Загальна кількість переглядів сторінки

неділю, 8 травня 2011 р.

Прапор Перемоги. Злочин без покарання.

          "Этот день мы приближали, как могли", - співається в знаменитій пісні. Дійсно, тут - нема чого ні додати, неі відняти: як могли. І як уміли. На зубах і жилах. Великою кров`ю.
В Україні в 2011 році було вирішено на рівні з державними прапорами на День Перемоги вивішувати копію прапора, який було піднято над Рейхстагом. Багато хто - проти. Хтось - за. Аргументи різні, переконливі й не дуже. В наступні роки офіційного рішення по "Прапори перемоги" не було, але полотнища кольору крові подекуди продовжують вивішувати.
          Ми відносимося до противників червоних стягів на вулицях сучасних українських міст. І не лише з політичних мотивів. На наше глибоке переконання місце цьому прапору - в суді. Як речовому доказу великого злочину, скоєному комуністичними вождями по відношенню до власних солдат в останні дні тієї страшної війни.
       В усьому світі символіка червоного кольору прапора означає "волю". І лише більшовицькими пропагандистами була придумана міфологема про "колір пролитої борцями за волю крові". Та вийшло так, що штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II-го степеня, Ідрицкої стрілецької дивізії, піднятий над Рейхстагом  1 травня 1945 року майже в буквальному сенсі був просякнутий саме кров`ю. І найстрашніше те, що кров цю було пролито марно.
         Зараз сперечаються про кількість втрат під час штурму Берліна. Називаються різні цифри, від фантастичних 14 тисяч вбитих до не менш фантастичного мільйона. Радянська пропаганда завжди завищувала втрати противника і занижувала власні. Офіційна версія наразі говорить про те, що Червона Армія втратила з 26 квітня по 8 травня 1945 року 352 тис. 475 військовослужбовців, з них убитими - 78 тис. 291. Втрати польского війська становили відповідно 8 тис. 892 та 2 тис. 825 людей. Втати в бойовій техніці склали 1997 танків та САУ, 2108 гармат та мінометів, 917 бойових літаків.
         При цьому називаються фантастичні цифри убитих на німецькому боці - 400 тис. І це - не рахуючи поранених, яких, як відомо із статистики треба рахувати як 3:1 до вбитих (тобто - приблизно 1 млн.200 тис) і полонених - 380 тис. При цьому слід зауважити, що ці цифри - наслідки не лише штурму безпосередньо Берліна, але й інших важких боїв, які стратегічно об`єднані в т.з. Берлінську стратегічну наступальну операцію.
         Щодо втрати в самому Берліні, то тут офіційна статистика мовчить. На жаль. Неофіційно називають цифри в 100 тис. самих лише убитих, і 300, і навіть 500 тис. Останне - навряд чи, бо навіть за відомостями радянських істориків, кількість захисників Берліну, включаючи "фольксштурм", "Гітлерюгенд" та поліцейських не перевищувала 100 тисяч.
Тож аналіз і співставлення цифр дає підгрунтя стверджувати, що незворотні втрати Червоної Армії в Берліні склали якраз близько 80 тис. осіб. Тобто, швидше за все, спритні на руку комуністичні професори втрати в самому лише Берліні приписали загальним бойовим діям на всьому берлінському напрямку.
        Та навіть якщо погодитися з офіційною історіографією, яка стверджує, що взяття ворожої столиці обійшлося в "скромні" 78-80 тисяч убитих, нікуди не подінеш того факту, що то були, за великим рахунком, не бойові втрати. То було убивство. То був Злочин.
Спитають: чому? А ми відповімо питанням на питання: а для чого взагалі потрібен був той штурм?
        Тепер поясним свою думку. Після прориву Зєєловських висот і виходу до східних передмість столиці Третього Рейху, радянські війська концентричними ударами з півночі й півдня оточили Берлін. В офіційних довідниках так і говориться: 25 квітня 1945 року, об 12 годині дня 6 гвардійський механізований корпус 4 гвардійської танкової армії, форсувавши ріку Хафель, з`єднався з частинами 47 армії, замкнувши таким чином кільце навколо Берліну. Поглянемо на карту. Поглянемо і... присвиснемо. Бо на момент початку штурму Берліна радянські війська знаходилися на 50-70 кілометрів західніше міста! І з кожною годиною просувалися все далі й далі.
         Виходячи з вищенаписаного, цілком можна робити висновок, що Берлін на 26 квітня, тобто, на початок штурму, фактично перетворився на табір озброєних військовополонених.
