Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятниця, 11 листопада 2011 р.

Підлість, як інструмент влади. Погляд в історію.

Зазирнувши в історичний календар, поміж іншими важливими подіями минулого можна побачити і таку, дуже цікаву, але напівзабуту. Саме 11 листопада 1920 року закінчився знаменитий штурм Перекопу, який став початком кінця Кримського уряду генерала Врангеля, що, с свою чергу, визнається як офіційне закінчення громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії і встановлення влади більшовиків.
Практично всі люди, особливо старшого віку, добре пам`ятають фільм про форсування Сивашу, багато хто досі пишається героїзмом бійців Червоної Армії, які по груди в крижаній воді, з гаслом "Вся влада Радам!" ішли на улемети. І мало кому з них досі відомо, що Сиваш форсували зовсім не червоноармійці.

Про "батька" Махна складено багато оповідань. Написано багато книжок, в радянські часи - таких, що змальовували Нестора Івановича перманентно п`яним, розхристаним, брудним нечесаним бандитом, отаманом зграї грабіжників і гвалтівників; після краху комуністичної влади - як героя, що не беріг життя в боротьбі за інтереси простого селянина.
Мало хто з пересічних українців знає, що Нестор Махно є кавалером ордену Червоного Прапору № 4; що він був особисто знайомий з Леніним, ктрий дуже його поважав, з Троцьким, який вбачав у ньому дуже небезпечного ідеологічного опонента; що його з гордістю називали своїм учнем ідеолог анархістського руху Кропоткін; що Махно віртуозно володів будь-якою зброєю того часу, від шашки до гармати; що славився він непересічною хоробрістю, отримавши в боях 14 поранень; що саме війська Махно, наприклад (а ніякого не Ворошилова) захищали свого часу від Денікіна Луганськ; що він є автором відомого "козацького" романсу "Любо, братці, любо..."
Та не про це зараз мова. Все це будь-хто може прочитати на відповідних сайтах та блогах. Мова піде навіть не стільки про Махна та його бойових побратимів, скільки про... зраду в політиці. Приклад Нестора Махна тут є найяскравішим ще й тому, що добре лягає паралеллю з сучасною українською дійсністю.
"Батька" Махна більшовики зраджували неодноразово. Підрозділи "махновців", зведені в бригаду, до 6 червня 1919 року билися з військами генерала Шкуро, аж поки Махна спеціальним наказом Тоцького не було поставлено "поза законом", офіційно - за непідкорення наказам, неофіційно - через те, що з перемогою над білими на Півдні, необхідність в "батькові", який не бажав повзати на колінах перед більшовистськими лідерами, завжди мав свою думку на політичні та економічні питання і твердо їх відстоював, відпала.
Але влітку того ж року для Лєніна, Троцького, Свєрдлова та інших "товаріщей" виникає нова небезпека - Денікін. Генерал бив "червоних" на всіх напрямках. Війська більшовиків в паніці втікали, полки та дивізії розсипалися.
Не відомо, чим все то закінчилося б для більшовиків, якби по тилах Ленікіна не вдарила армія Махна. Удар той був настільки сильний, що Денікін, без жодної поразки на фронті проти "червоних", змушений був відводити свої полки. В ті дні більшовистські вожді не могли не натішитися на "батька", сам Лєнін, за деякими відомостями, послав Махнові вітальну телеграму і фактично знову визнав його союзником.
Проходить ще півроку і 11 січня 1920 року вийшов новий наказ голови Рєввоєенсовєта Троцього про оголошення Махна і його бійців поза законом. А як же: армія Денікіна до того часу фактично припинила своє існування.
Та от нова напасть: Врангель. Невелика, але дуже боєздатна армія барона володіла Кримом і частиною Катеринославськох губернії. Про наступ на Петроград і Москву врангелівці і не думали, через брак сил, обмежуючись обороною. Але наявність на півдні "Вєликой і нєдєлимой" непідкорених теренів заважала комуністичним вождям просувати свою ідею Світової революції (іншою мовою - світового панування).
В січні 1920 року червоні спробували прорватися в Крим через Перекоп, і були вщент розиті генералом Слащовим, переконавшись, що Крим - міцний горішок. Треба було знайти тих, хто зможе перемогти білих, при цьому, у випадку невдачі, зміг би стати "цапом-відбувайлом".
Оскільки частини Махна оперували на прилеглих до Криму теренах і мали неабиякий досвід маневреної війни в умовах українського Степу, більшовики знову запропонували "батькові" союз.
Залишається лише дивуватися, чому Нестор Іванович, якого бесчесні пролетарські вожді неодноразово вже "кидали", знову пішов на підписання угоди з командуванням Червоної Армії? Нову (і вже останню) угоду було підписано в м. Старобільськ, де Махно лікувався після чергового поранення 2 литопада 1920 року.
Оскільки через стан здоровя сам "батько" не міг очолити похід на Крим, він доручив це командиру бригади Семену Карєтнікову.
