Велика зрада.

До роковин Вічного миру

між Москвою та Польщею.

17 травня настільки насичене історичними подіями, що складно вибрати тему для публікації. Саме в цей день, в 1944 році комуністичним режимом було проведено злочинну акцію по виселенню кримсько-татарського народу із Криму до Середньої Азії "за пособнічество" нацистам. В Сполучених Штатах Америки, в 1973 році почалися слухання по "Уотергейтському скандалу". А в Радянському союзі у 1985 році прийнято вікопомну постанову "Щодо заходів з подолання пиятики і алкоголізму та викорінення самогоноваріння". Саме в цей день Московське царство вступило у знамениту "Північну війну".

Але, на наш погляд, ніяка подія не мала для українського народу таких наслідків, як "Вічний мир", який було укладено між Москвою та Польщею 17 травня 1686 року. Саме в цей день, рівно 325 років тому українська держава (Гетьманщина) припинила існування не лише де-факто, але й де-юре...

Як це не парадоксально звучить, але саме цей "Вічний мир" став для України своєріднии новим відправним пунктом в його історії. Як зазвичай буває, ця подія мала не лише негативний зміст, але й певні позитивні наслідки. Причому, це однаковою мірою стосується і Києва, і Москви (для останньої варто поміняти категорії "негативу" й "позитиву" місцями).

Що ми маємо на увазі? Ми стверджуємо, що саме 17 травня 1886 року було офіційно оформлено зраду московським царем України. Це був останній пункт з багатьох подібних, яких припустилася політична еліта наших північних "братів".

Справа от в чому. Згідно з т.з. "Березневими статтями", які, як відомо, стали продовженням дивної політики Хмельницького, спрямованої на інтеграцію України в московське царство (але про Переяславську раду - якось іншим разом), Москва зобов`язувалася не просто надавати військову допомогу Гетьманату, але воювати з Польщею до кінцевого звільнення всіх етнічних українських земель. Також підкреслювалося, що жодна із сторін не має права самостійно вести переговори з Польщею про мир.

Власне, вперше московити порушили угоду вже в 1656 році. Польща, що стояла на краю прірви офційно знеслася з царем Олексієм Михайловичем і запропонувала йому стати спадкоємцем польської корони. Царю та пропозиція, звісно припала до душі. Аякже: скільки земельки захапати можна. А щодо того, що є угода з "малоросами"... Так цар московський - справжній "госпордар свого слова" - як дав, так і забрав. То була справжня зрада. Брутальна. Відверта. Цинічна. Вже Хмельцький, дізнавшись про перемир`я 1656 року, п`яний, ридав і вив, мов скажений собака, хапався за шаблю й кричав сідлати коней, аби невідкладно "вирубати під корінь московську заразу". Та хто слухатиме слабшого? Гетьманщина, опинившись в лещатах між Ржечью Посполитою та Москвою, практично втратила можливості і для дипломатичного, і для віськового маневру. Хмельницькому треба було думати раніше...
Але помилки гетьмана суті справи не міняють: вже тодішні події дають підставу говорити про те, що т.з. "Переяславська угода" припинила бути чинною, оскільки одна з високих сторін, що домовлялися, в односторонньому порядку відмовилася іі виконувати. Але кінцево денонсували угоду Андрусівське перемир`я 1667 року та "Вічний мир" 1686 року.

Таким чином ми маємо абсолютно всі підстави стверджувати, що ця Московсько-Польска угода  припинила дію угоди "Переяславської". Власне, така схема є загальноприйнятною практикою в дипломатії і сперечатися тут важко.

Але апологети "воззєднання" знайшли вихід. Аргументів у них кілька. По-перше, вони посилаються на пізніші угоди, які підписували з Москвою Юрко Хмельницький та інші "гетьмани" в часи "Руїни". По-друге, вони відмовляються визнавати Переяславську угоду (вірніше, березневі статті) - угодою, "опускаючи" її до такої собі "жалуваної грамоти", "ласки" царя. А раз це була "ласка" - то, за логікою російських "патріотів", міжнародні дипломатичні норми на неї не розповсюджуються.

Відповімо по пунктах і коротко.

1. Посилання на пізніші акти не є коректним, оскільки росіський офіціоз піднімає на щит все ж-таки Переяслав. І святкували (хтось досі святкує) саме Переяславсьу Раду. І "воззєднання" рахують саме з неї.

 2. "Березневі статті" були ні чим іншим, як саме дипломатичною угодою. Тих росіських "патріотів", хто це заперечує, відсилаємо до російських же джерел. Наприклад:

"... те, що починалося в Переяславі і закінчувалося в Москві, мало характер договору і за договір самою московською стороною признавалося... В московських офіційних актах XVII-XVIII ст. угода 1654 року називається "Переяславським договором" (1659), "договорными статьями" (1663-1669), "постановленными пунктами" (1711), "трактатом" (1772)... "Хмельницкими договорами (1772)"... (О.Оглоблін. Українсько-московська угода 1654.// Переяславська Рада 1654 року (історіографія та дослідження), К,, "Смолоскип", 2003).

 Отже - висновок: Вічний мир" між Московією та Польщею від 17 травня 1686 року був зрадою царем українців і порушенням ним же підписаної угоди. Відтак, Мазепа і з юридичної, і з моральної точки зору мав всі права на союз зі Швецією, який він уклав наприкінці Північної війни. А відносини між Україною і Росією, починаючи з 1686 року перетворилися на відносини окупанта та окупованого.