Загальна кількість переглядів сторінки

понеділок, 28 травня 2012 р.

Комуністи, вперед! Повість про справжніх-2

"Не может быть у рабочих веры в вождей там, где вожди прогнили
в дипломатической игре, где слово не подкрепляется делом, где
вожди говорят одно, а делают другое". 
("Речь И.В. СЧталина в германской комиссии VI пленума ИККИ",
ПСС,  т.8 стр.114.)

Епізод другий.  Про вождя в гімнастерці, чоботах та його залізне ліжко с солдатською ковдрою (перший епізод дивіться в цьому блозі, з головної сторінки).
Сталін, виявляється, був бідний, мов церковна миша. Справжній комуніст. Великий аскет, який все життя поклав на боротьбу за щастя трудової людини. 
Цю думку чули неодноразововід старших людей. Активно підтримують її і деякі політики з числа комуністів.
Але ось питання: звідки відомо про те, що у Сталіна за душею не було нічого? Звідки відомо про оту гімнастерку та ще шинельку солдатську? Звідки до пересічної радянської людини дійшла інформація про те, що товариш Сталін все своє життя в Кремлі проспав на залізному ліжку, вкриваючись солдатською байковою ковдрою?

А й справді, звідки? Відомо, що до квартири Сталіна мало доступ дуже обмежене коло людей. Навіть найближчі соратники з числа членів Політбюро часто бували в сталінському кабінеті, на сталінській дачі (переважно-Кунцево-1), а от до квартири їм було зась.
Проте й ті члени кремлівського ареопагу, які побували у Сталіна на квартирі, навряд чи розповідали це пролетаріату десь за кухлем пива. Покоївки та інша прислуга родини вождя ретельно добиралися спецслужбами, жили тут-таки, в Кремлі і контактів з простими громадянами уникали, тому теж виключаються.
Звідки ж слюсар заводу «Пролетарій» раптом дізнався про шинель, гімнастерку та односпальне панцирне ліжко? З газети «Правда»? Або з «Ізвєстій»?
Ото питання, правда?

Від самого початку перебування комуністичного уряду в Москві, Сталін жив лише в Кремлі. Його родина встигла за увесь час змінити чотири помешкання: «Кавалерські корпуси», «Боярський коридор» Великого кремлівського палацу, дві квартири в «Потєшному палаці» і нарешті – головна квартира Сталіна – на першому поверсі Сенатського палацу.
Розміри й комфортабельність житла майбутнього «отця народів» покращувалася по мірі того, як він просувався по службових сходах і укріплював свій вплив в партії та країні. Але і так зрозуміло – «Потєшний палац», побудований свого часу для царських дітей, був далеко не те, що робітничі бараки на Червоній Прєсні.
Втім, у борців за народне щастя свої критерії оцінки багатства й бідності. Нещодавно було опубліковано інтерв`ю з прийомним сином Сталіна – той охарактеризував першу квартиру, на якій жив генсек до 1931 року як «дуже маленьку». Що в розумінні Артема Сєргєєва «дуже маленька»? Читаємо (тут і далі - мовою джерела):
«От Троицких ворот это двухэтажный домик направо…
Квартира была настолько маленькой, что даже у Яши (сын от первого брака Сталина. - Прим. авт.) комнаты своей не было» (http://www.rg.ru/2006/11/10/sergeev.html).
Українці мають гарне прислів’я: «Ситий голодного не розуміє». Ми, звичайно, дуже співчуваємо моральним та фізичним мукам Якова Джугашвілі, який не мав власної окремої кімнати, але в «щасливому радянському суспільстві» багато хто не мав навіть власного ліжка! Бараки, комунальні квартири, напівпідвали – це далеко не «двухетажний домік». Що там 30-і роки – і зараз значна частина москвичів та пітерців мешкають в комуналках:
«…в 1997 в К. К. проживало более 1/5 жителей С.-Петербурга» (http://slovari.yandex.ru/~книги/Гуманитарный%20словарь/Коммунальная%20квартира/).
Зупинимося на останній квартирі Сталіна. Складалася вона з 5 кімнат, в яких жив він сам, його донька Світлана та син Василь. Дійсно, оглядаючись на сучасне українське Межигір`я або російське Ново-Огарьове, як кажуть, «не дуже», навіть зважаючи на спеціально для Васі обладнану слюсарну майстерню у підвалі, але і часи далеко не ті. До того ж, погодьтеся, жити втрьох у п’яти кімнатах – це не те, що вп’ятьох – у трьох. Або в одній…
А хтось іще додасть слушно: дивлячись ще які ці кімнати. Наприклад, оздоблена дубовим паркетом їдальня вождя за площею переважала квартиру, в якій мешкає сучасний український професор історії. Відповідними були й особисті апартаменти членів родини. Не треба забувати про оригінальний спосіб його життя – Коба в квартирі майже не жив, проводячи час в службовому кабінеті та на дачах.
Квартира Сталіна в Кремлі. Їдальня. Десь крутіше, ніж у сера Бкаскервіля буде,
погодьтеся (http://www.biografii.ru/biogr_dop/stalin_i_v/stalin_i_v.php)
Цікаво, що в сталінській квартирі мав честь побувати свого часу сер Вінстон Черчіль. Пізніше у спогадах він охарактеризував житло радянського диктатора як «дуже скромне».
Що ж, герцогу Мальборо видніше. Але дозволимо собі зауважити, що, на відміну від Черчіля Сталін мав не два і не три заміських маєтки, окрім цієї квартири. І якщо кремлівське житло ще можна назвати відносно скромним, то дачі…

