Загальна кількість переглядів сторінки

четвер, 20 вересня 2012 р.

Напад СРСР на Польщу 1939 року. Оборона Гродно і не тільки.

          Ні Московія, ні Російська імперія, ні Радянський Союз, ні сучасна Російська федерація ніколи не були агресорами. Вони завжди когось від когось або чогось захищали: українців від поляків, поляків від німців, німців від "американського імперіалізму"...
          Дивується світ: бідні росіяни - завжди їм хтось загрожує, вічно вони воюють за те, аби "нога чужинця не ступила на землю русскую", а в результаті та "земля" все розростається і розростається, поглинаючи й території "агресорів", і тих, хто стояв на шляху "визвольних військ".
          Так сталося і 17 вересня 1939 року: частини РККА перейшли польський кордон, начебто захищаючи "багатостраждальний польський народ" від агресії фашистської Німеччини.



       
          Сьогодні лише затяті комуністи або зовсім вже дрімучі "патріоти" рішуче відкидають існування плану Молотова-Ріббентропа, що (план) поділив Європу на сфери впливу гітлерівської Німеччини та сталінської Росії і фактично був угодою про початок Другої світової війни.
           Щоправда, мало хто з російських істориків, а особливо останнім часом, готовий визнати, що СРСР був таким само агресором, як і Німеччина, що ці країни були союзниками і що вони є однаково відповідальними за багатомільйонну бійню, яка продовжувалася довгих шість років. Фактично зараз, з подачі осійського керівництва, відбувається повернення від недовгого періода "визнання гріхів" до добре знайомих людям старшого віку мантр про "вимушеність" угоди, про "відтягування часу", про те, що Сталін аж ніяк не прагнув світового панування, а лише "відсував кордони" напередодні прийдешного зіткнення з фашизмом.
           На заваді цій риториці стоять кілька історичних фактів. В тому числі, війна, яку вів героїчний польський народ не лише проти німецьких, але й проти радянських загарбників в 1939 році.
           Радянська, а тепер і новітня російська пропаганда сором`язливо замовчувала той факт, що СРСР саме воював з Польщею. В Агітпропі придумано цілий набір, м`яко кажучи, неправдивих  штампів, аби прикрити ознаки агресії. Один з головних - відсутність (начебто) спротиву з боку Польщі. Вторгнення РККА в цю країну малюється як "визвольний похід", під час якого вдячне населення закидало сталінські танки квітами, жінки, дівчата і навіть чоловіки кидалися смачно цілувати визволителів просто в губи і ридали від щастя. Такі й плакати агітаційні малювали.
           Для тих же небагатьох критичних розумів, які щось десь знайшли про бої; або почули від ветеранів що в Польщі все ж стріляли не лише в солдат Вермахту пропаганда підготувала черговий транш брехні: то польські буржуї ніяк не хотіли здаватися і билися за збереженя своєї буржуїнської влади, а також за можливість гнобити українське та білоруське населення.
           Та чи дійсно так все було? Пошукаймо відповіді разом.
         
           По-перше, одразу треба визнати, що з початком вторгнення польський Уряд не лише не віддав наказу кадровій армії чинити збройний опір совєтам, але й фактично заборонив його, воліючи евакуюватися в треті країни й залишити театр дій за РККА (мовою джерела):
           "Советы вторглись. Приказываю осуществить отход в Румынию и Венгрию кратчайшими путями. С Советами боевых действий не вести, только в случае попытки с их стороны разоружения наших частей. Задача для Варшавы и Модлина, которые должны защищаться от немцев, без изменений. Части, к расположению которых подошли Советы, должны вести с ними переговоры с целью выхода гарнизонов в Румынию или Венгрию. …Частям КОП и частям, прикрывавшим «румынское предмостье» - продолжать сопротивление" (http://militera.lib.ru/research/semiryaga1/index.html)
           Цей наказ передав по радіо військовим частинам головнокомандувач польською армією увечері 17 вересня.

