Ряжені ветерани

Парадокс: чим далі від тієї страшної війни, тим більшає на парадах, мітингах, демонстраціях та інших подібних заходах обвішаних орденами і медалями стариганів, які за своїм віком просто не могли бути на фронтах Другої світової.

Вип’ятивши груди з нагородами, що невідомо як туди потрапили, брязкаючи кілограмами ювілейних медалей, вони скаржаться, що нині молодь байдуже ставиться до ветеранів, які проливали кров, що влада робить «мізер» для їхнього вшанування. Позавчора щойно один такий дідусь років сімдесяти в мундирі ВПС та підполковничими погонами висловив все, що думав з цього приводу…

          Ряжених ветеранів помітили давно. Були вони навіть в часи СРСР, щоправда тоді їх швидко «вираховували», бо порядку з обліком шановних орденоносців було куди більше. Зараз таких непевних осіб стає все більше. Кожен пройдоха без честі й совісті може легко придбати будь-який однострій в численних військових магазинах, почепити куплені там-таки погони, аж навіть і генеральські, прочитати пару популярних книжок «про війну» і сміливо крокувати святкувати 9 травня і вибивати собі якісь пільги та привілеї. Такі собі новітні «діти лейтенанта Шмідта».

У 2012 році широкі простори Інтернету збурила світлина московського фотокореспондента, на якій було знято урядову трибуну біля мавзолею Лєніна. Разом із, може, не зовсім заслуженими, але точно – справжніми генералами й адміралами опинилася вдягнена у форму генерал-майора відьма. Міцно стиснувши вузькі злі губи й приклавши у військовому вітанні долоню до непокритої голови, самозванка скляним поглядом спостерігала, як повз неї урочистим маршем проходять війська. Молоді офіцери та мужні полковники на чолі колон своїх частин віддавали цій бабі, що невідомо звідки випірнула, військову честь!

http://ttolk.ru/?p=10995

Стоїть "героїчна ряжена" поміж генералів. Адмірал (в центрі) вражено

позирає: хто ти така, голуба?! 

На грудях у відьми зірки Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної праці, три ордени Вітчизняної війни (один з них – першого ступеня), орден Червоної Зірки, кілька медалей. Блогери та журналісти, котрі розуміються в цьому питанні, провели невеличкі дослідження й легко довели: ця жінка є «ряженою». Достатньо сказати, що кавалером одночасно і Золотої Зірки Героя Радянського Союзу, і Героя соцпраці була лише одна жінка за всю історію людства: Гризодубова Валентина Степанівна, знаменита на увесь світ льотчиця.

Ця відьма на Гризодубову не схожа. Чи схожа вона на генерал-лейтенанта – судити Вам, Читачу. Тим більше, що в процесі розслідування журналісти докопалися, що ця героїня роком раніше ще була полковником. В 2011 році стара ще не мала зірки Героя Соціалістичної праці, проте носила на полковничому кітелі найвищу державну нагороду СРСР – орден Лєніна.

http://ttolk.ru/?p=10995

А ще рік тому вона була полковником...

А ось ще один «герой». Цілий генерал армії. При чому не простий генерал, а з КГБ, про що свідчать відомчі нагороди на правому боці грудей – знак «Особые отделы КГБ СССР» та «Ветеран КГБ» з профілем Дзержинського.

http://ttolk.ru/?p=10995

Доблесний чекіст розповідає про те, як кулі свистали

над головою...

Біда в тому, що в КГБ звання «генерал армії» мав Сєров Іван Олександрович, який був головою цієї контрои з 1954 по 1958 роки. Щоправда, в 1963 році його було розжалувано й понижено у званні до генерал-майора. На Сєрова цей «ветеран» схожий так само, як ота карга, що ми про неї писали вище – на Гризодубову.

Генералом армії був знаменитий шеф КГБ Андропов Юрій Володимирович. Але він начебто вже помер (приблизно за 28 років по появи оцього грізного генерала армії). У 1982 році недовго КГБ командував генерал армії Федорчук Віталій Васильович, але й він вже тому як 5 років лежить на Головінському кладовищі Москви. Звання «генерал армії» отримав Чебриков Віктор Михайлович – вже після призначення на посаду голови КГБ СРСР.