Тепер вже не можна точно з`ясувати, кому належала ідея удару на Переком з "чорного ходу" - через Сиваш. Цілком можливо, що це дійсно придумка Фрунзе. То не суть важливо. Важливо те, що "честь" форсувати залив убрід, в лютий мороз, під кулеметно-артелерійським обстрілом більшовистські командири віддали махновцям.
Саме непереборна лють і відвага бійців бригади Карєтнікова, яка по груди в кржаній воді подолала "Гниле море" і вдарила у фланг і тил військам Врангеля, які захищали Перекоп, подарувала перемогу "червоним".
Бригада махновців прославилася не лише тим, що форсувала Сиваш, але й тим, що нанесла вирішальну поразку кінноті генерала Барбовича під Юшунью та Карповою балкою.
Після цього шлях "червоним" до Евпаторії, Севастополя та Керчі було відкрито, 1-а та 2-га Кінні арміїя з воланням "Дайош!" ринула вглиб півострова.
Проте, не лише вояки Карєтнікова прославилися в ті дні. Сам Перекоп, в лоб (і знов-таки, попереду основних сил "червоних") штурмувала ще одна бригада армії Махна, зазнавши тяжких втрат.
Переконавшись, що перемога в їхніх руках, комуністи вчинили найбільшу, найпідлішу підлоту, яка, напевне, знайде небагато аналогів у цілій світовій історії. Не встигли ще відлунати останні постріли битви вояків Махна з врангелівцями, не встигли санітари перев`язати поранених, як, за таємним наказом Троцького та Фрунзе (який надійшов ще напередодні штурму Перекопу!) частина військ "червоних" розвернулася і кинулася на нічого не підозрюючих махновців.
Бригаду Карєтнікова майже в повному складі було оточено й знищено. Пораненого комбрига було взято у полон і розстріляно.
А проти залишків махновських віськ Фрунзе кинув кінноту. Розвернувшись в лаву, ледве не половина 2-ї кінної армії кинулася в атаку, передчуваючи легку перемогу. Лють та образа на віроломного "союзника" зробила неможливе. Махновці виставили в поле 250 кулеметних тачанок, які встигли зманеврувати таким чином, аби прикрити відступ основних сил. Під щільним вогнем "Максимів" практично повністю поліг 2-й кавалерійський корпус 2-ї Кінної армії більшовиків, а частини Армії Махна в шаленій рубці на шаблях, прорвалися назад, через Перекоп, і розчинилися в Степу...
Після цього Нестор Іванович Махно вже ніколи не укладав угод з дияволом.
Доречі, не лише махновці стали жертвою нелюдської підлості пролетарських вождів. Вже в ході битви за Крим командуючий червоними військами М.В.Фрунзе розповсюдив звернення до солдат і офіцерів Врангеля, обіцяючи їм, якщо ті залишаться в Росії, амністію і гарантію подальшого непереслідування.
Десятки тисяч людей повірили полум`яному більшовику. Собі на лихо. Спеціальна "Трійка", до складу якого увійшли улюбленці Лєніна Бєла Кун та Вєра Землячка навіть не намагалися розглядати справи окремих осіб. Цей "орган" лише видавав накази сільки, де і коли розстріляти. Офіцерів разом з дружинами та дітьми заганяли в баржі й топили в морі; полонених розстрілювали з кулеметів, або, аби не витрачати набоїв, рубали шаблями; переповнені "пролєтарской бдитєльностью" солдати могли убити лише за те, що на чоловікові або жінці, замість картуза чи хустини вдягнено "буржуйського" капелюха.
Цікаво, чи не з Фрунзе, Кун та Землячки брали приклад "біляві бестії" в чорних мундирах СС?
А Махно... Махно від старих ран помер в Парижі, в 1934 році. В страшних злиднях.
Залишимо на совісті комуністичних агітаторів, заляпаних по самісіньку маківку безневинною кров`ю, образ за яким вони малювали Махна:
«У Махна по самы плечи волосня густая…» (Едуард Багріцкій).
Повторимося, сьогодні мова не про нього. Мова про обман та зраду. Мова про тих, хто досі вважає Лєніні, Фрунзе, Троцького, Будьонного, Сталіна власними кумірами. Про тих, хто досі не покаявся за злодіяння, які творила одна дуже "людяна" партія.
Вони і зараз при владі. Розповідають нам про те, як ми маємо жити, апелюють до нашого сумління. Агітують. Як агітували за себе колись Махна.
Новітні комуністи діють за тим же принципом: "мета виправдовує засіб". Якщо треба збрехати - бреши. Треба убити - убий. Треба зрадити - не вагайся. Головне, аби тобі було добре. Аби ти був при владі. При годівниці.
От і розповідають нам депутати, що цинічно й безкарно носять значки неіснуючої держави замість українських, жовто-блакитних, про те, як вони борються за щастя українців. Кричать про те, який не гарний Уряд, як він ображає громадян. Кричать: "Не зважайте, що ми в "більшості" - ми разом із тим в опозиції! Не зважайте, що ми брали участь у створенні цього Уряду - ми не несемо відповідальності за те, що він коїть! Не зважайте на те, що наші представники працюють в Уряді - насправді ми є опозиціонерами!"
Залишається дивуватися чому, подібно до великого романтика Нестора Махна, і зараз знаходяться люди, які, незважаючи не те, що їх зноу й знову обманюють, продовжують вірити в те, що українські комуністи товчуться біля корита, аби зробити народу щастя...

Немає коментарів :

Дописати коментар