           Цей факт вже протягом 70 років Агітпроп використовує як одне з виправдань агресії і ствердження, що РККА поляки ледь самі не запросили. Насправді, якщо говорити коротко, то в результаті дипломатичної гри та дезінформації по каналах розвідки (тобто - теж обману) більшовики просто обдурили поляків. Ті до останнього вважали, що совєти йдуть... битися з німцями за свободу та незалежність Польші; що Польща, в результаті втручання Москви продовжить існуваня як суверенна держава, нехай навіть в урізаних кордонах.
           Ці сподіваня витікали в тому числі й з офіційної ноти радянського Уряду. О 3 годині ранку  17 вересня 1939 року заступник наркому іноземних справ В.Потьомкін зачитав Послу Польщі в Москві В.Гжибовському наступне:
           "Польско-германская война выявила внутреннюю несостоятельность польского государства. В течение десяти дней военных операций Польша потеряла все свои промышленные районы и культурные центры. Варшава, как столица Польши, не существует больше. Польское правительство распалось и не проявляет признаков жизни. Это значит, что польское государство и его правительство фактически перестали существовать. Тем самым прекратили свое действие договора, заключенные между СССР и Польшей. Предоставленная самой себе и оставленная без руководства, Польша превратилась в удобное поле для всяких случайностей и неожиданностей, могущих создать угрозу для СССР. Поэтому, будучи доселе нейтральным, советское правительство не может более нейтрально относиться к этим фактам.
           Советское правительство не может также безразлично относиться к тому, чтобы единокровные украинцы и белорусы, проживающие на территории Польши, брошенные на произвол судьбы, остались беззащитными.
           Ввиду такой обстановки советское правительство отдало распоряжение Главному командованию Красной армии дать приказ войскам перейти границу и взять под свою защиту жизнь и имущество населения Западной Украины и Западной Белоруссии.
           Одновременно советское правительство намерено принять все меры к тому, чтобы вызволить польский народ из злополучной войны, куда он был ввергнут его неразумными руководителями, и дать ему возможность зажить мирной жизнью.
            Примите, господин посол, уверения в совершенном к Вам почтении. Народный Комиссар Иностранных дел СССР В. Молотов" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).

            Що з цього документу могла зрозуміти офіційна Варшава? По-перше, це - не оголошеня війни. СРСР повідомляв по те, що "бере під захист" частину території Польші, переважно з українським та білоруським населеням. Тим самим Сталін та Ко давали полякам іллюзію того, що не все втрачено і Польща може "не згинети", адже життя завтра не закінчується, - закінчиться колись і війна, уряди сядуть за стіл перемовин і домовляться про повернення територій. Адже не слід забувати, що в стані війни з Німечиною вже знаходилися Англія та Франція і Варшава мала всі підстави сподіватися, що СРСР виступив саме на боці цієї коаліції, а не як союзник Гітлера.

           Плюс фраза про намір "визволити" польський народ з війни.
           Уряду Мосицького не залишалося нічого іншого, як сподіватися на краще - все одно Польща не могла чинити опір двом агресорам одночасно. Не знаючи про пакт Молотова-Ріббентропа, поляки абсолютно логічно вважали, що Москва є потенційним союзником і членом антигітлерівської коаліції, а відтак, за неможливості спротиву головним є збереженя законного Уряду, який, опинившись в екзилі, мав би статус воюючої сторони, що після перемоги над Гітлером давало реальну можливість відновлення Польщі, нехай навіть і без Західної України та Західної Білорусі, яку, вочевидь, СРСР вже не випустить з рук.
          Але поляки не врахували патологічної підлості й безпринципності комуністів.
         
