка, хоч важкий, але нормований - 8-годинний робочий день та доплата за "переробітки". Багато чого є в місті...
Правда (і тут вже жодної іронії), пани часів Катерини ІІ ставилися до селянина все ж краще, аніж більшовики. За рідкісними виключеннями, поміщики піклувалися хоча б про мінімальні потреби мужика: надавали збіжжя коли були неврожаї, якусь конячку, щоб зорати і засіяти поле, захищали від свавілля сусіднього пана. Жодному поміщику (якщо він нормальна людина, а не збоченець типу сумнозвісної Салтичихи) не прийшло б у голову влаштувати голодомор у власному селі, вигрібши у мужика все до зернини, бо лише абсолютний кретин рубає курку, яка несе для нього яйця.
Система, яку мизмалювали, проіснувала в СРСР з певними модифікаціями аж до середини 70-х років ХХ сторіччя. До останньої чверті ХХ сторіччя! Людина проникла в таємницю атому і створила комп`ютер; людина почала експерименти з генної інженерії і вперше ступила на поверхню місяця; людина відправила ракету на Марс і навчилася пересаджувати серце. А кожен п`ятий мешканець Радянського Сюзу був у кріпацтві. Станом на 1970 рік з 240,740 млн. людей близько 50 мільйонів належали колгоспам!
Належали б і далі, але ситуація ставала дедалі критичнішою. Колгоспники знаходили будь-яку щілину для того, аби якось втекти із села. Особливо це стосувалося молоді. Шпарин тих було безліч. Можна було вступити до вишу, а потім поїхати по розподіленню деінде; можна було стати професійним військовим (офіцером, або надстроковиком); можна було завербуватися на Цілину або якусь чергову "будвлю сторіччя" (міські жителі не дуже-то рвалися в тайгу чи тундру); а можна було дати хабара головам колгоспу та сільради - аби відпустили. Зрештою, викуповували ж себе селяни у панів за часів Катерини ІІ...
До того ж помисловість СРСР чимдалі потребувала ще більше робочих рук: з одного боку - неефективна економіка, де витрати людино-годин на виробництво одиниці продукції не порядок перевищувала розвинені країни світу, а з іншого - потреба в нових і нових заводах, аби не відстати в гонці озброєнь та екномічних "змаганнях" із США.
Крім того, найбільш далекоглядні і розумні керівники держави не могли не розуміти, що стара система себе давно вичерпала: підірване голодоморами, гігантськими втратами в ІІ Світовій війні, рабовласницько-колгопним устроєм, який нівелював будь-яке спонукання до ефективної праці, селянство практично виродилося. Селянин з господаря перетворився на наймита, байдужого до всього дворового, який живе на "місмячині", байдужого окрім власного городу, або (частіше) - самогону.
Яе результат, в 1964 році СРСР вперше вдався до закупівель зерна за кордоном. В 1967 році на це було витрачено 50,2 тони золота, а в 1972 році - 458,2 тони! Система перетворилася на абсурд. Радянський народ проїдав всі прибутки від продажу за кордон газу, нафти, лісу, молібдена, хрому, нікеля, і ще багато-багато чого - все це обмінювалося в США на золото; до цього золота додавалося те, що видобувалося в СРСР і все те поверталося назад до США. Чи довго можна було так жити?
І ось, постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року було введено нове "Положення про паспортну систему СРСР", яке передбачало видачу паспортів всім громадянам, починаючи з 16-річного віку. Фактично видачу паспортів було оголошено 26 грудня того ж року. Зроблено це було в межах реформ, що їх розробив професор Ліберман і яка впроваджувалася під керівництвом чи не найталановитішого радянського економіста і функціонера Олексія Косигіна
Але замість того, аби врятувати, ця подія стала початком кінця Радянського Союзу і влади комуністів, бо ті реформи, що їх замислив товариш Косигін, носили поверхневий характер і не чіпали основи основ. Відповідно, вони могли лише відтермінувати кінець на п`ятирічку-другу.
Системні недоліки радянської економіки, в т.ч. і в сільськогому господарстві, головною з яких була відсутність конкуренції на ринку товарів і робочої сили, не дозволили скільки-небудь підвищити ефективність виробництва. Гроші ж, які могли бути спрямовані на розвиток соціальної інфраструктури села, з`їдав військово-промисловий комплекс.
