Загальна кількість переглядів сторінки

четвер, 25 квітня 2013 р.

Дике поле, гадюка та кінський череп

 В цьому ж блозі, на стрінці "Афоризми великих людей" ми процитували висловлювання геніального Бернарда Шоу:
     "Нав'язування легенд як буквальних істин, умить перетворює їх з притчі на брехню".           Дійсно, ця фраза як ніщо інше, ілюструє те, що роблять наші мужі від історичної науки з пересічним громадянином. Спочатку шукають (або просто - вигадують) легенди, а потім всілякими способами намагаються зробити так, аби ці легенди у свідомості людей перетворилися на істину. Картини й кіно; художні романи й вірші; документальні фільми і вигадані оповіданя для шкільних підручників - все йде у хід.
     Так фальсифікується історія.

     Чи багато хто з нас знає зараз, що хрещення князя Володимира в 988 році є лише легендою?
      Чи багатьом з нас відомо, що в своій час головним титулом Володимира був зовсім не "князь"?
      Що княгиня Ольга не хрестилася в Константинополі?
      Що Олександр Матросов не кидався на амбразуру ДЗОТу?
      Що Дике Поле - як назва українського Степу означає зовсім не "дике"?
   
      На цій сторінці ми розглядатимемо приклади того, якими прийомами й методами нам накидають неправду про історію нашого народу і країни, як легенди перетворюють на "істину".



СМЕРТЬ  "ВІЩОГО"  ОЛЕГА

      Всі знають цю легенду. Волхв спророкував, що Олег прийме смерть від свого коня, князь засмутився і відмовився більше сідати на улюбленця, відіславши його пастися. Потім, дізнавшись, що кінь помер, Олег посміявся над пророцтвом, зажадав поглянути на кістки скакуна, коли прийшов до них, і поставив ногу на череп коня, промовляючи "Чи не від черепа цього прийняти мені смерть?" - з черепа виповзла змія і вжалила нещасного.
       Видатний російський художик Васнєцов написав на цю тему кілька картин. Дивимося і дивуємося.


Олег біля кісток свого коня

         Звернітиь увагу на ноги князя. Правда, круто? Це ж в якому сні Васнєцову привиділося, що київські володарі взувалися в... постоли? Всі знають, що постоли були взуттям бідного київського люду. Можна було б припустити, що постоли носив хтось з ополченців. А от погодитися з тим, що цю обувку носив хтось із професійних князівських дружинників - ніяк не можна (хіба що той вщент програвся в кості якомусь заїзжому жидовину). А тим більше - князь!
         Гадаєте, Васнєцов був безграмотний? Нічого подібного! Просто йому було відомо, що змія не кусає вище коліна. А там у нормального русича був чобіт, який ні гадюка, ні навіть гюрза прокусити просто не могла. Тому Васнєцову довеловся обрядити князя у взуття київських жебраків.

Ось картина того ж Васнєцова "Прощання Олега з конем". Тут, як і має бути, князь - в чоботах. Так само, як і (зверніть увагу) його дружинники.

        








Ось картина Васнєцоіва "Зустріч Олега з кудесником". Тут також все нормано - і князь, і дружинники, як їм і годиться по статусу - в коштовних сап`янових чоботах

      До цього важливо додати, що всі ці картини Васнєцов писав практично одночасно, як ілюстрації до балади Пушкіна "Пісня про "Віщого Олега". Сюжет з волхвом, звісно - перший в ряду, потім - "Прощання з конем" і нарешті - прощання з кістками того коня. Це ж що, виходить, Олег так збіднів, що змушений ледь не в личаках пересуватися, га, панове історики?
     Для чого це робиться? Звичайно, ані Васнєцов, ані Пушкін не винні, - вони лише відзеркалювали офіційний погляд оіфіціальної історії на русів взагалі і на особистість Олега зокрема. А офіційна історіографія якось неохоче досліджує тему "Віщого" Олега і його загибелі. Аби не виплило чогось такого, що розіб`є на друзки "норманську" теорію походженя русів і Рюриковичів. Не дай Бог випливе давній степовий титул Олега - Каган Траканський (каган Тмутараканський), адже титул це не скандинавського а - степового походження. Титул цей дорівнював європейському титулу імператора!
           От чи відомо комусь, що Олег як "каган Траканський" згадується на широко відомому у вузьких колах давньому камені, який знайшли недалеко від стін стародавнього Царгорода арехологи? І чому така цікава інформація ходить лише в колах прфесійних істориків. Ми ж натомість продовжуємо титулувати Олега (а також Игоря, Святослава, Володимира, Ярослава) князями. А цей титул є нижчим за Кагана...