          Хтось скаже: політика та дипломатія це одне, а реальні інтереси простого народу - інше. Адже і поляки, і українці Польщі дійсно зустрічали Червону Армію квітами! Зустрічали, було. Іноді. Навіть частина українського націоналістичного підпілля в принципі вітала "воззєднання" всіх українців в межах однієї території.
           Тут спрацювала вже агентура НКВС та Гестапо серед польських українців. Ось, наприклад, запис від 19 вересня 1939 р. в щоденнику члена ОУН С. Русової:
           "Все загинуло: Совєти зайняли Коломію. Тернопіль і вище Рівне, Волинь аж до Вільно. В Брест-Литовському сталася зустріч німців і москалів... і ця дурна маса вітає їх як "освободителів" (http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r206.html). 
           Це про українців. Поляки ставилися до совєтів більш обережно, але й для них війська зі Сходу були тим "меншим злом", до якого схиляються за безнадії.
           Плюс звична для комуністів брехня, яка діяла навіть на кадрових військових (мовою джерела):
           "Как писал начальник Генерального штаба Войска Польского Вацлав Стахевич, польские части были «дезориентированы поведением большевиков, потому что те в основном избегают открывать огонь, а их командиры утверждают, что они пришли на помощь Польше против немцев. Советские солдаты в массе своей не стреляют, к нашим относятся с демонстративной симпатией, делятся папиросами и т. д., всюду повторяют, что идут на помощь Польше» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
           Як совєти "допомогли" і полякам, і українцям, відомо всім. Лише депортованих до Сибіру, лише українців з 1939 по 1941 роки нараховується близько 1.5 мільйона. Про долю польських військовополонених не знає хіба що мала дитина, а про те, що українці знайшли в тюрмах Львова, Вінниці, Тернополя після відступу Червоної армії влітку 1941 року можна фільми жахів знимати.

           Проте далеко не всі сприйняли прихід комуністів як свято. Осільки офіційна Варшава зреклася боротьби з більшовистськими загарбниками, справу захисту Вітчизни взяли в свої руки прості громадяни й командири середньої ланки.
         
           І тут не можна не згадати героїчну оборону Гродно, котра почалася якраз 20 вересня 1939 року.
           Наступ на місто вели кінно-механізована група комкора І.В.Болдина і танковий батальон майора Ф.І.Квітко. Їм протистояли 2 батальони та штурмова рота запасного центру 29-ї піхотної дивізії, 31-й караульний батальон, 5 взводів артиллерії (5 гармат), 2 зенітно-кулеметні роти, загін  полковника Ж. Блюмського чисельністю 2 батальйони, батальйон національної оборони «Постави», 32-й дивізіон Подляської кавалерійської бригады, а таккож загони, складені з поліцейських та жандармів. Загальна чисельність військ не перевищувала 2,5 тис. і значно поступалася агресору.
             "20 сентября к часу дня подвижный отряд 27-й легкотанковой бригады в составе 50 танков подошёл к южной окраине Гродно. Танкисты с ходу атаковали противника. Первым на штурм Гродно пошёл разведывательный батальон 27-й лтбр в составе 12 танков и одного бронеавтомобиля. Несколько позже к нему присоединился сводный отряд: 1-й (17 танков) и 2-й (19 танков) танковые батальоны. К 7 часам вечера к городу подошли два батальона 119-го сп. К вечеру атакующие заняли южную часть города, выйдя к берегу Немана. Мосты через Неман были разобраны. Нескольким танкам удалось по мосту прорваться на северный берег в центр города, но без поддержки пехоты их пришлось отвести обратно. Несколько из них были подожжены бутылками с зажигательной смесью. К исходу дня к городу подошли мотоотряд 4-й стрелковой дивизии и батальоны 20-й мсбр.
             В ночь на 21 сентября группа младшего лейтенанта Шайхуддинова при помощи местных рабочих на лодках переправилась на правый берег Немана в 2 км восточнее города. В ходе ночного боя части 119-го полка закрепились на правом берегу и вышли на подступы к восточной окраине города.
              К утру 21 сентября подошел мотоотряд 16-го стрелкового корпуса и два батальона 101-го сп, который также переправился на правый берег и развернулся севернее сил 119-го полка. К 6 часам 21 сентября батальоны, несмотря на контратаки поляков, вышли на линию железной дороги, а к 14 часам достигли центра Гродно. Однако к вечеру были вновь отведены на окраину.
              В ходе боёв 21 сентября 20-я мотобригада смогла занять юго-западную окраину города, но переправиться через Неман не сумела из-за сильного ружейно-пулемётного огня с противоположного берега. К вечеру к городу подошла 4-я кавдивизия и было решено с утра 22 повторить атаку. Но командующий польской обороной бригадный генерал в отставке В. Я. Пшезьджецкий в конце дня 21 сентября приказал оставшимся силам отходить на север в направлении Сопоцкин-Сувалки" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Бой_за_Гродно_(1939).
             Тут, звичайно, все пом`якшено. Але звернемо увагу на те, що захисники міста, переважно резервісти та ополченці не лише відбивали атаки кількоразово переважаючого і чисельністю, і озброєнням ворога, але й ходили у відчайдушні контратаки, в результаті яких підрозділи РККА змушені відходити на околиці міста. І ще: наприкінці битви поляки не втекли, а в повному порядку відступили з міста, що говорить не лише про доблесть та високу дисципліну але й про те, що розбиті вони все ж не були.

