Інформаційні війни: учора, сьогодні, завтра. Протоколи сіонських мудреців

Один із знайомих, коли мова заходить про негаразди нашого життя, одразу пригадує «Протоколи сіонських мудреців», зазвичай завершуючи ескападу тяжким зітханням, мовляв, що ви хотіли – таємний світовий уряд діє…

Жодні аргументи про те, що ці «протоколи» є фальшивкою, яку придумано, аби відволікти народ від дійсних винуватців його тяжкого становища не діють. Адже так зручно шукати ворогів десь деінде – серед іновірців та інородців.

Минають десятиліття, а міф про «всесвітню жидо-масонську змову» живе й квітне. Чому? Мабуть не в останню чергу тому, що сама українська (і російська) інтелігенція міф той постійно підживлює. Проти всякої логіки. На догоду тим, кому вигідно відволікти увагу «біомаси» від власних маєтків, яхт, гелікоптерів, футбольних команд, псарень, конюшень та картинних галерей, спрямувавши ненависть на когось іншого. Жидівський «Світовий таємний уряд» зручний для цього ще й тому, що ним можна лякати, єднаючи «біомасу» навколо власних персоналій напередодні чергових виборів. Або війни.

Ми ризикуємо в очах певної категорії громадян потрапити до списку «адвокатів Диявола», але… Але доля справжнього історика – іти за істиною, якою б вона не була. І ту істину відстоювати. А ідеологічними брехнями нехай займаються інші товариші. Так звані «історики».

Отож.

Для будь-якої більш-менш освіченої людини двох питань відносно походження «Протоколів сіонських мудреців» бути не може. Достатньо, наприклад, назвати книгу відомого британського вченого Нормана Кона «Благословення на геноцид», яка піддає безжальній критиці історію з «жидівською змовою»: http://lib.ru/POLITOLOG/nkon.txt

Разом з тим, є багато людей, які або просто не повірять дослідникові, просто записавши його в агенти світового сіонізму, або яким не вистачає часу і терпіння читати доволі ґрунтовну працю.

Тому приведемо кілька уривків з інших досліджень, де приводяться свідчення російських джерел – тобто звідти, де і народжувався міф (мовою оригіналу):

«Изготовлением "Протоколов" – по всей видимости – непосредственно занимался литератор М. Головинский‚ а помогал ему в работе журналист И. Манасевич-Мануйлов – платные агенты охранного отделения‚ которые вели слежку за русскими эмигрантами. В Париже в то время жила польская княгиня Радзивилл; она была свидетелем подлога и писала затем в американских газетах: "Однажды Головинский показал мне и нескольким приятелям сочинение‚ над которым он работал с Рачковским и Мануйловым. Он сказал‚ что книга эта имеет целью установить существование обширного еврейского заговора против общего мира... Мне неоднократно пришлось видеть эту рукопись; видели ее и некоторые мои друзья‚ среди которых была одна американка‚ находящаяся сейчас в Нью-Йорке. Рукопись эта была составлена на французском языке и писана рукой‚ но разными почерками‚ на желтоватой бумаге. Помню отчетливо‚ что на первой странице было огромное синее чернильное пятно. Позднее я узнала‚ что рукопись эта целиком включена Сергеем Нилусом в знаменитую книгу‚ напечатанную в типографии Красного Креста в Царском Селе" (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

Цікаво, чи повернеться у когось язик назвати представницю давнього польського (а насправді – українського) роду, який походить від Рюриковичів в приналежності до світового сіонізму?

А хто ж була та американська дама, про яку згадує княгиня Радзивіл? Вона була… антисеміткою! І ось що вона свідчила журналістам, які в процесі розслідування розшукали її в Нью-Йорку:

«Г. Херблет‚ <…> подтвердила в печати‚ что встречалась с Головинским в Париже‚ в доме у княгини Радзивилл‚ куда он приходил из Национальной библиотеки. "Помню тот раз‚ когда он пришел с законченной рукописью‚ – вспоминала Херблет. – Помню‚ она была на французском языке‚ но написана разными почерками. Она была на желтоватой бумаге... на первой странице большое синее пятно..." И далее из свидетельства Херблет: "Я – антисемитка. Когда я услышала про "Сионские протоколы" и прочитала о них‚ я немедленно раздобыла себе эту книгу. Мне тогда не приходило в голову‚ что она может находиться в какой-нибудь связи с моими парижскими друзьями. Но как только я раскрыла книгу‚ я немедленно сказала себе: "А‚ я вижу моего друга Головинского"... Не подлежит сомнению‚ что документ Головинского и "Протоколы" – одно и то же"» (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

Тут треба трохи відступити від сюжету оповіді і звернутися не до особистостей Головінського і Мануйлова – авторів «шедевру», а про його замовника – такого собі пана Рачковського.

