Загальна кількість переглядів сторінки

понеділок, 14 січня 2013 р.

Два лиця Андрія Шептицького

          Пропонуємо цікаве інтерв`ю про одну з найвизначніших постетей в українській історії - Митрополита Галицького та Архієпископа Львівського, єпископа Кам`янецького, предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрія Шептицького (у світі Роман Марія Александр Шептицький).

          Матеріал тим цікавий, що походить з Польщі, де особистість Предстоятеля досі має неоднозначну оцінку. Нас же зацікавила саму ця публікація через те, що польський історик не належить до радикальних таборів, його оцінка і українського націоналізму в цілому, і українського руху опору в 30-40-і роки, і зокрема діяльності Андрія Шептицького відбиває масові суспільні настрої поляків, мов у дзеркалі показуючи ті моменти, які є наразі спірними поміж нашими народамі і які (моменти) потребують зваженого й якомога швидкого вирішення.
         Звертаємо увагу на останій абзац інтерв`ю. Як на нашу думку, ситуація характеризує ставлення до Шептицького й інших моментів країнсько-визвольного руху не лише в Польші.
         Коментарі до деяких моментів наші, виділено курсивом, П.П.

       Все заради побудови української держави? В інтерв’ю польській Rzeczpospolita історик Анджей Жєнба пояснює вчинки митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького його прагненням будь-якою ціною збудувати українську державу. З цією метою він навіть пішов на співпрацю з нацистами, хоча і зневажав ідеологію націонал-соціалізму та переховував під час війни євреїв.

      Андрей Шептицький керувався християнським принципом, що душпастир повинен вбратися в етнічний костюм своєї спільноти. Тому він став українцем і почав ототожнювати себе з устремліннями цього народу, – пояснює Анджей Жєнба, історик з Яґеллонського університету в розмові з Пьотрем Жиховічем.


      Пьотр Жиховіч: Якою мовою розмовляла з Андреєм Шептицьким його матір?

      Анджей Жєнба: Звісно, польською. Адже він народився в польській патріотичній римо-католицькій родині. І навіть носив графський титул. Вони жили в галицькому селі Прилбичі – на схід від Перемишля.

      Яким чином польський граф став уніатським єпископом і лідером національного українського руху?

       Усе почалося з релігії. Матір виховувала Шептицького в дусі надзвичайної набожності. Софія Шептицька була ультрамонтанкою, тобто патріоткою католицизму. Вона вважала, що найважливіше – це інтереси церкви, а вже потім іде національна справа. Шептицький перейнявся цією ідеєю. Молодим чоловіком він уже бачив, що греко-католицька церква переживає кризу, що її священики і паства виявляють дедалі більше тяжіння до православ’я і Росії. Він вирішив перейти в уніатство і присвятити себе збереженню русинів при католицькій вірі.

       У цій же родині виховувався і брат Андрея генерал Станіслав Шептицький – польський патріот, командувач Третьої бригади легіонерів.

       Так, долі братів склалися по-різному. Частина польської шляхти і інтелігенції в Галичині мала русинське коріння. Їхні предки полонізувалися протягом минулих століть. У деяких випадках уже після поділів, коли Польщі вже не існувало. Ці родини називали себе: gente Rutheni, natione Poloni. І наприкінці ХІХ століття, коли почав формуватися український націоналізм, деякі з них визнали себе українцями. Однак варто підкреслити, що це явище мало маргінальний характер. Це були одиниці.

       Андрей Шептицький повернувся до коріння?

       Русини вважають, він міг собі це так пояснювати, але для нього етнічні питання мали тоді другорядне значення. На першому плані були інтереси католицької церкви. Вступаючи в уніатський монастир, він будував сміливі плани щодо підпорядкування всього православ’я Папі. Він хотів реалізувати велику уніатську місію на Сході, у чому його підтримував і Ватикан, і поляки. Тому, коли в 1900 році він став львівським архієпископом, русини вважали, що це якась польська інтрига. А польські політики розраховували, що він робитиме все, аби український націоналізм не був спрямований проти польських національних інтересів.

       Обидві сторони, напевне, дуже швидко змінили думку?

