Михайло Калашніков: легенда і міф

Напевне постать конструктора зброї Михайла Тимофійовича Калашнікова є однією з найбільш неоднозначних і, як це навіть не дивно звучить – таємничих. Хто він – дутий герой чи талант-самородок, геній чи сірість, що зробила собі ім`я завдяки привласненню чужій праці?
23 грудня 20013 року помер Герой Росії, двічі Герой Соціалістичної Праці, кавалер численних нагород та кількох державних премій, всесвітньо відомий винахідник наймасовішої зброї всіх часів та народів.

Давно серед тих, хто цікавиться історією, й зокрема історією зброї, ходять чутки про те, що насправді Калашніков не винаходив свій знаменитий автомат, що його причетність до винаходу найпопулярнішої зброї у світі, яка присутня навіть на гербах шести країн світу; яку деякі авторитетні тематичні часописи називають «легендарною», має лише номінальний стосунок.

Суперечки не втихають.

Кажуть, що автомат Калашнікова дуже схожий на німецьку штурмову гвинтівку SturmGewehr 44. Це правда. Але кажуть, що вони мають і дуже багато відмінностей. Це також правда.

Кажуть, що Калашніков просто «скопіював» «Штурмгевер», але з політичних мотивів керівництву СРСР це не було вигідно визнавати, тому честь створення автомата приписали російському винахіднику. Але є й заперечення: практично всі конструктори зброї запозичають ідеї, елементи, а то і цілі вузли виробів один у одного. Це також недалеко від істини.

Що ж відбулося насправді? Де правда?

Пропонуємо невеличке розслідування на основі, цікавої і, головне, зваженої позиції, викладеної на сайті http://andrew-vk.narod.ru/public/Public.htm  з власними коментарями (публікація сайту – напівжиним шрифтом).

Существуют две основные версии появления знаменитого АК-47:

Первая - официальная, согласно которой автомат создал прежде никому не известный русский самородок Михаил Тимофеевич Калашников.

Тут маємо зауважити, що, принаймні за офіційною версією, Михайло Тимофійович Калашніков і раніше був відомий, так би мовити, у вузьких колах. Вікіпедія, наприклад, подає інформацію, що буцімто Калашніков, ще до війни, будучи простим механіком-водієм танка, примудрився зробити низку винаходів:

«… инерционный счётчик выстрелов из танковой пушки, приспособление к пистолету ТТ для повышения эффективности стрельбы через щели в башне танка, счётчик моторесурса танка» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Калашников,_Михаил_Тимофеевич#cite_note-3).

Талановитий самородок начебто навіть мав честь побувати з доповіддю у тодішнього командуючого Київським особливим військовим округом генерала Жукова.

Що тут права, а що – продукт радянського Агітпропу, який набагато пізніше ліпив, як він це вміє робити, героя? Напевне зараз вже цього однозначно сказати не можна. Спробуємо зробити хоча б припущення.

Про лічильник пострілів з танкової гармати не скажемо – жодних відомостей про нього немає і не відомо, чи пішов цей винахд, до речі, дуже простий (достатньо встановити «прапорець», який чіплятиме казенна частина гармати привіддачі і коліщатко, яке рухатиме від нього стрілку по картонному циферблату) далі комбата, як і те навіщо такий лічільник взагалі потрібен.

А ось доля лічильника моторесурса цікава. Його начебто в 1940 році було рекомендовано до серійного виробництва, і Калашніков навіть їздив з ним у Москву на випробування і у Ленінград для впровадження виробництва, але… Але випуск приладу налагодити начебто не встигли через війну.

Цікаво, що після цього Михайло Калашніков опиняється… на фронті в якості командира танка. Чому? Якщо винахід був корисний, а винахідник – талановитий, то у відповідності до гасла «молодим всюди у нас дорога», його мали забрати на навчання (він мав лише 7-класну сільську освіту) і у якесь конструкторську бюро. Питання.

Щодо пристосування для «повышения эффективности стрельбы через щели в башне танка» то тут точно щось не те. Справа в тому, що з пістолета ТТ через його конструктивні особливості взагалі не можна стріляти через зрові щілини танка. Туди просто не проходить ствол.

