Ми за ціною не постоїмо?

      Знов настав місяць травень. І знов настає Це Свято. Знову трубачі надуватимуть щоки, палахкотітимуть на вітру знамена, Хрещатиком підуть нестрункі і ще рідші, ніж минулого року колони полків, дивізій та армій, і з трибун махатимуть пухкими долоньками сивим ветеранам  можновладці від чергової партії, яка прорвалася до керма влади.

Так, мова піде про 9 травня. Про свято "із сльозами на очах". Про ветеранів. Але - і не тільки про них. Вірніше, - не стільки...

      І не про дискусію щодо терміну "Велика вітчизняна" піде мова, хоча автор є принциповим противником його і готовий аргументовано доводити свою точку зору.

Навіть не модне (саме - модне) питання примирення вояків Червоної армії та УПА ми тут розглянемо, - без того буде кому лити бруд та єлей на голови тих солдат.

       Давайте порозмірковуємо над тим, чому ми всі так дружньо й послідовно, так шалено й бескомпромісно ненавидимо воїна-переможця, а надто тих, хто заплатив за ту перемогу власним життям. Заплатив сповна, втричі, вп`ятеро більше від необхідного.

      Відгремлять оркестри. Ветеранам наллють від щедрот чиновницької душі "фронтові сто грамів" і насиплять каші з похідної кухні. І скажуть тост. І хильнуть з ними повний стакан горілки, як це зробив нещодавно наш "Гарант". І тицьнуть до рук кульочок з китайською гречкою та українською горілкою.

      І мова не про те, що ту горілку й ту гречку придбано за державні кошти втридорога в магазинах, що належать тим-таки чиновникам. Мова про те, що наступного дня цей чиновник дивитиметьмя на ветерана, який прийшов до нього в кабінет за допомогою, свинцевим поглядом. Мова про те, що ті двісті гривень, що їх державні мужі, скріпивши серце, вичавили з бюджету (можно ж було "роздерибанити") ветерани напевне витратять на ліки, які за законом держава їм має виділяти безкоштовно. Витратять в аптеках, що належать державним мужам.

Шкірити зуби в посмішці, ляскати ветерана по плечах, а самому рахувати хвилини до того часу, коли закінчиться "захід" і можна буде забути про "старих шкарбунів", - чим є таке ставлення, як не ненависть? 

      Але ще гірше у нас ставлення до мертвих. Тих ми ненавидимо стократ. Пройшло шістдесят вісім років з дня Перемоги, а ми не знайшли можливості й часу поховати всіх загиблих. Лежать кісточки солдатські під Лисичанськом і Харковом, під Слов`янськом і Києвом, під Бродами й Запоріжжям. Нам - не до них. Спочатку треба було країну відбудовувати. Потім - прискореними темпами будувати комунізм для прийдешніх поколінь. Нести комунізм ефіопцям, камбоджійцям та кубінцям. Потім - той "комунізм" ламати. Прихватизовувати. Виживати в нелюдських умовах, які "прихватизатори" створили власним громадянам. Тут - не до дідівських кісток.

      Нама грошей? Гроші є. Для нашого улюбленого президента в Межігір`я придбали люстру майже за п`ятдесят тисяч(!) доларів, точніше - державному бюджету вона обійшлася в 355 тисяч гривень. На будівництво сауни в президентській резиденції "Синьогори" витатили один мільон сто тисяч гривень (як, до речі, мали піти на добудівлю лікувального корпусу). Скільки грошей витратили лише на придбання ливанського кедру для знаменитої "Хонки" Януковича - знають лише окремі особи, які користуються особливою довірою гаранта.
      Велика опозиціонерка Юлія Володимирівна Тимошенко має кілька "будиночків". Один з них - в котеджному містечку "Срібна затока" оцінюється в 5.5 млн. доларів США. Ще більший опозиціонер - Петро Миколайович Симоненко оселився в маєтку під селом Горенка Кіївської області, сама лише земля якого оцінена в 1.5 млн. доларів. Не бідні, само собою, пан Арсеній Яценюк та пан Олег Тянибок, пан Микола Азаров та пан Сергій Арбузов. Третій Президент України Віктор Андрійович Ющенко теж не останній кусень хліба доїдає.