ПРО  ДИКИХ,  ДИКИХ  ЯЗИЧНИКІВ
      
      Всім відомо, що князь Святослав був язичником. Диким, але симпатичним. "Іду на ви!" - благородно попереджав він болгар, візантийців, хазар та інший оточуючий люд. Він вклонявся Перуну, Волосу та мечу і, хоч не "возбраняха" хреститися власним дружинникам, одначе добряче кепкував з них. Таким Святослава малюють в грецьких хроніках, таким його малює й "Повість минулих літ", яку колись грецькі монахи з грецьких же хронік і списали...
       Аби нащадки пам`ятали про те, що Святослав був язичником, досі замовляється безліч оповідань, романів, книг, картин та публіцистичних опусів. І в минулому було написано не одну небезталанну книгу та картину. Ось, наприклад, так візантійський автор Лев Диякон змаловував язичницьку оргію русів в Доростолі після одного з невдалих битв із греками (мовою оригіналу):
        «И вот, когда наступила ночь и засиял полный круг луны, скифы вышли на равнину и начали подбирать своих мертвецов. Они нагромоздили их перед стеной, разложили много костров и сожгли, заколов при этом по обычаю предков множество пленных, мужчин и женщин. Совершив эту кровавую жертву, они задушили [несколько] грудных младенцев и петухов, топя их в водах Истра» (Лев Дикон. История). 
Картина Г. Семирадського Тризна руських дружинників після бітви
під Доростолом в 971 році.

        Прямо мороз по шкірі. Як мовиться, декорації вищі за всякі похвали. І антураж, і режисура дійства - мрія Альфреда Хичкока, Стівена Кинга та інших майстрів письмових і кіношних ужастиків. Тут і світло повного (як на замовлення) місяця в ночі, і гори трупів, і поховальні вогнища, і крики немовлят, і волання безвинних жертв, що їх віддають смерті на березі Истра. І півні, звичайно, як же без них. Є навіть декілька небезталанних картин, написаних на цю тему художниками пізніших століть.

        Серйозні учені також не змогли змовчати про таку страшну історію. Деякі навіть знали такі подробиці, неначе особисто знаходилися в стані Святослава:   
        «Всю ночь после этой битвы, когда в русской дружине не осталось ни одного не раненого воина, в крепости горели костры. Русы на берегу Дуная приносили в жертву младенцев и петухов, моля своих богов о победе» (Гумилев Л.Н. От Руси до России).  
          Цинічно зауважимо, що молити богів про перемогу треба до битви, а не після того, як помахали кулаками. Але тут питання набагато сер`йозніше: це ж де написано, хто дав свідчення про те, що руси приносили в жертву людей, та ще й немовлят? Ах, в "Повісті минулих літ" є пасаж про якогось боярина-християнина і його сина?.. А хто те вписав до літопису? Чи, бува не грецькі монахи?
          Панове вчені, до вас питання: під час археологічних розкопок т.з. "капищ" чи знайдено кістяки людей, що їх приносили в жертву? Ось у знаменитому Збручському капищі є поховання людей, але обвуглених кісток...
          А твердженя про те, що під час жертвоприношень руси одночасно людей різали, топили й спалювали - повна нісенітниця. Брехав про те Лев Диякон. Взагалі, якщо на те пішло, у давніх русів жертвоприношення проводилося через удавлення, тобто - без пролиття крові.
         Так от, не приносив в жертву Святослав нікого. Бо не був він язичником. Був він християнином. Тільки християнином не православного (грецького) обряду, і не Римської традиції, а - аріанином. Грекам будь що треба було згадку про те з літописів викреслити і вписати щось інше. Аби мати змогу потім розповідати про те, що саме від них Русь хрестилася. Вже за часів Володимира. І написали.
           До речі, за Володимира.


