Нині лише лінивий не жартує над культурно-освітнім рівнем українського керманича. "Ганна Ахметова" та "видатний український поет Чехов" стали зараз чи нейулюбленішими темами модерних анекдотів, які однаково вживані на кухнях професорів і слюсарів.
Проте, не ПРрезидентиом єдиним живе нинішня влада. Мали б бути серед оічільників і радників люди, які добре обізнані в історії власної країни. Мали б іноді її згадувати. Заради власного самозбереження.
Нинішня дата в історії України саме така. Зазирнути на 88 років назад корисно не лише професійним історикам, але й очільникам правлячої партії. Бо інакше...
Українська Вікіпедія дає на сьогодні дуже цікаву інформацію, яка стосується майже 90-річної давнини. Мова іде про повстання в Україні більшовиків проти... більшовиків.
24 січня 1924 року ЦК КП(б)У надіслав місцевим партійним організаціям закритий лист № 1, в якому повідомлялося про виникнення так званого „червоного бандитизму” – збройних формувань селян незаможників і безробітних, які грабували заможних громадян, переважно селян, або знищували їх господарства під гаслом „Геть неп, прямо до соціалізму!”. Причинами виникнення „червоного бандитизму”, на думку ЦК КП(б)У, стали майнове розшарування мешканців України, безробіття у містах і зловживання представників місцевої влади. Крім членів КНС і безробітних, до складу бандитських формувань входили колишні члени КП(б)У, незгодні з курсом непу, й члени УКП. Найбільш поширеною формою селянського „червоного бандитизму” було конокрадство, а бандитизму безробітних – пограбування потягів.
Якщо екстраполювати тодішні події на сьогодення, то це так, нібито частина найнепримиренніших членів Партії регіонів та її симпатиків підняла б повстання під гаслами "Геть Партію регіонів!", "Дайош русскій язик!", "Де покращення життя все сьогодні?!", "Бий власників золотих унітазів!".
Звернемо увагу на причини віступів в країні селян та робітників в 1924 році. Які з них відсутні зараз? Питання риторичне.
Проте головна мораль озвученого нами феномену така, що тоді отой стихійний рух являв собою пік кризи всередині правлячої еліти. Найактивніша (ідеологічна) і найприхильніша (соціальний базис) частини партії звинуватив її очільників у "переродженні" і відступу від "генеральної лінії". Про т.з. "лєнінські принципи", в переклесненні яких пізніше партійні дисиденти звинувачували всіх можновладців від Сталіна до Брєжнєва і Горбачова тут не йдеться, бо на той час вождь іще був живий і формально очолював Уряд. Це дуже цікаво само по собі, і в переклику із сьогоденням.
Що сьогодні? До відкритих публічних виступів членів ПР проти Азарова-Януковича поки що не йдеться, так само, як і про фактичний розкол всередині партії. Проте треба звернути увагу на те, що і 90 років тому криза вдарила не одразу після взяття більшовиками влади. Якщо викреслити надзвичайний стан в період Громадянської війни, то виходить, що криза прийшлася на трирічний термін безальтернативної влади більшовиків (тобто відколи зникла пропагандистська мантра про "затягування поясів перед небезпекою ворожого оточення" та "наслєдія царізма").
Трирічний термін влади Партії регіонів, з якою прямо асоціюється президент В.Ф.Янукович спливає навесні 2013 року, проте вже зараз перестають спрацьовувати виправдання "наслєдієм "помаранчевих" та "затягуванням поясів для полодання кризи". На тлі подальшого зубожіння населення і згортання соціальних програм збагачення чиновницько-партійного апарату з купкою наближених до влади бізнесменів виглядає особливо цинічно. Тим більше, що збагачення те прямо сполучене з масовими зловживаннями - тут пряма анологія із ситуацією 1924 року.
Звичайно, тепер - не тоді, і повністю одотожнювати умови двох епох не можна. Стан сучасного інформаційного простору і мереж комунікацій, рівень освіти населення, навіть етнічний склад українського суспільства аж ніяк не той, який був 88 років тому. Не кажучи вже про кардинальні зміни в світі, частиною яких є наша країна.
Тож пряме і брутальне використання державно-репресивного апарату проти широких мас, яке допомогло колись більшовикам утриматись при владі, є зараз дуже проблематичним. Так само, як і пропагандистсько-ідеологічний тиск через ЗМІ та систему Агітпропа.
До того ж деякі інші фактори (участь України в міжнародній системі поділення праці, можливість трудової міграції, зовнішніх запозичень, тощо) певною мірою є стабілізуючими чинниками для діючого політичного режиму.