      От би їм всім скинутися! Хоча б по 1/10000 від своїх статків! Але... Постояти на трибуні, а після,  від втоми, хильнути чарчину бюджетної горілки в бюджетному наметі разом з відібраними службою безпеки ветеранами - простіше й приємніше для душі.

      Гроші є. За великим рахунком, більшість ветеранів, упевнені, погодилися б пожертвувати тими нещасними гривнями, що їх видідила їм вдячна держава до свята Перемоги на пошук та поховання тіл своїх бойових побратимів.

       А що робить влада? Нічого. Що робить опозиція? Нічого. Що робимо ми, прості громадяни? Питання риторичне.

      Що це, як не ненависть? 

     Зрештою - є КПУ. Комуністи поклали мільйони солдатських життів на штурм нікому не потрібних висоток чи давно оточених, ладних не сьогодні-завтра здатися без бою гарнізонів. Кому ж, як не їм віддавати борги? Гроші на силумінові пам`ятники своїм кумірам знаходять, на  офісні приміщення по кільканадцять сотень метрів в Запоріжжі, Луганську, Києві знаходять; знаходять і чималенькі суми на балборди із вітаннями ветеранам з Днем Перемоги - знайшли б і для іншої благородної справи. Але ані Петро Миколайович Симоненко, ані Леонід Іванович Грач, ні Спірідон Павлович Кілінкаров, ні Алла Олександрівна Алєксандровська чомусь питання перезахоронення тіл загиблих не піднімають. Ім не до предків - треба за світле майбутнє прийдешніх поколінь боротися. Бажано - з маєтку под селом Горенка.

А предки... вони свій вклад уже внесли.

 newsland.ru

Люстра для резиденції В.Ф.Януковича, вартістю в п`ятнадцять річних зарплат пересічного українця. Ніхто не сперечається: Президент дуже поважає і любить ветеранів і шанує загиблих воїнів. Але чомусь думається, що себе він поважає, любить і шанує все ж-таки трохи більше...

   

 www.newsland.ru/news

Будинок Юлії Тимошенко в Конча-Заспі, в елітному котеджному містечку "Срібна затока". Пані Юля двічі була Прем`єр-міністром України. За себе не забула. А що вона зробила для того, аби закінчити війну, адже за старою традицією, війна закінчена, коли похований останній загиблий солдат? 

 http://vidgolos.com/images/49_49_1.gif

Ніхто не поклав в землю стільки людських життів, як комуністи СРСР. Згодні, всі ці жертви - заради світлого майбутнього всіх людей планети. Та поки що свтле майбутнє комуністи встигли побудувати лише окремим людям. Маєток Петра Симоненка в с. Горенка Київської області.

 investigator.crimea.ua/

В маєтку Віктора Андрійовича Ющенка, як у справжнього українця, є і ставочок, і млиночок. Певне, сидячи на берези ставка, Віктор Андрійович згадує воєнні подвиги свого батька та його бойових товаришів. Жаль, що лише згадує...

       Зараз лише окремі ентузіасти займаються пошуком залишків загиблих, їх ідентифікацією та перепохованням. Часто - не за допомоги, а за активної протидії державних мужів. Велику справу роблять... "чорні археологи". В пошуках військових раритетів, вони вишукують невідомі досі поховання, або просто - залишки тіл загиблих воїнів Вермахту та Червоної армії. Раритети - в кишеню і на чорний ринок. Кістки - в мішки. Потім - анонімний дзвінок в органи влади: приймайте "вантаж-300". Там лаються...

     P.S. Було б добре, якби хтось із політиків або чиновників, прочитавши цю публікацію, проявив відповідну ініціативу. Невже це - наївне сподівання?

     ПАВЛО  ПРАВИЙ