Про шахраїв від історії, трагедію російського народу і українських «малоросів».

Відомо, що будь-який агресор самого себе називає визволителем. Від чого-небудь або кого-небудь. Наполеон визволяв російських селян від кріпацтва, Гітлер – від більшовизму; більшовики – від куркулів-гнобителів.

Зараз так виходить, що в прагненні побудови Величної Росії керівництво цієї країни визволяє свій народ від знання ним власної історії та історії найближчих сусідів. Причому, ми упевнені, робиться це не навмисно. Просто будують ідеологічно-пропагандистську систему всередині країни люди, які фахово набагато поступаються і нацистським, і комуністичним «колегам».

Російську владу заковдобило. Бо як не збирає вона отой ідеологічний «трансформер» з недолуго вигаданих штампів – виходить щось монстроподібне і вкрай небезпечне для майбутнього власного народу. Росіяни катастрофічно втрачають освіту. І перш за все – історичну. Народ же, який не знає власної історії, приречений на деградацію і в кінцевому результаті – на зникнення.

Та влада на те не зважає. Їй, певне, все одно, що буде з народом за тридцять, п`ятдесят років. Треба вирішувати непросте завдання тут і зараз: як згуртувати населення країни, що перебуває у напівжебрацькому стані навколо десятка мультимільярдерів, котрі безсовісно грабують надра і землі великої країни; як переключити увагу співгромадян з палацу під Геленджиком вартістю мільярд доларів, побудованого за бюджетны кошти для одного дуже патріотичного прем`єр-міністра, або від восьми(!) яхт не менш патріотичного президента. Яхт в ціновому діапазоні від 3 до 50 мільйонів. Не рублів, звичайно.

Як відомо, найпростішим і найшвидшим способом «згуртування» є не любов. Бо люблячих душ у Путіна та Дерипаски, Абрамовича та Потаніна, Мєдведева та Міллера, Кірімова, Лісіна та Наришкіна з кожним роком стає все менше. Нічого – вихід є. Можна об`єднавчий процес побудувати і на ненависті. Нехай росіяни скриплять зубами на українців, білорусів, латишів, поляків, грузин або ще яких «хачів»… Нехай палають праведним гнівом на Бандеру і Шухевича, на Ющенка, Саакашвілі, Геніюш, Лелевеля. Та хоч на Мазепу – аби не на пасажира яхти «Сиріус».  

Але сама лише ненависть, як відомо, емоція руйнівна і до того ж не надто стабільна. Вона, мов той героїн - потребує постійного підживлення і щоразу більших доз. Тому виховувати «патріотів» треба ще й на гордості. Гордості за власну державу, за власний народ, навіть за те, що російський перший міністр має найдорожчий в світі літній палац, а якийсь бізнесмен на викачані з Росії нафтодолари придбав футбольний клуб. В Англії. І ось вже – чудасія: російські футбольні фани вболівають за англійський клуб, власником якого є єврей, головним тренером – португалець, а гравцями – хто завгодно – лише не росіяни, як за свій. Російський.

Необхідна умова – щоб гордість переростала гординю, а там – і у переконання національної виключності. Росія – батьківщина слонів. Росіяни – найдуховніша нація світу. Без росіян світ вже давно б захопили американці (євреї, українці, мусульмани, грузини, прибульці, тощо). Не якісь там англійці чи італійці винайшли паровий двигун, паровоз, літак, радіо та повітряну кулю – а «наші»…

Новим кроком у «вихованні» покоління, що підростає, в дусі ура-патріотизму став випуск нових шкільних підручників з історії. Аналіз, який в своїй статті на сайті «Українська правда» дає історик Сергій Рудюк (http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/09/18/54961/).

Підозрюємо, що в підручниках тих багато цікавого. Але для нас, зрозуміло, на першому плані стоїть те, що так чи інакше стосується України. С.Рудюк подає 52 основні пункти, що ілюструють позицію російського офіціозу. Розглядати усі тут, певне, буде не дуже доречно, зважаючи на великий об`єм матеріалів. Тож зупинимося на, так би мовити, «цукерочках», від яких у будь-якого нормального історика, та що там історика – у будь-якої освіченої людини волосся на голові стає дибки.

