Кожна партія прагне влади. Вважається, що для того, аби впровадити в життя
свої програмові принципи і побудувати суспільство у відповідності до своїх
власних ідеалів. Свого часу це зробили більшовики в СРСР (і трьох десятках
інших країн світу), трохи пізніше взялися будувати свій ідеальний світ нацисти
в Німеччині і фашисти в Італії. І так якось виходило, що чим гучнішими були
слова про любов до народу, чим яскравішими гасла, чим красивішою картинка, тим
більш похмурим виявлялася реальність.
Україна також має вже одну політичну партію, яка під радикальні гасла про
захист українців, інтереси української нації, держави та побудову світлого
майбутнього в окремо взятій країні, прийшла до парламенту і щодня набирає нових
прихильників.
Цікаво було б поглянути, що ж пропонує ця партія для нас, простих
українців, які вже не в такому і віддаленому майбутньому підуть н виборці
дільниці, аби вибрати тих, кому довіряє захист своїх інтересів. Отож поглянемо
на проект Конституції, яку розроблено на замовлення і за діяльної участі
керівництва партії Всеукраїнське Об’єднання «Свобода». Поглянемо, скільки
свободи пропонують нам мати для щастя. Поглянемо не з точки зору високолобих
політологів-юристів-академіків, а – з позиції звичайного українського дядька, котрому
«світить» жити за влади цієї партії, але котрий – це вже давно всім відомо – є
собі на умі. Як то кажуть, нічого особистого, але своя сорочка – ближче…
Каменем спотикання одразу стає преамбула «Конституції» від ВОС. Ми її вже
детально розбирали в одній з публікацій, тому не зупинятимемося, а для охочих
ознайомитися з критикою цього «шедевру» історичної думки дамо посилання:
http://polis-luga.blogspot.com/2013/04/blog-post_1.html
Вже ст. 1 змушує нас замислитися:
«Суверенітет належить винятково
Українській нації, яка здійснює його прямо чи опосередковано через своїх
представників або референдум. Будь-який замах на узурпацію всього суверенітету
або його частини, здійснений особою або групою осіб, карається у кримінальному
порядку».
Щодо останнього речення – ми ще до нього повернемося, бо треба розуміти що
до поняття «група осіб» входять також і громадяни, які об’єдналися в політичну
партію, і якщо партія узурпує владу, то…
Проте нас зараз цікавить отой суверенітет, що належатиме винятково
українські нації. Відомо, що політологія визначає два розуміння терміну
«нація»: а) політична нація, тобто сукупність всіх громадян конкретної держави,
безвідносно до їх національної приналежності; б) етнічна спільнота (етнос) –
сукупність громадян об`єднаних приналежністю до певного мовно-культурного
середовища з окремою ментальністю і способом ведення господарства.
Очевидно, що пани із «Свободи» мають на увазі якраз другу категорію. Тобто,
виступають, як висловлюються політологи та історики, з позицій примітивного
етнічного націоналізму. Не зупинятимемося на тому, що такий націоналізм уже
років 50 ніхто у світі не сповідує, окрім дуже не багатьох напівбожевільних
маргіналів. Звернемо увагу ось на що. Українська політична нація наразі
складається з представників кільканадцяти національностей. Найбільш
репрезентовані 18 спільнот – від українців до гагаузів і ромів. І всім їм у проекті Конституції відмовлено
в участі державотворення. Всім їм оголошено, що вони є громадянами другого
сорту. Просто через те, що їм не пощастило народитися українцями.
Кримські татари жили на території України мінімум з XII сторіччя, мали
з українцями багато спільного, і гарного, і поганого. Крим – це рідна для них
земля. Але Крим – це ще й Україна. І ось якийсь розумник оголошує, що чверть
мільйона кримських татар не є носіями державного суверенітету. Рилом не вийшли.
І 30 тисяч гагаузів, чиї предки–половці разом з руськими князями плечем до
плеча билися за ці землі ще у XIII сторіччі
опиняються за землі своїх пращурів паріями. Лише тому, що – гагаузи.
