Каган - значить Цар Царів.

Коли мова заходить про Русь, в переважній більшості співрозмовники титулують володарів цієї величезної країни, членів родової династії Рюриковичів князями. А це – не правильно. Це - не справедливо. За це, якби хтось із нас потрапив туди, в Х сторіччя, котрийсь з нащадків Рюрика зітнув би нахабі голову. Просто в княжих палатах. Не витрачаючи часу на виклик ката.

Тому що повний титул володарів Києва тоді мав такий вигляд: Пресвітлий Каган русів, Великий князь Київський…

Куди ж зникло все те? Хто і навіщо образив і пограбував Рюриковичів? Чому титул Кагана, про який мріяв не один володар від Дону до Дунаю і Одера; від Новгорода до Царгорода, нині вважається чимось для володарів могутньої держави Русь осоружним?

Давайте розбиратися.

Нині в голови більшості громадян вкладено легенду, що титул Кагана є головним чином титулом володарів Хазарії. Тому твердження, що буцімто його носили і київські князі, викликає цілу хвилю заперечень, а то й обурення, особливо в колах «патріотів» і т.з. «рідновірів», себто – неоязичників. В їхній свідомості Хазарія міцно злилася з іудаїзмом, а, як відомо, антисемітизм в усіх його виглядах є далеко не поодиноким випадком в цьому середовищі.

Маємо всіх заспокоїти: титул кагана свідчить про належність до іудеїв приблизно так само, як наявність у когось титулу князя. Просто «кагана» ясновельможні історики свого часу викреслили через сер`йозні політичні мотиви. Через ті ж самі мотиви, ті ж таки історики зробили все для ототожнення титулу Каган із Хазарією.

Між тим Каган це є ніщо інше, як повний аналог європейського титулу «імператор».

Каган (у різних народів він мав варіанти: хаган, хакан, хан) був вищім титулом в середньовічному Степу. Дослівно його можна перевести як «цар царів».

Вперше титул кагана китайські джерела дають володарям племені сяньби – предкам пізніших монголів. Це – ІІІ сторіччя, коли ані Хазарії, ані хазар як народу, ще не було на далекому історичному обрії.

Звідти «каган» перейшов до титулу володарів потужного Тюркського каганату (VI ст.), а після його розпаду дістався правителям трьох державних утворень: Аварського і, власне – Хазарського. Плюс до цього додамо, що історики чомусь відмовляють в титулі ще одному правителю – хану Великої Болгарії Кубрату, який був засновником держави, що простягалася від Дону до Дунаю (VII ст.)

Словом, «каган» це далеко не іудей, як вважають деякі не надто обтяжені наукою, але натомість напхані надмірою «патріотизму», голови в Україні та Росії. Доходить до того, що ці особи навіть святкують День розгрому Хазарського каганату каганом Святославом Завойовником (це свято призначено на 3 липня), що сполучається з антисемітською традицією.

Однак, розповівши про аварів, як одних з нащадків Тюркського каганату (і титулу), вчені чомусь «забувають» наголосити, що Аварський каганат був спадкоємцем ще одного потужного утворення – Сарматії.

Відомо, що сарматський (вірніше – сармато-аланський) суперетнос складався з кількох племінних іраномовних об`єднань: язігів, роксолан (роксалан), аорсів, сіраків та, власне, самих алан.

В процесі розвитку, сарматський суперетнос змінювався: аорсів та сіраків було асимільовано аланами, і на початок V ст. постало вже фактично дуалістичне об`єднання – сармато-аланське.

Щоб не заплутувати читачів, в подробиці вдаватися не будемо – для нас головне, що роксолани (світлі алани) є предками русів. Так, кількома сторіччями пізніше княгиню Ольгу в європейських джерелах іменуватимуть саме «царицею росомонів».

Те, що руси, роксолани, росомони, роси – це один і той самий народ, доводити не треба. Тут все ясно. Їх разом з язигами низка авторів (ті ж Гумільов, Шахматов або Вернадський) називає складовою готського етносу.

Таким чином, володарі росомонів мали повне право на титул кагана. Його вони й взяли, коли в VI-VII сторіччях утворили власну державу – Руський каганат, який частина істориків (Сєдов, Галкіна) локалізують в районі Сіверського Дінця, а частина (Вернадський, Кузіч-Березовський) – на Тамані (Тмутаракань, Таматарха, Матраха). На наш погляд, могло бути й кілька анклавів – територіально роз`єднаних, але спільних завдяки одному правлячому роду, утворень.