Отримавши паспорти, сільська молодь майже поголовно кинулася в міста. Села спорожніли за якихось п`ять-сім років. До "неперспективних" сіл періоду реформи Косигіна додалися такі, в яких крім людей "за 40" не залишилося майже нікого.
Так почалася агонія.
Багато хто нині з пенсіонерів, які тужать за "світлим минулим", клянуть Горбачова. Але чи винен він в тому, що вся партійно-радянська номенклатура не змогла перебудуватися з концептуально хибної ідеології, яка панувала в радянській політичній та економічній системах? Китайці - змогли. Правда, в результаті від комунізму у них залишилася хіба що назва партії.
Наші комуністи зрештою пішли іншим шляхом. Із партійних секретарів та голів колгоспів вони перетворилися на банкірів, заводчиків, фабрикантів та земельних латифундистів. З тією ж психологією рабовласників вони продовжують панувати над розореним їхніми попередниками селом.
Але то вже - інша історія...
Але пройти повз цю тему і цю дату - не можна. Бо вони є вирішальними не лише в долях українців та інших народів, що колись мешкали в найбільшій країні світу, але і для цілого світу також. Більше того - ця подія і ця дата є унікальною в історії людства.
Саме в цей день 37 років тому в Радянському союзі було фактично скасовано кріпацтво.
Селянина в Росіській імперії не любили і не поважали ніколи. Протягом століть він був рабом, з яким можна було зробити що завгодно, рабом або панським, або царським - кількість кріпаків, що належала приватним особам і т.з. "державних" була приблизно однаковою.
Реформа 1861 року скасувала кріпосне право, але заразом відібрала у селянина і більшу частину землі, на якій він працював ізпокон віку - капіталізм, що народжувався, вимагав робочих рук в містах.
Здійснивши восени 1917 року державний переворот, більшовики змінили суть державної політики по відношенню до засобів виробництва, в тому числі - і до землі. Але ставлення до селян залишилося майже таким самим. Більше того - оскільки комуністи були людьми більш прогресивними, аніж різні там графи та князі, тож і політика по відношенню до селянства у виконанні Леніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва відзначалася значним прогресом.
Землю було оголошено де-юре народною власністю, що де-факто означало власність державну. Тут більшовики пішли по шляху східних сатрапій Середньовіччя. Наприклад, в Персії так само не існувало приватної власності на землю - вона вся вважалася власністю Держави, від імені якої землею розпоряджався сюзерен - шах, которий видавав її у користування чиновникам, військовим, придворним в обмін на їхню службу.
Замість панських маєтків більшовики організували колгоспи. Функціональні обов`язки поміщика в колгоспі виконував голова, якого формально обирали колгоспники, але насправді присилав "центр". Так само, як за часів феодального устрою, селяни несли повинності - панщину, яка сягала 7 днів на тиждень (нечуване в Російській імперії!) та оброк - частину продукції, яку давало його присадибне господарство селянин мав здавати Державі (люди старшого покоління ще пам`ятають що за "привласнення" свинячої шкіри, наприклад, з власноруч вирощеного і забитого на Різдво кабана, селянин міг отримати 3 роки каторги в ГУЛАГу).
І нарешті інститут, який, власне кажучи, є головним у феодальному суспільстві - кріпацтво. В 1932 році в країні робітників та селян було введено паспортну систему. Оскільки СРСР - це вам не якась там гнила буржуазна демократія, то і паспорт, на відміну від Сполучених Штатів чи Франції, тут був особливий - з графою про прописку.
За великим рахунком, інститут прописки робив абсолютно всіх (формально - включаючи навіть самого Сталіна, sic!) кріпаками в тій чи іншій мірі. Але гродяни або працівники радгоспів хоча б мали право вільно переїздити з місця на місце і обирати де жити. Колгоспників цього права позбавили (мовою оригиналу):
"Главной особенностью паспортной системы 1932 года было то, что паспорта вводились только для жителей городов, рабочих поселков, совхозов и новостроек. Колхозники были лишены паспортов, и это обстоятельство сразу ставило их в положение прикрепленных к месту жительства, к своему колхозу. Уехать в город и жить там без паспорта они не могли: согласно п.11 постановления о паспортах такие "беспаспортные" подвергаются штрафу до 100 рублей и "удалению распоряжением органов милиции". Повторное нарушение влекло за собою уголовную ответственность. Введенная 1 июля 1934 года в УК РСФСР 1926 года статья 192а предусматривала за это лишение свободы на срок до двух лет" (http://otvet.mail.ru/question/13514844/).