Отже.

Просимо звернути увагу на пункт 36. Будь-якій нормальній людині відомо, що трагедія білоруського села Хатинь в ІІ Світовій війні є на совісті поліцаїв з 118 Batalion Schutzmannschaft. Цей підрозділ було сформовано в 1942 році із добровольців із числа радянських військовополонених, передусім – захоплених німцями в «Київському казані».

Командував ним колишній майор Війська польського Смовський, безпосередню участь в злочинах у Хатині брав начальник штабу батальйону - колишній ст. лейтенант РККА Григорій Васюра, якого за це після війни й було страчено. В 1975 році за злочини в Хатині було розстріляно колишнього лейтенанта РККА Василя Мелешка, який в 1943 році був командиром взводу 118 батальйону охоронної поліції.

Німецьким «шефом» батальйону був, як відомо, штурмбанфюрер СС Еріх Кельнер. Операцію в цілому проводила "SS-Sonderregiment Dirlewanger" до складу якого входили колишні кримінальні злочинці з Рейху та "добровольці" з числа росіян, білорусів та українців. Командир - Оскар Дирлевангер.

Все це відомо. Про все це протягом останніх 70 років розповідають кінофільми і книги, преса і телебачення, свого часу ці події були однією з най похмуріших сторінок на Нюрнбергському процесі.

Але – ось чудо! Останньою постановою Уряду Російської Федерації (або російського міносвіти, чи хто там опікується аби тамтешні школярі були обізнані в історії) наказано вважати, що злочин в Хатині – справа рук бандерівців! А командував тими бандерівцями ні хто інший, як Роман Шухевич! Так російським школярам і розповідатимуть віднині. Добре, що меморіальний комплекс «Хатинь» – це вже «заграніца», а то як би вчителя пояснювали, що тамтешні екскурсоводи про Шухевича – ні сном ні духом?

Більше того – про підрозділи українських націоналістів, які б приймали участь в білоруських подіях лютого-березня 1943 року, та ще й у складі Вермахту або СС не відомо і професійним історикам. Так, серед з`єднань, які було задіяно в антипартизанській операції Winterzauber («Зимове чарівництво») згадуються десять охоронних шуцманшафт-батальйонів. З них вісім латиських, плюс 2-й литовський, 50-й и 118-й. Де ж бандерівці?

Говорячи про Романа Шухевича в контексті командування якимось підрозділом українських націоналістів у складі Вермахту можна мати на увазі лише знаменитий батальйон «Нахтігаль». Але, по-перше, той підрозділ ніколи не був каральним, а виключно – диверсійним, а по-друге, якщо комусь ще бачиться примара Шухевича посеред вигорілої хатині, скажемо, що в березні 1943 року «Нахтігаля» в Білорусі не було і бути не могло. Ще в 1942 році батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» було об`єднано в 201 батальйон охоронної поліції, він справді діяв проти партизанів в Білорусі, але 1 грудня 1942 року його було розформовано через відмову особового складу продовжувати контракт.

Словом, будь-яка людина, яка вміє читати і давити на клавіші комп`ютера, за допомогою Вікіпедії легко дізнається правду. То навіщо ж така відверта брехня?

Підкреслимо, можна як завгодно ставитися до Шухевича зокрема і до ОУН-УПА взагалі, але робити з власних дітей невігласів..?

А ось пункт 34: за російськими підручниками виходить, що українськими націоналістами в Бабиному яру було розстріляно… 621 українського націоналіста, в тому числі знамениту поетесу Олену Телігу, її чоловіка, а також редактора журналу «Українське слово» Івана Рогача.

Всі документи дають інформацію, що розстріли в Бабиному яру проводила німецька зондеркоманда 4а під командою штандартенфюрера Пауля Блобеля (входила до складу айнзатцгруппы С под командованием д-ра Раше.