Найперша згадка про Руський каганат в європейських джерелах є присутньою в Бертінських анналах Франкської імперії під 839 роком. Тоді до імператора Людовіка I (814—840), прибуло посольство візантійського імператора Феофіла (829—842), який (мовою джерела)

«… прислал также… некоторых людей, утверждавших, что они, то есть народ их, называется Рос (Rhos); король (rex) их, именуемый хаканом (chacanus), направил их к нему (Феофилу, - Е.Г.), как они уверяли, ради дружбы» (Е. Галкина Тайны Русского каганата).

Щоправда, Людовік, після розслідування (він підозрював у русах шпигунів) вирішив, що вони належать до свеонів (так в Європі іменувалися всі племена, що мешкали на берегах Балтики), але це його відверта помилка, бо титул Кагана в тих краях не відомий. Напевне, свої висновки імператор ґрунтував на якихось довідках дипломатів, котрі спиралися на історичну традицію: люди, яких вони досліджували, були схожі на представників королівства Рейдготланд, котре, як відомо, існувало в ІІІ-IV ст. в районі Балтії. Але то вже – проблеми самого франкського імператора.

 Каган русів згадується і мусульманськими авторами. Серед них треба згадати анонімний песький документ під назвою «Худуд ал-‘Алам мін ал-Машрік іла-л-Магріб» — «Книга про межі світу від Сходу до Заходу» (мовою джерела):

«Это огромная страна, и обитатели ее плохого нрава, непристойные, нахальные, склонны к ссорам и воинственны. Они воюют со всеми неверными, окружающими их, и выходят победителями. Царя их зовут хакан русов (Rus-khagan)» (там же).

Відомо, що документ складено не пізніше 982 року, тобто вже тоді, коли в Києві правили Рюриковичі. Володимир.

Звернемо увагу на фразу: «вони постійно воюють з невірними». Для перського або арабського автора Х сторіччя «невірними» були зовсім не християни. Тоді ще мусульмани вважали представників цієї віри (так само, як і іудеїв) дуже близькими, а «невірних» визначали лише серед тих, хто сповідував політеїзм. Відповідно, треба згодитися із тим, що самі руси вже тоді «невірними не були». Це важливо, запам’ятаємо.

Дослідники трактату напевне стверджують, що ця робота є компілятивною, тобто її автор (автори) не бували в теренах, які змальовують, а користувалися більш ранніми документами. Отож,

«Привлекая известные сведения по расселению народов Восточной Европы и сравнивая их с текстом Худуд ал-Алама, историки предполагают датировку информации по Европе в Худуд ал-Аламе не позднее первой трети IX века» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Худуд_аль-алам).

Нагадаємо, що в першій третині Х сторіччя в Русі правив «Віщий» Олег (в іноземних документах – Хелгу). Якого інший перський автор, знаменитий ал Мас`уді титулував саме Каганом («царем»):

«Вслед за ним (Диром), следует царь ал-Олванг, у которого много владений, обширные строения, большое войско и обильное военное снаряжение» (А.П. Новосельцев Образование Древнерусского государства и его первый правитель).

Взагалі, про русів багато пишуть практично всі арабські автори «школи Джайхані», серед яких в першу чергу треба виділити ібн Русте, Гардізі, ал Марвазі.

Найвідоміший з них – ібн Русте, зокрема писав, згадуючи слов`ян:

«Глава их коронуется, они ему повинуются и от слов его не отступают. Местопребывание его находится в середине страны славян. И упомянутый глава, которого они называют «главой глав («Ра ис ар-руаса»), зоветсяу них свиет-малик, и он выше супанеджа, а супанедж является его заместителем (наместником)

Царь этот имеет верховых лошадей и не имеет иной пищи, кроме кобыльего молока» (Е. Галкина. Тайна Русского каганата).

Тут ми не лише на титул виходимо, тут ми переконуємося в тому, що за описом способу життя та зовнішності руси ніяк не могли бути ані варягами, ані слов`янами.