Ну і ще одне. Г.К. Жуков у своїх «Спогадах та роздумах», здається, ані словом не обмовився про зустріч із самородком. Хто-хто, а Георгій Костянтинович ніколи не страждав на скромність, отож мав би згадати, що саме він фактично дав дорогу в життя генію. Не згадав…

Вторая - неофициальная, основанная, главным образом, на внешнем сходстве АК-47 с немецкой штурмовой винтовкой STG-44 конструкции Хуго Шмайсера, который, будучи в советском плену, и создал АК-47, слегка подправив контуры STG-44.

Я не стану утомлять читателя схемами и конструктивными особенностями автоматов, т.к. это отвлекает от фактов и логики событий тех лет. Замечу лишь, что конструктивно АК-47 сильно отличается от STG-44, и вторая версия, таким образом, выглядит несостоятельной.

Взагалі-то чутки, що ходили і ходять, про особу Хуго Шмайсера не згадують. Все виглядає простіше: буцімто Калашніков просто взяв STG-44 і, як у нас кажуть, «злизав» з нього свій автомат.

Насправді тут автор статті має рацію: між цими винаходами є досить суттєва разниця у конструктивних особливостях, аби говорити про просте копіювання. Тим не менш, наприклад до конструкції італійського «Фіат-124» перед випуском в СРСР було внесено більш ніж 800(!) конструктивних змін, після чого він пішов у серію під назвою «Жигулі», але нікому не спадає на думку заперечувати «спадкоємність».

Не лучше обстоят дела и с официальной версией - в ней имеется ряд таинственных неувязок, а история о самородке Калашникове - не более, чем миф. Ничего выдающегося он в своей жизни не создал - все разработанные им образцы автоматического оружия были в конечном итоге забракованы. Но всё по порядку.

Мусимо сказати, що автор правий щодо долі винаходів Калашнікова. Але для цікавості коротко розповімо про те, що ж винаходив геніальний конструктор до того, як взявся за своє головне дітище.

У 1942 році він винайшов пістолет-кулемет, зразок якого можна побачити в музеї. Для доведення цього зразка Калашніков 

«… командирован в Алма-Ату, где изготовил более совершенный образец в учебных мастерских Московского авиационного института, эвакуированного в столицу Казахстана» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Калашников,_Михаил_Тимофеевич#cite_note-3).

Пістолет-кулемет було подано для розгляду в Головне Артилерійське управління РККА, спеціалісти якого винесли жорстоке, але справедиве рішення:

«Пистолет-пулемёт Калашникова в изготовлении сложнее и дороже, чем ППШ-41 и ППС, и требует применения дефицитных и медленных фрезерных работ. Поэтому, несмотря на многие подкупающие стороны (малый вес, малая длина, наличие одиночного огня, удачное совмещение переводчика и предохранителя, компактный шомпол и пр.), в настоящем виде своём промышленного интереса не представляет» (там само).

Висновки читачі нехай роблять самі. Ми лише додамо, що експонат, який демонтрується в музеї, на наш погляд, виготовлено набагато пізніше. Про це свідчить руків`я на ложі з виточками під пальці і шліфуванням, що, звичайно, для 1942 року є нонсенс.

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/3a/AK-SMG-1942.jpg?uselang=ru

Перший "винахід" М.Т. Калашнікова - пістолет-кулемет 1942 року.

Якщо приклад, дуже схожий на приклад  АКМС зразка 1959 року ще можно пояснити тим, що це запозичення у німецького МП-40, то якісне виконання дерев`яних частин є відвертим "новоділом".

В 1944 році, вже працюючи у (НИПСМВО) Головного Артилерійського управління РККА, Калашніков розробив проект самозарядного карабіна, котрий також було забраковано. Про це теж чомусь практично не пишуть. І не даремно, адже ця зброя була фактичною переробкою американського самозарядного карабіна M1 Carbine.