Правда, відомо про «участь» в тих подіях Київського куреня допоміжної поліції, яку на момент розстрілів очолював такий собі Андрій Орлик (справжнє ім`я – Анатолій Конкель). Але приписувати той підрозділ до ОУН (обох течій) чи УПА було б не вірним, адже формувався він з «добровольців» і тому навіть факт присутності в курені кількох членів «похідних груп» ОУН (яких керівництво спрямовувало як агентів абсолютно у всі окупаційні інституції) було б не вірно. Треба сказати, що до тих подій причетні і підрозділи 6-ї армії Вермахту, які, так само, як і поліцаї, забезпечували очеплення території та транспортування бранців, але в Нюрнберзі як безпосередні обвинувачувані ці вояки не проходили.

Авторів підручників, певне, збило з пантелику те, що в тому злощасному курені допоміжної поліції служив агент ОУН Андрій Орлик. Так поліцаї Київського куреня допоміжної поліції перетворилися на ОУНівців.

Доречі, Андрія Орлика (того що Конкель) через кілька місяців було знайдено на вулиці застреленим. Агенти Служби безпеки ОУН постаралися…

Пункт 37. Зараз уже всім відомо, що провідник ОУН(р) Степан Бандера 15 вересня 1941 року був ув`язнений в Центральну берлінську в`язницю, звідки в січні 1942 року був переведений до концтабору Заксенхаузен, де і перебував до вересня 1944 року.

Ці факти якось не в`язалися з образом «нацистського посіпаки», який Бандері ліпили комуністичні пропагандисти. Тому треба було щось видумати. В ідеологічному відділі ЦК КПРС довго не думали – причиною ув`язнення назвали буцімто привласнення Бандерою, Стецьком та іншими «зрадниками» грошей німецької розвідки. На той факт, що Бандера утримувався в спецбараці «Целленбау» разом з високопосадовцями інших окупованих країн, а не в простих бараках кримінальних злочинців увагу суспільства не загострювали.

Нинішні агітатори Міністерства освіти РФ пішли далі. Очевидно, фантазії у сучасних пропагандистів більше – дається взнаки вільний доступ до іноземних бойовиків типу «Рембо». За останніми рекомендаціями російські школярі мають вважати, що Бандеру до концтабору посадили з метою аби… "приховати співробітництво Бандери з німцями". Нормально?

Психічно здорова людина в ці фантазії повірити не може. Тому що майже одночасно із Степаном Бандерою до табору смерті Освєнцим запроторили й двох його братів. І обидва вони там загинули.

Олександр (номер в`язня 51427) помер 10 серпня 1942 року в медичному блоці, куди його помістили через фізичне виснаження. Смерть настала від ін`єкції фенолу в серце, яку йому було зроблено за розпорядженням лікаря СС.

Василь (номер в`язня 49721) помер 5 вересня в медичному блоці, в який він потрапив після побиття польськими ув`язненими (за іншими відомостями – від кишкової інфекції).

Тому знов-таки, як би не ставитися до Степана Бандери, але  лише збоченець може повірити в те, що заради якогось «приховування» було ув`язнено не лише самого Степана Бандеру, але й замордовано його братів. Нічого собі... приховування.

Тут ми звернемо увагу спільноти на абсолютну відсутність логічного мислення у тих «спеціалістів», які придумували цю нісенітницю. Зверніть увагу, що «приховування» відбувалося якраз в ті часи, коли Вермахт переможною ходою крокував до Москви й Сталінграду, Каїру і Баку. А як тільки Німеччину почали бити, «приховування» скінчилося.

Нехай так. Нехай - політика. Нехай пропаганда. Нехай - простий, ефективний і швидкий шлях об`єднання суспільства навколо лідера (партії «Єдина Росія») - проти спільного ворога. Нехай ворога роблять з українців. Але ж російська влада разом із тим знищує інтелектуальний потенціал власного народу! Вона робить з молоді манкуртів, які не знають історії власного народу! Більше того: це є політика знищення російської академічної історичної науки!