Пани із «Свободи» люблять розповідати, як Святослав (українець, звичайно) в
965 році розбив Хазарський каганат. А те, що разом з воїнами Святослава у тій
битві клали голови і його союзники – торки (які також є далекими пращурами
гагаузів) – мовчать. Бо гагаузи – не українці – вони, виявляється на цій землі
прийшлі окупати.
А ось греки. Їх в Україні майже 100 тисяч. Більшість з них – це нащадки
грецького населення Ольвії, Херсонесу, Пантикапеї, Сурожу, та інших
Причорноморських міст-держав. Їхні пращури оселилися на території сучасної
України ще до того, як народився Христос. Але це – не рахується. З точки зору
авторів свободівської конституції ці люди, кістки прадідів яких лежать в українській
землі – не можуть бути джерелом державного суверенітету. Окупанти.
Зауважимо, що оті всі красиві фрази про «господарів на рідній землі», які
страждають від «окупантів» взагалі-то годяться лише для малоосвічених
романтичних молодиків з напівпорожніми головами і пудовими кулаками. Бо не
можна відмовляти нормальній людині, яка є патріотом цієї країни, яка ладна в
будь-який момент стати на її захист в повноцінній приналежності до української
спільноти лише тому, що її дід (котрий давно помер) прибув сюди колись в обозі
більшовицьких комісарів. Чи для наших «націоналістів» онук відповідає за діда?
На завершення скажемо, що навіть законодавство країн Балтії, яке є дуже
суворим до не корінного населення, передбачає цілковиту інтеграцію осіб, які
вивчили мову титульної нації, історію країни і бажають будувати спільну
Батьківщину. Таі люди стають повноцінними литовцями, естонцями, тощо. За
Конституцією, яку розроблено ВОС, це не можливо – нехай людина навіть уві сні
розмовляє українською і приймає душ у вишиванці – «п`ята графа»
паспорта робить з нього «недоукраїнця».
А от ст. 9. Милуємося.
«Громадянами України є особи, що народилися на її
території. Громадянами України стають етнічні українці, які повернулися з-за
кордону для постійного проживання і роботи в Україні.
Особи без громадянства, які проживають в Україні не менше
10 років, вільно володіють українською мовою, знають історію Української
Держави та зміст Конституції України, у виняткових випадках можуть стати
громадянами України. Зазначені особи не можуть набути громадянства України,
якщо їх притягали до кримінальної відповідальності».
Ось вам «картина маслом». Навіть знання української мови та історії, навіть
40-50 років проживання в Україні не дає права людині на громадянство. Хлопці із
«Свободи» згодні надавати такій людині громадянство у «виключних випадках». Що
це за випадки і хто визначатиме чи є вони «виключними», а чи трохи до таких не
дотягують – в Основному Законі країни, винайденому свободівцями не написано.
Про те, що саме Держава, а ніякі не приватні або іноземні інвестори
впроваджують енергоощадні технології до Конституції(!) вписати не забули. А
розкрити питання яким чином діти, скажімо, Марко Девіча, який прославляє
Україну в матчах за її футбольну збірну, набувають громадянство, записати
забули.
Питання: хто і як перевірятиме, наскільки є українцем 20-річний юнак, чий
прадід виїхав до Канади ще в 1913 році? Надавати йому громадянство на підставі
того, що він начебто як вважається українцем, чи оголосити йому, нехай років 40
почекає на «винятковий випадок»?
Той, хто писав цю «Конституцію», точно не думав головою. Вони відмовляють у
набутті громадянства особам, яких притягали до кримінальної відповідальності.