Дач у Сталіна було не просто багато а – непристойно багато. Лише в Підмосков’ї нараховується чотири: в Зубалово, в Соколовці, звісно, у Волинському, яка більш відома як «Кунцево-1», або Ближня – на відміну від Дальньої, що в Семенівському.
Трохи розповімо про фазенду в Семенівському, аби читач мав уявлення про смаки й запити вождя пролетаріату:
«Дача была создана на месте английского парка имения «Отрадное», когда-то принадлежавшего фавориту Екатерины II графу Орлову-Давыдову…
Чего только не располагалось на его территории в тот период! Фазанник, медвежатник, оранжереи, вишневый сад… Более того – в «Семеновском» даже выращивали арбузы! Конечно, это был специально выведенный сорт. А для подкормки растений возили конский навоз за 300 километров отсюда - из Орловской области» (http://wikimapia.org/6992646/ru/Дальняя-дача-Сталина-Семеновское).
Скільки та розкіш коштувала трудовому народу – досі не відомо, але бачимо – лише те, що перераховано вище не на мільйон рублів «тягне».

Та найцікавіше попереду:
«Из четырех, имеющихся в доме, ему (Сталіну, П.П.) отводилась самая темная, чинаровая: вся мебель в комнате сделана из этого восточного дерева. Поблизости от спальни находится Малая столовая с камином из серого мрамора…
… несмотря на наличие просторного зала для трапез в другом крыле, Сталин предпочитал обедать именно здесь. Причина - вождь недолюбливал большие помещения.
 Печи, отделанные плиткой, по две в каждой комнате и восемь – в коридоре, тоже появились здесь в первой половине прошлого века. Объекты, подобные «Семеновскому», в те годы имели первую категорию защиты. Иными словами, любые неожиданности были исключены. Если вдруг переставала работать котельная, дом обеспечивался теплом с помощью одной из двух независимых линий электропередач. В случае каких-либо проблем с ними включалась дизельная установка. Ну а упомянутые печи были последней, самой надежной «страховкой» (там же).
І нині Дальня дача Стална зберігає свій первинний вигляд, що дає
нам уявлення про аскетизм вождя пролетаріату (http://www.kp.ru/photo/25713/1122809/)
Чи не здається Вам, шановний Читачу, що і чинара, і чотири спальні, і санвузол площею сорок(!) квадратних метрів – це певний перебір для голови партії, яка боролася за рівність всіх людей у світі, і вожді якої полюбляли називати себе «слугами народу»? Між іншим, з`ясувалася й причина незвичайної «скромності» сталінської квартири – просто господар не дуже затишно почувався у великих примішеннях – манія переслідування часто сполучається з агорафобією.
А чи відомо Вам, скільки разів бував Сталін на дачі, в яку вкладено не один мільйон таких потрібних країні рублів? Двічі! Чи не потрібно б віддати було когось під суд за розбазарювання бюджетних коштів?
Але апологети вождя роблять вигляд, що нічого не знають про все те й продовжують співати осанну:
«Всю жизнь Сталин жил очень скромно. В великолепной кремлевской квартире он почти никогда не бывал, предпочитая ей дачи, обставленные очень простой недорогой мебелью. Когда он умер, оказалось, что после него не осталось никаких дорогих личных вещей, никакого антиквариата или «настоящих» дорогих картин. На стенах висели бумажные репродукции в деревянных простеньких рамочках. На полу — два ковра. Из всех комнат дачи он жил практически только в одной. Спал там же — на диване под простым солдатским одеялом. Ел на краешке стола, заваленном бумагами и книгами, отдавая предпочтение самым простым кушаньям, а пил грузинское вино. (http://www.biografii.ru/biogr_dop/stalin_i_v/stalin_i_v.php).
Це сучасні агітатори так про дачу Кунцево-1 пишуть. Про вино – свята правда – полюбляв народний улюбленець це діло, особливо – під гарний шашличок або чанахі. А от щодо простих меблів та репродукцій… Судіть самі:
«Здание было построено в 1933—1934 гг. по проекту архитектора М. И. Мержанова. Позже оно многократно достраивалось и переделывалось в соответствии со вкусами Сталина; в 1943 (по другим источникам в 1948) к изначально одноэтажному зданию был надстроен второй этаж…

… «Ближняя дача» представляет собой двухэтажное в плане строение. Имеет несколько веранд. На первом этаже находится 7 комнат. Известно, что Сталин мало использовал помещения дачи. Практически всё время он проводил в своём кабинете, в котором имелось несколько диванов для его отдыха (на них он спал в том числе и ночью). На второй этаж дачи был проведён лифт. Известно, что Сталин не показывался на втором этаже практически никогда, хотя он и был надстроен по его указанию» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Ближняя_дача).