Ось, наприклад, пункт 2.

Скіфська і "скіфоподібні" культури VII - IV ст. до н. е. на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої "скіфо-сибірської" культурно-історичної спільноти і "є складовою російської культури".

Не прискіпуватимемося до дивного терміну «скіфоподібні», тут лише російські горе-історики знають, що вони мають на увазі. Не сміятимемося навіть із зарахуванням скіфської культури, яка припинила своє існування в IV сторіччі до культури російської, що виникла як мінімум на тисячу років пізніше. Це – дурниці. Це – пропаганда. Це – смішно.

А ми звернемо увагу на момент, над яким кожен справжній патріот Росії має плакати. 

Це ж як треба було упитися, аби винайти «Скіфо-сибірську культурно-історичну спільноту"?! Виходить, іраномовні скіфи входили до однієї культурної спільноти з тюрками, які складали 90% населення Сибіру, алтайцями, уральцями! Виходить, що німці, датчани, поляки, французи, білоруси, українці, шведи та ін. є членами однієї "етнокультурної спільноти" з мордвою, мадярами, болгарами, ненцями, татарами башкірами, ect! Уявіть собі, приїздить молодий російський науковець на міжнародний симпозіум і починає верзти ТАКЕ!

Тим з російських «патріотів», хто кинеться захищати цю маячню, повідомимо: слов`яни, германці, скандинави і.т.д. належать до індоєвропейської мовної групи (одніми з предків є й скіфи), а ось «сибірська культурно-історична спільнота» відноситься до уральської мовної родини, яка поділяється на дві гілки – угорську і самодійську.

До першої відносять наступні групи:

- прибалтісько-фінска (фінська, іжорська, карельська естонська, водська, вепська, тощо);

- волзька – мордовські мови (ерзя, мокша, марі);

- пермська (удмуртська, комі-зирянська, комі-пермяцька, тощо);

- угорська (хантийська, мансійська та мадярська);

- саамська.

До другої входять:

- північна група ( ненецка, нганасанска, энецка);

- південна (селькупска та нині мертві камасинска, маторска, сойотска, тайгийска, тощо).

Вам, шановний Читачу, судити, скільки спільного у скіфів, яких «батько історії» Геродот виводить із синів Гераклових з нганасанами або ерзею. Напевне, почувши про те, що він входить в культурно-історичну спільноту з самоїдами, легендарний Гелон враз схопився б за акінак.

Або ось пункт 1.

Археологічні культури кам'яного віку, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового віку розвивалися "у південних районах Євразії", а отже, належать і російській "євразійській" культурі.

Не будемо дискутувати щодо правомірності вважати трипільців предками слов`ян (більшість науковців схиляються до іллірійців як нащадків Трипільської культури). Тут дивує "скромність" авторів підручника.

Адже Малу Азію також розташовано на півдні Евразійського континенту. Так само, як Грецію, Італію, Іспанію... Чом же не написали про належність до "російської евразійської культури" давніх шумерів, Крито-Мікенської культури, Давніх Греції та Риму? Замість балету «Лебедине озеро» візитівкою Москви зробити постановку «Триста спартанців». Круто!

Індія – це теж географічно – південь Євразії. Тож Імперія Великих Моголів має отримати честь вважатися складовою російської цивілізації, а будівничі Тадж Махалу – видатними російськими зодчими. 

Кінець-кінцем, і давній Вавілон теж знаходився на півдні Евразійского континенту, відтак цей, як вважають дослідники, "біблійний Едем" також треба негайно віднести до російської цивілізації!