            Після того, як більшість захисників відійшла з міста, радянські командири ще довго не наважувалися на проникнення вглиб Гродно, і лише кількома годинами пізніше почали повільний рух до цетру.
            Тут комуністи заплямували себе ні чим не мотивованою, просто звірячою жорстокістю. Російська Вікіпедія зному згладжує гострі вугли:
            "300 польских пленных, включая командира корпуса Й. Ольшину-Вильчинского и его адъютанта, были расстреляны победителями на месте" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Бой_за_Гродно_(1939)).
             Насправді все виглядало страшніше. Червоноармійці стріляли не лише полонених, але в кожного підозрілого. Не зупинялися перед убивством дітей та беззбройних:
             "... настоящая трагедия началась после полного захвата Гродно. В городе начались массовые аресты, обыски и расстрелы всех, кто принимал участие в обороне города. Подростков расстреливали на месте, если находили перочинный нож в кармане. Содаты комбрига Розанова расстреляли 29 пленных" (http://scucin-avia.narod.ru/scucin/history/scucin1939-41/grodnodefense.htm).
            Убивство полонених - один з найтяжчих військових злочинів. Нацистських генералів судили (окрім всього іншого) саме за це в Нюрнберзі. І вішали. Правда, цікаво: німців, які розстрілювали польських полонених судили й вішали радянські генерали, котрі також розстрілювали польских полонених!

            Втім, тут нічого дивного немає: комуністи ніколи не мали ані честі, ані совісті, ані поваги до закону. Комуністи завжди готові брехати, убивати й грабувати - лише б це було їм на користь. Тут питаня до американців, французів та англійців: навіщо вони затіяли той Нюрнберг? Аби власою присутністю на суді над одними людожерами відбілити інших людожерів, що одягли суддівські мантії?
         