Дача "Кунцево-1" і її велика їдальня. Як кажуть, скромно і із смаком. Саме в цій кімнаті помер вождь всіх часів і народів, майже до безтямності, як розповідав  його онук, насмоктавшись винця на черговій попойці з товаришами по боротьбі за світде майбутнє робітничого класу (http://www.google.ru/imgres?)
Цікаво, що дачку цю скромну для батька народів будували якраз в той час, коли в Україні матері з голоду власних дітей їли. Нам пояснюють: хліба не було, щоб нагодувати всіх, бо треба було його продавати, а на виручені гроші обладнання купувати для заводів, укріплювати міць і безпеку держави. Ми цілком віримо в це пояснення. Навіть знаємо чию насправді безпеку кріпили, і від кого:
«Забор вокруг всей территории был высотой более 3 метров и двойной. Всю территорию окружали ров и колючая проволока. По внутреннему кольцу между двумя заборами дежурили патрульные с собаками…
…К территории дачи примыкало двухэтажное здание, жилое помещение или казарма для рядовых охранников, рассчитанное примерно на сто солдат и офицеров…» (http://germanych.livejournal.com/117759.html).
Питання до спеціалістів: скільки треба було харчів, аби прогодувати саму лише охорону борця за світле майбутнє? І лише на одній дачі?
А це ж іще далеко не все. Окрім бодігардів людиною, яка життя поклала на знищення найманої праці в усьому світі, опікувалася численна прислуга, серед якої були
«…помощник коменданта дачи Петр Лозгачев и подавальщица-кастелянша Матрена Петровна Бутусова <> Были здесь и другие сотрудники — повара, садовник, дежурный библиотекарь…» (там же).
Особливу увагу звернемо на слова «черговий бібліотекар». Що це значить? Це значить, що людина перебувала на «бойовому посту» цілодобово, відповідно, в штаті лише однієї сталінської дачі, лише бібліотекарів (дуже потрібна персона) було мінімум троє. А ще прибиральники, істопники, шофери (це не ті, що Сталіна возили, це ті, що при дачному господарстві), а ще без медсестри або фельдшера ніяк. Банщики, рибоводи (в маєтку три зарибнені пруди), тощо. Словом, десятків зо три слуг набирається у комуніста Сталіна. В прокляті царські часи таких називали дворня. А це ж лише одна з багатьох дач.
От, наприклад, дачний комплекс в Абхазії – на озері Ріца. Улюблене місце відпочинку генія всіх часів і народів на Півдні (були й інші). Сер Вінстон Черчіль, герцог Мальборо, один з найбагатших людей Англії щиро здивувався, якби його запитали скільки спальних кімнат йому потрібно, аби почуватися комфортно й затишно. Відповідь, наче очевидна.
Та у комуністичного вождя не так. Однієї спальні Йосі мало:
Дача сталіна на озері Ріца. Одна з троьх спалень. Ліжка, виготовлені за спеціальним замовленням. Обшивка стін - карельсська береза (yakosha.livejournal.com)

