Загальна кількість переглядів сторінки

четвер, 20 жовтня 2011 р.

С ДОНА ВИДАЧІ НЄТ?


Колись давно існував оригінальний і дивний закон, сутність якого передавав вислів: «С Дона видачі нєт».
На цій фразі, на цьому правилі постало і зміцніло Військо Донське і правителям Росії коштувало чималих зусиль, аби побороти цю незручну формулу успіху.

«С Дона видачі нєт» означало, що будь хто, чи втікач-кріпак, чи каторжанин, чи навіть ясновельможний боярин, що накивав п`ятами від якого-небудь «тішайшего» царя, приймався на його прохання в донські козаки і Дон захищав їх всіма силами. Хай навіть в минулому цієї людини безліч убитих чоловіків і зґвалтованих жінок, нехай він поцупив половину державної скарбниці – виключень не було: «С Дона видачі нєт». Та людина мала навіть можливість займатися улюбленою досі справою (убивати, красти, ґвалтувати), аби то ішло не на шкоду, а на користь Війську Донському.
Спостерігаючи протягом вже двадцяти років українську дійсність, переконуєшся, що такий само закон діє і в тутешньому політичному бомонді. Єдина відмінність від Дону періоду пізнього Середньовіччя те, що тут мова не йде про якесь регіональне утворення з окресленими на мапі кордонами – у нас екстериторіальність полягає в приналежності до певної фінансово-промислової групи чи партії, яку та група годує. Для цього треба випнутися в партійні функціонери бодай середньої ланки, або отримати депутатський мандат.
Своїх тут не здають. Ніколи. Б`ються за них до кінця. Приковуються до кандидата на арешт кайданками депутати Верховної Ради, з телеекранів добре профінансовані (на сленгу бомонда – «заряджені») журналісти, захлинаючись від штучного захвату розповідають громадянам яким є гарним, скромним і, головне, патріотичним той чи інший політик, спійманий на гарячому чи то при спробі вкрасти народні кошти, чи то на пиятиці, або на банальній непрофесійності.
Ось наприклад, нинішній міністр Внутрішніх справ. Оперативники іноземної спецслужби викрадають із потяга, практично на очах у залізничної міліції людину, а міністр нібито і ні при чому, мовляв, це справа СБУ (щоправда і очільника СБУ не звільнили за цей грандіозний ляпас Україні – він теж виявився «ні при чому»).
Увесь світ обійшли кадри відеозапису розводу на службу підрозділу ДАЇ одного з регіональних УМВС – з нецензурною лайкою на підлеглих, з «нормами» скільки, яких і за що штрафів зібрати. Невже міністр не відповідає за дії своїх підлеглих? Виходить, що ні.
Шаленим провалом закінчилася недавно спецоперація із затримання особливо небезпечних злочинців на Одещині. По дурному загинули співробітники міліції. Невже міністр не несе відповідальності за низький рівень підготовки спецназу, за недолуге планування і ще гірше виконання операції? Не несе.
«С Дона видачі нєт!»
Захисники міністра з лав правлячої партії не втомлюються захищати його, мовляв, всі ті випадки – не його рівень відповідальності. При цьому скромно мовчать відносно того з якого ж рівня та відповідальність починається.