Ми навіть з великою долею вірогідності припустимо, що Калашніков працював не сам – він був лише одним з членів групи зброярів, котрим доручили цю, не престижну у справжніх конструкторів, роботу. Такі проекти, коли треба було «злизати» якийсь іноземний зразок, в середовищі конструкторів називалися «картонними». Справжній конструктори працювали над оригінальними, авторськими проектами, як напрклад, Сергій Симонов, чий СКС врешті і обійшов «картонний» карабін, авторство якого приписують Калашнікову.

Из официальной версии известно, что М.Т. Калашников в 1945 году подключился к созданию автомата под промежуточный патрон 7,62х39 образца 1943 года. К 46-му году им был подготовлен проект для участия в конкурсе:

«Чертежи своего автомата АК-46 - Калашников представил в начале 1946 г, под псевдонимом «Михтим» - все проекты представлялись комиссии анонимно. Расчёты проекта помог выполнить подполковник Б.Л. Капель. Комиссия присудила проекту М.Т. Калашникова второе место, первое - проекту полковника Н.В. Рукавишникова, третье - капитана К.А. Барышева. Эти проекты, вместе с проектами Коробова, Булкина, Дементьева, комиссия рекомендовала для изготовления опытных образцов и проведения полигонных испытаний.

Изготовление опытных образцов Калашникова и их подготовку к полигонным испытаниям возложили на Отдел главного конструктора и цех опытных работ Ковровского завода № 2, куда в соответствии с решением Министерства вооружения и УСВ ГАУ, и направился М.Т. Калашников. В Коврове от Отдела главного конструктора в помощь ему выделили А.А. Зайцева, позднее - В.И. Соловьёва, составивших небольшую конструкторскую группу. Опытные автоматы Рукавишникова, Коробова, Булкина, Деменьтьева и Калашникова (два из трёх изготовленных) поступили на полигонные испытания в мае-июне 1946г.» [http://www.dogswar.ru]

Звернемо увагу на особистість Б.Л. Капеля, котрий «допомогав» головному конструктору у розрахунках. Конкуренти Калашнікова працювали самостійно, а він мав помічника. Чому? Тому що геніальний 27-річний винахідник не мав навіть елементарних технічних навичок, не володів не те що знаннями «сопромату», без яких неможливо працювати, але й не вмів креслити. Та й звідки – із 7-річною сільською школою за плечима?

Через те і у Коврові ми бачимо цілу групу спеціалістів, які «допомогали» Калашнікову впроваджувати у життя його задуми.

Зайцев, до речі, згадував дуже цікаве:

«В апреле 1946 года, после демобилизации из армии, — пишет он, — я поступил на работу в отдел главного конструктора Ковровского оружейно-пулеметного завода. Спустя несколько месяцев, осенью, состоялось наше знакомство с Михаилом Тимофеевичем Калашниковым. Ознакомив меня с его 7,62-мм карабином под патрон образца 1943 года и общим видом (sic! – А.К.) спроектированного им автомата, Михаил Тимофеевич поставил передо мной задачу о проработке технического проекта и разработке полного комплекта технической документации…» (http://geraldika.udmurt.info/simvol/kalash/).

Геніальний конструктор знайомить помічника зі своїм проектом на… малюнку? Чи треба далі досліджувати роль і місце Михайли Тимофійовича у цьому проекті?

Летние испытания не выявили победителя, при этом автомат Калашникова - АК-46 - занял всего лишь 3 место. Ни один автомат не удовлетворял требуемым ТТХ, поэтому конкурсантов отправили дорабатывать свои образцы.

«В декабре 1946 года автомат Калашникова АК-46 вышел на испытания, где его главными конкурентами стали тульские автоматы Булкина АБ-46 и автомат Дементьева АД. Затем последовал второй тур испытаний, после которого АК-46 был признан комиссией непригодным для дальнейшей отработки» (Там же).

Отже, справжній автомат, що його винайшов талановитий самородок, провалився. Про цей, невдалий проект АК-46 ми чомусь не можемо прочитати на сторінці Вікіпедії, яку присвячено Михайлу Калашнікову. А даремно. Цей автомат був фактичним продовженням невдалого «картонного» карабіна 1944 року, отож і виграти апріорі не міг.