Зауважте, шановне товариство, не засудили, а лише притягали! Мислителі з ВОС відверто не знають, або забули, що у нас
кримінальні справи заводяться не лише на окремих осіб, але і «по факту скоєння
злочину». Наприклад, сталася ДТП із тяжкими наслідками – правоохоронці зобов’язані завести кримінальну справу
по факту. І всі учасники ДТП будуть підозрюваними у скоєнні злочину (тобто –
притягнені до кримінальної відповідальності), аж поки слідство не встановить
справжнього винуватця і чи є він взагалі. Щороку в Україні по карним справам
проходять тисячі й тисячі людей як підозрювані. В процесі розслідування якісь
версії відпадають, відповідно, певні особи, які притягалися до кримінальної
відповідальності, Закон виправдовує. Але така людина, згідно з тим, що
примудрився написати високовчений професор, втрачає право на отримання
громадянства. Лише тому, що колись його в чомусь підозрювали…
Тепер зайдемо ось з якого боку. Пани патріоти дуже полюбляють розповідати
про «агентів Кремля», які не дають українцям життя, про «шпигунів Мосаду» та
інших негарних хлопців і дівчат. Тоді скажіть, навіщо проект Конституції пани патріоти
написали таким чином, щоб максимально полегшити агентурі проникнення в країну?
Читаємо: громадянами України стають (без обмовок, без виключень) «… етнічні українці, які повернулися з-за
кордону для постійного проживання і роботи в Україні».
Достатньо мати прізвище, наприклад, Петренко і – все. Відстовбурчуй кишеню
для паспорта. А те, що ти перед прибуттям в Україну завершив навчання в
академії ФСБ, ЦРУ, МІ-5 – поза увагою. Розумні люди написали б у Конституції,
що етнічні українці, котрі повернулися з-за кордону мають право на отримання громадянства (а тут вже відповідні органи
перевіряють і вирішують) але ж ні – Конституція (яка до речі, цілком правильно,
має вищу юридичну силу – п. 5) категорична: стають
і крапка.
Дрібниці? В юриспруденції дрібниць не існує. Тому над кожною комою в
законах працюють цілі бригади спеціалістів. А над комами Конституцій – поготів.
Навряд чи буде все, як написано. А як? Напевне, для того, аби визначати хто
має право називатися українцем, а хто – ні буде засновано спеціальне відомство,
яке перевірятиме кількість української крові в тій або іншій людині. Як інакше
дізнатися чи є він етнічним українцем, а чи лише прізвище українське має.
В нацистській Німеччині в 1934 році Рудольфом Гесом було засновано
відомство для вивчення родинних зв’язків. Зрозуміло, при партії. Пізніше воно
трансформувалося в «Імперське відомство з вивчення рідства» під керівництвом
Імперського міністерства юстиції і СС. Було встановлено, що «чистокровним
німцем» має вважатися особа у чотирьох поколіннях (т.з. «Нюрнберзькі расові
закони»). Не чистокровними німцями вважалися «напівкровки» 1 та 2 ступеня.
А яке відомство і як визначатиме українців в державі, що її побудує
«Свобода»?
У своїй «Програмі захисту українців» «Свобода» пішла на досить дивний крок.
Читаємо ст. 16 проекту Конституції. Спочатку іде красива фраза про те, що
«Громадяни України різних національностей є рівні в
правах».
А потім сенсаційно проголошується, що
«Процент українців та представників національних меншин,
що навчаються в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, працюють в
органах законодавчої, виконавчої та судової влади всіх рівнів, служать у
Збройних Силах України та працюють у правоохоронних органах, в освітній і
культурній сферах, охороні здоров'я, мають бізнес, є власниками виробництв, має
відповідати національному складу населення України, який встановлюється
Всеукраїнським переписом населення».
Введення обмежень за національною ознакою на право обіймання посад або
просто на отримання професійної освіти – цікаве ноу-хау. От лише не зовсім
зрозуміло, як воно виглядатиме на практиці.
Беремо наприклад, Кабінет міністрів. Виходячи з нинішнього етнічного складу
населення України, 78% міністрів мають бути українцями, решта – ні. Теоретично 18 міністерських портфелів поділити
можна – в приблизному обчисленні українська нація отримує 14, 4 посади
міністрів, а «неукраїнці» - 3,6 посад. Але як розділити одну посаду
Прем’єр-міністра? Одну посаду Міністра кабінету міністрів? Три посади
віце-прем’єр-міністрів?