Правда, не мовчить опозиція. Не проходить тижня, аби звідти не вимагали відставки міністра за непрофесійність. Але захисникам Могильова є чим заперечити. Якщо ці заперечення не є бездоганними з юридично-правового боку, то з боку «понятій» - цілком: не вам, мовляв, докоряти, бо ваш міністр, і знов-таки МВС два-три роки тому теж «чудив». Чого лише вартий випадок із затриманням Луценка за п`яний дебош в аеропорту Франкфурта. Але тоді вже БЮТ кричав про «провокації», про «розправу за принциповість», про те, що пан Луценко взагалі не вживає алкоголю (правда, вже зараз зсовується, що він хворий на цироз печінки).
Заступник однієї дуже принципової і патріотичної «лєді в білому» напрочуд емоційно доводив, що великий білий мисливець на співгромадян пан Лозінський, спійманий, доречи, на гарячому, не винен. Більше того тому любителю сафарі ще й орден треба дати. Із закруткою.
Або ось фраза Третього Президента України, яку, мабуть, пам`ятають досі: «Не чіпайте моїх хлопців!» Це він про що?
 Випадки, коли діти-мажори депутатів різних рівнів (і від різних партій) насмерть чавлять своїми «Мазератті» перехожих лічаться десятками. Хтось із тих «гонщиків» сів?
Зараз чергове ноу-хау від політиків, тепер вже обох таборів. У Верховній Раді готується законопроект щодо «декриміналізації» окремих статей Карного кодексу Україні в частині, яка стосується економічних злочинів.
Мотиви партії влади очевидні – «дерибан» державної скарбниці, іноземних кредитів та привласнення за безцінь державних активів набули такого розмаху і здійснюються настільки цинічно, що їх вже не прикрити красивими фразами про «Євро-2012», «побудову нової країни», тощо. Відтак, про всяк випадок треба убезпечити себе на майбутнє від кримінального переслідування.
Але і мотиви опозиції теж цілком прозорі. По-перше, колишні чиновники з її табору так само уникнуть загрози кримінального переслідування, а відтак – посадки до Лук`янівського СІЗО. По-друге, Юлію Володимирівну Тимошенко треба за будь-яку ціну (саме – за будь-яку) витягати, бо ще півроку-рік її перебування за гратами і БЮТ як політична сила припинить існування. Вже зараз з нього розбігаються «грошові мішки», а як відомо – гроші – «материнське молоко політики».
Бютівці є найпалкішими прихильниками «декриміналізації». Навіть парламентську трибуну не раз в облогу брали. І байдуже їм, що апріорі прийняття такого Закону є злочином проти української Держави і українського народу. Що їм народ – себе треба рятувати.
Але давайте-но уявимо гіпотетично, що Юлія Тимошенко не в СІЗО, а за трибуною сесійної зали Верховної Ради. Із депутатським прапорцем на білому жакеті. Уявили?
Якими ж словами вона б характеризувала проект Закону, який передбачає зняття кримінальної відповідальності з чиновників і бізнесменів, політиків і військових, міліціонерів і суддів за розкрадання бюджетних коштів, приховування податків, перевищення влади в корисливих цілях? Якими словами крила б ініціаторів того закону?
Знаючи «лєді в білому», можна не сумніватися, що епітети були б дослівно такими: Закон є злочинним, антинародним, а люди, які його просувають – бандитами, злодіями і зрадниками народних інтересів.
З притаманною їй емоційністю і образністю Юлія Володимирівна пояснила б народу, що той закон є замовленням злочинної влади, яка таким чином намагається уникнути майбутньої відповідальності в грабуванні Держави. І абсолютно б мала рацію!
Але Тимошенко там де вона зараз є і тому – Закон на-гора!
«С Дона видачі нєт»?