ХРЕЩЕННЯ  ВОЛОДИМИРА

      Де і як хрестився Володимир, і чи хрестився він взагалі - жодних відомостей немає. Навіть візантійські хроніки про цю непересічну подію мовчать. Чомусь. Хрещення Русі аж до 1888 року не відзначалося взагалі. Російська православна Церква і зараз в місяцеслові не має свята на честь равноапостольного Володимира.
     Але ми з вами, шановний, Читачу, чомусь упевнені, що хрещеня було. І що хрестився Володимир в Херсонесі. Саме в 988 році. Упевнені, бо так нам розповідають ті самі вчені, які в своїх колах все зе дискутують щодо справжньої дати хрещеня Володимира.
      Правда цікаво: цьогоріч ми святкуватимемо 1025 років хрещеня Русі, вже почали відливати величезний дзвін, що його встановлять на руїнах Херсонеса, а в цей час історики не можуть точно сказати, чи то Володимир у 985 році хрестився, чи то у 987-му, чи, може, й раніше...
       Цікава ситуація: ще не доводилося зустрічати людину, яка не є спеціалістом в історії Русі (тобто, таку, що має звичайну шкільну освіту), яка б не кидалася сперечатися лише тільки чула про те, що хрещення Русі в 988 році не було. Часто щодо цього сперечаються навіть ті, хто закінчив історичний факультет. Чому? Тому, що легенди та притчі в іхнїй уяві перетворено на брехню. Нахабну. В тому числі, за допомогою отаких прийомів.

 Картина Васнєцова "Хрещеня Володимира"

     А ще є картини, що розповідають про хрещення люду київського. Правда, вчені досі не можуть сказати, де то відбувалося: в Дніпрі, Почайні чи Либіді, але картини не брушуть: всі вони описують саме Славутич...
      І єж Володимирова гірка, на якій стоїть пам`ятник "хрестителю Русі". Звичайно - з хрестом в руках. Є талановиті романи, Скляренка, наприклад. Є кіно...
      А тому поодинокі голоси тих людей, які трохи уміють думати й аналізувати, які переконують: нема чого святкувати дату, якою ми ж самі визнаємо, що наші предки були такими дикими, що прийняли християнство одніми з останніх в Європі; що насправді і Володимир, і його батькі були християнами від дитинства, просто те християнство показувати не можна,  лунають майже нечутно...
      


         А  ОСЬ  ДИВНА  НАЗВА  "ДИКЕ  ПОЛЕ"
       
         Наразі практично в усіх підручниках, художніх книжках "про історію", кінофільмах, науково-популярних передачах ми зустрінемо цей вираз. Особливо він подобається нашим братам з Москви...
            В чому тут проблема? Проблема в тому, що Великий Степ ніколи, повторюємо, ніколи не був диким. Український Степ є лоном зародження всіїє європейської (якщо не світової) цивілізації, а вже арійських, або індоарійських народів - так це точно.
        В серці українського Степу, під Мелітополем ми бачимо Кам`яну могилу - найдавніший пам`ятник примітивної писемності (т.з. петрогліфи) у світі. Деякі вчені вважають, що саме звідси родом знаменита культура шемерів.
          В українському Степу видобували руду й плавили мідь задовго до того, як це почали робити в Давній Греції.  Саме в той час, коли розквітнув давній Єгипет, в українському стпе вже закрилися шахти, в яких праіранці видобували мідь. Закрилися, бо вже на ттой час були випрацьовані. Знаходилися ті копальні неподалік від сучасного міста Артемівськ Донецької області
           Степ був землями на яких панували кіммерійці, скіфи і сармати. По берегам Сіверського Дінця та його притоків досі можна знайти фундаменти білих бургів давніх русів - гордого й войовничого племені, яке незабаром дало початок Русі як державі.
           Потім тут жили печініги (православні християни, між іншим), потім - половці. Ми вже не згадуємо хазар, держава котрих - Хазарський каганат була однією із найпотужніших і найбагатших країн світу того часу.
       В районі села Сидорове тієї ж Донецької області нещодвано археологами було знайдено залишки давнього міста, яке існувало тут в Х сторіччі. За площею, кількістю населення та багатством воно не поступалося тодішньому Києву, которій, за свідченнями Титмара Мерзебурзького був "Третім в світі за багатством містом після Константинополя і Кордови".
        І з приходом сюди татар культура нікуди не зникла. Нам чомусь малюють татар дикунами, що їли сире м`ясо, запиваючи його кумисом, ловили на собі комах і жили грабунком. Але насправді народи, що входили в Золоту орду мали високий рівень культури і були пов`язані торгівельними та дипломатичними шляхами з державами, які розташовувалися за тисячі кілометрів. От чи знає хто, що основу війська знаменитого хана Мамая (який, між іншим, жив не в смердючому шатрі, а - в багатому причорноморському місті Судаку, там і палац мав) складала генуезька та німецька піхота?
      З XVI сторіччя український Степ почав заселятися запорізькими козаками. На місці сучасного м. Донецька, та інших міст Донецької і Луганської областей існували козацькі зимівники та застави. Тут бли багаті села і містечка.
        Звідки ж взялося оте "Дике поле", шановні?
       
