С ДОНА ВИДАЧІ НЄТ?

Колись давно існував оригінальний і дивний закон, сутність якого передавав вислів: «С Дона видачі нєт».

На цій фразі, на цьому правилі постало і зміцніло Військо Донське і правителям Росії коштувало чималих зусиль, аби побороти цю незручну формулу успіху.

Про шахраїв від історії, трагедію російського народу і українських «малоросів».

Відомо, що будь-який агресор самого себе називає визволителем. Від чого-небудь або кого-небудь. Наполеон визволяв російських селян від кріпацтва, Гітлер – від більшовизму; більшовики – від куркулів-гнобителів.

Агонія СРСР і агонія "совка": сontra spem spero

Якось на одному з телеефірів ведучий запитав, чи в разі розбудови нинішньою владою репресивного апарату і "загвинчування гайок" не втратить Україна кінцево власного сувіренітету і всього того, що визначає в нас українців.
Відповідь була така: якщо протягом 300 років під царем, а потім 70 років під комуністами українці зберегли і власну національну ідентичність і прагнення до створення власної держави, навряд чи нині ці прагнення щось переборе. При всій сер`йозності Януковича, він - далеко не Сталін. А Партії регіонів так само далеко до ВКП(б)-КПРС.

Друга світова війна. Дещо про мораль і вигоду.

Сьогодні будь-який блогер має писати про одне. Ця дата є визначальною в долях не лише України, Росії, США чи Єгипту, - вона є рубіконом, за яким світ змінився кінцево і безповоротно. І лише кінець цього світу щось радикально переверне.

Перше вересня – визначна і в той же час для українського народу досить неоднозначна дата. Саме в цей день 72 роки тому почалася Друга світова війна.

Визначальною цю дату робить сама подія – адже Україна є учасником тих подій, і учасником ключовим. Певне, жоден інший народ світу, окрім українців та ще білорусів не зазнав такого нищівного удару по собі під час тієї всесвітньої трагедії. І мало який ще народ може сказати про те, що він є одним із основних творців Перемоги.

Чому ж мовчать сьогодні фанфари? Чому цей день, на відміну від 22 червня не визначається у нас ніяк? Чому дати і початку, і кінці Другої світової війни в Україні опинилися в статусі такої собі persona non grata?

Іван Піддубний. Український чемпіон чемпіонів.

Українці – народ богатирів. Могутні тілом та духом, наші предки сторіччями, часто наодинці протистояли ворожій навалі зі Сходу, Півдня та Півночі, рятуючи європейську цивілізацію від численних загарбників. Могутні тілом і духом, міцні розумом, українські вітязі в усі часи викликали захоплення й заздрість. Іван Сірко, брати Клички, Іван Кожедуб, Леонід Жаботинський, Іван Богун, Василь Вірастюк… Можна до безкінечності продовжувати перелік героїв.

Та один з них стоїть окремо. Бо напевне немає більше такої людини, в долі якої, мов у дзеркалі не відобразилися б уся непроста історія українського народу.

8 серпня – день пам`яті видатного українського атлета Івана Максимовича Піддубного.

Дурні зі ступою, або чому в Україні немає власного Столипіна.

Земля для українця – це все. Ставлення до землі у нашого народу таке, що десь навіть виходить за грань раціонального. Можна сказати, що земля й українська душа зрослися настільки, що без крові з летальним випадком відділити одне від другого неможливо. Українець і спілкувався із землею, мов з живою істотою, розмовляв вголос, сповідувався в гріхах, скаржився на долю, згадаймо персонажів Карпенка-Карого або Ольги Кобилянської. Не було такого злочину, на який не здатен був українець заради землі. Але не було й такого подвигу, на який українець не був здатен в ім`я її.

Взорвано, уложено, сколото, черное надежное золото (В. Висоцький).

Шахтарі - мужній, сміливий, працьовитий, відвертий і прямодушний народ. До того ж - дуже довірливий. Ця характеристика для тих, хто звинувачує гірників Донбасу в тому, що вони привели до влади Януковича та його команду.

Шахтарі - раби тих, кого вони привели до влади. Вони десь це самі розуміють. В душі. Але ніколи не визнають цього на мікрофон. Бо, крім всьго, вони ще є й дуже гордими. Можливо, навіть занадто.

Шахтарі не люблять, коли їм співчувають, або розповідають про "світле майбутнє" - вони живуть днем сьогоднішнім, дуже жорсткі в своїх судженнях та оцінках і міцні в дружбі.

Ось такою, напевне, деже спрощеною характеристикою, починаємо ми реквієм на честь загиблих гірників. Земляків. Колишніх колег. Людей.