«У него было три спальни с одинаковой обстановкой и планировкой. Отличались они только деревом, которым обшивались стены и потолок. Все спальни соединены балконом. Сам Сталин не только спал в разных спальнях, но и несколько раз за ночь мог перемещаться из одной в другую» (http://www.abhaziya.travel/ru/interest_place/ricnacpark/DachaStalina/).
«Заради безпеки – вороги не дрімали» - скажуть фанати Вісаріонича. «Наслідок параної – манія переслідування» - скаже ще хтось. І всі будуть праві. Але спитаємо: в якій ще країні світу, який ще правитель мав по три спальні кімнати на одну ніч? Який король, цар, падишах, султан, хан жив так розкішно, як вождь комуністів?
А тут товариш Сталін із соратниками пили за здоров`я пригнобленого буржуями
світового пролетаріату (andrey.fotoplex.ru)
А вийшовши з дачі потрапляєш до великого саду з квітниками і альтанками. А нижче – купальня на березі озера. І біля причалу – глісер для прогулянок (той самий, який помилково обстріляли прикордонники, прийнявши за шпигунський, за що були стерті «в лагєрную пиль»).
Цікаво, як починалося будівництво цієї казкової розкоші:
«Приехав на Рицу, Сталин внимательно осмотрел живописные места вокруг озера. Отличный воздух. Ватхарские источники. Самое подходящее место для постройки санаториев и домов отдыха. Обратился к архитектору Авраменко с предложением сделать вокруг озера дорогу. Тот возразил: «Товарищ Сталин, это будет дорого стоить. Ведь потребуются взрывные работы». – «Надо всё сделать для народа, чтобы к этим санаториям и домам отдыха могли свободно добираться на автобусах» (там же).
Так і зробили. Щоправда, з числа «народу» сюди «добиралися» (і зовсім не автобусами) лише товариш Сталін та пізніше – Хрущов і Брєжнєв. Але гарні наміри пролетарського вождя і масштаби робіт викликають повагу. Головне, нічого для трудящих не жаль…
До речі, залізних ліжок ні тут, ні в Кунцево, ні в кремлівській квартирі щось не спостерігалося, так само, як і солдатських ковдр. Навпаки, ліжка було виготовлено на спеціальне замовлення: Сталін, який мав малий зріст, почувався незручно на стандартному – двометрової довжини, тому для дачі на озері Ріца йому виготовили особливі – лише 175 см. завдовжки. Їх і зараз можуть спостерігати туристи.
Цікаво, відпочиваючи тут в 1946 або в 1951 році, чи думав вождь робітничого класу про те, в яких умовах той «клас» живе:
«Люди моего поколения ещё помнят, когда жильём многих тысяч москвичей были сырые подвалы… мои одноклассники в Москве 1950 года жили в таких подвалах, а про Инту уж и говорить страшно: там подвал и даже барак были мечтой! А ведь в этих подвалах семьи жили в узких пеналах-купе, отгороженных друг от друга фанерой или простынями. Другие жили и хуже: в самодельных землянках! Я всё это видел собственными глазами. Надо ли говорить, что по стране для сотен тысяч людей комната в коммуналке была недостижимой мечтой! (http://www.proza.ru/2012/01/03/1121).
Комуністичні агітатори скажуть: то наслідки війни. Але ж Москва практично не постраждала ані від обстрілів, ані від бомбардувань. Тим більше – місто Інта. Звідки ж землянки?
Тут слід нагадати, що батько народів не був одиноким у своїх стражданнях. Разом з ним, на власних персональних дачах, у власних персональних квартирах, на власних персональних пайках страждали сотні й тисячі інших «слуг народу».
От, наприклад, той самий «непотопляємий» Жуков. Протокол негласного обшуку дачі маршала, санкціонований Сталіним свідчить:
«… две комнаты дачи превращены в склад, где хранится огромное количество различного рода товаров и ценностей. Например:
шерстяных тканей, шелка, парчи, панибархата и других материалов – всего свыше 4000 метров;
мехов – собольих, обезьяньих, лисьих, котиковых, каракульчовых, каракулевых – всего 323 шкуры;
шевро высшего качества – 35 кож;
дорогостоящих ковров и гобеленов больших размеров, вывезенных из Потсдамского и других дворцов Германии – всего 44 штуки…
Ценных картин классической живописи больших размеров в художественных рамках – всего 55 штук…» (Б.В.Соколов. Георгий Жуков. Триумфы и падения).
Переважну частину всього цього було награбовано в Німеччині. Комуністи полюбляли розповідати власному народу про нелюда Геринга, який набивав свій палац картинами та антикваріатом, награбованим в СРСР. Але чим відрізнявся від нациста Геринга комуніст Жуков, який набивав свій палац картинами та антикваріатом, награбованим в Німеччині?
Хтось уявляє собі чотири кілометри тканин? В країні, яка пережила таку війну? В країні, де жінки перешивали на спідниці старі військові однострої, де на чорному ринку ходила білизна, пошита із знайдених на полях боїв німецьких парашутів? Хтось уявляє все те добро, запаковане в 51 валізу та скриню? Хтось порахує хоча б за сучасними цінами вартість самих лише рам від 55 картин? Офіційна ціна на шерстяну байку в грудні 1947 року становила 108 карбованців/метр. Кому цікаво, може взяти калькулятор і помножити на 4 тисячі.  
Наш гіпотетичний слюсар з заводу «Пролетарій» навіть не знав, що з мавпи можна зідрати шкуру на шубу – він мавпу лише в зоопарку бачив і то – навряд. І чим відрізняється каракульча від каракулю навряд чи уявляв. Та і зараз пересічний українець чи росіянин не уявляє.
Втім, Жуков виправдовувався, що частину з того він купив за власні кошти.
«За все это я заплатил 30 тысяч марок» (там же) писав він у поясненні.
Як на нас – цікавий документ. Міністр нацистського уряду Шпеєр отримував 4000 тис. марок на місяць. Автомашина середнього класу в Німеччині коштувала 1 тис. марок. Це ж яка зарплатня мала бути у Жукова, аби він «назбирав» 30 тисяч рейхсмарок? В.Суворов дає інформацію про зарплату генерала МГБ – 5-6 тис. рублів. Плюс надбавки й пайки.
Видно тому ми ніде в джерелах не знайдемо відомостей про офіційні зарплати Сталіна і Жданова, Молотова і Поскрьобишева, Жукова, Москаленка і Бакатіна. Мабуть, щоб наш слюсар з заводу «Пролетарій» не засмучувався.
А Жуков – не один. Сєров і Сіднєв, Абакумов і Крюков, Русланова, Мінюк, Орлова, Дунаєвський, Утьосов… І немає їм числа.
Перший заступник наркома внутрішніх справ Сєров, наприклад, в період окупації Німеччини жив не де-небудь, а в… резиденції Геббельса. Нормально? Сни погані не снилися…
У генерала Крюкова – дві дачі плюс три квартири; у генерала Крюкова чотири машини, включаючи служебну. А у «гегемона» - слюсаря з заводу «Пролетарій»?