    Словом, третє за старшинством військове звання в такій поважній організації, як КГБ, мали лише її керівники – для підвищення, так би мовити, престижу. Звідки ж узялося оце чудо?

Шахрай, що його зображено на світлині, є двічі Героєм Радянського Союзу, а також – Героєм Соціалістичної праці.

«За всю историю СССР дважды Героев Советского Союза было 154 человека. По опубликованным современным данным в живых 27 человек. Из них 24 космонавта СССР и трое авиаторов.

За всю историю СССР одиннадцать Героев Социалистического Труда были также и Героями Советского Союза. Единственный из них оставшийся в живых-Головченко Василий Иванович-старшина-фронтовик, директор совхоза» (http://forum-msk.org/material/news/9896510.html).

Цей новітній «син лейтенанта Шмідта» начепив на себе колодки сімох орденів Лєніна! За всю історію нагородження цим орденом сім разів її отримали лише три людини, серед яких – маршали СРСР Баграмян та Будьонний. Чи не зависоко занесло цього «ветерана»?

Наступний «герой» - моряк. Правда не зрозуміло, як можна за один рік з матроса (правда, невідомо якого звання – про це нижче) перетворитися на старшого морського офіцера.

http://ttolk.ru/?p=10995

Тут вражає все. Якщо перші двоє «ряжених», що ми їх розглядали, хоча б «дружать» із статутом в частині правил розміщення нагород на уніформі, то тут – повна комедія. Блогери не втримуються від їдкого сарказму:

«Во первых: награды расположены как попало, вперемешку ордена и значки. Ордена «Отечественной войны» и «Красной Звезды» находятся слева, а должны быть справа и тд. Каждый служивший знает порядок расположения наград

Левее ордена Сталина самопальный орден «Адмирал Ушаков». Настоящий орден пятилучевой, а здесь восьмилучевой. Но дело даже не в этом. Настоящим орденом награждался только командный состав военно-морского флота (офицеры), но не матросы. На фото персонаж в форме матроса. В третьих: самое интересное. На фото виден Георгиевский крест, хоть и боком, но видно (на правой стороне груди, левее медали «За боевые заслуги»). Насколько известно, в России не осталось в живых награждённых этим царским орденом ( Знак Отличия Военного ордена Св. Георгия для нижних чинов). Награждали им до 1917 г. Позже, до 1920 г., только белогвардейцев Врангеля, Колчака, которые (кто выжил) ушли за кордон в эмиграцию и служить в РККА не могли. Последний Георгиевский кавалер Фёдоров Н.В. скончался в США в 2003г. в возрасте 102 г.» (http://forum-msk.org/material/news/9896510.html).

Від себе також додамо, що до оригінального розміщення бойових нагород цей старий ще й вигадав нове флотське звання. Нагадаємо, що, згідно із статутом, є шість звань рядового та молодшого командного складу Військово-морських сил: матрос, старший матрос, старшина другої статті, старшина першої статті, головний старшина та головний корабельний старшина.

На погонах у головного корабельного старшини – одна широка «личка» - вздовж. У головного старшини – одна широка – поперечна. Тут же поперек погону – цілих дві широких «лички». Єдине звання у військовому флоті, де на погоні можна зустріти дві поперечні нашивки – це старшина другої статті (дорівнює армійському молодшому сержанту), але ті нашивки мають бути втричі вужчі.

Залишається лише гадати, що то за звання придумав собі вусатий «герой війни».

Проте, носив він ті погони не довго. Як вже говорилося, за рік дідусь сам себе підвищив до капітана першого рангу (аналогія армійського полковника). Дійсно, чого соромитися?

http://ttolk.ru/?p=10995

Цікаво, чи з`являться найближчим часом фальшиві маршали та генералісимуси, якщо полковники та генерали армії, двічі Герої Радянського союзу вже є?