       Не так і швидко. Ще в 1908 році Шептицький рішуче засудив вбивство польського намісника Галичини Анджея Потоцького, вчинене українським студентом. Перелом настав під час Першої світової війни. Власне, допомогли йому в цьому росіяни. Коли вони окупували Львів, то заарештували його як небезпечного українця і вивезли в глиб Росії. Звільнений у ході революції урядом Керенського, Шептицький повернувся до Львова з ореолом українського національного героя. Він здобув омріяне визнання вірян.

       І під час польсько-української боротьби за місто в 1918 році він виступав проти Польщі.

       Андрей Шептицький керувався християнським принципом, що душпастир повинен вбратися в етнічний костюм своєї спільноти. Тому він став українцем і почав ототожнювати себе з устремліннями цього народу. Однак поляки, які його відвідували, казали, що він усе життя був глибоко занурений у польську культуру. Він охоче говорив польською, зачитувався Сенкевичем.

       І він не відчував жодних протиріч, коли «Львівські орлята» гинули за польськість міста?

       Ні, ані найменших. Він усе обґрунтовував своєю теорією, що шляхом створення незалежної України вдасться навернути до католицької церкви усе київське православ’я. Він сподівався, що новостворена країна перейде в уніатство. Ці дві справи: місія церкви на Сході і створення України злилися для нього в єдину ціль.
       (Мабудь тут і в попередніх висловлюваннях історик все ж надміру перебіьшує власне церковну мотивацію Шептицького, підміняючи нею мотиви національні. Якщо уважно побачимо, дослідник свідомо, чи ні, намагається затерти "українскість" Шептицького, таким чином непомітно "ополячуючи". Але це - наші особисті враження, П.П.). 


       Тому він не хотів приймати громадянство Другої Речі Посполитої?

       Шептицький не міг змиритися, що польсько-більшовицька війна не забезпечила утворення незалежної України (він підтримував союз Пілсудського і Петлюри). Власне тому на початку 20-х років він організував велику подорож Америкою і Європою, усюди дбав про відокремлення від Польщі Східної Галичини і перетворення її на окрему державу.

       Він тоді підтримував зв’язок із братом?

       Ну, стосунки з рештою родини були тоді складними. Вони підтримували зв’язок у листах, але іноді Андрей підписувався псевдонімом. Польська громадська думка була шокована його діяльністю, на нього метали громи і блискавиці, що ставило його брата-генерала в скрутне становище. Його звинувачували, що він на повідці в українців, що, з огляду на родинні зв’язки з митрополитом, він ненадійний. У нього були різні неприємності.


       У 1923 році Шептицький повернувся до Польщі і склав присягу на вірність державі.

       Він це зробив, коли втратив надію на зміну міжнародної ситуації. Із цим поверненням, зрештою, була ціла комедія. Польща не хотіла його впускати, але послом при Ватикані був родич Шептицьких Владислав Скшинський. Депешу з Варшави посол не отримав, і Андрей Шептицький отримав від нього візу. Однак на знак спокутування провини він повинен був поїхати до президента Войцеховського і показати, що лояльний до Польщі. Однак тоді митрополит «тяжко захворів» у Відні, і до потяга його заносили на ношах. Він заявив, що за таких обставин поїде прямо до Львова. Однак польська влада не дозволила так із собою вчинити, і на кордоні його вагон відчепили. Замість Львова він потрапив до благодійної лікарні в Познані. А одужавши, поїхав на аудієнцію до Спали.

       Він вважав, що зазнав поразки?

       Звичайно. Щоправда, він тоді не відійшов повністю від політики, а відступив на другий план і зосередився на церковній діяльності. Зрештою, у Польщі було багато православних. Йому було кого об’єднувати для уніатської церкви.


       Як повівся митрополит у 1939 році, коли Польща зазнала поразки?

      Поки вона не впала – лояльно. Він підписувався під великими деклараціями, які видавав Польський єпископат, не сприяв планам організації українського повстання в тилу польського війська. Але також сподівався, що під час війни з’явиться шанс на створення України. Він розраховував на Німеччину. Адольф Гітлер прагнув переформатування Європи, і українці сподівалися, що за цього нового німецького «порядку» знайдеться місце для їхньої держави.

       Тобто холодний геополітичний розрахунок?