            Загальні втрати поляків та совєтів під час битви за Гродно були (зогляду на жахливі втрати РККА в Другій світовій) відносно невеликі:
            "Советские войска потеряли в ходе боя за город 57 убитыми, 159 ранеными, было подбито 19 танков (из них потери 27-й лтбр: 2 сгоревших и 12 подбитых БТ-7) и 4 бронемашины. Польская сторона потеряла 644 убитыми и 1 543 пленными (58 офицеров и унтер-офицеров, 1 477 рядовых). Советскими трофеями стали 514 винтовок, 50 револьверов, 146 пулемётов, 1 зенитное орудие, 1 миномёт" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Бой_за_Гродно_(1939).
            Так вже й чути голоси деяких фанатів комуно-соціалізма взагалі і Сталіна зокрема: хіба то війна - з такими втратами! Знайомий аргумент. Аргумент, котрий якраз дає підстави агітпопівцям віщувати про "визвольний похід" та "окремі бойові зіткнення".
             На це ми відвімо так: навіть загибель однієї людини є трагедія - перш за все, для його рідних та близьких. Тут йдеться про сотні й тисячі жертв.
             Хіба то війна? В 1982 році в результаті війни між Англією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови втрати убитими склали відпоідно у англійців 258, а у аргентиців 649 людей. І от хоч би хто назвав ту війну "бойовим зіткненням"!  Радянська пропаганда тоді підкреслювала, що то - саме війна!
              Але ж і Гродно - то лише епізод! Були ще й інші "бойові зіткнення". Лише 3-я армія РККА після знищення 17 серпня польских прикордонних застав (21 убитий, 120 полонених з польського боку і 15 убитих 24 поранених із радянського) протягом трьох днів вела інтенсивні бої за польські міста Пліса, Глибоке, Постави, Свенцяни...
             А ось бій за Львів, який вів 2-й кавалерійський корпус (це вже майбутня 6-а армія РККА):
             "Сводный мотоотряд 2-го кавкорпуса и 24-й танковой бригады с 35 танками около 2:00 19 сентября подошел к Львову. В докладе командира бригады полковника П. С. Фотченков указывалось «При подходе к городу польская артиллерия открыла огонь. Преодолевая уличные баррикады, головной разведывательный батальон (6 танков) дошел до центра города и был встречен огнем батареи, стоявшей у костела. Первый танк был подбит. Танки били по вспышкам" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).
             І навіть ультиматум був. І переговори щодо капітуляції гарнизону. Що це, якщо не війна? До речі, Львів частини Червоної Армії штурмували разом з Вермахтом "наші" - зі Сходу, а "нелюди-фашисти" - із заходу. І розриви снарядів радянських змішувалися з гуком від вибухів німецьких...

             Бої на окремих дільницях радянсько-польського фронту продовжувалися й пізніше, аж до початку жовтня. Так
             "16-й стрелковый полк 87-й стрелковой дивизии (майбутня 5-а армія, П.П.) у г. Холм (Хелм) 1 октября получил задачу двигаться в западном направлении на Люта, Зджарка, Козак, Колаче и далее на Песя Воля, с задачей совместно с 253-м стрелковым полком уничтожить группировку противника в районе оз. Вытыцке, Песя Воля. Выполняя поставленную задачу, полк в 18.00 достиг района Сухава, Колаче, Козаки, где им было захвачено 500 человек пленных, в числе которых было 150 офицеров. 16-й стрелковый полк установил связь с 253-м полком. Потери 253-го стрелкового полка с приданными частями составили 31 человек убитыми, 101 ранеными, выведен из строя 1 танк Т—37. Потери противника: убиты — 380, пленено около 1 тыс. человек. Трофеями советских войск стало 400 винтовок, 8 пулеметов, 4 орудия" (там же).
             І це не війна?!
             Загалом втрати радянських військ в ході спільної німецько-совєцької війни проти Польщі оцінюються істориками приблизно однаково:
             "Боевые потери РККА во время польской кампании 1939 года, по данным российского историка Григория Кривошеева, составили 1173 человека убитыми, 2002 ранеными и 302 пропавшими без вести. В результате боевых действий потеряно 17 танков, 6 самолетов, 6 орудий и минометов и 36 автомашин.
              Потери в технике танковых и механизированных бригад РККА (в том числе безвозвратные) составили 42 бронеединиц — из них 26 по Белорусскому фронту и 16 по Украинскому, было потеряно до 9 самолетов (в том числе в результате аварийных посадок) различных типов...
               ... Польские потери в боях с РККА точно не известны. Они оцениваются в 3,5 тысячи погибших военнослужащих и гражданских лиц, а также 20 тысяч раненых и пропавших без вести." (там же).
               Зробімо ж неминучий висновок: Радянський Союз несе таку ж відповідальність за напад на Польщу, як і гітлерівська Німеччина. Радянські війська так само воювали з польськими частинами, як і війська німецькі. Відповідно, маємо важати обох агресорів союзниками, тим паче  з огляду на спільну заяву керівництва двох країн:
               "Во избежание всякого рода необоснованных слухов насчет задач советских и германских войск, действующих в Польше, правительство СССР и правительство Германии заявляют, что действия этих войск не преследуют какой-либо цели, идущей вразрез интересов Германии или Советского Союза и противоречащей духу и букве пакта о ненападении, заключенного между Германией и СССР. Задача этих войск, наоборот, состоит в том, чтобы восстановить в Польше порядок и спокойствие, нарушенные распадом польского государства, и помочь населению Польши переустроить условия своего государственного существования" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Польский_поход_РККА).