Так навіщо ж було цей табір штурмувати? Навішо було класти 18-річних хлопчиків, які в життї своєму жодного разу двчини не поцілували? Яка стратегічна мета того штурму? Що і кому прагнули довести?
        Відомий письменник Віктор Суворов, якого так не любить офіційна історіографія, на нашу думку, вірно розставив акценти (мовою оригіналу):
        "Берлин уже окружён советскими войсками. Авиацией союзников Берлин уже превращён в океан битого кирпича… В Берлине уже голод… Надеяться защитникам Берлина не на что. Продовольствия им никто не подвезёт и боеприпасов - тоже. В Берлине разрушены водопроводные системы. В Берлине не работает канализация. В Берлине никто не убирает мусор и трупы. И некуда убирать мусор.Сколько огромный город может держаться? Это не Ленинград, за которым стояла огромная страна. Это не Ленинград, который можно было кое-как снабжать через Ладогу. Берлин снабжать невозможно. И некому его снабжать. И нет у Берлина надежды. Война уже кончилась. Один Берлин остался. Дайте защитникам Берлина ещё неделю доесть последнюю гнилую конину. Потом Берлин сам выбросит белый флаг" (В.Суворов. Тень победы).
          Нині історики повільно, але невідворотньо визнають (багато хто - вимушено, під тиском аргументів), що з військової точки зору штурм Берліна не мав жодного сенсу. Натомість намагаються вигадати різні політичні причини, від стремління забезпечити себе від можливого захоплення Берліна союзниками (хоча ті такої операції не планували, в чому повідомили Сталіна письмово) до такої собі "демонстрації могутності" американцям та англійцям на випадок, якщо ті почнуть війну проти СРСР. Ось стандарта "штамповка" стандартного російського історика - Фаліна (мовою оригіналу):
         "Если бы мы первыми не взяли Берлин, то дальше пришлось бы воевать уже не с немцами. А с нашими союзниками – англичанами и американцами... Разведка доносила, что Черчилль впервые задумался о новой войне ещё в марте 1945 года. А в апреле отдал приказ начальникам своих штабов о разработке операции «Немыслимое»... штурм Берлина произвёл отрезвляющее впечатление на англичан. Заключение начальников штабов британских войск было однозначным: блицкрига против русских не выйдет, а втягиваться в затяжную войну они не рискнули" (  WWW.ZRD.SPB.RU).
        Наче Рузвельт (а потім Трумен), Черчіль, Ейзенхауер, Паттон та інші і без того не увявляли можливостей Червоної Армії. Наче бітива за Берлін була єдиною операціїю Червоної Армії за Другу світову війну. Наче штурм Кенігсберга, Бреслау, Києва, Зєєловських висот, Сінявіно, тощо не доводив, що радяньска армія б`ється зовсім не так, як американська чи британська, чи навіть японська, що сталінські полководці, на відміну від полководців США чи Британії не жаліють ані солдат, ані бойової техніки, що "бліцкріга", як висловився доктор історичних наук Фалін, не буде. Ох, лукавить російський історик, лукавить... Кому, як не йому знати, що плани подібні до британського плану "Нємислимоє" розробляються навіть якщо здійснювати їх ніхто не збирається. Про всяк випадок. Це - обов`язок генерального штабу - передбачати події в різних варіантах розвитку. Тому був подібний план війни із союзниками і з боку СРСР...
          Посилаються навіть на суб`єктивний чинник - безумство "кривавого диктатора Сталіна", які будь що хотів зробити подарунок собі до 1 Травня. Це - відомий прийом: всі злочини комуністичної влади списувати на одного Сталіна. Почитайте мемуари Хрущова: цей ударник комуністичного терору, виявляється, зовсім не мав уявляення про масштаби репресій. Почитайте мемуари Жукова: в усіх поразках ї злочинах винен тупий, нелюдськи жорстокий Сталін, а сам Гергій Костянтинович - геній всіх часів і народів, полководец калібру Наполеона, Кутузова і Конде.
           Бувають зовсім, на наш взгляд, неадекватні аргументи. Такий собі Олександр Самсонов у статті "Была ли альтернатива штурму Берлина" (сайт "Военное обозрение, topwar.ru), опонуючи авторам, які не бачать сенсу в штурмі Берліна, висловився в дусі агітпроповців 70-х 9мовою оригіналу): 
           "... эти люди не понимают очень важных вещей: советский солдат шёл до Берлина долгие кровавые годы, он не хотел делить Победу с кем-либо. Берлин должны были штурмовать части Красной Армии, только польские части могли разделить с нами радость Победы".
