Загальна кількість переглядів сторінки

середа, 27 квітня 2011 р.

Перше травня, козаки з нагайками та БТРи.

     Міжнародний день трудящих зараз для пересічного українця здебільшого сприймається як один з весняних сонячних днів, вільних від роботи, коли можна вибратися на природу з друзями й дітьми, мосмажти шашлики, порибалити й випити горілки. Але так було не завжди.
 В радянські часи святкування 1 травня проводилося з не меншим розмахом, ніж 7 листопада. Товариші комуністи щосили намагалися показати, наскільки вони поважають трударів, і це свято було своєрідним звітом влади щодо поліпшення життя робітничого класу, а для "класу" - черговою можливістю висловити любов до партії в дячність за ії піклування про себе..
     Чи було підгрунтя для подібних настроїв? Щоб відповісти на таке питання, треба зазирнути туди, в "прокляте капіталістичне минуле", аби побачити і переосмислити те, наскільки людина праці стала жити краще в державі, де влада офіційно належала саме їй, як стверджували товариші з ЦК КПРС.
     Отже зазирнули. Зазирнули в далекий вже 1914 рік. Що ж там побачимо?

     Цифри, цифри... 
 
     Розповідаючи про нещасне життя робітників та селян до Великої Жовтневої соціалістичної революції, радянські історики й агітатори (часто рівень історичних публікацій і не піднімався вище агіток) полюбляли давити на емоції. Люди старшого покоління згадуют переважно епітети, якими в газетах та підручниках нагороджувалася "капіталістична дійсність" Російської імперії: "безпросвітна нужденність", "рабські умови праці", "голодне існування", "життя в бараках", тощо.
     Були й цифри. Комуністи є великими знатоками цифр, і ще більшими спеціалістами в жонглюванні ними. Улюблений прийом - недосказаність. Ми категорично стверджуємо: комуністичні агітатори не брехали. Вони говорили лише правду. Тільки... трохи не всю.
     Яскравий приклад. Беремо таку собі книжечку, яка вийшла навіть не в части Брєжнєва, а вже напередодні кінцевого краху комуністичної влади: в 1991 році. Називається вона (тут і далі - мовою оригіналу) "История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории России IX - начала XX в." І ось стаття в тій книжецті такого собі К.Ф.Шацилло "Николай ІІ: реформы или революция". Тут усе про "бедственное материальное положение трудящихся масс..."
Ось цитата, яку знайшов автор для ілюстрації "бєдственногог положенія":
     "Анализируя бюджет московских рабочих в конце XIX в., один из санитарных врачей писал: "... за уплатою за все необходимое для проживания в Москве у одиноких чернорабочих от месячного заработка (в среднем 14 руб. - К.Ш.) остается 1 рубль или даже получается дефицит; у специальных (специалистов со средней зарплатой в 29 руб. - К.Ш.) остается 10-15 руб. У семейных чернорабочих в большинстве расход в значительной степени превышает доход, а потому приходится работать сверхурочно (1-3 руб.) и прибешать к закладам и займам. У семейных специальных рабочих расход покрывается доходом или остается очень незначительна сумма, если не бывает вычетов".
     Що тут скажеш? Дуже сумна картина. Але... Але в даному випадку ми стикаємося саме з випадком умілої маніпуляції цифрами й словами. Ось, наприклад, питання: чому автор статті привів цитату не цілком, а з половини: "...за уплатою за все необхідне..." - це як? Що таке "необхідне"? Дайте нам список, будь ласка! А у відповідь - тиша. Тому, що прийшлося визнати, що в "необхідне" входив набір продуктів харчування, від яєць до яловичини, від молока до картоплі, від горілки до ковбаси (а не краюхи чорного хліба та картоплі "в мундирах" для всієї родини, як нам втовкмачували агітатори). Тому що в "необхідне" входив одяг, - повсякденний і вихідний, від спідньої білизни до краватки, від черевиків до плаття дружині, від картуза, а часто - й капелюха  до шкарпеток (а не драні штани, викинуті якимось барином на смітник, вилинялої від багаторічного носіння косоворотки й лаптів, як нам втовкмачували агітатори). Тому що в "необхідне" входила платня за квартиру (не койко-місце в бараці, як нам втовкмачували агітатори, а саме за квартиру, в справжньому будинку) і відвідування бані (у кого її не було вдома). "Споживчий кошик" був і тоді, - не лише в часи незалежної України, а тогочасні закони щодо його наповнення виконувалися не в приклад нашим "проффесійним" урядам.
     Чому ж така інформація сприймалася радянською людиною без подиву? Тому, що заплутували мізерні, як для періоду "пізнього соціалізму" цифри: 14 крб., 1 крб., 10-15 крб... Дійсно, що то таке, за Горбачова (та навіть і за Брєжнєва) - 1 карбованець!
Але обурення "ненаситними буржуями" починає зникати, якщо зазирнути в перелік цін на товари того часу (тому такі відомості комуністичні агітатори чомусь не приводили) зникає, тільки-но ознайомишся із цінами в Києві, Москві чи Пітері.
      Ми могли б привести купу цифр, яких так не люблять згадувати комуністи, але для їхніх апологетів більш переконливими будуть слова одного з комуністичних вождів - Микити Хрущова (мова оригіналу, по матеріалам сайту "Трудовые будни. RU":
     "Н. С. Хрущев на завтраке в его честь, устроенном 19.09.1959 киностудией "ХХ век-Фокс", вспоминал:  "Я женился в 1914-м, двадцати лет от роду. Поскольку у меня была хорошая профессия (слесарь), я смог сразу же снять квартиру. В ней были гостиная, кухня, спальня, столовая. Прошли годы после революции, и мне больно думать, что я, рабочий, жил при капитализме гораздо лучше, чем живут рабочие при Советской власти. Вот мы свергли монархию, буржуазию, мы завоевали нашу свободу, а люди живут хуже, чем прежде. Как слесарь в Донбассе до революции я зарабатывал 40-45 рублей в месяц. Черный хлеб стоил 2 копейки фунт (410 граммов), а белый - 5 копеек. Сало шло по 22 копейки за фунт, яйцо - копейка за штуку. Хорошие сапоги стоили 6, от силы 7 рублей. А после революции заработки понизились, и даже очень, цены же - сильно поднялись..."
     Як бачимо, навіть чорноробочий, навіть на "жалюгідний карбованець", що залишався у нього  після сплати за "все необхідне" міг придбати 50 фунтів (20,5 кг) "чорняшки", якою, як нам розповідають тільки й харчувався.