Комуністична верхівка не відмовляла собі ні в чому. Члени союзницьких делегацій, які вели перемовини з СРСР на Ялтинськй конференції, відзначали просто нереальну розкіш бенкетів, що їх влаштовували комуністи. Дехто навіть стидався того торкатися, пригадуючи як живуть співвітчизники в Лондоні, Бірмінгемі, Глазго. Так і писали в своїх щоденниках: «варварський розкіш».
Голова польського Уряду в екзилі генерал Сікорський, навідавшись до Сталіна в грудні 1941 року був вражений столом, який йому запропонували: чорна ікра, стерлядь, шампанське, свіжі фрукти…
Це тоді, коли в блокадному Ленінграді люди отримували по 250 грамів чорного хліба на добу; це тоді, коли радіо закликало громадян не жаліти нічого для Перемоги.
Скажуть: необхідність. Іноземних гостей треба було годувати «на рівні». Припустимо. А яка «необхідність» вимагала від ленінградської еліти жерти тістечка в той час, як решта гинула від голоду?
«… одна из кондитерских фабрик… продолжала в голодном городе изготавливать сладкую продукцию для избранных, по так называемому «литерному пайку». Им пользовались лица на уровне членов-корреспондентов Академии наук, известные писатели типа Всеволода Вишневского, военные и партийные деятели высокого ранга, ответственные работники Смольного.
Как оказалось, их было не так уж и мало, если учесть, что на них работал, по меньшей мере, целый цех кондитерской фабрики. И на эту продукцию не распространялись никакие блокадные карточки» (http://pavlovsk-spb.ru/ocherki-yuriya-lebedeva/497-lromovye-babyr-golodnogo-leningrada.html).
І не треба було бути Ждановим або Жуковим, Ворошиловим або Попковим, аби почуватися в блокадному Ленінграді цілком комфортно й щасливо – достатньо було належати до партійної номенклатури середнього рівня (мовою джерела):
 «…партийное руководство не испытывало трудностей в питании и проживало в отапливаемых помещениях. С началом работы в Смольном положение партийных работников кардинально меняется:
«С питанием теперь особой нужды не чувствую. Утром завтрак — макароны, или лапша, или каша с маслом и два стакана сладкого чая. Днем обед — первое щи или суп, второе мясное каждый день. Вчера, например, я скушал на первое зеленые щи со сметаной, второе котлету с вермишелью, а сегодня на первое суп с вермишелью, на второе свинина с тушёной капустой. Качество обедов в столовой Смольного значительно лучше, чем в столовых в которых мне приходилось в период безделия и ожидания обедать» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Блокада_Ленинграда).
Кажуть, Сталін був дуже невибагливий у харчування і вживав гречану кашу з котлетою просто на краєчку стола, серед паперів. Кажуть, що пив він просте домашнє грузинське вино, а не якісь елітарні напої. Все це свята правда. Але правда також і в тому, що вироблялися ті вина лише в одному селі, і лише для одного вождя. І возили їх з Кавказу літаками. А оскільки вино втрачало у якості, коли його бовтати, то діжечки з «простим сільським вином» везли на руках. І цей важливий процес не довіряли нікому, крім офіцерів НКВС рангом не нижче полковника.
Невибагливість комуністичного вождя добре нам відома хоча б із спогадів югослава Мілана Джиласа, котрий залишив цікаву картину знаменитих сталінських «обідів» на дачі:
«В просторной, без украшений, но отделанной со вкусом столовой на передней половине длинного стола были расставлены разнообразные блюда в подогретых и покрытых крышками тяжелых серебряных мисках, а также напитки, тарелки и другая посуда. Каждый обслуживал себя сам и садился куда хотел вокруг свободной половины стола…
Выбор еды и напитков был огромным - преобладали мясные блюда и разные сорта водки. Но все остальное было простым, без претензии. Никто из прислуги не появлялся, если Сталин не звонил, а понадобилось это только один раз, когда я захотел пива. Каждый ел что хотел и сколько хотел, предлагали и понуждали только пить - просто так и под здравицы» (http://www.ng.ru/style/1999-12-24/16_stalin.html).
Але сталінські захисники, особливо останнім часом не припиняють мантри про «скромність» вождя. Часто, намагаючись обілити його, перегинають палицю і видають т.з. «незумисні свідчення», яке говорить більше, ніж тисячі книг та фальшивих фільмів.
На одному з сайтів ми, наприклад, натрапили на одкровення такого собі Геннадія Коломєнцева, котрий, як зазначається, був одним із сталінських кухарів. І ось що видав цей чолов`яга про «скромність»:
«… особенно любил Сталин печеную картошку в мундире! В духовке печенную. Помню, с этой картошкой мне повара голову заморочили. Мы все регионы Московской области объездили. Привезем им. Нет. Эта не подходит. И эта не та. И только где-то в Бронницах нашли ту, что надо… Да, неприхотливый в еде был человек (http://www.peoples.ru/state/king/russia/stalin/history1.html).
Як кому, але для нас ця цитата, а особливо остання фраза звучить як анекдот.
Втім, досить про харчі, адже нам потрібно ще розібратися багато з чим в аскетичному житті вождя світового пролетаріату.
Наприклад, мало хто знає, що у товариша Сталіна був персональний… теплохід. Називався він «Максим Горький», на ньому господар Кремля полюбляв плавати по Москві й Волзі, часто – в компанії «соратників». Той корабель і досі катає відпочивальників. І досі є найшвидкиснішим річковим судном в світі!
"Максим Горький" - персональна "яхта" Сталіна. Корпус та силова установка - з підводного човна "Декабрист" .  Для будівництва судна в доках було побудовано спеціальний ковш під дахом
(http://www.liveinternet.ru/users/jokerjoe/post106046647/)
Почали будувати той корабель в самий розпал голоду в Україні. Спустили на воду в 1934 році. Навряд чи й зараз люди, чиї родичі загинули під час Голодомору, знають про існування унікального судна і про те, які бенкети влаштовували на його борту борці за народне щастя.