А як ділити оті 3,6 міністрів на представників російського (17% населення),
кримських татар (0,5%), німців (0,1%)? І які то посади будуть? Гуманітарні
міністерства, що опікуватимуться «розвитком української нації» мають очолювати
українці. І до фінансів «недоукраїнців» допускати не слід. І якщо «національна
держава» опікується впровадженням новітніх технологій у промисловість,
очевидно, що й Міністерство промислової політики має очолювати «український
патріот». А щоб пустити керувати міністерством аграрної політики «жида» або
«москаля»…
А ось Верховна Рада України. Згідно з Конституцією «Свободи», вона має
складатися з 78% українців і… решти. Очевидно, що українців у ВРУ має бути 351 депутат,
а 99 місць «українські патріоти» з ВОС великодушно виділяють всім іншим.
Конституційна більшість у Верховній Раді це, звичайно, гарно. Але як пояснити,
наприклад, кримським татарам, що вони мають право делегувати «цілих» 0,1
депутата до законодавчого органу країни. Більше просто не дозволяє їхня
кількість. Квота. А у вірмен ще менше виходить…
Можна, звичайно, всім «нацменам» оголосити, що оті 99 місць віддаються без
врахування пропорційного складу – усім
скопом. І нехай самі вирішують, скільки і хто… Через дуелі, або якусь
олімпіаду. А можна – стінка на стінку…
Або ось приходить людина в податкову з наміром відкрити кафе (завод,
супермаркет, техноцентр, платний туалет) а йому у відповідь: вибачте, для «нацменів»
квоту вичерпано – ідіть, шановний, вулицю мести, або землю рити. Платні
туалети, власниками яких є «стовідсоткові» українці знов-таки комусь мити
треба…
Тепер уявіть, шановне товариство, що то буде за країна! Які в тій країні
міжнаціональні відносини пануватимуть? Яка міжнаціональна згода і мир? От
цікаво, чи порахували скільки треба буде мати поліцаїв, аби отой мир
утримувати? Цікаво, як пані Фаріон пояснюватиме батькам, що їхній син не може
вступити на факультет міжнародних відносин КДУ ім. Драгоманова лише тому, що
він – болгарин? Що українець має право вчитися, незважаючи на те, що має гіршу
підготовку, а їхні син мусить задовольнитися юридичним коледжем в Маріуполі, і
то має поспішити, аби встигнути захопити квоту поміж євреями, татарами,
росіянами і білорусами?
Гаразд, вчені голови із «Свободи» визначили, що господарями в Україні мають
бути лише етнічні українці, і мова українська єдина державна і офіційна.
Погоджуємося. Особливо щодо мови. Погоджуємося навіть з тим, що конституція ВОС
зобов’язує всіх без винятку (в т.ч. тих, хто і не отримав громадянства) на
роботі та в публічних виступах вживати лише українську (ст. 7). Ми навіть не
прискіпуватимемося до того, що Конституція апріорі змушує звертатися
українською навіть у публічних виступах ромів перед ромами і молдаван перед
молдаванами, ба навіть проводити служіння в синагогах (виступ ребе перед вірянами
– це також публічна розмова). Забудемо про це, ну не подумали хлопці про
нюанси. Але оце…
«Для контролю за дотриманням чистоти державної мови
створюється Академія української мови».
Не інакше як пані Фаріон геніальну думку додала.
Контроль за дотриманням чистоти…
В СРСР колись був Інститут Марксизму-Лєнінізму, який здійснював контроль за
дотриманням чистоти «вчення». В Рейху чистотою німецької мови (і раси) опікувалося
Головне управління з питань консолідації германського народу та Головне
управління СС з питань раси та і поселень.
І там, і там тих, хто відхилявся від «генеральної лінії стріляли». А як це
бачать у ВОС?