 Робітники типографї товариства Ситіна і Ко в Москві. Звернемо увагу на одяг цих людей: невже в когось повернеться язик назвати їх злидарями? 
 Гарна корова, як розповідають старі, "за царя" коштувала від 15 до 20 карбованців. Тобто - менше середньої місячної зарплати українського робітника. А ну, чи зміг би радянський робітник купити на свою зарплату корову? Нині вона коштує мінімум тисячу доларів!


Про "політичні вимоги". 

      Але ж у робітника за царизму був ненормований робочий день! - вигукне хтось. Так, був. І то була велика проблема. Але і тут не треба уявляти собі, як робітник "вкалує" від зорі до зорі по 12-14 годин. Зазвичай, робочий день складав 9 годин (45 годинний робочий тиждень) і це - далеко не гірші умови праці, ніж ті, яки, приміром, пропонуються в новій редакції КЗОТу Азарова-Януковича - 48- годинний робочий тиждень). Так, було й 12 годин. І 14 було. Але рідко, - переважно в т.з. дні "штурмовщини", коли треба було виконати термінове замовлення.
Вимога 8-годинного робочого дня - основне "політичне" гасло робітників початку ХХ ст. Чи була ця вимога виконана? Ні. А в СРСР? Так. Але - в пізніші строки. І - значно пізніше, ніж в країнах "капіталістичного світу".А от за часів товариша Сталіна працювали й по 9 годин, і більше, і навіть  без вихідних. Мало хто знає, але в СРСР кінця 30-х - початку 50-х і навіть 1 січня було робочим днем!
      Цікаве ставлення в "країнї пролетаріату, який переміг" було до молоді. Пригадуєте фільм "Місце зустрічі змінити не можна"? Там Шарапов згадує як його сусід - хлопець Вєнєчка за часів навчання в консерваторії з кожної стипендії купував мамі квіти? Так от: не вірте - пропаганда.
Слово відомому пісьменнику Віктору Суворову (мовою оригіналу):
     "С 3 октября 1940 года в Советском Союзе обучение в высших учебных заведениях и старших классах обыкновенных школ стало платным. Вводилась эта мера в связи с тем, что благосостояние трдящихся ужасающе повысилось и деньги трудящимся все равно девать некуда. По просьбе этих смых трудящихся родной првительство им подарочек подбросило. Мгновенно школы опустели. Чтобы миллионы подростков зря по улицам не шатались, для них были открыты особые "учебные заведения". При военных заводах. В эти "учебные заведения" забирали, не спрашивая хотения. По мобилизации. Побег несовершеннолетних пацанов и девчонок из "учебных заведений" карался по всей строгости Уголовного кодекса... <...> Потом за это "обучение" надо было с любимой Родиной расплатиться - четыре года отпахать на родном заводе без права выбора места, профессии и условий работы. Забирали в "учебные заведения" с 14 лет. Срок обучений - 1-2 года. Значит расплачиваться надо было начиная с 15-16 лет. А там и в армию загребут.
Вся эта система принудительного труда миллионов подростков именовалась термином "трудовые резервы". Править этой производственно-тюремной системой товарищ Сталин поставил товарища Москатова Петра Григорьевича". (В.Суворов. Беру свои слова обратно).
      Тож, якщо й має йтися про стипендію, то про ту, яку Студент виплачував державі а право отримати вищу освіту.
      Додамо до цього, що в 30-і роки в СРСР було введено смертну кару для дітей, починаючи з 12-рчного віку, а також кримінальну відповідальність громадян, яка могла виражатися в запізненні на роботу більш ніж на чверть години.
      Комуністи дуже лають систему "робітничих книжок", яка існувала в царській Росії. Мовляв, це робило пролетарія залежним від роботодавця. І тут-таки, отримавши владу, ввели трудові книжки й собі. Вони й зараз існують.
      Комуністи розповідають про те, як у своєму безмежному піклуванні про трудящих в СРСР  розбудували систему дитячих садків, яслів, впровадили безкоштовне навчання та медичне обслуговування. І це - правда. Честь і хвала їм за це. От лише б вони згадували хоч іноді, що до Революції, наприклад в м. Луганську на заводі Гартмана існувала амбулаторія для робітників (безкоштовна), школа для їхніх дітей (теж безкоштовна) і дитячий садок (здогадайтеся, який?). І на текстильних підприємствах Савви Морозова було так само. І на знаменитому Путіловському заводі. І на заводі "Арсенал" в Києві.
      І справа тут не в піклуванні. І буржуїни, і більшовики добре розуміли: "гегемона" ніщо не має відволікати від виробничого процесу. Плюс - стара мудрість: "гарний робітник - ситий робітник".
      Буржуїни не лише про хліб насущний, але й про розваги для робітників не забували: майже при кожному підприємстві існували гутки самодіяльності, бібліотеки, спортивні товариства, тощо. І щось не віриться, що голодний обірваний "пролетарій" зацікавився б можливістю зайнятися гімнастикою чи поспівати в хорі.
      Словом, і рівень, і спосіб життя більшості робітників Російської імперії ( в тому числі й українських) абсолютно співставний з рівнем життя пролетаріату СРСР початку 80-х.