Більше того, якщо провести паралель між АК-46 (який офіційно вважається ідейним попередником знаменитого АК-47), доводиться визнати, що Михайло Калашніков певним чином привласнював працю цілого колективу конструкторів (окрім того, що ще й користувався «дружньою допомогою» окремих спеціалістів). Отож, АК-46 відійшов у безвість, а ту інформацію, яка про нього є, дещо «підправили» у потрібний бік, про це нижче.

А дальше уже идёт очевидная мифология - образец Калашникова был окончательно снят с конкурса, но Михаил Тимофеевич каким-то чудом уговорил комиссию продолжить работу над совершенствованием проекта:

«Невзирая на это решение, Калашников (при поддержке ряда членов комиссии, состоящей из офицеров НИПСМВО, с которыми он проходил службу на полигоне с 1943 года) добился пересмотра решения и получил одобрение на дальнейшую доводку своего автомата» (Там же).

Може так і було. А може й ні. Знайомства та зв`язки були в СРСР далеко не останніми чинниками, що рухали кар’єру людини. Проте не треба також забувати, що то були сталінські часи. Більше того, в ці роки розкручувалися нові репресії, спрямовані якраз проти військових: в 1946 році заарештовано Главкома ВПС Новікова та наркома Авіаційної промисловості Шахуріна; в 1947 році – генералів Гордова, Кулика, Рибальченка. І дуже сумнівно, щоб хтось навіть із дружби взяв на себе ризик «проштовхнути» невдалий проект, котрий забирав дефіцитні матеріали, гроші, відволікав кадри.

Очередные испытания образцов были намечены на август 1947 года. И здесь возникает следующая неувязка - к указанным испытаниям 1947 года Калашников преподнёс совершенно новый образец, не соответствующий заявленному им проекту, что было запрещено условиями конкурса. Образец с условным названием АК-47 победил в конкурсе, наголову превзойдя других претендентов.

 Получается, что АК-47 возник ниоткуда. А кто вёл этот проект, кто занимался его расчётами, кто изготавливал экспериментальные образцы? Официальная версия об этом умалчивает. Странная забывчивость, которая усугубляется не менее странными перипетиями с участием Калашникова в конкурсе.

Дійсно, справа – достатньо темна. Наприклад, В.Ф. Лютий згадував:

«Позднее в усовершенствовании автомата принял участие мой давний товарищ — сообразительный и опытный инженер Владимир Дейкин... Втроем мы работали до 1947 года, когда наконец изготовили опытный автомат... Я лично испытывал новое оружие» (http://geraldika.udmurt.info/simvol/kalash/).

Бачите, у АК-47 вже троє авторів. Вірніше - четверо, бо давній «партнер» Михайла Калашнікова, безвісний нині Зайцев також присутній.

А хто такий Лютий? Ніхто інший, як начальник науково-дослідного полігону стрілецько-мінометного озброєння Головного Артилерійського управління. На цьому полігоні автомат і випробувався.

Не наполягаємо, але все це вкладається у стару радянську схему «співавторства», яка збереглася і по сьогодні. Причому серед «співавторів» справжного конструктора може і не бути – якщо це не вигідно з якоїсь причини. Адже називали, наприклад, знамениті танки серії БТ в СРСР винаходом «талановитого рядянського інженера Крісті», тоді як увесь світ знав, що Джон Крісті – це «талановитий американський інженер», танк якого M1931 СРСР просту купив і вивіз під виглядом трактора.

 По крайней мере ясно, что М.Т. Калашников не разрабатывал АК-47, т.к. он возился со своим проектом, который явно проигрывал другим. Официальные биографы умалчивают о пикантных деталях, скрывая то, что придётся восстанавливать по косвенным фактам.

Версию с Хуго Шмайсером официоз отметает ещё и потому, что тот работал в Ижевске, а Калашников - в Коврове (см. выше).

Но удивительное в этой истории то, что слава АК-47 свалилась именно на Ижевск, а не на Ковров!