        Все дуже просто. "Диким полем" українські землі вXVI-XVII сторіччі назвали поляки. При чому абсолютно ВСІ землі, що лежали на південь від Білої церкви. Для чого? Аби мати претензії на їх захоплення. Якщо "Дике поле", значить - начебто і нічіє, значить, польські пани мали право забирати їх собі.
         Такий підхід дуже сподобався російській імператриці Катерині ІІ (Софія Августа Фредеріка фон Ангхальт-Цербст-Дорнбурн). Знищивши Запорізьку Січ, які належали землі від Бугу до Дону, вона оголосила їх Диким полем, тобто, начебто нічиїми, начебто на них ніякої культури не було і тут нахто не жив, і почала роздавати їх своїм фаворитам. Звісно, не з українців, а - з росіян, сербів, німців, данців...
        Так з`явилася в наших землях НОВОРОСІЯ.
       Ось, наприклад, місто Одеса. Офіційно її історію прийнято відраховувати від 1794 року, коли указом Катерини ІІ було наказано заснувати тут гавань і місто.
        А до цього тут що, вовки вили? Ні, до цього тут було... місто Хаджибей. Воно до 1791 року належало Туреччині. Але заснували його не турки. Спочатку воно називалося Кацюбей, на честь свого засновника - знатного русько-литовского магната Кацуба-Якушинського. Перша письмова згадка про місто - 1415 рік.
       Натомість бачимо пам`ятник "засновнику Одеси" - дюку де Рішельє. А назва Хаджибей якщо й з`являється деколи, то без приставки "місто". Російська історія робить вигляд, що тут до Рішельє навіть фортеці не було.

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/b/b7/Josef_De_Ribas.JPG?uselang=ru
"Основатєль Одеси"...

       Всім відомо, що місто Херсон засновано Указом імператриці Катерини ІІ 18 червня 1798 року. Вважається, що першим будівничим міста був князь Григорій Потьомкін, за що він отримав ще й приставку до прізвища "Тавріческій". Та чи багато самих херсонців знає, що до цього тут було укріплене поселення запорозьких козаків? В кращому випадку згадають давній Херсонес...
       