"Пригноблені" царизмом робітники Луганського заводу Гартмана. Перша (але далеко не єдина) на Луганщині робітнича футбольна команда. Створена викладачем гімнастики міністерского училища заводу (було, виявляється таке) Генріхом Држевіковським в рамках добровільного заводського товариства робітників "Товариство розумних розваг" (1908 рік). 

  Про козаків з нагайками та БТРи. 

       В місті Горлівка Донецької області, неподалік від старої (ще дореволюційної) будівлі заводоуправління Горлівського машинобудівного заводу стоїть скромний металевий обеліск. На табличці із нержавіючої сталі напис: "На цьому місці царськими карателями була відрубана рука робітника Кузнєцова...". Йдеться про буремні події робітничих виступив 1905 року.
      Звичайно, не можна уявити собі картину, як "озвіріла солдатня" хапає ні в чому не винного робітника, тягне його до плахи, де із сокирою в руках вже стоїть такий собі мордатий жандармський офіцер. Все відбулося буденніше: стачка робітників поступово переросла в погром із киданням каміння в поліцейських, вікна заводоуправління а то й просто в гарно одягнених перехожих. Правоохооронцями було викликано козачі підрозділи. Зазвичай козаки "працювали" нагайками (на той час ПР-73 ще не придумали). Однак того разу страйкарі застосували каміння, шматки труб та арматури, тощо. От козачки й витягли шабли...
      Прико? Звичайно. Антигуманно? Кажуть - так. Але ж і на місце полійцеських та козаків себе поставте: вас б`ють чим попало й куди попало, розбивають голови цеглою. Що робити?
В радянській пропагантоі міцно затвердилася міфологема, згідно якої пролетарі мали моральне право навіть ВБИТИ городового, адже боролися за праве діло. А от городовий, який застосував зброю, часто навіть задля самооборони проти розлюченого натовпу малювався злодієм і монстром, адже захищав "гнобителів". Наче вдома на нього, живого й здорового не чекали дружина та діти.
      А ось Радянський Союз. Правда, не "День солідарності", але теж - 1 число - 1 червня 1962 року. Знамениті Новочеркаські події. Причиною їх стало підвищення на 20% цін на м`ясо й ковбаси та на 25% - на вершкове масло. Одночасно на електровозобудівному заводі на 30% збільшили виробничі норми. Люди збурилися. Сірником до пожежі бунту стали слова директора заводу Б.М. Курочкіна у відповідь на закиди робітників "як жити"?: "не вистачає грошей на м`ясо - іжте піріжки з лівером" (ай, як би радянська пропаганда красиво подала ці слова в якомусь фільмі "про революцію", але пролунали б вони з уст якогось буржуїна!)
      В результаті в Новочеркаську спалахнуло стихійне повстання з погромами й побиттям начальників. В місто було введено війська з бронетранспортерами та кулеметами. Все це закінчилося тим, що 2 червня на площі перед місцевим міськкомом партії було розстріляно майже тисячний натовп. Результат - 24 вбитих, більш як 87 поранених. Щонайголовніше(!) сімох "зачинщиків" пізніше було засуджено до страти за "бандитизм, масові заворушення та спроби повалення Радянської влади" (тобто, начебто влади тих самих робітників). Ще 105 людей отримали від 10 до 15 років позбавлення волі в колонії особливого режиму.
    Чи не надто круто комуністи обійшлися з "гегемоном"? Порівняти можна хіба що з повстанням у Москві 1905 року. Але те повстання, по-перше, було ЗБРОЙНИМ, по-друге, воно було заздалегідь підготовлене (тобто були відповідні наміри).