Про те, що знаменитий німецький конструктор Хуго Шмайсер кілька років жив і працював в СРСР, воліли не говорити і не писати. Але це було:

 «В октябре 1946 Хуго Шмайссер в принудительном порядке (как и все немецкие специалисты во всех без исключения областях военной техники, оказавшиеся на подконтрольной СССР территории), был вывезен в Советский Союз. Шмайсер с большой группой конструкторов был отправлен в Ижевск — один из центров советской оружейной индустрии. Группа работала в оружейном КБ завода «Ижмаш». Немецкие специалисты прибыли в Ижевск в конце октября 1946» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Шмайссер,_Хуго).

До великої групи конструкторів входили: Бранитцке, Шинк, Грунер та інші.

К. Бранитцке був головним конструктором фірми Gustlof Werke – знаменитих заводів стрілецького озброєння; О. Шинк – заступником головного конструктора збройової фірми BSW. Доктор Вернер Грюнер був конструктором знаменитого кулемета MG-42, одного з найкращих у світі, котрий і досі стоїть на озброєнні в арміях деяких країн.

Нормальна компанія підібралася, правда? Повернулися вони всі до Німеччини в 1952 році. Майже всі - одночасно. Схоже на те, що всі вони працювали разом у закритому КБ тюремного типу (т.з. «шарашки»), які є характерні для СРСР часів Сталіна. Особливістю таких «шарашок» було те, що їхнім конструкторам ставилося чітке завдання: доводите до серії певние військове замовлення (літак, танк, гармату, автомат) – виходите на волю.

Проте не шукайте відомостей про те, що ж розробила група цих потужних видатних професіоналів. Досі це – державна таємниця. Сталіна давно немає, СРСР давно розвалився, а таємниця живе.

На користь того, що Гуго Шмайсер все ж мав якись стосунок до винаходу Калашнікова, свідчить те, як їх намагаються максимально розвести у просторі і часі; як замовчується біографія німецького конструктора. Навіть характеристику цікаву придумали:

«Шмайсер Гуго Макс Рихорд. Технического образования не имеет. В процессе своей работы над проектами  проявил себя как практик - конструктор. От каких -либо конструкторских разработок отказывается, ссылаясь на отсутствие специального образования и не умение самостоятельно конструировать. Ни на каких работах завода использован он быть не может.» (Из Общей характеристики иностранных специалистов при отделе главного конструктора завода №74)» (http://www.cneat.ru/mtk.html).

Шмайсер дійсно не мав технічної освіти, тобто – диплому. Але він ще зі шкільних років працював у всесвітньо відомій збройовій фірмі «Бергман» під керівництвом батька, котрий був там головним конструктором! Так, з точки зору «совка» у Хуго не було «бомажки», але Хуго Шмайсер був ведучим конструктором фірми «Хенель» протягом 20 років! Він особисто розробив пістолети-кулемети MP-28, MP-34 і MP-36; він керував групою конструкторів під час розробки карабіну Mkb-42!

Хто б йому повірив, якщо б Шмайсер посилався на невміння конструювати? Що, радянська розвідка не знала хто він є? Що, його даремно розшукували по всій Німеччині і везли за тисячі кілометрів до Іжевська? За що йому платили шалену зарплату у 2 тисячі(!) марок? Маячня все це. Акція прикриття.

«… насколько важен был Х. Шмайссер для Советского Союза, видно из того что, когда остальные немецкие специалисты возвращались, пребывание же Хуго Шмайссера в Советском Союзе было продлено, по сравнению с другими специалистами по оружию, на полгода» (http://www.gunmagazine.com.ua/index.php?id=122).

До речі, відомості про те, що Калашніков бував в Іжевську все ж є. Так, саме в 1947 році він тривалий час перебував (за офіційною версією) на полігоні у Щурово. Це якраз там, що дає підстави ствердувати: Калашнікова таки врзили для «остаточних консультацій» з великим зброярем перед тим, як АК-47 було рекомендовано людству.