       Або ось місто Луганськ. Зупиніть на вулиці будь-якого луганчанина і він без запинки скаже: місто Луганськ засновано в 1795 році указом імператриці Катерини ІІ. Правда, ще додадуть: "на місці села Кам`яний брід".
       Нікого при цьому не хвилює, що це село було засновано... козаками. І не донськими, як можна було припустити. Тут ще з 1740-1750 років було побудовано зимівники запорізьких козаків, в яких мешкали заможні козацькі родини.
        Хтось скаже: але ж питаня не про село,питання про місто. Містом же Луганськ став саме при Катерині.
        Насправді це є неправда. В 1795 році Катерина ІІ видала наказ про будівництво тут не міста, а лише - ливарного заводу. Статус міста село Кам`яний брід, яке було об`єднано з селом Вергунка та поселення робітників при заводі отримали лише в 1882 році. До чого тут Катерина?
         Робити Катерину ІІ засновницею м. Луганська - це все одно, що засновником міста Вольфсбург в Німеччині оголосити Адольфа Гітлера. Лише тому, що саме Гітлер підписав постанову уряду Рейху про будівництво тут автомобільного заводу, навколо якого пізніше і виникло місто.
          Але легенда про Катерину живе. Чого не скажеш про відомості щодо запорізьких козаків. А вони ж не лише в цьому місці Луганщини жили. Запорізьке поселення Суходіл дало початок місту Краснодон. Село Жовте раніше називалося Жовтий Яр, тут жили відставні запорожці (це ще 1737-40-рр.), а також: Павлівка-Лозова (1695 рік) - нинішнє місто Брянка; село Чорнухіне, село Оріхове...
        От якщо хто не знає, як називався Слов`яносербськ раніше - повідомляємо: Підгірне. Це село було засновано ще в другой половині XVII сторіччя, також запорожцями. Саме в ті часи, коли степи Луганщини прийнято іменувати "Диким полем". Лише сторіччям з лишком пізніше Катерина ІІ (після того, як очистила ці землі від козаків) заселила їх етнічними сербами, котрі служили в Сербському пікінерському полку і наказала зватися Слов`яносербією.
        Таке ось "Дике поле" у нас вимальовується. І так його малюють.

Картина Бєрідзе Юрія Вахтанговича "Дике поле".

         Ми маємо вважати, що Степ - це місцевість без людей, пустеля, в якій час від часу русичі рубалися з дикими кочівниками і не замислюватися над тим, навіщо русичам те "Дике поле здалося", що вони були лдадні за нього життя покласти. В кращому випадку, в нас вкладають думки, що походами в Степ наші пращури так убезпечували свої землі ві набігів. Чи в багатьох виникне думка при цьому, що таким чином не захищаються? Що таким чином можна лише спровокувати зворотні удари, як акції відплати?
        То що ж в Дикому полі шукали Святослав та Олег, Ігор та Всеволод, Вишневецький та Сірко? Лише військової слави? Чи вабило їх туди щось, закладене на генетичному рівні?

Картина Васильківського Сергія Івановича.
Козак в Степу.

       Нас переконують, що і козаки в Степу були кимось на кшталт партизан: вискочили, побігали, пошукали татар, порубалися з ними, аби захистити українські землі від їхніх набігів і - додому. В Степу ж бо немає нічого, крім стародавніх могил-курганів з давніми кам`яними "бабами" та диких татар, що пасуть своїх диких коней серед диких ковилів.
         Нам наказано не замислюватися над тим, що отих курганів-могил в цьому Степу - тисячі; що лежить в них еліта давнього Степу, яка володарювала над цими безкраїми просторами задовго до виникнення Давньої Греції і Давнього Риму.
         
         Ми не маємо знати, що саме Степ дав правлячі династії всім королівським дворам Європи, та більшості країни Азії. Чому саме Степ мав таке право?
         Видатний географ К. Ріттер вважав, що Європа - то лише "країна Місяця", країна людей, в той час, як Азія - це "земля Сонця", земля Богів. То є давня сакральна традиція, таємниця буття, яка сходить до зародження людини як такої. Чи саме не в Степу треба шукати той легендарний Едем, про який всі знають, всі говорять, але який досі є недосяжною.
        Той, хто володіє Степом - той володіє світом. Боротьба за наш Степ не припинялася ніколи. Іде вона і зараз. Тому нам підкладають старі легенди про якихось там австралопітеків африканських, які начебто є нашими предками, прозповідають про шумерів як першу "цивілізацію", опікуючись при тому, щоб українці менше знали про Кам`яну могилу давні арійські кургани.
        Ми не маємо знати про Землю Богів. Ми маємо вважати її лише "Диким полем".

      ПАВЛО  ПРАВИЙ 

     









Немає коментарів :

Дописати коментар