Дехто з авторів ще сподівається на адекватну реакцію з боку влади на кричущі й цинічні випадки подібних злочинів. Так,

«Авторитетный блогер drugoi, раскрутившийся благодаря копипасту фотографий западных информагентств в Живом журнале, потребовал от властей и правоохранительных органов разобраться с цирком клоунов, который из года в год повторяется 9 мая в центре Москвы:

«Вот и я хочу задать вопрос всемогущей ФСО, кремлевской службе протокола и прочим - каким образом у вас на центральной трибуне парада Победы появляются такие личности? В День Победы в центре Москвы шагу нельзя было ступить - всё в заграждениях, тысячи полицейских, грузовики перекрывают переулки, на Манежную только через рамки металлоискателей. Фактически, центр города был на осадном положении, а у вас на Красной площади сидят непонятные личности, ряженые мурзилки. Какое унижение для настоящих ветеранов, вы подумайте» (http://girafio.livejournal.com/101116.html).

Ми ж підтримуємо іншу точку зору – владі самій «до зарізу» потрібні такі фальшиві ветерани:

«Понятно, что это не самодеятельность данных товарищей, а спланированная акция. По всей видимости есть распоряжение организовать определенное количество «героев-ветеранов». Власти нужны такие верные «ветераны», они не будут жаловаться на нищенские пенсии и дорогие лекарства, они слова не скажут про то, что обещания власти все сильнее, а ветеранов все меньше и меньше. А скоро их не останется совсем. Останутся только вот такие, как эти, ряженые. Поддельные ветераны будут символизировать нашу победу» (http://forum-msk.org/material/news/9896510.html).

В Україні з «ряженими» теж все добре, - достатньо 9 травня вийти  на площу будь-якого міста і подивитися на цілі отари й стада «ветеранів», обвішаних ювілейними медалями. Лише одиниці з них мають хоч якийсь стосунок до тієї війни. Решта ж…

Нагадаємо, що з Дня перемоги пройшло вже 68 років. Тож наймолодшому ветерану, який міг бути призваний вже наприкінці війни мусить виповнитися не менш як 86 років. Скільки, шановний Читачу, Ви побачите людей такого віку на урочистостях?

Слів немає, всі ветерани, і ті, хто воював в Афганістані, у В’єтнамі, працював в шахті чи в полі, хто багато років віддав боротьбі із злочинністю – всі вони вимагають на повагу й шану. Але до чого тут перемога над нацистами?

Та що там дідусі з купленими орденами! Ми маємо цілком якісних «ряжених» серед державних мужів! З орденами і званнями, що вони їх отримали у відповідності до законів! Які самі ж і написали!

Ось колишній міністр оборони, генерал армії, народний депутат України від Партії регіонів» Кузьмук Олександр Іванович. На посаді міністра оборони – з 1996 по 2001 рік. Протягом 5 років керівництва цього генерала українська армія фактично втратила боєздатність. Стрімке скорочення чисельності ЗСУ, падіння якості бойової підготовки, фінансові махінації та зловживання неодноразово ставали темами обговорення в суспільстві. Та що там бойова підготовка – офіцери чсто змушені були відправляти солдат додому у «вимушену відпустку», бо їх елементарно нічим було годувати!

Натомість генерал Кузьмук до пупа обвішаний нагородами. Він є кавалером Ордену Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів; ордену за заслуги ІІІ ступеня, Ордену Данила Галицького та ще десятка ювілейних нагород від медалі «В пам'ять 1500-ліття Києва» до медалі Жукова.

Керівництво Кузьмуком Збройними силами назавжди запам’ятається двома величезними катастрофами, які боляче вдарили по міжнародному престижу України. Спочатку 20 квітня 2000 року ракетою класу «земля-земля», пущеною під час навчань на полігоні в Чернігівській області було знищено житловий будинок в м. Бровари Київської області, три людини загинуло і п’ятеро отримали поранення. Потім 4 жовтня 2001 року під час навчальних пусків зенітною ракетою над Чорним морем було збито цивільний літак «Ту-154» з 78 пасажирами та членами екіпажу. В обож випадках Кузьмук відповідальність на себе не взяв. Більше того – у справі з літаком намагався переконати громадськість в тому, що українська армія взагалі не причетна до трагедії! Лише тиск ЗМІ та громадськості змусив тодішнього Президента України Л.Д. Кучму змусити Кузьмука подати у відставку.

