Громадяни та піддані

Геніальний американський письменник Роберт Ханлайн поміж інших ознак хворої культури визначав і таку:

«… коли мешканці країни припиняють ототожнювати себе з країною в цілому і починають ототожнювати себе з якоюсь групою всередині країни. За расовою ознакою, припустимо. Або за релігійною. Або мовною… Словом, якою завгодно, але не з усіма разом».

Виходячи з цієї цитати, ясно, що українська культура, як чинник, що має скріплювати й підсилювати державу, хвора.

Україна, як молода держава, має кілька великих ризиків. Це і системна корупція, і загроза територіальній цілісності, і послаблена економіка та банківсько-фінансова система, що знаходяться під загрозою поглинання з боку іноземних, часто не дружніх структур.

Але чи не найбільшим ризиком для держави є люди. Громадяни. Ті, хто має будувати ту економіку і ті фінанси, хто має боротися з корупцією, тощо.

І тут абсолютно не секрет, що значна кількість т.з. «громадян» України абсолютно не відчувають себе ані громадянами, ані українцями, в політичному розумінні цього слова. Таке поняття, як патріотизм сьогодні є напівзабуте, а подекуди використовується як іронія або навіть лайка. 

Де вихід? Як убезпечити себе, якщо не повністю, то хоча б до прийнятного рівня від ризику розпаду української політичної нації на шматки, а відтак – і України як держави.

Напевне, слід би було серйозно розглянути і переглянути сам інститут громадянства. Маємо на увазі, стару, але подекуди ефективну ідею поділу населення країни на громадян та підданих.

Ідея ця дуже стара і своїм корінням сягає античних часів, коли поставали могутні імперії, в яких особи, що мали щастя народитися в метрополії, на відміну від (в переважності своїй) – представників завойованих територій та народів, які мали статус підданих.

В більш новітні часи, за монархічного ладу правління, підданими (монархів) вважалися абсолютно всі, окрім самих монархів.

Зараз в більшості держав існує, як правило, поділ на дві категорії людей: громадян та іноземців. При цьому громадянами вважаються ті, хто або народився в державі, або, приїхавши на постійне місце проживання, отримав статус громадянина, пройшовши відповідну встановлену процедуру.

Проте, низка країн пішла іншим шляхом. Перш за все, це держави нові, які знаходилися і знаходяться під загрозою сепаратизму. Наприклад, близько 15 відсотків населення Латвії мають статус «не громадянина», який обмежує права, перш за все, виборчі; в Естонії статус «не громадянина» мають близько 95 тис. людей, тобто офіційно вважаються іноземцями, що тягне за собою низку обмежень, як у виборчому праві, так в майновому і економічному.

Звісно, ця політика викликає різу критику як урядових, так і неурядових організацій, але досвід показує, що за великим рахунком, вона себе виправдала: ризики для держави суттєво зменшилися, а інтеграція апатридів (негромадян) в Державу поступово зменшує напругу в цьому питанні.

Ця публікація, звичайно, не є проектом Закону і навіть якоюсь ретельно розробленою концепцією – цим мають займатися спеціалісти в галузі права, юристи, соціологи та політологи. Проте поставити певні питання, а також пофантазувати на тему, як виглядало б українське суспільство, зміни воно політику в сфері інституту громадянства ми можемо.

Отже.

Серед українських інтелектуалів також є ті, хто виступає за перегляд політики Держави в питанні громадянства. Широкої дискусії на цю тему досі не велося, але це не означає, що вона не є актуальною.

Які причини спонукають говорити про необхідність розробки та впровадження механізму виведення частини населення України із статусу громадян в інший?

По-перше, це поява в Уряді(!) держави, а також її головному представницькому органі – Верховній раді осіб, які відкрито висловлюють своє не визнання України як держави й українців як окремої нації, в т.ч. політичної. По-друге, поява в останні роки широкої верстви т.з. громадян, які, збагачуючись на відкритому й цинічному грабункові національних ресурсів, більшу частину часу проводять за межами України, виводячи в оффшори мільярди доларів, вкладаючи кошти в закордонну нерухомість, бізнес, спортивні клуби, тощо. По-третє, наявність масової «п’ятої колони», яка не приховує сепаратистських устремлінь та сам факт діяльності в інтересах третіх держав.

Дійсно, складається парадоксальна ситуація, коли за діючим в країні законодавством, Держава не може позбавити громадянства навіть особу, яку засуджено за шпигунську та підривну діяльність. Більше того, така особа, відбуваючи покарання за діяльність, спрямовану на послаблення, або й знищення держави Україна, має право голосу! Має право обирати українську владу!

Проте цілком зрозуміло, що шлях країн Балтії для нашої держави не є прийнятний в тому вигляді, який він є там. Перш за все це стосується т.з. апатридів. Навряд чи піде на користь оголошення кількох мільйонів українців, які народилися й все життя прожили на території України «особами без громадянства», а фактично іноземцями лише тому, що вони поки що, може й не із власної провини, не відповідають певним вимогам до громадян. Ба, навіть більше: якщо підходити до питання надання громадянства за тими критеріями, що їх прийнято в Естонії (знання мови та історії) – більшість громадян України сьогодні їм не відповідає.