Необычная для судна тяжелая мраморная лестница. В музыкальной гостиной - рояль... Для отделки теплохода мастера применили более 17 пород дерева, в том числе такого ценного, как красное дерево, чинара, карельская береза и другие. Вся мебель и предметы интерьера разрабатывались и создавались по индивидуальным чертежам ( http://www.liveinternet.ru/users/jokerjoe/post106046647/)

Серед іншого тут є бенкетна зала на 40 персон, де гуляв із своїми прісними
пролетарський "папа". І сьогодні можна прокататися на судні й замовити бенкет. Правда, дозволити собі це можуть лише найбагатші люди - вартість звичайного обіду - 3300 крб. з людини.
Про такі речі, як особистий літак (ПЄ-8ОН) та броньовані вагони ми вже не говоримо, розуміючи, що на відміну від десятків дач; глісерів, теплоходів та іншого добра це – необхідні для голови держави атрибути.

«Комуністи – вперед!» - лунало, мабуть, в душі «отця народів», коли він мчав в ескорті вулицями нічної Москві. Потужні прожектори освітлювали дорогу й прилеглі будинки; безперервне ревіння клаксонів мало попереджати робітників, що поверталися з нічної зміни: їде борець за їхнє світле майбутнє, тому краще сховатися кудись у підворіття, бо охоронці сталінські стріляють без попередження в усе, що їм здалося підозрілим і рухалося не так.
Звичайно, порушувався закон – не можна галасувати вночі – але то ж Сталін! А «гегемон», чий сон потривожили? Переживе!
Машина у товариша «Коби» також була унікальна. Не машина – танк вагою під вісім тон! Вважається, що це чудо техніки було вітчизняного виробництва:
«Суперсекретный ЗИС-115 был изготовлен специально для него. Внешне это был совершенно обычный автомобиль, но мы-то понимаем, что это была только видимость. Кузов машины для Сталина бронировали на военном заводе по спецзаказу — в двери, перегородки и дно кузова вставляли бронированные щиты. И конечно же, негоже было для салона использовать те же материалы, что и для простых смертных, поэтому сиденья набивались гагачьим пухом, обшивались шикарным сукном, а в отделке использовались дорогие металлы…
Толщина пуленепробиваемых стекол составляла 7,5 сантиметра, для их опускания или подъема использовался встроенный в дверь домкрат. Так что, чтобы открыть двери, требовалась недюжинная сила, поэтому охранники при этом авто были очень сильны физически. Дно кузова и перегородки внутри салона автомобиля также были усилены броневыми листами» (http://www.chaso.ru/magazine/2011-06/mashina_stalina/).
Необхідність? Можливо, особливо – в гагачому пусі. Особливо – в оздобленні салону дорогими металами. До речі, а що це за метали? Найдешевшим має бути срібло. Далі ідуть золото та платина.
Може і необхідність. Але от біда – відомо, що від перших днів після перевороту 1917 року «Коба» не задовольнявся тачанкою – він вимагав машин, і не просто машини, а - найкращих машин!
Пролетарських вождів не влаштовували прості «Форди» чи «Фіати» - їм подавай еліту! Першим автомобілем Сталіна став Vauxholl 1914 року випуску. Раніше він належав не аби кому, а матері останнього російського імператора. Класна була машина, але…
Але Сталін побачив «тачку» іншого «вождя пролетаріату».
«Сталин, говорят, чуть не задохнулся от зависти, впервые увидев Ленина в Rolls Royce 40/50 Silver Ghost…
Виссарионычу захотелось иметь машину круче, чем у Ильича, и, попав в Реввоенсовет, он заказал себе первый в мире автомобиль с 8-цилиндровым V-образным двигателем Packard Twin-Six. И больше этой американской марке не изменял. Когда в начале 30-х для нужд ЦК закупили Buick, Cadillac, Lincoln, Сталин отверг их все и, узнав, что в 1932 году на выставке в Детройте показали 12-цилиндровый Packard Twelve со 160- сильным мотором объемом 7,7 л, загорелся как дитя. И, стукнув кулаком по столу, приказал: «И мне такой же». Желание обладать таким авто подогревала и информация о том, что президент США Ф. Рузвельт уже ездит на подобной машине, да еще бронированной. Но деньги из казны тратить не пришлось - Рузвельт, друживший накануне войны с советским лидером, решил подарить ему этот самый Packard Twelve. 7-тонная махина всего за 20 с разгонялась до 100 км/ч и имела максимальную скорость в 140 км/ч.» (http://rigatransport.sitecity.ru/ltext_1011145537.phtml?p_ident=ltext_1011145537.p_1011145725).