          Ні, пане Олександр. Не хотів радянський солдат придбати право безроздільної власності не Перемогу ціною власного життя. Ціною життя солдата таке право хотіли придбати Верховний головнокомандувач і його маршали. Це - велика різниця. Навряд чи сам пан Олександр зголосився би загинути лише для того, аби не ділити Перемогу з американцями, англійцями, канадійцями, французами, данцями, югославами чи ще якоюсь із націй, які воювали з Гітлером. От за себе кажемо - точно воліли б не лежати в землій сирій, а, нехай і на місяць пізніше - але живим пити за Перемогу в компанії англійських, канадійських, американських, австраліських солдат. Горілку, віскі чи ром - без різниці.
         Ми переконані: всі ці аргументи не є дійсними перед судом історії. Комуністичні вожді з якоїсь примхи вбили 80 тисяч молодих, здорових чоловіків. Крапка.
        І якби ж то Сталінград був виключенням. За логікою доктора Фаліна, американо-британських підпалювачів Третьої сваітовой "отрєзвлялі" ще в 1942-му... Згадаймо Сталінградську наступальну операцію. Навіщо було штурмувати оточене в Сталінграді угрупування Вермахту, якщо радянські війська стояли вже в 150-200 кілометрах західніше - під Ростовом? І скільки солдатських життів поклали вожді на "вівтар перемоги" замість того, аби зробити очевидне (далі - мовою оригіналу):
         "Почему русские решили перейти в наступление, не дожидаясь, пока котел развалится сам по себе, без всяких потерь со стороны русских, известно только русским генералам". ( К. Цейтцлер. Роковые решения).
       Тупість Сталіна? Безгамотність Василевського, Єрьоменка, Чуйкова? Так агітатори пояснюють  будь-які незручні моменти в таємничій історії Війни: все выд дурості. Але тут цей номер не пройде. Із щоденика колишного командувача Сталінградського фронту генерала Єрьоменка видно, що командири не лише правильно бачили тодішню стратегічну ситуацію, вони доносили його до Верховного головнокомандування:
         "Следовало, как и предлагал штаб Сталинградского фронта, не атаковать окруженных, а задушить их блокадой, они бы продержались не больше одного месяца, а Донской фронт направить по правому берегу Дона на Шахты, Ростов. В итоге получился бы удар трех фронтов: Воронежского, Юго-Западного и Донского. Он был бы исключительно сильным, закрыл бы как в ловушке, всю группировку противника на Северном Кавказе" (по: В. Суворов. Тень победы).
      Кому пропонував штаб Сталінградського фронту такі розумні дії? Верховному головнокомандуючому Сталіну та начальнику Генерального штабу Василевському. Рішення приймав, зрештою, Сталін. Чому він не послухав своїх генералів? З яких мотивив віддав наказ на штурм Сталінграда, тим самим гарантовано поклавши в землю кілька десятків тисяч власних солдат? У нього вже не спитаєш... 
        А ще був штурм Києва "до 7 листопада", коли невблаганні комісари гнали в бій маси піхоти, подекуди - щойно мобілізованих з "окупованих територій", неозброєних, не навчених, навіть не обмундированих. Коли німецьки кулеметники в прямому сенсі божеволили від пекельної картини зростання гори трупів перед їхніми окопами.
        І не треба захищати Жукова, Конєва, Сталіна та всю їхню компанію. Є факти. А факти - річ уперта: з якихось своїх мотивів, які нам досі не відомі, більшовистське керівництво планомірно знищувало власних солдат. Іноді складається таке враження, що робилося це навмисно. Може, тому левову частку архівних матеріалів щодо Другої світової досі не розсекречено (навіть через 67 років після її закінчення) Що ховають?
       А результати тих злочинів ми відчуваємо досі. На війні були повибіті здорові, сильні чоловіки. Це підірвало генофонд російської й укранської націй. Величезна кількість втрат чоловіків змусила використовувати на важких роботах жінок. Баби тягали релсь, вкладали шпали; баби рубали вугілля і штовхали вагонетки; баби валили ліс, варили метал і пахали землю. На собі...
       Яких дітей потім моглии народити ці жінки? Та ще від в більшості своїй (не рахуючи тих, у кого була "бронь") не зовсім здорових (інакше їх би теж "загребли") чоловіків. А ми дивуємося, чому наші народи вимирають. Чому помирають відносно молоді ще люди, народжені наприкінці 40-х - у 50-ті роки, - т.з. "повоєнні діти".
       Чим можна виправдати ТАКИЙ удар по нації?
       