В усі часи і всюди вважалося, що мова – живий організм, який постійно
змінюється, в тому числі, взаємодіючи з іншими мовами – передає щось їм, а щось
– запозичує. Носієм мови є етнос, етнос мову й розвиває, встановлює неписані
закони й правила, за якими мова живе…
А у ВОС все не так. ВОС сама бажає навчати український народ, диктувати
йому якою мовою він має говорити.
Як бачать свободівці роботу отієї Академії? Оце, напевне, пані Фаріон
вирішуватиме, які слова мають вживати українці, а які – ні. Який діалект
дозволено, а за який треба саджати за ґрати або штрафувати.
Цікаво, чи мають на увазі геносе з ВОС заборону вживання французьких слів «ліфт»,
«інженер», «адвокат», «актор», «рояль», «афіша», «шосе», «екіпаж», «гарнізон»
та десятків інших; чи дозволять борці за чистоту вживати англійські «футбол», «менеджер»,
«спонсор», «офіс»? Італійські «піаніно», «спагеті»? Чи буде постанова Уряду щодо
використання слів «помаранч» замість «апельсин» або навпаки?
Уявімо собі ситуацію: їде молода мама з донечкою в потязі, коментує те, що
бачать за вікном: дивись, маленька, он – паровоз. І тут в купе вриваються
«філологи в штатському» і виписують штраф, оскільки «чистота мови» вимагає, би
казали «паротяг»? Оце так «Свобода» уявляє собі свободу українців? Не так? А
як?
До речі, а хто слідуватиме, аби «чистота мови» виконувалася? Однієї
постанови мало – потрібен орган, який впроваджуватиме і, головне, контролюватиме.
Хто це робитиме? Міліція? У неї інших справ повно. Та і не кожен сержант ППС
знає, що таке бабка і чим канапка (запозичене з фр.) відрізняється від
накладинця і бутерброда (зап. з нім).
Отже, потрібна буде спеціальна служба, яка слідкуватиме за порядком. І
служба не маленька, з власною агентурою (стукачами) і вихователями (комісарами,
політруками, парторгами), а то як послідкувати чи виконується положення
Конституції про вживання української мови (причому – правильне, у відповідності
до рішень Академії ім. Фаріон) в закритих організаціях типу міліції, СБУ,
дипломатичних, розвідувальних органів, якою мовою спілкуються в караулці
охоронцю тюрми…
Якщо українці гадають, що мовне насильство буде їхньою головною проблемою –
вони помиляються. Справжні проблеми ще попереду.
Конституція «Свободи», ясна річ, гарантує різні права і свободи. От ст. 18:
«Цензура в Україні заборонена. Кожен може вільно
висловлюватись, писати, друкувати за умови особистої відповідальності за
зловживання такою свободою відповідно до норм Українського права.
Громадяни мають право на отримання інформації».
Ясно, що українці мають право. Але тут-таки їм на голови хлюпають трохи
холодної водички щодо відповідальності за «зловживання». Що таке зловживання?
Деякі особливо каверзні жінки вважають, що коли їхній чоловік за столом вип’є
замість 100 грамів горілки цілих 150 – він вже зловживає. Хто визначатиме де
межує право на вільне висловлення своїх думок і зловживання цим правом? Теж
спеціальну академію створять з цього питання чи доручать за «базаром» українців
слідкувати СБУ?
А тут і «контрольний постіл»:
«Заборонено антиукраїнську
пропаганду і культивування аморальної і протиправної поведінки, насилля,
сексуальних збочень і всього, що суперечить духовності Української нації».
Що є «антиукраїнська пропаганда»? Хто визначатиме коло питань, які входять
в число цієї «пропаганди»? Ідеологічна референтура політичної партії
Всеукраїнське об’єднання «Свобода»?
От цікаво, показати по телебаченню фільм «Термінатор» це є пропаганда
насильства? А мультик «Ну, постривай!», де вовк щохвилини отримує по кумполу –
це «пропаганда»? В Росії, до речі, вирішили що – так. Заразом російська влада усвідомила,
що показувати у мультику як вовк палить – аморально, тому «Ну, постривай!»