      У випадку Шептицького – так. Як католик, митрополит, безумовно, зневажав ідеологією і практикою націонал-соціалізму. Зате західноукраїнські націоналісти орієнтувалися на Гітлера також з огляду на подібність програм і ідеологічну близькість.
       (Тут навряд чи можна погодитися з дослідником.  програмові, і ідеологічні засади в українських націоналістів, в більшості різнилися від нацистських, що в плані ставлення до євреїв, що (особливо) - в відношенні до країн Заходу. Єдине, що поєднує ці ідеологгії і десь робить подібними - це "вождізм" і тоталітаризм. Але на подібне "перехворіло тоді півсвіту, П.П.).

      У червні 1941 року німці вторглися до Львова…
     
      …а Шептицький написав вітального листа, в якому подякував за визволення від більшовицького ярма. Тоді він став колабораціоністом. Звичайно – як я вже згадував – це не був ідеологічний колабораціонізм, а політичний, тактичний. Він вірив, що вдасться побудувати Україну під боком Німеччини. Держави, яка спочатку розбила Польщу, а тепер взялася за Радянський Союз. Тобто обидві країни, до складу яких колись входили українські землі. Це було логічно.
       (Юридично А. Шептицького можна вважати колабораціоністом лише за умови, якщо він був би офіційно громадянином СРСР.
        Були для антирадянських настроїв у митрополита і особисті причини:
        "... 27 вересня 1939 в Прилбичах брата А.Шептицького, Лева, з дружиною, всіма членами сім'ї й челяддю (разом 13 осіб), розстріляли працівники НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток Шептицьких було пограбовано, знищені цінні стародавні документи" (http://mytropolyt.blogspot.com/2010/10/blog-post_6574.html) - П.П.).

       Однак він, напевне, швидко розчарувався?

       Так. Німеччина рішуче придушила спробу створення українського уряду в 1941 році, а їхні окупаційні заходи – особливо щодо євреїв і поляків – були жахливими. Як митрополит пастви, яка співпрацювала з окупантом, Шептицький знаходився в привілейованому становищі, і використовував це для допомоги скривдженим. Він боронив їх перед владою, писав листи до Папи Пія ХІІ, в яких описував жорстокості німців. Однак водночас він не втрачав надію на зміну політики Німеччини в українському питанні. Це тривало до 1943 року, коли німці почали програвати на східному фронті і стало зрозуміло, що німці відходять з українських теренів.
       (Тут ще не згадали про два листи Шептицького до Гіммлера, в яких митрополит протестував проти репресій і убивств, і не лише євреїв - П.П.).

       А Голокост?

       Він вважав його варварством. Забороняв вірянам допомагати німцям у винищенні євреїв. Надавав їм також притулок. Кілька осіб він переховував у соборі святого Юра у Львові, а в монастирях ховав єврейських дітей. У такий спосіб урятувався, зокрема, майбутній головний рабин Війська Польського Давід Кахане і міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд.

       А як він ставився до різні поляків у Східній Галичині?

       Він був проти, але не міг цього зупинити. На прохання католицьких єпископів, своїх родичів і родин загиблих, які приходили до його резиденції, він намагався вплинути на вірян. Він забороняв брати участь у різні, погрожував відлученням від церкви. Однак це не принесло суттєвих результатів. Шептицький розраховував, що йому вдасться християнізувати націоналістичний західноукраїнський рух. Зрештою, він не міг повірити, що та сама структура, з якою він веде переговори з політичних питань, здійснює етнічні чистки. Йому говорили, що це справа рук радикальних вільних угруповань. З його боку було наївно в це вірити, і до сьогодні поляки мають через це до нього претензії.
       (Тут автори інтерв`ю стоять на узагальненій позиції в Польщі щодо подій 1942-1943 року в України, називаючи репресії ОУН та ПА поти поляків "різаниною". НЕ прийнято згадувати, що і польська Армія Крайова далеко не толерантно ставилася до українського населення Сзхідної Польщі (як називали поляки західоукраїнські землі - П.П.).

       Мабуть, недаремно?

       Недаремно. Схожа ситуація виникла і з наданням патронату дивізії СС «Галичина». Митрополит вирішив, що не існує ціни, яку не можна було б заплатити за створення регулярних, вишколених і озброєних українських військових підрозділів. Він вважав, що військо виявиться безцінним, коли настане момент будівництва України.

      Ідея, схожа до тієї, яка була в Пілсудського, коли він створював легіони під зверхністю австрійського загарбника?