     Апологетів офіціозу, які вишукують щоразу нові виправдання страхітливим діям комуністичного режиму, не перевиховаєш. Їм нічого не доведеш. Та вони більше всього й бояться, що колись їм щось доведуть. Тому й ховаються за сакраментальним "Не дамо переписати історію". А в цій, "непереписаній", їхній історії Прапор над Рейхстагом - це символ Перемоги, а не злочину. І з їхньої точки зору таким він має бути й для нас. Вони й проголосували відповідно. Переконані, - не думаючи. Не знаючи. Не бажаючи знати. Їм досить того знання історії Батьківщини, яке дають радянські фільми "про війну", а тепер ще й сучасні - російсьі. Зніті на замовлення влади.
       Цікаво, хтось із них задумувався над тим, що мами тих тисяч юнаків та дівчат, що полегли в Берліні, не роздумуючи, погодилися б залишитися без Прапора Перемоги на Рейхстазі,  дочекавшись, коли Берлін доїсть останню гнилу конину?..



 mysteriouscountry.ru
 Погляд на карту дає можливість пересвідчитися, що радянським військам бв абсолютно не потрібен штурм Берліна. Його гарнізон вже був по суті таборов озброєних військовополонених. З трьома мільйонами голодних цивільних.






Розбиті радянські танки в Берліні. Деякі історики вважають, що втрати танків в тій операції були не великими - десь до 300 одиниць. Може, вони навіть і мають рацію. Дійсно, порівняно з Курською дугою втрати не вражають. Жаль лише, що апологети необхідності дурного штурму Берліна не сиділи в тих підбитих танках.


  gdb.rferl.org/
Батьківщина не забула своїх героїв. Після війни спорудила помпезний меморіал загиблим в Трептов-парку на гроші, що їх заробили ті, хто вижив. Але було б куди краще, якби ті, хто лежить тут, залишися живими. А на "меморіальні" гроші спорудили б для них житло...

        P.S. Іноді приходить крамольна думка, що комуністичні вожді навмисне старалися знищити безумними атаками якомога більше мужиків, аби після війни не отримати повстання озлоблених, розпачливих людей, які подивилися на те, як живуть селяни в Польші, Чехії, Німеччині, Болгарії, Прибалтиці і не порівняли з тим "раєм", в який їх повертали після переможного походу. В народі протягом війни ходили вперті чутки про те, що Сталін збирається ліквідувати колгоспи після Перемоги, дати мужику землю, скасувати примусові грошові займи, податки, тощо. "Дозволили ж службу в церквах", - говорили солдати.
       Певне, комісари знали про ті розмови й відали про настрої не лише в солдатському середовищі, але й серед інших громадян, що винесли на своїх плечах жахи війни. Треба було якось убезпечити себе від повстання досвідчених у військовій справі, доведених до відчаю людей. Вирішили зробити це радикальним шляхом.
         Вам так не здається?
     
         ПАВЛО  ПРАВИЙ
      

1 коментар :