Вуаля! Возрадуйтеся – Москва – Третій Рим і Четвертому не бувати! Патріарх Московській і всея Русі Кирило має всі права вважатися Вселенським! Тим більше, що і вся Колишня Візантія, і нинішня скромна резиденція патріарха Варфоломія (якого московські церковні ієрархи вже давно не кличуть Вселенським, а лише – Константинопольським) – Фанар, і ще більш скромне володіння – острівець Бююкада в Мраморному морі теж належать до «російської Євразійської культури». Як ті, що розташовані в південній частині Євразійського континенту.

Може, саме цього і прагне Москва, вбиваючи в голови власних громадян таке уявлення про історію Росії і земель, які її оточують?

Що ж, тоді можна лише підказати, що перерахованими нами районами обмежуватися не треба. За логікою, Москва має включити до «російської Євразійської культури» і Китай. Якщо Трипільську культуру, частина поселень якої належить до Південного Заходу Євразії (село Кукутень, Румунія), зараховано, то мають це також зробити з Китаєм періоду Імперії династії Мінь.

Багато чого смішного, а часто і – страшного можна ще знайти. Наприклад, цікавий для нас пункт 33.

Виявляється, у червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" у Львові "влаштували масові розстріли" польської та єврейської інтелігенції.

Але ось російським «науковцям» цитата з російської ж частини Вікіпедії, і навіть мовою, яку вони гордовито називають «общєпонятной»:

«Польский историк Ришард Тожецкий в работе «Поляки и Украинцы. Украинское дело во время Второй мировой войны на территории Второй Речи Посполитой», выясняя, кто же совершил убийства львовских профессоров, привлекает материалы немецких айнзацкоманд, которые хранятся в Федеральном архиве города Кобленц (ФРГ). По его мнению, задача массовых уничтожений т. н. всесторонне опасных лиц возлагалась на «Айнзацкоманду для особого применения» (нем. «Eіnsatzkommando zur besonderen Verwendung»), возглавляемую оберфюрером СС Карлом Эбергардом Шёнгартом (нем.) русск., шефом СД в Генеральном губернаторстве Галиция. Относительно участия в этих преступлениях украинцев учёный отмечает: «Нельзя утверждать наверняка, что в экзекуционные команды входили националисты, хотя на основании утверждений свидетелей это не исключается» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Убийство_львовских_профессоров).

Про «Роланд» і «Нахтігаль» - це лише у запаленій уяві авторів шкільних підручників. Які полюбляють посилатися за першої ліпшої нагоди на матеріали Нюрнбергського процесу, але в цьому випадку чомусь скромно промовчали щодо того, кого той суд визнав винним у Львівській трагедії. Навіщо російським школярам правда? Вони мають вчитися не правді, а – ненависті.

Все, що ми тут обговорювали, не мало б до нас прямого відношення. Якби. Якби не оті малоосвічені, малокультурні, але на дивовижу нахраписті й горласті пани, що ми їх в Україні називаємо «малоросами».

Якби ті «малороси» не намагалися зробити з нашими дітьми те, що зі своїми дітьми роблять «великодержавники».

Якби нинішня українська влада в особах деяких науковців, зокрема, сумнозвісного і ненавидимого більшістю українських істориків Петра Толочка та міністра освіти і науки Дмитра Табачника не загравала з шахраями із Москви.

Якби не писала на замовлення суцільно антинаукові, але, з точки зору мешканців однієї фортеці на Москві-річці «політіческі правільниє» книги та підручники.

Чого лише варті лише «Нариси історії України», які українські «історики» на чолі з паном Петром і під «чуткім руководством» пана Дмитра накрапали спільно з «істориками» російськими.

Це ж треба, щоб міністр незалежної України спромігся так написати книгу по історії своєї держави, аби її сприйняли шаленими оваціями люди, що написали в підручниках для російських дітей:

Незалежна Україна - це "неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель" (пункт 52.).

 Не про махінаторів з Москви ця величезна стаття. Зрештою, історія все поставить на свої місця і кожному віддасть те, що він заробив. Тим більше, що більшість істориків в Росії – чесні нормальні науковці, що самі стогнуть від своїх «табачників».

Тут про інше. І про інших.

vous comprenez?