Це ім’я сплило перед широким загалом щойно в 1934-1935 роках, коли в Берні проходило слідство по «справі Протоколів сіонських мудреців».

«В качестве свидетелей истцы вызвали в суд некоторых русских эмигрантов, придерживавшихся либеральных взглядов. Одним из них был профессор Сергей Сватиков, бывший социал-демократ из меньшевиков. При Временном правительстве Сватиков был направлен в Париж, чтобы распустить зарубежное отделение русской тайной полиции, штаб-квартира которой находилась во французской столице. Одним из агентов, с которым он беседовал, был Анри Винт, француз из Эльзаса, находившийся на русской службе с 1880 года. В соответствии с показаниями Винта, «Протоколы» были сфабрикованы по указанию главы зарубежного отделения охранки в Париже Петра Ивановича Рачковского. Другой свидетель, известный журналист Владимир Бурцев, дал сходные показания. Он заявил, что ему известно от двух бывших директоров департамента полиции, что Рачковский был замешан в фабрикации «Протоколов» (Протокольная запись этого свидетельства, данная на Бернском процессе, находится в Вейнеровской библиотеке, (Лондон)» (http://lib.ru/POLITOLOG/nkon.txt).

Рачковський був тісно пов'язаний з «Союзом русского народа» тай іншими право-монархічними організаціями. За 19 років роботи за кордоном створив широку шпигунську мережу, основну діяльність якої було спрямовано проти російських революціонерів-емігрантів. При цьому Рачковський був переконаний, що більшість терористів є євреї і відповідно, «єврейське питання» було у нього на першому плані.

Природжений інтриган, він дуже полюбляв різноманітні провокації. В 1886 році його агенти, серед яких був Анрі Вінт, підірвали в Женеві типографію російської революційної організації «Народна воля», сфабрикувавши докази, буцімто то зробили самі «зрадники» з числа революціонерів. В 1890 році ним було створено фіктивну організацію в Парижі, яка буцімто займалася виготовленням бомб для терактів в Росії. В результаті за хибними звинуваченнями було заарештовано в Росії 63 члени революційних організацій. І лише багато років потому від журналіста Бурцева стало відомо, що бомби підкладалися людьми Рачковського.

Тепер увага! Одним з найулюбленіших і найдієвіших методів Рачковського був… так-так, фальсифікація документів, статей, звернень, тощо.

«Этот прирожденный интриган любил заниматься подделкой документов <…> Один из его излюбленных методов - фабрикация письма или памфлета, в котором тот или иной революционер нападал на свое руководство. В 1887 году в парижской прессе появилось письмо некоего П. Иванова, который объявил себя разуверившимся революционером, якобы утверждавшим, что большинство террористов – евреи. В 1890 году появился памфлет, озаглавленный «Признания старого революционера», в котором укрывшиеся в Лондоне революционеры были обвинены в том, что они – британские агенты. В 1892 году появилось письмо, будто бы подписанное именем Плеханова, в котором тот обвинял руководителей «Народной воли» в опубликовании этих признаний. Спустя некоторое время появилось еще одно письмо, в котором Плеханов подвергался резким нападкам со стороны других мнимых революционеров. На самом деле документы были подделаны одним и тем же человеком – Рачковским (http://lib.ru/POLITOLOG/nkon.txt). 

І ось одного разу Петру Рачковському приходить геніальна думка «роздобути» цілком таємний документ єврейських мудреців, в якому б ті зазіхали на світове панування. Розумний і досвідчений, за свідченнями людей, які добре його знали, Рачковський був одним з найталановитіших шпигунів Європи. Тож він чітко усвідомлював який саме документ необхідно «розробити», аби царські правоохоронці ухопилися за нього обома руками – саме тоді в Росії почала розкручуватися антисемітська істерія.

Отоді й ангажував шеф закордонної служби охранки двох літераторів, як це він неодноразово робив раніше (дійсно, не сам же він «творив» оті фальшиві листи, статті та памфлети).

