16 липня. Сумне свято...

День проголошення Державного сувіренітету України...
Цю дату в Україні зараз мало хто й пам`ятає. Мабуть, справедливо. Бо, якщо розібратися, сучасна українська держава попри всі мантри про суверенність такою де-факто не є, нехай вже вибачають ті, кого ці слова зачеплять.
 Адже, говорячи простою мовою державний сувіренітет полягає в тому, що Держава і лише Держава встановлює всі правила на власній теріторії. В цьому сенсі сувіренітет відрізняється від формальної незалежності просто за визначенням.
Давайте-но поглянемо, до якого ступеня власного сувіренітету еволюціонувала (деградувала) наша Держава за 20 років посткомуністичного існування.
1. Маємо зараз Президента, особисту охорону якого очолює іноземний громадянин, який, це можна практично зі стовідсотковою впевненістю казати, має безпосереднє відношення до спецслужб однієї братської країни. Перебування на цій посаді передбачає доступ до державної таємниці з грифом "00" тобто "Цілком таємно". Хто чи що змусило вищу посадову особу нашої держави взяти цю людину на службу? Невже власних бодігардів мало?
2. Наразі українська Держава приймає закони не ті, яких потребує народ, а ті, які продиктовано зовнішніми інституціями. Наприклад, Пенсійна реформа прийнята в тому вигляді як вона є під тиском Міжнародного валютного фонду, а отже, про якийсь сувіренітет в цій частині говорити не доводиться. Так само, як і щодо постанов про підвищення цін на газ для населеня або впровадження стандартів на продукти харчування.
3. Україна не вільна у самостійній гуманітарній та інформаційній політиці. Достатньо згадати випадки, коли зовнішні тиски спричиняли прийнятт (відміну) тих чи інших постанов (рішень) щодо мов, на яких здійснюється теле- та радіомовлення в тих ч інших регіонах нашої держави, або на цілій "суверенній" території; які наслідки мали і мають кампанії з боку окремих держав, спрямовані на те, аби диктувати нам яким чином трактувати ті чи інші історичні події, тощо.
4. Існує ціла низка прикладів, коли під зовнішнім тиском в Україні перероблялася навіть Конституція. Наприклад, широкому загалу чомусь стидаються розповідати, як 8 грудня 2004 року з гостьового балкону Верховної Ради України посли США, Польщі та ще деяких країн Євросоюзу спостерігали (і контролювали) хід голосування щодо політичної реформи. Так, можливо вони тиснули на український парламент з найкращих мотивів, - розрядити вкрай напружену внітрішньополітичну ситуацію, запобігти ескалації конфлікту еліт, аби не дати йому вилится в громадянське протистояння, та суті справи це не змінює - зовнішній тиск та контроль руйнує сувіренітет.
Бажаючий може продовжувати й продовжувати перелік фактів, що свідчать про обмеженість сувіренітету незалежної держави Україна. Ми ж тут лише додамо, що і з юридичної точки зору сувіренітет України діє не на всій її території, бо маємо проблему бази Російського Чорноморського флоту в Севастополі, на території якої діють закони Росіської Федерації.
Існування ж екстериторіаьних утворень в тій чи іншій державі свідчить лише про її слабкість.