Український блогер Ігор Беркут, досліджуючи спосіб життя української партійно-чиновно-бізнесової еліти раптово зробив приголомшуюче для себе відкриття: в Україні постає новітній етнос! Етнос, який складається із бізнесменів, вищого чиновництва та політичних фюрерів!
Якщо подивитися на визначення цього терміну, то висновок Беркута не виглядає аж надто фантастичним. Ось, будь ласка (мовою оригіналу):
«В узком смысле этнос получил название «этникос» и понимался как «исторически сложившаяся на территории устойчивая межпоколенная совокупность людей, обладающих не только общими чертами, но и относительно стабильными особенностями культуры (включая язык) и психики, а также сознанием своего единства и отличия от всех других подобных образований (самосознанием), фиксируемом в самоназвании (этнониме)» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Этнос).
Наразі в Україні вже існує територія, яка «історично склалася» - кортежні містечка на околицях Києва та обласних центрів, зі своєю охороною та власними порядками; територія до якої не лише простим українцям, але і міліціонерам – зась. І Законам України теж.
На таких острівцях ново українського архипелагу спокійно співіснують представники найнепримиренніших політичних сил та фінансово-промислових угруповань». Наприклад, в елітному містечку «Срібна затока» розташовано 23 маєтки, серед яких – будинки Юлії Тимошенко (БЮТ), Депутата ВР Олександра Римарука (ПР), Леоніда Чернівецького (Християнсько-ліберальна партія України), Рената Ахметова (ПР), тощо.
І з міжпоколінним зв`язком там все гаразд: син депутата обов`язково і сам стане депутатом; якщо не депутатом, то чиновником високого рангу. Син генерала має набагато більше шансів і собі колись стати генералом, аніж син слюсаря з заводу «Арсенал».
Представника цього «етносу» відразу розпізнаєш не лише за костюмом від Армані чи «Лексусом», але і за особливостями мовлення, мислення і поведінки; всі вони вже давно належать до власної субкультури, в якій немає місця Конан Дойлю чи Замятіну, Оруелу, Франко чи Бетховену. І «видатного українського поета Чехова» вони люблять лише на камеру – для «електорату».
У цього етносу є назва – «круті», а щодо особливості психології і психіки, усвідомлення відмінності від інших утворень («лохів», «біомаси», «бидла») та міцної єдності лав – і говорити зайве. Для виду вони сперечаються, і навіть називають один одного негарними словами на телевізійних політичних ток-шоу; бувають між ними навіть сер`йозні конфлікти. Але зрештою все вирішується. Звиклий же вже до всього українець без подиву і обурення дивиться, як можновладці змінюють партію на партію, мов одяг: вранці піжаму на діловий костюм, потім - на смокінг перед вечіркою, а далі – на піжаму …
Хтось сьогодні згадає, що Петро Порошенко був послідовно: членом СДПУ(о); головою партії «Солідарність»; співголовою партії «Трудова солідарність України»; співзасновником Партії Регіонів України; членом партії «Наша Україна»? Або ось Віктор Балога. У нього за плечима СДПУ(о) і «Наша Україна». З початком занепаду НУ фактично створив партію «Єдиний центр».
«Вони навіть одружуються лише всередині власної спільноти, як і годиться для традицій класичного етносу» - додає Ігор Беркут.
Дійсно, то лише в російських «мильних» серіалах та сльозливих мелодрамах, розрахованих на те, аби відволікати від невеселої реальності жіночу половину «біомаси», олігарх одружується з прибиральницею. Реальність насправді дещо суворіша.
Ось Янукович-молодший побрався з Ольгою Корочанською. Вона за фахом – юрист. І звісно, працювала не юрисконсультом на заводі «Арсенал» за 2 тисячі гривень. Молода дружина є донькою Станіслава Корочанського, який працює заступником директора ДП «Артемсіль», і донедавна був секретарем Артемівської міської організації партії… БЮТ-Б (Донецька область) і депутатом міської ради м. Соледар від цієї політичної сили.
Звісно, перед весіллям майбутній тесть Януковича-молодшого, відкинувши характерну для бютівців принциповість, війшов із БЮТ і вступив до лав Партії регіонів. От вам між поколінні, та інші зв`язки.
Син Третього Президента України – Андрій Вікторович Ющенко одружений на Єлизаветі Єфросіненій, сестрі знаменитої телеведучої Маші Єфросініної. Де зустрілися люблячі серця? В елітному київському ресторані «Декаденс» - місці «тусовок» молодіжної еліти, де пляшку шампанського купують за 1000 доларів, а «на чай» дають 300. Дочки слюсарів з заводу «Арсенал» там не бувають. Сини теж.

До чого ми так довго і змістовно про це? До чого тут тема етносу? Ні, ми не відволіклися.
Справа в тому, що донські козаки також не ототожнюють себе з російським етносом. Вони вважають себе окремим народом: «ми не русскиє, ми – казаки».
«С Дона видачі нєт»?



Немає коментарів :

Дописати коментар