Ось ще кілька уривків, які доволі чітко говорять про культурну приналежність русів та їх кагана:

«Что же касается ар-Руссийи, то она находится на острове, окруженном озером. Остров, на котором они (русы) живут, протяженностью в три дня пути, покрыт лесами и болотами, нездоров и сыр до того, что стоит только человеку ступить ногой на землю, как последняя трясется из-за обилия в ней влаги. У них есть царь, называемый хакан руссов <…>

Мечи у них Сулеймановы <…>

(Русы) носят широкие шаровары, на каждые из которых уходит сто локтей материи. Надевая такие шаровары, собирают их в сборку у колен, к которым затем и привязывают <…>

Когда у них умирает кто-либо из знатных, ему выкапывают могилу в виде большого дома, кладут его туда, и вместе с ним кладут в ту же могилу его одежду и золотые браслеты, которые он носил…(там же).

Звернемо увагу на шаровари. Ні слов`яни, ні тим більше варяги такого не носили. Звернемо увагу на мечі. Так називалися однолезові палаші, які є характерними саме для сармато-аланської культури (т.з. Салтівська археологічна культура).

Ну і на титул царя русів звернемо увагу.

Ще за часів Ярослава І Мудрого правителі русів мали титул Кагана. Звісно, одночасно вони також були і Великими князями Київськими – цей титул їм належав як зверхникам вже не росів, котрі належали до готського середовища, а – слов’ян.

Але статус «царя царів» у них швидко вкрали. Хто і навіщо? Питання дуже цікаве.

Справа в тому, що руси були носіями далеко не язичництва. І навіть не ортодоксального християнства. Вони були аріанами. «Аріанську єресь» в ті часи так і називали – «Готська єресь», або «Руська віра». Аріани не сприймали догматику, яка християн зробила власне християнами – канони й сивлоли віри, прийняті на І Нікейському соборі в 325 році. Цікавих відсилаємо до відповідної літератури, і продовжуємо про русів.

Проаналізувавши політику перших київських князів, Каганів русів Рюриковичів (Олега, Ольги, Святослава, Володимира) приходиш до висновку, що вони будували ні що інше, як імперію Русь. Але ця імперія не мала бути християнською. Вона мала бути аріанською. Київ мислився Рюриковичам не просто як третій центр християнського світу разом з Константинополем і Римом, але – Новим Єрусалимом. Тобто, Русь мала перебрати на себе першість, знищивши Константинополь і Рим які (з точки зору русів-аріан) викривилу давню віру в Творця, в Бога-Отця.

В «Похвалі» кагану Володимиру митрополит Іларіон порівнює його з Мойсеєм, а Київ – з Новим Єрусалимом. І це ще питання, очільником якої Церкви був Іларіон. Зайдіть до Софії Київської, яка в ті часи була кафедральним храмом, погляньте: там Ви не знайдете жодного православного чи католицького хреста! Зате храм переповнений сваргами (свастиками). Чому? Бо цей храм від початку був аріанським!

Грекам (та й римлянам) було вкрай важливо знищити не тільки саму руську віру, але навіть і згадку про неї. Бо і Константинопольський патріарх, і Римський Папа, кожен дослідник історії Церкви Вам це скаже – були самопроголошеними.  Натомість Київ благословляв перший Вселенський патріарх – апостол Андрій. Тобто Київ з точки зору «християнської» догматики (ми беремо це слово в лапки, бо наразі вже не можемо сказати, як звалася віра до 325 року, коли, за словами ал Мас`уді, в Нікеї було засновано християнську віру) мав всі права на Вселенську патріархію.

Тому з Константинополя в Русь постійно засилалися ченці, які були шпигунами та агентами впливу, і які працювали на розвал Русі, нацьковуючи один на одного представників політичної та церковної еліти. Тому Комніни зроблять все, аби знищити «руську віру» і саму згадку про неї.

До чого тут титул кагана? Все просто: як тільки ми чуємо про кагана, одразу починаємо дивитися в бік Степу, на південь. Якщо руси є вихідцями з тих земель – треба доводити, що вони були неграмотними язичниками. А де їх взяти, докази? Навпаки – жодна нормальна людина не повірить в те, що руси, які жили поруч з хозарами й болгарами, греками і вірменами, грузинами, генуезцями й арабами – були язичниками. Вони ними і не були.

А от в Скандинавію християнство прийшло лише в ХІ сторіччі. Тому з київських каганів зробили варязьких конунгів, князів.

А потім вже, починаючи з Катерини ІІ і її (Анти)історичної комісії, фальсифікацію було поставлено на потік. Московські правителі, котрі претендували на землі колишньої Візантійської імперії (перш за все Балкани й чорноморські проливи, потребували ідеологічного права на «візантійський спадок», на право бути Новим Константинополем.