Точних відомостей, чи пішов на фальсифікацію пан Петро за власної ініціативи, а чи за вказівкою з Фонтанки, ми не маємо, але, судячи з того, що ще в 1891 році Рачковський надіслав своєму начальству листа, в якому повідомляв про початок розгортання ним антиєврейської кампанії, то була вигадка його самого. Не без мовчазної згоди (щодо акцій проти євреїв) з Петербургу.

Словом, зерно упало в підготовлений грунт. Сам Микола ІІ, котрий, як відомо, був великим прихильником різних містичних вчень, приділив «Протоколам» свою монаршу увагу і залишився вражений:

«… император Николай II, ознакомившись с "Протоколами", написал на одном из экземпляров книги: "Какая глубина мысли! Какая точность в осуществлении программы! Не может быть никакого сомнения в их подлинности» (http://www.pravda.ru/faith/religions/judaism/04-05-2011/1045663-protocoly-0/).

Чорносотенці (а «Протоколи сіонських мудреців» за дивним «збігом обставин» було опубліковано саме у видавництві, яке належало активному члену руху «Союз русского народа» Сергію Олександровичу Нілусу) задоволено потирали руки.

Жандармам також вигідно було педалювати тему «жидівської змови», оскільки в Росії набирали вагу й активність політичні партії та організації які або створювалися в єврейському середовища (напр. «Бунд»), або в яких було багато євреїв. З цим треба було щось робити, а «Протоколи» давали владі бажане моральне виправдання для політичних репресій.

Можливо, «Протоколи сіонських мудреців» так і укорінилися б в якості «автентичного історичного джерела», але на біду чорносотенців, прем’єр-міністром Уряду Російської імперії був на той час Петро Столипін.

Як відомо, Столипін не робив різниці між радикалами, чи то вони були з революційного середовища, чи належали до «патріотичних» монархічних організацій. Вікопомна «столипінська краватка» чекала не лише на бомбістів, але й на погромників, бо, на відміну від напівосвічених придворних лакиз, які намагалися законсервувати «істінноє самодержавіє», Столипін розумів, що в капіталістичному світі Росія втрачає, висловлюючись шаховою термінологією, темп, відстаючи від передових європейських країн, тому конче було потрібно переводити імперію на новітні рейки. В системі соціально-економічних відносин Петра Столипіна чоносотенцям і революціонерам місця не було.

Добре усвідомлюючи, яку небезпеку становить «документ» для громадянського спокою в країні, прем’єр-міністр наказав міністерству внутрішніх справ провести ретельне розслідування обставин здобуття «документу».

Результатом розслідування стала смерть головного фігуранта справи – П. Рачковського. Дехто з дослідників схиляється до думки, що літератора «прибрали» самі ж жандарми, бо він «забагато знав». Хтось (переважно з середовища занепокоєних питанням «жидо-масонської змови») навіть висуває сміливу гіпотезу щодо помсти іудейської агентури людині, яка наважилася оприлюднити таємнцю.

Насправді, на нашу думку, тут було чисте самогубство. Звернемо увагу на обставини смерті колишнього шпигуна за свідченнями жандармського генерала, товариша (заступника) міністра внутрішніх справ Павла Курлова, котрий вже в еміграції розповідав:

«Рачковский дал мне понять‚ что "Протоколы" сфабрикованы‚ и сказал‚ что доложит мне о них подробно по возвращении из деревни‚ куда он уехал на один день. Приехав в деревню‚ он умер...» (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

Очевидно, пану Рачковському не було чого сказати «на протокол» щодо питання про те де, коли і як йому пощастило роздобути «суперсекретний» документ, яким чином вдалося вирвати папери з броньованих сейфів страшних жидів.  

Чорносотенці, в кращих традиціях пропаганди, яка, як відомо, не потребує логічних пояснень і грає не на розумі, а на почуттях, пояснювали загалу чудотворне набуття «Протоколів» просто:

«Протоколы эти,  как  тайные,  были  добыты  с большим трудом,  в отрывочном виде,  и переведены на русский язык 9  декабря  1901  года. Почти  невозможно  вторично  добраться  до тайных хранилищ в секретные архивы,  где они запрятаны,  а потому они не  могут  быть  подкреплены точными  указаниями места,  дня,  месяца,  года,  где и когда они были составлены» (http://lib.ru/POLITOLOG/nkon.txt).