       Ідея схожа, однак цього разу союзник диявольський. Та Шептицький вважав, що люди, які опиняться в дивізії, будуть під контролем, не підуть до лісових банд і утримуватимуться від різні. Тому він послав туди своїх польових капеланів. Проект закінчився повним фіаско. Відходячи, дивізія пройшла кривавим шляхом територією південної Польщі. Навіть під Бохнєю вони пацифікували село. То ж результати були кардинально протилежними до цілей.

      Пронімецька концепція так само зазнала фіаско.

      З усіх тих прагнень і проектів залишилася тільки висока ціна, про сплату якої говорив Шептицький. Тобто звинувачення в колабораціонізмі висить над ним і досі.

      Його репутації також не сприяло, напевно, те, що в 1944 році – після повторної окупації Львова більшовиками – він написав вірнопідданський лист Сталіну. Як пояснити вчинок, настільки несумісний із його всією попередньою біографією?

       Це вже останні місяці життя митрополита, він був дуже хворий і я не впевнений, чи це справді він написав той лист. Нині припускають, що це могла бути підробка. Також цей лист пояснюють вимогами реальної політики. Шептицький прагнув піти на мирову, щоб не допустити ліквідації греко-католицької церкви, що, зрештою, дуже швидко сталося. Митрополит помер ще до кінця війни, 1 листопада 1944 року. Порядок на похоронах пильнували солдати Червоної армії.
       (Цей лист бажаючі можуть знайти самостійно, оцінити і зробити свої висновки, в т.ч. по авторству. Документ дійсно дуже неоднозначний - П.П.).

      Дуже промовистий фінал.

      Так. Шептицький програв. Він не добився перетворення православних в уніатів і не навернув західноукраїнських націоналістів. Справа України була програна на півстоліття.

      А підтримка Третього Рейху коштувала йому беатифікації?

      Побачимо, адже чергова спроба може бути успішною. Якщо так станеться, напевне, буде багато протестів, а Андрей Шептицький не стане об’єктом поклоніння в Польщі.
      (Беатифікація - причислення до лику блаженних в Римськй Церкві).

       Чи не перегинають палку кресов’яни у своїй критиці його постаті?

       Я розумію їхній біль. Проблема полягає в тому, що угруповання, які прославляють сьогодні в Польщі Шептицького, не хочуть вести жодних діалогів з такими людьми, як ксьондз Ісаковіч-Залеський. Вони не враховують їхньої вразливості, відштовхують на маргінес як радикалів, пишуть на них пасквілі. Вони не розуміють, що митрополит був складною і неоднозначною постаттю. Були героїчні моменти в його біографії, але він також припустився катастрофічних помилок. Чого бракує в Польщі, то це спокійної дискусії щодо цієї людини і його спадщини. Парадоксально, але вона точиться в Ізраїлі. Там однаково шанують і людей, які постраждали внаслідок дій західноукраїнських націоналістів, і тих, кого митрополит врятував.
       (Кресов`яни - особи та їхні нащадки, яких переселяв польський уряд в українські землі з 1924 року і які були одним з основних чинникоів політики польської асиміляції мсцевого українського населення. Саме цю категорію було піддано репресіям ОУН та УПА в 1942-1943 рр., зокрема на Волині "т.з. "Волинська різанина").

       Чому в Польщі такий діалог неможливий?
     
       Коли в 1986 році в Клубі католицької інтелігенції в Кракові я виступав із доповіддю, в якій намагався пояснити деякі особливості поведінки Шептицького, я наразився на гостру реакцію кресов’ян. Ці люди не хотіли слухати жодних аргументів. Сьогодні я бачу, що щось подібне відбувається з іншого боку. Культ Шептицького в Польщі зводиться до секти, яка не допускає жодної критики на його адресу. На краківській конференції я почув дещо, що переходить уже будь-які межі здорового глузду: що кардинал Вишенський, який двічі блокував процес беатифікації Шептицького, був агентом Радянського Союзу. Ця теза звучить у документальному фільмі, знятому TVP, який вийде 17 січня з нагоди Екуменічного тижня. Немислима маніпуляція.

За матеріалами газети Rzeczpospolita

1 коментар :

  1. Гарно вичитати треба: Пропонуємо цікаве інтерв`ю про одну з найвизначніших постетей в українській історії

    ВідповістиВидалити