Цікаво співставити з датою введення паспортної системи в СРСР і закріпачення селян з трагічними подіями в історії українського і деяких інших народів - голодомором. Патрулі легко виявляли на дорогах та вокзалах селян, що втікли від голодної смерті, або подалися шукати півпуда зерна, щоб врятувати власних дітей: немає паспорту - значить селянин. Біглий...
Апологети комуністичної ідеології та влади Лєніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва скільки завгодно можуть займатися пошуками виправданя та словоблуддям, однак ми стоїмо на своєму - те, що "побудували" більшовики на 1/6 частині земної кулі інакше як крпіацтвом не назвеш:
" Кріпацтво - система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо)" (http://uk.wikipedia.org/wiki/Кріпосне_право).
Звернемо увагу читачів на нюанс, який зазвичай випадає з поля зору пересічної людини: в класичному кріпацтві селянин передусім прикріплений до землі, а не до власника; в класичному феодалізмі поміщик не мав права продавати (передавати) землю без селян, а селян - без землі. Це вже значно пізніше породистими мужиками почнуть торгувати, мов породистими псами...
Більше того - комуністи вели найжахливішу, найганебнішу систему, до якої додумалися лише в Росії на пізньому етапі кріпосництва. Мова іде про т.з. "місячину" (порівняйте з реаліями "щасливого колгоспного життя", мовою оригіналу):
"Месячина — содержание, получаемое натурой от помещиков за шестидневную барщину безземельными крепостными крестьянами, в том числе дворовыми. В месячину входили как продукты питания, так и одежда. Могла быть очень ограниченной, например включая только еду достаточную только для того, чтоб человек не умер. Фактически представляла собой форму зависимости равноценную рабству" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Месячина).
Так само, як в гонитві за прибутками від продажу хліба за кордон, поміщики Російської імперії викачували із села якомого більше, так само і більшовики в гонитві за прибутками від продажу хліба за кордон викачували із села якомога більше. Різниця лише в тім, що пани все ж не давали селянам померти з голоду, як то було в "країні мрій".
Навіщо ж більшовикам такий "прогрес"? Навіщо робити рабами більшу (на 1932 рік) частину власного народу?
Відповідь дуже проста: інакше система товарно-економічних відносин в Радянському Союзі існувати просто не могла. Інакше селяни просто розбіглися б з того "колгоспного раю", в якому давали по 600-800 грамів пшениці "на трудодень".
В місті - хоч і комуналка, або барак - але з певними "зручностями" і з нормальною, а не земляною підлогою; в місті хоч і прописка - але якась можливість переходити з підприємства на підприємство, якщо тебе щось не влаштовує; в місті - хоч і низька, але стабільна заробітна платня, часто - продуктові пайки; в місті - хоч і жахливі умови праці на більшості зводів, але - хоча б один день на тиждень вихідний, хоч невелика, але - відпустка, хоч важкий, але нормований - 8-годинний робочий день та доплата за "переробітки". Багато чого є в місті...
Правда (і тут вже жодної іронії), пани часів Катерини ІІ ставилися до селянина все ж краще, аніж більшовики. За рідкісними виключеннями, поміщики піклувалися хоча б про мінімальні потреби мужика: надавали збіжжя коли були неврожаї, якусь конячку, щоб зорати і засіяти поле, захищали від свавілля сусіднього пана. Жодному поміщику (якщо він нормальна людина, а не збоченець типу сумнозвісної Салтичихи) не прийшло б у голову влаштувати голодомор у власному селі, вигрібши у мужика все до зернини, бо лише абсолютний кретин рубає курку, яка несе для нього яйця.
Система, яку мизмалювали, проіснувала в СРСР з певними модифікаціями аж до середини 70-х років ХХ сторіччя. До останньої чверті ХХ сторіччя! Людина проникла в таємницю атому і створила комп`ютер; людина почала експерименти з генної інженерії і вперше ступила на поверхню місяця; людина відправила ракету на Марс і навчилася пересаджувати серце. А кожен п`ятий мешканець Радянського Сюзу був у кріпацтві. Станом на 1970 рік з 240,740 млн. людей близько 50 мільйонів належали колгоспам!