переведено до категорії «дорослих» фільмів, які не мають права показувати
дітям.
Щодо «культивування» сексуальних збочень зрозуміло. Ми підтримуємо боротьбу
з пропагандою гомосексуалізму і тому подібного. Але насторожує оте невизначене «…всього,
що суперечить духовності Української нації». Це виходить носити «оселедець» і
вишиванку – гарно, а «ірокез» і шкіряну куртку з металевими заклепками – гріх?
І культивування «важкого року» не є українськими традиціями. І, якщо на те
пішло, позашлюбний секс і громадянські шлюби – теж. Духовність української
нації потребує, аби всі вінчалися і народжували дітей лише в законному шлюбі.
Пригадуєте жертву «духовності української нації» - Катерину, трагедію якої так
яскраво змалював Кобзар?
Отож, цікаве питання: на скільки вглиб «української духовності» пропонує
занурюватися «Свобода»? Що мається на увазі під словами з п. 22:
«…Межі свободи визначені нормами моралі і Українського
права»?
А ось вже і приклад коли практично в одному абзаці положення Конституції
ВОС суперечать самим собі. Ст. 19:
«В Україні існує свобода совісті. Церква відокремлена від
держави».
Тут все нормально. Все згідно з європейськими нормами. Але хвацькі хлопці
із «Свободи зразу додають:
«Українська Держава сприяє об'єднанню християнських
церков у єдину Українську Помісну Церкву».
Це ми розуміємо. Держава відокремила Церкву від себе: це, панове – ваша
внутрішня справа, звісно, до того моменту, коли ми не схочемо вирішити, що вона
є «антиукраїнською». Свободівці настільки відокремили Церкву від держави, що в
порушення громадянських свобод позбавили громадян України, які є служителями
культу, права «обиратися»:
«Особи з духовним саном не мають права бути обраними до
органів державної влади чи органів місцевого самоврядування».
Зробили таке геносе свободівці і одразу - давай «сприяти» об`єднанню в єдину
помісну Церкву. Тобто, Держава спочатку максимально дистанцює від себе культ,
аж до заборони батюшкам бути депутатами сільрад, а потім втручається в
міжконфесійні справи. А що: це ж заради інтересів Української держави. А якщо
так, то – можна порушувати свої ж закони.
До речі, ми упевнені, що ота заборона батюшкам та муфтіям іти в депутати –
це так ВОС планує боротися проти використання Церкви в політиці. Хлопці
відверто не розуміють, що політика робиться священиками не в сесійній залі ВРУ
або міської ради – а в релігійній громаді.
На закуску українцям пропонується трохи «свободи» у приватному житті.
Стаття 29 говорить про те, що українцям
«Гарантовано право на приватне життя. Ніхто не може
втручатися у приватне життя особи…»
Як кажуть, живи й радій. Але. Але май на увазі, що на недоторканість
приватного життя ти маєш право лише доти доки одного разу вночі тебе не прийшли
заарештовувати відповідно до другої частини норми:
«… якщо воно не має аморального
або протиправного характеру».
Що таке аморальний характер приватного життя ми сказати не беремося. З тієї
причини, що «аморальність» в цьому випадку трактувати можна дуже широко.
Зібрався мужичок опівночі трохи розслабитися, подивитися «порнушку» або
бойовичок який – з насильством, але тут двері вилітають і до хати вриваються «охоронці
моралі». З кайданками.
Вирішило молоде подружжя спробувати в ліжку «щось таке» (а може навіть і не
в ліжку – в холодильнику, наприклад, або на антресолях) – гадають – це їхня
приватна справа. Але ж ні – це «аморалка»! Наряд – на виїзд!
Підглядування за приватним життям громадян для контролювання «аморалки» і
«протиправного характеру» це – класичне тоталітарне суспільство, цілком за
романом Замятіна «Ми». Пригадуєте, там люди живуть в скляних квартирах, і навіть
опускати завіси «не рекомендується», аби влада чогось не запідозрила.