Так от: оцей «Packard Twelve» і був тією машиною, на якою насправді їздив Сталін аж до смерті. А ЗІС? А ЗІС став черговим камінчиком в легенду про «отця народів».
Зверніть увагу на товщину дверей сталінського "Паккарда". В броню машину "одягали" в майстернях Derham в Пасадені, видно, Сталін більше довіряв проклятим буржуінам власну безпеку, аніж пролетарям з ГАЗу (http://smotra.ru/users/vasilij_markovich/blog/94171/).
Хоча насправді цей автомобіль не пропав. Як відомо, комуністи жорстоко переслідували тих, хто виявляв «низькоуклінство перед Заходом». Віссаріонич із своїм «Паккардом» також підпадав під категорію «уклінників» і мав піти на лісоповал. От і згодився ЗІС-115, який, до речі, будували спеціально максимально схожим на «Паккард». По перше – для агітації, і по-друге – для додаткової безпеки. Розпустивши чутки, що на цій машині їздить «отець народів», держбезпека пускала іі в складі т.з. «обманного кортежу».
ЗІС-115, прототипом якого бву сталінський "Паккард", побудували більш досконалим, додавши як броні, так і комфорту (http://nechtoportal.ru/tehnika-2/istoriya-bronirovannyih-mashin.html)
Зате інші члени Політбюро їздили саме на ЗІС-115 (всього було випущено 32 машини). Ні, звичайно, вони знали, що трудовий народ їх безумно любить і якихось нападів з боку різних там іванових-петренків-шаріпових-рабіновичей не боялися, просто… Просто за восьмисантиметровим броньованим склом якось спокійніше.


Крім товщини броні ЗІС-115, зверніть увагу на оздоблення салону автомобіля дорогоцінними породами деревини, шкірою, американським оксамитом, коштовними металлами... (http://maxxdroid.livejournal.com/43901.html)

Ну і нарешті – щодо «однієї шинелі» та вікопомних гімнастерок.
Дійсно, Сталін полюбляв (як і решта комуністичної еліти навіть не високого рангу) одягатися у френч та чоботи. Але і те, й інше виготовлялося під замовлення найкращими майстрами і, звісно, з матеріалів найвищого ґатунку ручної роботи. До речі, чоботи Хозяїн носив не від скромності – у нього було особливе захворювання ніг – на лівій стопі пальці зрослися (в народі це ознака приналежності до чорних сил), тому в модельних черевиках Вісаріоничу було ніяк.
Артем Сєргєєв полюбляв розповідати про єдину шинель та єдиний комплект одягу вождя. Про те, що після смерті Сталіна начебто довелося терміново шити комплект білизни, бо нового у диктатора, виявляється, не було, а ховати в штопаному, бачите, не дозволяють православні традиції.
Та ми товаришу Артему не повіримо. Або швидше, тут ми знову маємо справу з «незумисним свідченням». Звернемо увагу на те, що білизну довелося шити. Навіщо? Невже не можна було, не витрачаючи часу, дістати із «закромов Родіни» готове? Скоріше всього, шити довелося тому, що матеріал був особливий – парча, панібархат, китайський шовк – що там придумали на підштаники «отцю народів».
Захоплює фраза про «православні традиції». Це – про людину, яка знищила в Росії Патріархію, яка гнала священиків у Сибір і у смерть тисячами, яка організувала «Общєство воінствующіх бєзбожніков», яка нищила храми десятками й сотнями. Знаменитий храм Христа-Спасителя підірвали лише тому, що він був завадою суперпотужній системі охорони Кремля!
А от ґудзики на кітелі, в якому ховали Сталіна, було виготовлено з золота (під час перепоховання в 1961 році Швєрнік замінив їх на латунні). Якщо це той тфренч, в якому, як розповідає Сєргєєв Сталін ходив щодня, виникають питання…
І шинелей у Сталіна вистачало точно – не треба народові казок розповідати. Достатньо зайти у Вікіпедію і вибрати знімки на яких Йосип Вісаріонович увіковічений, аби з розповідей Артемія посміятися.
Ми так прискіпливо аналізуємо дрібниці не тому, що нема в чому більшому звинуватити Сталіна та його оточення, а єдино через те, що він – найрозумніший з усіх правителів. Ті просто ховалися від народу, Сталін розумів: цього недостатньо. Тому й вигадував Агітпроп про нього легенди про «шинель» та «солдатську ковдру».