      Цікаво порівняти покарання 7 "зачинщиків" Новочеркаського повстання з покаранням царським судом керівників повстання Московського (тих, кого вдалося захопити, адже більшість не стали чекати й чкурнули за кордон). Наприклад, Васільєва-Южина, якого було заарештовано на початку повстання було звільнено вже через кілька місяців (в 1906 році він вів "партійну роботу" на півдні Росії). Знову порівняння не на користь комуністів.
       Хрущов лив крокодилячі сльози, стогнучи про нещасних співвітчизників, але коли ті співвітчизники з відчаю вдалися до радикальних дій, запросто віддав наказ про їх розстріл. Йому навіть на гадку не спало потім помилувати когось! Якщо робітники вимагають ковбаси, значить - виступають проти Радянської влади, ні більше, ні менше. А були ж іще Тімертау і та ж багатостраждальна Горлівка, були Донецьк і Тбілісі; були Слов`янськ і Беслан... І всюди - бронетранспортери та "Калашніков" в якості аргумента. Годі й питати, чи сам Хрущов з Мікояном та Шелєпіним (які керували "замиренням" новочеркаського бунту) відчували нестачу м`яса, червоної та чорної ікри, осетрини, ананасів, рябчиків, шампанського, тощо.
      Найдивніше, що досі ще знаходяться люди, які вбачають в комуністах, їхній ідеології й методах управління ледве не ідел гуманізму. Особисто ми абсолютно не бачимо різниці між буржуями початку ХХ ст. і їхніми ідеологічними противниками кінця того ж-таки сторіччя. І ті, і ті нормально годували народ, аби той мав сили працювати; ті, й ті розстрілювали, чавили козацькими кіньми або армійськими бронетранспортерами людей, коли ті вставали на боротьбу за свої права. Більше ніхто в світі, може, крім Саддама, не додумався труїти власних громадян бойовими газами, як це зробили більшовики з "тамбовськими куркулями" в 20-і.
       Може, саме тому нинішні комуністи так легко влилися у "буржуазну" владу, придбавши "свічні заводики" та маєточки в Кончі-Заспі, одягшись у Версачі та BOSS, пересівши з "Волг" на "Лєксуси" й оцінивши принади "Картьє" та "Ролексу".

gsvg.ru 
БТР-60ПБ. Броньовички для комуністів слугували не лише як трибуна для вождів світового пролетаріату, але і як гарний аргумент переконання цього пролетаріату в тому, що піріжки з лівером корисніші, аніж відбивні з яловичини. 

    novyny.pl.ua/
Скромний будиночок головного українського комуніста Петра Миколайовича Симоненка, котрий дуже полюбляє розповідати, як погано жилося українським робітникам до революції. Площа маєтку - 1.5 га. Сама лише земля оцінюється в 1.5 млн. доларів США, - будь-який буржуїн-гнобитель позаздрить. 




 history-life.ru/ post
Дача Сталіна в Кунцево. Тут вождь думав над тим, якими б іще законами полегшити життя трудової людини.
Дача, звичайно трохи "не дотягує" до фазенди Симоненка, але і заслуги Петра Миколайовича перед світовим пролетаріатом, погодьтеся, набагато більші. Правда, заради справедливості слід сказати, що Сталін компенсував кількістю - у нього було багато дач - в Гаграх, в Сочі, в Піцунді...

       Кажуть, треба жити без заздрощів. І прощати винуватцям нашим. Хай живуть на цьому світі, користуючись награбованим у нас. Зате нам буде щастя після смерті, а вони потраплять в пекло. Так розповідають нам червонопикі батюшки. Тож із святами Вас, співвітчизники! І нехай "винуватцям" легенько так гикнеться на сонячних пляжах Гаваїв та Багам.

      З великим пролетарським привітом,

      ПАВЛО  ПРАВИЙ

Немає коментарів :

Дописати коментар