Для вузьколобих російських «патріотів» із «Союза русского народа» або «Союза Михаила Архангела» цього було цілком достатньо. Але ж не для жандармських слідчих. Тому, вірогідно, Рачковський вирішив за краще покінчити з життям, аніж піддатися ганьбі, суду та опинитися на каторзі. Так це чи ні – ми достеменно не знаємо – жодної експертизи, тим більше, розтину тіла не проводилося, але ота дивна подорож в село «на один день»… Тим більше, що виконавці тієї оборудки – І. Манусевич-Мануйлов та Головінський  ще довго були живі-здорові.

Тим не менш, якісь докази фальсифікації поліцейським знайти все ж пощастило, бо Петру Столипіну з труднощами, але все ж вдалося переконати царя в підробці.

«И Николай II пишет опять Столыпину: "Хорошо, оставьте "Протоколы". Нельзя делать чистое дело грязными методами» (http://www.pravda.ru/faith/religions/judaism/04-05-2011/1045663-protocoly-0/).

Треба сказати, що у вищих ешелонах російської влади, а також серед політичної та економічної еліти Російської імперії, за невеликими виключеннями, у справжність «Протоколів сіонських мудреців» ніколи не вірили.

«Директор департамента полиции А. Лопухин утверждал‚ что "Протоколы" подделал Рачковский со своими агентами‚ и это не было секретом в правительственных кругах» (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

Дуже симптоматично, що матеріали «Протоколів сіонських мудреців» офіційна влада не наважилася використати навіть під час нею ж сфальсифікованого процесу над київським рабином Вольфом Бейлісом, хоча такі пропозиції були. І так благенькі, а то і просто висмоктані з пальця «докази» не побажали робити ще більш смішними завдяки відвертій брехні.

Товариш (заступник) міністра внутрішніх справ С. Бєлєцкій казав з цього приводу:

«Мы прекрасно понимали‚ что это значило наверняка провалить всё дело. Ведь это явная подделка! Нельзя же было срамиться! Разве с такими документами можно выступать на суде?" (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

А потім і сам «співавтор» фальшивки, коли вже минулася гроза, доволі охоче визнавав, як спритно їм вдалося «підставити» жидів:

«В 1915 году один из участников подлога И. Манасевич-Мануйлов – в беседах с историком и публицистом В. Бурцевым – "не раз говорил‚ смеясь‚ что только идиоты могут верить в эти "Протоколы"...» (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html).

Звідки ж постали оті «Протоколи»? Невже Рачковський, Манусевич та Головінський все те придумали? Слідству свого часу не вдалося встановити джерела, звідки черпалися матеріали для фальсифікації сторіччя. І лише кілька років потому, випадково, правда сплила на поверхню.

18 серпня 1921 року американська газета «Таймс» випустила сенсаційний матеріал, який розкривав таємницю походження «Сіонських протоколів» (http://ria.ru/history_video/20100816/265673090.html).

З’ясувалося, що сенсаційна знахідка жандармських борців з революцією є нічим іншим як… плагіатом! В результаті журналістського розслідування виявилося, що «Протоколи» було просто списано з маловідомого памфлету французького юриста Моріса Жолі проти французького імператора Наполеона ІІІ. Памфлет називався "Діалог в пеклі між Монтеск’є та Макіавеллі". Вперше вийшов цей твір ще в 1864 році в Брюселі.

Цікавим радимо знайти тексти памфлету та «Протоколів сіонських мудреців» і порівняти. Дуже корисне заняття, особливо для голомозих фанатиків, збочених на ідеях Адольфа Шикльгрубера та доктора Геббельса. Тут лише приведемо коротку цитату, що яскраво ілюструє сказане:

«Более 160 отрывков в "Протоколах" - две пятых всего текста - откровенно взяты из книги Жоли; в девяти главах заимствования достигают более половины текста, в некоторых - до трех четвертей, а в одной (протокол VII) - почти целиком весь текст. Более того, за некоторыми исключениями, порядок заимствованных отрывков остается точно таким, как у Жоли, и создается впечатление, что автор "Протоколов" работал над "Диалогом" механически, переписывая страницу за страницей. Даже расположение по главам почти то же самое - 24 главы "Протоколов" почти целиком совпадают с 25 главами "Диалога". Только в конце, где преобладают пророчества "мессианского века", переписчик позволяет себе некоторые отступления от оригинала» (http://wwintspace.net/index.php?mod=news&act=show&id=305).

Як кажуть, без питань.

P.S.