Тому пропонується створити власну систему, в якій існувало б не дві категорії населення, а – три.

Перша категорія – громадяни України. Ними є особи, які народилися на території країни або прожили тут не менш ніж 10 років, які в достатньому обсязі володіють українською мовою, надали письмову згоду з основними положеннями Конституції України та які не мають судимості.

Звісно, вимоги можуть бути як менш жорсткими, так і навпаки, наприклад, введення практики позбавлення громадянства за певну частину адміністративних правопорушень, значний термін проживання за кордоном, наявність банківських рахунків або нерухомості більшої за певну суму, окрім виробничих потужностей, тощо.

Головним правом, яким користується громадянин, є право обирати та бути обраним до державного законотворчого органу а також органів місцевого самоврядування – від депутатів селищних рад до міських голів та депутатів верховної Ради.

Громадянином стати легко – відслужив 4 роки в українські армії за контрактом; не менш 10 років – в правоохоронній системі або 15 – на певних посадах в органах управління, тощо; маєш власність, або сумлінно сплачуєш податки – можеш подати заяву на отримання громадянства  стати учасником відповідної програми-процедури.

Але й позбутися громадянства також легко.

Серед неодмінних обов’язків громадянина, наприклад, є збройний захист Держави та її інтересів в будь-який момент і в будь-якому місці. Громадянин є складовою оборонної системи країни, має щорічно проходити тренувальні збори, а також кілька разів на рік – тактичні й методичні навчання за місцем проживання.

Громадянин має право й обов’язок утримувати у себе вдома військове спорядження та стрілецьку зброю (Швейцарська система). Крім того, громадянин має виключне право на придбання, зберігання та носіння бойової нарізної вогнепальної зброї для самозахисту та тренувань на відміну від підданих та осіб із статусом негромадян.

Громадянин має певні пільги в порівнянні з іншими категоріями осіб, що належать до українського суспільства, наприклад, право на отримання у пожиттєве користування безоплатно землі сільськогосподарського призначення для ведення господарства самостійно або в кооперації, передачі в оренду; на навчання, або навчання своїх дітей в вищих учбових закладах, в т.ч. за межами України за рахунок Держави, тощо.

Друга категорія – піддані держави Україна. Ці особи користуються такими ж правами та обов’язками, що й громадяни, окрім права вибирати та бути обраними, а також права обіймати певні посади в системі державного управління, наприклад, починаючи з шостої категорії держслужбовців, а також членів Кабінету міністрів.

Піддані держави Україна також не мають права бути засновниками або співзасновниками політичних партій та рухів, займатися певними видами комерційної та професійної діяльності (напр. працівник системи шкільної освіти), тощо.

Відповідно, піддані не мають і тих пільг, які належать громадянам.

До категорії підданих автоматично потрапляють особи, які мають судимості, що їх не погашено в установленому Законом порядку, спіймані на корупційних діяннях; члени та представники неурядових організацій, що діють не території України та за її межами, особи, які брали участь у збройних конфліктах за межами України, якщо це не було в складі військових контингентів держави Україна, тощо. До категорії підданих потрапляють репатріанти, іммігранти та біженці, яким держава Україна надала право на постійне мешкання на своїй території, причому лише діти таких осіб можуть претендувати на отримання статусу громадян.

Підданим не є обов’язковим знати мову та історію, не є обов’язковим постійно проживати в межах держави, вони мають повне право висловлювати будь-які думки відносно України, аж до агітації за припинення її існування – це особиста справа кожного. Але така людина має знати, що підданий ніколи не отримає землю сільськогосподарського призначення ані у власність, ані в оренду (за Законом право на землю має лише громадянин); ні він особисто, ні комерційні структури, засновником, або співзасновником яких є підданий, не мають права на отримання кредитів, гарантованих Державою, або іпотек, або доступу до ресурсів, які є національним багатством (нафта, газ, вугілля, ліс, тощо). Підданий має бути свідомий того, що його діти при народженні не отримають статусу громадянина, але будуть змушені заробити цю честь служінням Батьківщині.

Впасти із статусу громадянина до статусу підданого легко – достатньо висловлювань, або дій, які судом буде визнано такими, що суперечать національним інтересам країни – повернутися в категорію громадян буде набагато складніше.

Нарешті, третя категорія – це, власне, особи без громадянства, тобто, т.з. апатриди. Це особи, які хоч і мешкають постійно на території України, але мають статус іноземців з усіма їх правами, обов’язками а також обмеженнями.

Система ця є доволі жорсткою і певним чином дискримінаційна по відношенню до частини населення. Проте, наявність «ліфтів» між зазначеними категоріями не дозволяють перетворитися їй на систему замкнутих каст – скоріше, її можна було б назвати системою стимулювання до громадянства.

Адже громадянство – це не лише право й честь, але і – певні зобов`язання перед суспільством і Державою.

Павло Правий