Тож давайте поглянемо, скільки совісті мають т.з. «історики», як вони убивають правду, фальсифікуючи «історію», яка має працювати на політичні проблеми. Ось текст оригіналу «Слова…» митрополита Іларіона:

«О ЗАКОНѢ, МОИСѢОМЪ ДАНѢѢМЪ, И О БЛАГОДѢТИ И ИСТИНѢ, ИСУСОМЪ ХРИСТОМЪ БЫВШИИ И КАКО ЗАКОНЪ ОТИДЕ, БЛАГОДѢТЬ ЖЕ И ИСТИНА ВСЮ ЗЕМЛЮ ИСПОЛНИ, И ВѢРА ВЪ ВСЯ ЯЗЫКЫ ПРОСТРЕСЯ И ДО НАШЕГО ЯЗЫКА РУСКАГО, И ПОХВАЛА КАГАНУ НАШЕМУ ВЛОДИМЕРУ, ОТ НЕГОЖЕ КРЕЩЕНИ БЫХОМЪ, И МОЛИТВА КЪ БОГУ ОТ ВСЕА ЗЕМЛЯ НАШЕА» (http://energodar.net/black/hristianstvo/ilarion.html).

А ось текст після перекладу фашистами від історії, який до шкільних та університетських підручників вписали. Як мовиться, відчуйте різницю:

«О ЗАКОНЕ, ДАННОМ МОИСЕЕМ, И О БЛАГОДАТИ И ИСТИНЕ, ЯВЛЕННОЙ ИИСУСОМ ХРИСТОМ, И КАК ЗАКОН МИНОВАЛ, А БЛАГОДАТЬ И ИСТИНА НАПОЛНИЛА ВСЮ ЗЕМЛЮ, И ВЕРА РАСПРОСТРАНИЛАСЬ ВО ВСЕХ НАРОДАХ ВПЛОТЬ ДО НАШЕГО НАРОДА РУССКОГО; И ПОХВАЛА ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ НАШЕМУ ВЛАДИМИРУ, КОИМ МЫ БЫЛИ КРЕЩЕНЫ; И МОЛИТВА К БОГУ ОТ ВСЕЙ ЗЕМЛИ НАШЕЙ» (там же).

Такими ж методами було знищено й прилюдне титулування каганом Ярослава І Мудрого. Залишили лише Великих князів. Більше того, вчитайтеся – оригінал «Похвали…» чітко каже, про благодать, яку дав Мойсей, тобто – заповіді Отця, а Ісус тут виступає лише як пророк, Син Бога, але ніяк не Бог.

І ще «Повість минулих літ» трохи «підправили». Вписали туди і «князів», викресливши «каганів», і зробивши перших Рюриковичів язичниками.

Першим, хто відмовився від титулу кагана був Володимир Мономах. Цей тип повністю «поклав» Русь під клерикально-ідеологічний прес Візантії. Саме за його правління масово переосвячувалися зрами в Русі; саме він заполонив Русь попами-греками. Які почали писати історію наших предків так, як їм було треба. Вже без якихось там каганів, але обов`язково – з язичниками-русами і язичниками слов`янами.

Так з тих часів і пішло…

А титул кагана, від якого відмовився Мономах, повернувся на прабатьківщину. До столиці колишнього Руського каганату – Тмуторокані. В літературному шедеврі ХІІ ст. «Слово о полку Ігоревім» тмутороканського князя Олега Святославовича іменують «каганом траканським Олегом».

P.S.

 Навіть ті українці, що н сприймають грецьке православ`я та Римську Церкву, які прагнуть повернутися до віри предків, потрапляють у сфальсифіковану «істориками», на замовлення влади, пастку.

Адже насправді слов’яни, принаймні, ті, що становили серце Русі, від античних часів язичниками не були. Вони вірили в Бога, що, очевидно, зближувало їх з русами й було запорукою міжконфесійного миру в Русі. Слово ібн Русте:

«Во время жатвы они берут ковш с просяными зернами, поднимают к небу и говорят: «Господи, ты, который (до сих пор) снабжал нас пищей, снабди и теперь ею в изобилии» (по: Е. Галкина, Тайна Руського каната).

  Так, віра слов’янська відрізнялася від віри русів. Певно – досить помітно. Але в основі їх була віра в єдиного Творця, Отця Небесного, Бога-Отця, - називайте Його як хочете.

У слов’ян Він звався Сварог.

Але це вже – тема окремого оповідання.

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