Сказавши «А» треба сказати й «В». Головне питання: чому ця містифікація пробила собі дорогу і живе до сьогодні, не зважаючи ні на що? Якби на місці євреїв подібні звинувачення пролунали на адресу українців, німців, французів чи китайців – ніхто б їм не йняв віри, а тут…

Певне, не в останню чергу винні самі євреї. Вірніше та їх частина, яка належить до т.з. «талмудистів». Рабини не втомлюються повторювати, що ніякої єдності (в тому числі в планах «завоювання світу») серед євреїв немає і що це співтовариство є одним з тих, які роздираються внутрішніми чварами. І все це правильно. Але…

Але отой Талмуд! На відміну від Тори, яка є зібранням священних текстів, Талмуд є багатотомним зведенням правових та релігійно-етичних положень ортодоксального іудаїзму. Якщо проаналізувати первинні тексти Талмуду, виникає стійке враження того, що оце і є справжні «Протоколи»!

Ось лише кілька цитат, які регламентують єврейським ортодоксам правила взаємодії з гоями – не іудеями:

«В этом мире обман позволителен евреям в отношении к безбожникам». (Талмуд, Sota. F.41, 2).

«Обмануть гоя дозволительно» (Баба кама, 113, в).

«Христиане — идолопоклонники; однако, позволительно еврею в их священный день, т. е. в первый день недели (воскресный) вести с ними торговлю». (Талмуд, Abodas. f. 2, 1).

«Не отдавай в рост брату твоему ни серебра, ни хлеба, ни чего-либо другого, что возможно отдавать в рост; иноземцу отдавай в рост, чтобы Господь Бог твой благословил тебя во всем, что делается руками твоими, на земле, в которую ты идешь, чтобы овладеть ею». (Второзаконие, 23:19, 20.).

«Имущество гоя — это незаселенный уголок: кто первый им завладеет, тот и хозяин». ( Баба батра, 54, 16).

А ось ще:

«Позволительно убивать неверного. Если отщепенец и отступник впадут в яму (Талмуд, Abodas. f. 26, 2), то не освобождай их, а если бы внизу находилась лестница, прими оттуда ее и скажи заключенным: делаю это для того, чтобы мое животное туда не вошло, а если яму прикрывал камень, то положи его над ямой обратно, а заключенным в ней скажи, делаю это для того, чтобы по этому месту мог ходить мой скот и т. д.». (Талмуд, pes. f. 122, 2, Tos).

«Иноверец, убивший иноверца, равно и еврей, убивший еврея, - наказывается смертью; но еврей, убивший иноверца, не подлежит наказанию». (Талмуд, кн. Сенхедрин, разд. 7, лист 59).

Справедливості заради треба сказати, що протягом останніх століть рабини піддали Талмуд значній цензурі, замінивши або взагалі видаливши найбільш одіозні місця. Так само, як християнські та мусульманські теологи переглянули власні тексти, в яких також було чимало закликів до знищення іновірців.

Проте залишилося багато і таких іудеїв, котрі не приймають толерантності, вклоняючись (і наслідуючи!) заповіді традиційного талмуду. Саме вони є джерелом і причиною гонінь та ненависті з боку інших народів до євреїв. Саме їх зараз і прийнято називати «талмудистами». І хто знає, чи не Талмуд навів жандармського офіцера на ідею використати тексти реакційної частини іудейського світу проти всіх іудеїв?

А «Протоколи сіонських мудреців», незважаючи ні на що житимуть. Житимуть, бо це вигідно багатьом сильним світу сього, аби нацьковувати народ на народ у власних політичних чи бізнесових інтересах. І завжди знайдуться ті, хто зробить цей «документ» власною Біблією.

Першого видавця  «Сіонських протоколів» Сергія Нілуса спитали якось:

"Не предполагаете ли вы‚ Сергей Александрович‚ что‚ сами того не ведая‚ оперируете подлогом?" – "Пусть так‚ – ответил Нилус. – Но Бог и лжецов заставляет вещать правду‚ а вера наша и собачьи кости может превращать в чудотворные мощи» (http://felixkandel.org/index.php/books/267.html)

 P.P.S.

А досвід офіцера царської охранки дуже сподобався офіцерам «охранки» Росії новітньої доби – КДБ-ФСБ. Мова іде про сфальсифікований російськими спецслужбами т.з. «План Даллеса», який було вперше опубліковано у виступі митрополита Санкт-Петербурзького і Ладозького Иоана (Сничова) в газеті «Советская Россия» 20 лютого 1993 року.

Але про це – наступного разу…

ПАВЛО ПРАВИЙ