События, очевидно, происходили следующим образом. Среди советских конструкторов устроили конкурс на разработку автомата. Но параллельно в Ижевске работала группа немецких конструкторов во главе со знаменитым Хуго Шмайсером. Проект, разрабатываемый там, объединял в себе многочисленные заимствования из имевшихся на тот момент времени образцов автоматического стрелкового оружия, включая советские.

В 1947 году было решено выставить этот проект на конкурс. Но как и кому представлять ижевский автомат? Не называть же его именем немецкого конструктора! Да и участие в конкурсе пленного немца по понятным причинам полностью исключалось. И тут подвернулся Калашников, чей образец удачно провалился на декабрьских испытаниях. Калашникова, освободившегося от обузы проекта АК-46, назначают «разработчиком» ижевского автомата, всучают ему образец проекта условно «Хуго Шмайсера», получившего название АК-47, и он в августе 1947 года в нарушение всех писаных правил идёт на испытания, на которых успешно побеждает.

Затем в конце того же года Калашникова посылают в Ижевск дорабатывать ТТХ автомата. Это, кстати, один из ключевых моментов истории с АК-47. Ведь Калашников работал при КБ Ковровского оружейного завода, но его проект загадочным образом «уплыл» к конкурентам - в Ижевск, где как раз работал Хуго Шмайсер. На самом деле, Калашникова просто прикомандировали к группе Шмайсера, чтобы из достойного русского парня окончательно сделать создателя АК-47. Последний был принят на вооружение в 1949 году.

Обычная история для сталинской эпохи, когда в целях пропаганды назначались передовики, герои и прославленные конструкторы.

Цілком логічна гіпотеза. А якщо це не так – нехай розсекретять документи сімдесятирічної давнини і покажуть, чим займався Калашніков у 1946-1947 роках, і головне, чим – Хуго Шмайсер та його німецькі колеги.

А ще хай пояснять, чому крім АК-47, його модифікацій та кулеметів на базі цього автомату, Федір Калашніков більше винайти не зміг.

Збереглося унікальне фото, на якому Калашніков, у формі старшого сержанта, з олівцем, за кулманом… Кому як, але для нас воно є дуже промовистим. Уявімо собі: до того, як у 1947 році АК-47 було прийнято на озброєння, як він отримав найкращі відгуки, Калашніков був нікому не відомим молодим конструктором, одним з тисяч. Коли він розробляв свій проект, ще не було зрозуміло чи вийде щось з цього путнє. Звідки ж взялися фотографи Агітпропу? Навіщо знімали самородка у позі?

Скажуть: це може бути випадкова світлина, з тих, що їх роблять один одному колеги. Це не так. Цього не може бути. Збройові конструкторські бюро – режимні об`єкти. Будь що знімати там, навіть смітники – означало потрапити до пазурів НКВС або контррозвідки. А тут ми бачимо що? Ми бачимо навіть один з чертежів, за котрий, якщо він є дісно оригіналом, будь-який шпигун півжиття віддасть.

Отож, робимо висновки, друзі?

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/e7/Mikhail_Kalashnikov.jpg?uselang=ru

Історія зберегла світлину, яка увічнила М.Т. Калашнікова за кульманом конструктора. У сержанській формі, красива поза... А ми замислимося: чи чи могла з`явитися на світ ця фотографія, якби Калашніков не був "підставним" винахідником? Адже тоді, коли він працював над автоматом, фотографувати його не було сенсу - більше того, навряд чи це дозволили б зробити у СЕКРЕТНОМУ КБ.

До речі, крім АК-47, відверто німецьке походження має відомий радянський пістолет Макарова (ПМ). Ніхто навіть не сперечається з тим, що він є майже точною копією Walther PP. Офіційно його прийнято на озброєння у 1951 році. Розробник – Макаров Микола Федорович, на той час – маловідомий тульський конструктор. І так само, як Калашніков, після ПМ нічого більше не винайшов. Все – у «співавторстві».

Співпадіння?

А, може, доказ чогось іншого?

З повагою, щиро ваш,

ПАВЛО  ПРАВИЙ