              Тривалий час радянським школярам розповідали, що Пакт Молотва-Ріббентропа бв вимушеним кроком. Що таким чином хотіли відтермінувати війну. Насправді це було зовсім не так. Якщо Пакт - вимушений крок, що змусило Сталіна підписувати нацистами "Угоду про дружбу і кордони"? Це сталося 28 вересня 1939 року - буквально одразу після проведення спільних парадів перемежців в захоплених польських містах. А це ж не угода про ненапад - це повноцінний союзницький доовір! Увесь світ знав і бачив: віднині СРСР і Третій Рейх - союзники. Військові союзники.
             До речі, мало кому відомо, що
             "... во время второго визита Риббентропа в Москву в конце сентября 1939-го Молотов наряду с материальной помощью предложил Гитлеру помощь военную в европейских кампаниях Германии. Даже Риббентроп был шокирован, взял тайм-аут и в конце концов отказался от присутствия Красной Армии в составе вермахта..." (http://www.cogita.ru/a.n.-alekseev/kontekst/stalin-i-gitler-zaklyatye-druzya).
             В жовтні 1939 року СРСР надав у повне розпорядження нацистів військово-морську базу поблизу Мурманська. Підводний флот грос-адмірала Редера використовував цю базу (у німців вона називалася "Базіс Норд" для забезпечення дій під час вторгнення в Норвегію.
             І про це радянським школярам не розповідали. Чомусь:
             "... в декабре 1939-го, отвечая на поздравление Гитлера по случаю своего 60-летия, написал: «Дружба народов Германии и Советского Союза, скрепленная кровью, имеет все основания быть длительной и прочной» (Правда, 25 декабря 1939 г.). 23 августа 1939 г. во время встречи с И.Риббентропом в Кремле Сталин произнес тост: "Я знаю, как немецкий народ любит своего фюрера. Я хотел бы поэтому выпить за его здоровье". Второй тост Сталин произнес за Гиммлера, "человека, который обеспечивает безопасность германского государства". Представляя гостю Л.Берию, Сталин шутливо сказал: "Это наш Гиммлер". Риббентроп позднее делился "московскими впечатлениями" со своим итальянским коллегой графом Чиано: "Я чувствовал себя в Кремле, как среди старых партийных товарищей"(http://www.cogita.ru/a.n.-alekseev/kontekst/stalin-i-gitler-zaklyatye-druzya).
                

              Комуністи добре усвідомлювали, що напад на Польщу стане початком Другої світової війни. Оскільки СРСР був союзником Гітлера і також відзначився нападом на цю країну, він також несе відповідальність за розв`язаня світового конфлікту.

             Тобто, комуністи мали б сидіти разом з нацистами на лаві підсудних в Нюнберзі. І так би й було, якби...
             Але то вже інша історія.

ПАВЛО ПРАВИЙ



http://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=9&t=743&start=40
Нацистські на комуністичні генерали ділять Польщу після того, як спільними
зусиллями розгромили її Збройні сили. Нацисти сіли за цн на лаву підсудних
в Нюрнберзі. А комуністи?

http://actualhistory.ru/articles-poland-broken
На охороні світлого майбутнього СРСР і Третього Рейху.


Немає коментарів :

Дописати коментар