Але чи надовго?
Весна-осінь 2013-го покажуть.
Проте, не ПРрезидентиом єдиним живе нинішня влада. Мали б бути серед оічільників і радників люди, які добре обізнані в історії власної країни. Мали б іноді її згадувати. Заради власного самозбереження.
Нинішня дата в історії України саме така. Зазирнути на 88 років назад корисно не лише професійним історикам, але й очільникам правлячої партії. Бо інакше...
Українська Вікіпедія дає на сьогодні дуже цікаву інформацію, яка стосується майже 90-річної давнини. Мова іде про повстання в Україні більшовиків проти... більшовиків.
24 січня 1924 року ЦК КП(б)У надіслав місцевим партійним організаціям закритий лист № 1, в якому повідомлялося про виникнення так званого „червоного бандитизму” – збройних формувань селян незаможників і безробітних, які грабували заможних громадян, переважно селян, або знищували їх господарства під гаслом „Геть неп, прямо до соціалізму!”. Причинами виникнення „червоного бандитизму”, на думку ЦК КП(б)У, стали майнове розшарування мешканців України, безробіття у містах і зловживання представників місцевої влади. Крім членів КНС і безробітних, до складу бандитських формувань входили колишні члени КП(б)У, незгодні з курсом непу, й члени УКП. Найбільш поширеною формою селянського „червоного бандитизму” було конокрадство, а бандитизму безробітних – пограбування потягів.
Якщо екстраполювати тодішні події на сьогодення, то це так, нібито частина найнепримиренніших членів Партії регіонів та її симпатиків підняла б повстання під гаслами "Геть Партію регіонів!", "Дайош русскій язик!", "Де покращення життя все сьогодні?!", "Бий власників золотих унітазів!".
Звернемо увагу на причини віступів в країні селян та робітників в 1924 році. Які з них відсутні зараз? Питання риторичне.
Проте головна мораль озвученого нами феномену така, що тоді отой стихійний рух являв собою пік кризи всередині правлячої еліти. Найактивніша (ідеологічна) і найприхильніша (соціальний базис) частини партії звинуватив її очільників у "переродженні" і відступу від "генеральної лінії". Про т.з. "лєнінські принципи", в переклесненні яких пізніше партійні дисиденти звинувачували всіх можновладців від Сталіна до Брєжнєва і Горбачова тут не йдеться, бо на той час вождь іще був живий і формально очолював Уряд. Це дуже цікаво само по собі, і в переклику із сьогоденням.
Що сьогодні? До відкритих публічних виступів членів ПР проти Азарова-Януковича поки що не йдеться, так само, як і про фактичний розкол всередині партії. Проте треба звернути увагу на те, що і 90 років тому криза вдарила не одразу після взяття більшовиками влади. Якщо викреслити надзвичайний стан в період Громадянської війни, то виходить, що криза прийшлася на трирічний термін безальтернативної влади більшовиків (тобто відколи зникла пропагандистська мантра про "затягування поясів перед небезпекою ворожого оточення" та "наслєдія царізма").
Трирічний термін влади Партії регіонів, з якою прямо асоціюється президент В.Ф.Янукович спливає навесні 2013 року, проте вже зараз перестають спрацьовувати виправдання "наслєдієм "помаранчевих" та "затягуванням поясів для полодання кризи". На тлі подальшого зубожіння населення і згортання соціальних програм збагачення чиновницько-партійного апарату з купкою наближених до влади бізнесменів виглядає особливо цинічно. Тим більше, що збагачення те прямо сполучене з масовими зловживаннями - тут пряма анологія із ситуацією 1924 року.
Звичайно, тепер - не тоді, і повністю одотожнювати умови двох епох не можна. Стан сучасного інформаційного простору і мереж комунікацій, рівень освіти населення, навіть етнічний склад українського суспільства аж ніяк не той, який був 88 років тому. Не кажучи вже про кардинальні зміни в світі, частиною яких є наша країна.
Тож пряме і брутальне використання державно-репресивного апарату проти широких мас, яке допомогло колись більшовикам утриматись при владі, є зараз дуже проблематичним. Так само, як і пропагандистсько-ідеологічний тиск через ЗМІ та систему Агітпропа.
До того ж деякі інші фактори (участь України в міжнародній системі поділення праці, можливість трудової міграції, зовнішніх запозичень, тощо) певною мірою є стабілізуючими чинниками для діючого політичного режиму.
Але чи надовго?
Весна-осінь 2013-го покажуть.
Немає коментарів :
Дописати коментар