Напад СРСР на Польщу 1939 року. Оборона Гродно і не тільки.

          Ні Московія, ні Російська імперія, ні Радянський Союз, ні сучасна Російська федерація ніколи не були агресорами. Вони завжди когось від когось або чогось захищали: українців від поляків, поляків від німців, німців від "американського імперіалізму"...
          Дивується світ: бідні росіяни - завжди їм хтось загрожує, вічно вони воюють за те, аби "нога чужинця не ступила на землю русскую", а в результаті та "земля" все розростається і розростається, поглинаючи й території "агресорів", і тих, хто стояв на шляху "визвольних військ".
          Так сталося і 17 вересня 1939 року: частини РККА перейшли польський кордон, начебто захищаючи "багатостраждальний польський народ" від агресії фашистської Німеччини.

Картонні герої. "Кидок у безсмертя" Олександра Матросова.

В офіційній системі радянської пропаганди цей подвиг був одним з найбільших наріжних каменів, на якій трималося виховання «людини нової формації». На честь героя називали піонерські дружини й сквери, школи й кораблі, вулиці й військові частини. Йому встановлювали пам`ятники й цілі меморіальні комплекси.

В той самий час серед народу ходили якісь дивні чутки і власні легенди, які суперечили офіціозу. Ні, народ начебто вірив в безсмертний подвиг, просто якось… Навіть у народний фольклор Олександр Матросов  потрапив – через відомий усім анекдот, який знали й старий і молодий.

Анекдоти ж в СРСР просто так не народжуються. Вони постають там, де відчувається фальш та брехня. Їх складають в першу чергу про тих, кого цілком справедливо можна назвати «картонними героями».

День шахтаря. Професія, яка давніша за Давній Єгипет.

          Всіх українських  шахтарів - з професійним святом! Робота в копальні - якою б вона не була - вугільна, соляна, мідна чи уранова - одна з найнебезпечніших і найважчих сфер людської діяльності. Але це ще не все: вона ще й одна з найперших!

Громадяни та піддані

Геніальний американський письменник Роберт Ханлайн поміж інших ознак хворої культури визначав і таку:

«… коли мешканці країни припиняють ототожнювати себе з країною в цілому і починають ототожнювати себе з якоюсь групою всередині країни. За расовою ознакою, припустимо. Або за релігійною. Або мовною… Словом, якою завгодно, але не з усіма разом».

Виходячи з цієї цитати, ясно, що українська культура, як чинник, що має скріплювати й підсилювати державу, хвора.

Картонні герої. "Ярослав Галан і сокира долі"

Останніми роками його нарешті почали забувати. А були часи, коли на прикладі цього «героя» вчителі виховували у піонерів почуття радянського патріотизму, інтернаціоналізму та, головне, ненависті до проклятих українських буржуазних націоналістів. Час від часу, особливо напередодні дня народження, тему убивства Ярослава Галана витягають і нині. Тепер вже – виключно з метою виховання самої лише ненависті…

Павло Правий. Чому я не голосуватиму за «Об’єднану опозицію».

Те, про що не говорив хіба що затятий оптиміст або відвертий дурень, нарешті набуло доказів, які можна, як то кажуть, «помацати руками». Якщо раніше ми стверджували це голослівно, то тепер можемо упевнено казати: т.з. «Об’єднана опозиція» ці вибори свідомо і відверто «здала».

Такий сумний висновок доводиться констатувати після оприлюднення списку «перших 60» кандидатів в Народні депутати Верховної ради України від «Батьківщини».

Хрещення брехнею

          Сьогодні Україна святкує. Ревуть оркестри, пещені обличчя можновладців сяють приклеєними усмішками і маше кадилом старий кадебешний стукач. День хрещення Русі!