Ну і, нарешті, ще один аспект, який об`єднує Сталіна й решту комуністичних вождів: всі вони без винятку були небайдужі до орденів. У Брєжнєва, як ми знаємо, їх було півпуда. Не набагато менше – в Устінова, Жукова, Ворошилова… Хрущов мав сім(!) орденів Леніна, три зірки Героя Соціалістичної праці та зірку Героя Радянського Союзу. Юрій Андропов, за спогадами Г.Н.Купріянова, всю війну ховався за «бронью», скаржився на хворі нирки та малу дитину, аби не потрапити на фронт чи в партизанський загін. Зате мав на кінець життя десять орденів, з яких чотири – найвища нагорода СРСР – орден Леніна. Плюс звання генерала армії та зірка Героя соцпраці.
Сталіну теж було чим похвалитися. По-перше, це погони Генераліссімуса СРСР, які він собі почепив 27 червня 1945 року. Для цього потрібно було змінити законодавство, бо радянський табель про ранги не передбачав такого звання. А раніше у нього було звання Маршала СРСР (березень 1943 року). Сміємося з Брєжнєва? А це як назвати?
А скільки нагород було у Сталіна? Всі звикли на кіноекрані бачити його лише з зірочкою Героя Соціалістичної праці. А насправді? Давайте рахувати лише ті, якими генія нагородила рідна країна – без отих іноземних подарунків.
Отож, Сталін мав 16 орденів та медалей, серед яких 3 ордени Лєніна, 3 ордени Червоного прапора, 2 ордени «Перемога», зірка Героя Радянського Союзу. З ким із зарубіжних «колег» порівняти? Сер Вінстон Черчіль, якого нещодавно визнали найвеличнішою людиною в історії Британії, мав 12 англійських нагород, з яких лише три – ордени. Учень Сталіна і перший диктатор КНДР Кім Ір Сен мав шість нагород. Фідель Кастро не має жодної кубинської нагороди.
Так що з орденами у вождя все гаразд. Цікаво, що в радянській пропаганді орденоносці та Герої посідали неабияке місце. Про них писали в газетах, про них створювали передачі, співали пісні.
Про Сталіна теж співали пісні. Але про його нагороди говорити було якось не прийнято. Як про «Паккард», персональний теплохід та ручної роботи ліжка.
Чому? Як гадаєте?
Далі буде.
В продовженні: епізод третій. Про «вічно живого», моркв`яний чай та передачки дітям.

             З повагою, Павло Правий.

2 коментарі :

  1. "Сталін ... Великий аскет, який все життя поклав на боротьбу за щастя трудової людини".

    До цього необхідно, заради об'єктивності, додати, що краще було б, аби він того не робив, бо як каже наш народ: "Застав дурного богу молитися, то він і лоба розіб'є". І ще, можна було б про лоба розбитого і не згадувати, аби ж розбив тільки собі. А на якому ліжку спав і якою ковдрою вкривався то така дрібниця у порівнянні з розбитими лобами, що про ці побутові дрібниці, якщо і варто говорити, то в останню чергу, після того, коли у всіх деталях виписана роль Сталіна у поразці соціалізму.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мета цієї публікації дещо інша, пане Олександр. Комуністи кричали про прийдешню рівність, змушували народ голодувати й надриватися на непосильній праці заради "світлого майбутнього", а самі жерли ікру і запивали її колекційним шампанським; вони скинули царя і тут же вселилися в його апартаменти і всілися у його авто; вони розповідали про поганих буржуїнів, а самі з першого дня всоєї влади були ні ким іншим, як колективним буржуіном, феодалом і рабовласником.
      Зараз розповідають, що нинішні комуністи - "не такі". Мета публікації - показати - ТАКІ! Інших в природі не існувало ніколи.

      Видалити