Зроблено в Україні. Про карту Марса, місячну поверхню та Барабашовський ринок.

          Мало хто, не лише на Сході України, але й по всій державі, не знав би що таке "Барабашовка", "Барабашовський ринок" - найбільший ліворуч від Дніпра складок речей, від шкарпеток до диванів і від польських телефонів до турецького мила.. Щороку через це торжище проходить кілька мільйонів харків`ян та гостей першої столиці України новітнього часу.

          Але чи відоме їм походження цієї назви? Чи відомо на честь якої людини названо станцію метро, близькість до котрої і дало спочатку неофційну, а потім і юридичну назву об`єкта, який у нас в Україні називають "базар"?

          Напевне, далеко не всі навіть харків`яни знають про академіка Барабашова, так само, як не всі жителі Києва можуть відповісти на питання, хто такі академік Вернадський чи академік Глушков. Сьогодні ми виправляємо несправедливість, бо, напевно, знати наших земляків і гордитися ними всеж важливіше за дешеву китайську білизну з "Барабашовки".

          Микола Павлович Барабашов народився 30 березня 1894 року в м. Харкові. Його батьком був відомий лікар-офтальмолог, директор клініки, учасник Російсько-турецької війни; матір мала музичну освіту і, до речі, любов до музики й музиціювання виховала й у сина.

          Вже з дитинства Микола Барабашов захоплюється таємничою і цікавою наукою - астрономією. В 15 років було опубліковано матеріали про його дослідження сонячних плям, а також поверхні Венери й Марса в журналі "Известия Русского общества любителей астрономии". Те, що дослідженням юного астронома приділив увагу також і французський журнал "Астрономія" говорить про неперсічність перших досліджень молодого українського вченого.

          Хто зна, чи не залишилася асторономія лише захопленням Миколи, якби батько не взяв його в одну  із своїх поїздок до Франції. Там юнак мав змогу не лише відвідати передову на той час обсерваторію, але й поспілкуватися із її директором - знаменитим вченим Фламмаріоном. З`ясувалося, що видатний астороном знайомий з роботами Барабашова і дуже високої про них думки. На звершення бесіди Фламмаріон подарував гостю свою книгу з дарчим написом: «Моєму новому колезі М.Барабашову від співгромадянина неба. К.Фламмаріон».

          Вся подальша доля Миколи Барабашова залишилася тісно пов`язаною з астрономією. Він навчався в Тартуському університеті, який мав передове в Російській імперії астрономічне обладнання, потім - на фізико-математичному факультеті Харківського університету. Його вчителями були такі визначні постаті в науці як Людвиґ Струве, Микола Євдокимов, Василь Фесенков.

          Харківський університет став справжньою alma mater для Миколи Павловича Барабашова, а він - дбайливим і відданим сином. Тут пройшло все його наукове життя - з невеликою перервою під час евакуації в Другу світову війну. Тут він пройшов всі щабелі наукової кар'єри, від студента до директора обсерваторії і ректора університету.

          Наукові праці М.П.Барабашова присвячені вивченню фотометричних властивостей поверхонь Місяця, Марса, атмосфер Венери та Юпітера. У 1918 встановив, що поверхня Місяця складається з вулканічних порід базальтового типу з великою пористістю, що є надзвичайно важливим для практичного дослідження супутника землі за допомогою автономних модулів. Не в останню чергу завдяки працям Барабашова вдалося розробити необхідну техніку та реалізувати програму висадки людини на Місяць.

           За дослідженнями Миколи Павловича було сладено карту поверхні Марса, якою користуються космічні агенції всього світу, в тому числі російського Роскосмосу та американського НАСА. І хто зна, може саме цією мапою користуватимуться майбутні дослідники цієї планети під час розбудови на Марсі дослідницької станції, проект якої активно розробляється корпорацією кількох великих космічних держав?

          Також М.П.Барабашов працював над конструююванням різноманітної техніки для астрономічних обсерваторій та планетаріїв. За безпосередньої участі Миколи Павловича (і за його ініціативи) в Харкові було побудовано планетарій. Разом з іншим вченим Н. Р. Пономарьовим Барабашовим було побудовано перший в країні спектрогеліоскоп, який зіграв чималу роль в розвитку Служби Сонця в СРСР.

          Професор, академік, доктор фізико-математичних наук Барабашов Микола Павлович був і залишається однією з найяскравіших зірок світової астрономії.  В 1946 році на Міжнародній Астрономичній нараді в Копенгагені його було обрано членом комисії з фізичного спостереження планет Міжнародної Астрономічної Спілки та членом комісії з дослідження Сонця. З 1949 Барабашов був головою комітету з дослідження фізики планет при Астрораді АН СРСР, членом сонячної комісії та пленума Астроради АН СРСР. В 1952 р. його було обрано головою Астрокомитету АН СРСР.

          Незважаючи на постійну зайнятість та хворобу (Микола Петрович ще змолоду страждав на сухоти), він знаходив час і для викладацької, і для громадської діяльності: читав публічні лекції, та лекції на кафедрі астрономії Харківського університету й інших вузів міста. А у вільний час учні Миколи Павловича мали змогу послухати класичні мелодії, що їх виконував академік на власноруч побудованому електронному інструменті - термінвоксі.

          В 1987 році Академія наук України запровадила премію імені академіка Барабашова, яку присуджується за видатні заслуги в царині астрономії та експериментальної фізики. Ім`я академіка Барабашова носить мала планета планета № 2883.