І знов-таки питання: хто займатиметься профілактикою, попередженням та
припиненням аморальної поведінки громадян України в приватному житті? Хто
ловитиме «на гарячому» тітку Сару яка, негідниця, ходить у себе вдома голяком?
В романі Замятіна цю функцію покладено на самих «нумерів» (мати імена – надто
індивідуально, аморально, тому всі числяться під номерами), тобто на тотальне
слідкування всіх за всіма і повальне «стукацтво». В романі Оруела «1984» цим
займалося Міністерство Правди.
Схоже, в тій державі, яку збираються будувати автори цієї Конституції без
такого ж «міністерства» не обійтися. А може й двох. Бо роботи – дуже багато. Треба
впроваджувати і контролювати впроваджене. І слідкувати за дотриманням. І
карати. І контролювати тих, хто контролює, слідкує і карає. Тут і мільйоном
поліцаїв не обійдешся…
Тепер про висновки. Звичайно, ми подали дуже спрощену критику, утрирували
багато чого з того, про що мусили б говорити серйозно. Втім, напевне, такі проекти і слід розглядати крізь призму
вульгарної цинічної іронії. Пройтися ще по конституційній забороні абортів як
методу підвищення популяції українців; або по забороні партій, діяльність яких
носить антиукраїнський (звісно, в розумінні очільників «Свободи») характер; про
заборону проведення страйків з політичними вимогами; про двотижневу щорічну
оплачувану відпустку (зараз вона становить місяць); про виписані не де-небудь,
а в самій Конституції високі заборонні мита на експорт сільськогосподарської
продукції.
Словом, ще багато тем і приводів поговорити про Конституцію, розроблену паном
Тягнибоком з камрадами. Хто забажає – може продовжити оту маячню, що ми її тут
написали.
Але і так очевидно, що виконання навіть частини з того, що пропонує партія
з красивою назвою «Свобода» приведе до встановлення такого
поліцейсько-тоталітарного режиму, в порівнянні з яким влада більшовиків і
нацистів виглядатиме еталоном демократії.
Хтось навіть згоден на такі жертви заради «відновлення величі Української
нації». Напевне, переконаний, що саджатимуть і стрілятимуть когось, а не його
самого. А може комусь і подобається жити під конвоєм. Коли за тебе думають,
тебе годують, тобі дають житло і ковбасу «по 2-20» взамін на тотальне
підкорення.
Ми ж вважаємо, що велич нації визначається величчю окремого громадянина,
якому ніяка партія, нехай навіть і «Свобода» не має диктувати що їсти, одягати,
співати, читати і дивитися; що писати, видавати і купувати; як, кого, де і коли
любити.
Це не означає вседозволеності, зовсім ні – цензура і само цензура має місце
бути, і національні традиції тут відіграють ключову роль. Але методи виховання
в суспільстві певних моральних норм і принципів мають бути кардинально інші.
Професор, який писав отой проект Конституції, напевне ж чув таке слова, як
«просвітництво», «виховання», «стимул» замість заборон, цензур, конролів,
дотримань, тощо.
Сильною народ і створена ним держава буває лише тоді, коли в ній закони не
забороняють щось, а – дозволяють; в яких чиновники не контролюють а – обслуговують;
в яких правоохоронці не полюють на відьом, а допомагають громаді жити. В мирі й
злагоді.
P.S. До речі,
спілкування з кількома знайомими, які оголосили себе прихильниками ВО «Свобода»
відкрило вражаючий факт: практично ніхто з них не читав ні проекту Конституції,
який розробила ця партія, ні навіть її Програми. Для більшості достатньо того,
що Тягнибок і його команда оголосили себе націоналістами – захисниками
українців від усього на світі.
Але хто нас захистить від самої «Свободи»?
З великим націоналістичним привітом,
ПАВЛО ПРАВИЙ
Немає коментарів :
Дописати коментар