Цікаво, що орден Богдана Хмельницького І ступеня Кузьмук отримав у липні 2002 року, коли від дати трагедії над Чорним морем не минув навіть рік. А ось як сформулювали в указі про нагородження Кузьмука орденом Богдана Хмельницького III ст. (4 грудня 1997), тобто, саме тоді, коли голодували солдати а офіцерам по півроку не виплачували грошове забезпечення: «За особисті заслуги в розбудові та реформуванні Збройних Сил України, зміцненні обороноздатності держави».

Але і це ще не все – генерал Кузьмук є учасником бойових дій! Де відзначився? Не в Афганістані і, звісно ж, не під Сталінградом. І за влучні пуски ракет такий статус йому не дали б. Насправді все просто: В ранзі Міністра оборони Кузьмук літав до Косово та інших «гарячих точок» - вручати нагороди українським миротворцям. Закон (розроблений за участі тих же кузьмуків) у нас простий: перебував в зоні бойових дій – отримуй статус ветерана, адже там не зазначено який час людина має перебувати там, аби отримати омріяне посвідчення. Та хоч півгодини! На фуршеті з нагоди вручення медалей…

Колишній голова Адміністрації Президента України і колишній голова Верховної ради України – Литвин Володимир Михайлович. Звання Героя країни отримав 7 грудня 2004 року. З формулюванням «За видатні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформурванні политичної системи, утвердженню ідеалів громадянського єдинства та згоди в суспільстві». Того самого суспільства, яке в той самий час перебувало на межі громадянської війни – в тому числі й завдяки «діяльності» Литвина.

Володимир Михайлович також є учасником бойових дій. Воював в Косово. За схемою Кузьмука.

Володимир Михайлович має звання полковника СБУ. Цікаво, яким чином людина, яка жодного дня не служила в армії і навіть в КГБ чи СБУ і отримала «лейтенанта» на військовій кафедрі, доросла до такого високого звання? Причому підполковника (21.08.1996) та полковника (13.08.1999) Литвин отримував достроково. За які заслуги? 

http://ua-reporter.com/novosti/15914

Уявіть його так років за 30, з паличкою, у формі полковника, із зіркою Героя України та орденом Ярослава мудрого на параді 9 травня…

Народний депутат України, кума третього Президента України – Оксана Білозір виявляється, є учасником бойових дій в Афганістані. Ким вона там була, з 1986 по 1988 рік? Снайпером? Санітаркою? Може, в якості гранатометника «на караван» ходила чи з «Калашом» в руках «чесала зеленку»? Ні, вона співала. Була солісткою вокального гурту "Ватра", їздила по гарнізонах з концертами. Потім «вибила» собі статус ветерана бойових дій.

Стійкий і говіркий представник української опозиції – генерал-лейтенант міліції Москаль Генадій Геннадійович також свого часу не соромився. Також доблесно воював. Із чаркою в руках. 22 жовтня 2010 року він побував в розташуванні українського миротворчого контингенту в м. Гниляни (Косово), де брав участь у врученні миротворцям нагород, а також у фуршеті на честь нагороджених.

      Але офіційно генерал-лейтенант міліції, як видно з довідки, підписаної командиром спеціального миротворчого підрозділу МВС в Косово підполковником Александровим  «... залучався до проведення спеціальних операцій по перекриттю контрабандних шляхів провозу вогнепальної зброї та наркотиків територією Косово, та їх вилученню, а також в операціях по конвоюванню вибухонебезпечних предметів».

Напевне, оці «ряжені» є найнебезпечнішими для нас. І поки вони будуть «нагорі» обман і шахрайство цвістимуть і розростатимуться. Бо це їм дуже й душе вигідно.

Як гадаєте, товариство?

ПАВЛО  ПРАВИЙ.