Належали б і далі, але ситуація ставала дедалі критичнішою. Колгоспники знаходили будь-яку щілину для того, аби якось втекти із села. Особливо це стосувалося молоді. Шпарин тих було безліч. Можна було вступити до вишу, а потім поїхати по розподіленню деінде; можна було стати професійним військовим (офіцером, або надстроковиком); можна було завербуватися на Цілину або якусь чергову "будвлю сторіччя" (міські жителі не дуже-то рвалися в тайгу чи тундру); а можна було дати хабара головам колгоспу та сільради - аби відпустили. Зрештою, викуповували ж себе селяни у панів за часів Катерини ІІ...
До того ж помисловість СРСР чимдалі потребувала ще більше робочих рук: з одного боку - неефективна економіка, де витрати людино-годин на виробництво одиниці продукції не порядок перевищувала розвинені країни світу, а з іншого - потреба в нових і нових заводах, аби не відстати в гонці озброєнь та екномічних "змаганнях" із США.
Крім того, найбільш далекоглядні і розумні керівники держави не могли не розуміти, що стара система себе давно вичерпала: підірване голодоморами, гігантськими втратами в ІІ Світовій війні, рабовласницько-колгопним устроєм, який нівелював будь-яке спонукання до ефективної праці, селянство практично виродилося. Селянин з господаря перетворився на наймита, байдужого до всього дворового, який живе на "місмячині", байдужого окрім власного городу, або (частіше) - самогону.
Яе результат, в 1964 році СРСР вперше вдався до закупівель зерна за кордоном. В 1967 році на це було витрачено 50,2 тони золота, а в 1972 році - 458,2 тони! Система перетворилася на абсурд. Радянський народ проїдав всі прибутки від продажу за кордон газу, нафти, лісу, молібдена, хрому, нікеля, і ще багато-багато чого - все це обмінювалося в США на золото; до цього золота додавалося те, що видобувалося в СРСР і все те поверталося назад до США. Чи довго можна було так жити?
І ось, постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року було введено нове "Положення про паспортну систему СРСР", яке передбачало видачу паспортів всім громадянам, починаючи з 16-річного віку. Фактично видачу паспортів було оголошено 26 грудня того ж року. Зроблено це було в межах реформ, що їх розробив професор Ліберман і яка впроваджувалася під керівництвом чи не найталановитішого радянського економіста і функціонера Олексія Косигіна
Але замість того, аби врятувати, ця подія стала початком кінця Радянського Союзу і влади комуністів, бо ті реформи, що їх замислив товариш Косигін, носили поверхневий характер і не чіпали основи основ. Відповідно, вони могли лише відтермінувати кінець на п`ятирічку-другу.
Системні недоліки радянської економіки, в т.ч. і в сільськогому господарстві, головною з яких була відсутність конкуренції на ринку товарів і робочої сили, не дозволили скільки-небудь підвищити ефективність виробництва. Гроші ж, які могли бути спрямовані на розвиток соціальної інфраструктури села, з`їдав військово-промисловий комплекс.
Отримавши паспорти, сільська молодь майже поголовно кинулася в міста. Села спорожніли за якихось п`ять-сім років. До "неперспективних" сіл періоду реформи Косигіна додалися такі, в яких крім людей "за 40" не залишилося майже нікого.
Так почалася агонія.
Багато хто нині з пенсіонерів, які тужать за "світлим минулим", клянуть Горбачова. Але чи винен він в тому, що вся партійно-радянська номенклатура не змогла перебудуватися з концептуально хибної ідеології, яка панувала в радянській політичній та економічній системах? Китайці - змогли. Правда, в результаті від комунізму у них залишилася хіба що назва партії.
Наші комуністи зрештою пішли іншим шляхом. Із партійних секретарів та голів колгоспів вони перетворилися на банкірів, заводчиків, фабрикантів та земельних латифундистів. З тією ж психологією рабовласників вони продовжують панувати над розореним їхніми попередниками селом.
Але то вже - інша історія...
Немає коментарів :
Дописати коментар